Цілеспрямований вплив на дитину в родині.

На соціально-психологічний стан сучасного суспільства впливає ряднегативних чинників. Це економічна і екологічна криза, стихійні лиха, атакож пов'язані з ними міграція населення, зміна умов життя, переоцінкасуспільних та індивідуальних цінностей, що в свою чергу відображаєтьсяна стані сім'ї, меті та завданнях виховання і розвитку дітей, набатьківсько-дитячих взаєминах, стилі батьківського виховання.Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових кризрозвитку, зокрема, і протягом молодшого шкільного віку. Слід зауважити,що характер дитячо-батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційноїсфери дитини.Батьківське ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків здитиною суттєво впливають на особливості розвитку дитини, формування їїособистості, рис характеру протягом усіх років дитинства. Але особливоважливу роль вони відіграють в критичні періоди розвитку дитини (кризиновонародженості; одного, трьох років; 6-7 років; підліткового віку),оскільки вплив вказаних чинників може суттєво змінити "...весь хід її(дитини) розвитку в даний період" Криза 6-7 років - це переломний критичний віковий етап розвитку дитини,яким відкривається весь період її подальшого шкільного життя. Тому,говорячи про проблеми молодшого шкільного віку, треба насамперед мати наувазі проблеми двох вікових відтинків (за термінологією Л.С.Виготського): кризи 6-7 років як критичного віку; і власне молодшогошкільного віку, який охоплює період від 6-7 до 10-11 років.Даний критичний етап не має чітких вікових рамок і може тривати додосягнення дитиною молодшого підліткового віку. В цей період у життідитини відбуваються значні зміни в анатомо-фізіологічних характеристикахорганізму, змінюється соціальна ситуація розвитку, характер діяльності,з'являються відповідні до віку новоутворення (довільність, внутрішнійплан дій, рефлексія).Під вихованням прийнято вважати специфічну діяльність з передачі новимпоколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний та цілеспрямованийвплив, що забезпечує формування особистості, її підготовку до життя тавиробничої праці.В той же час, родинне виховання розглядається в літературі не тільки якцілеспрямована система впливу батьків на дитину, але і як характеру, але і як характер поводження з нею.Важливими чинниками виховання є також устрій родини, стиль життя, стійкістереотипи взаємин в родині.Різноманітні системи впливу та способів поводження батьків з дитиноюпозначаються як "тип виховання", "тактика виховання", "стиль виховання", "батьківська позиція". В даній статті ці терміни використовуються як синоніми, через те, що родинневиховання поєднує у собі три основні компоненти: ставлення до дитини, уявлення про неї та способи впливу (контроль, покарання, заохочення, вимоги і т. ін.), характер поводження з дитиною .Отже, батьківське ставлення - це цілісна система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в поводженні з нею, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків.

Життєстійкість дітей.

Життєстійкість являє собою систему переконань, що сформувалися в людини, про самому себе, про навколишній світ і взаємини з ним. Система переконань утворює особливий профіль стійкої особистості, що містить у собі три компоненти: 1) відданість (залученість), 2) контроль, і 3) виклик (прийняття ризику, готовність ризикувати).

Люди з високими показниками за параметром відданість / залученість характеризуються вірою в те, що їхнє життя має мету й зміст. Вони одержують задоволення від своєї діяльності й упевнені в тому, що її результати необхідні як для них самих, так і для інших людей. При недоліку залучення людина відчуває себе ізольованою від життя, не затребуваною нею. Цей компонент життєстійкості розвивається з дитинства: для його становлення важливі любов батьків, підтримка й прийняття з їх боку.

Виражений контроль дає людині відчуття того, що вона має свободу вибору, може активно впливати на хід життєвих подій. Недолік контролю переживається як почуття безпорадності, залежності від інших людей і випадкового ходу подій. Цей компонент життєстійкості формується в тих дітей, чия ініціатива знайшла підтримку з боку батьків і вихователів.

При сформованій готовності ризикувати людина відкрита новому досвіду. Всі події, які з нею відбуваються (навіть негативні) вона розцінює як важливу інформацію, яка дає можливість для розвитку й удосконалювання. Якщо така установка не сформована, людина уникає нових ситуацій, прагне до простого комфорту й тим самим збіднює своє життя. Вона поступово перетворюється в закриту систему, не здатну до подальшого розвитку. Для розвитку в дитини готовності до ризику важливе багатство вражень, неоднорідність і мінливість зовнішнього середовища.

Три компоненти життєстійкості відносно незалежні й у сукупності визначають міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню стійкість за умови, що успішність діяльності не знижується.

Дія стресогенних факторів переломлюється через систему життєстійких переконань. С. Мадді описав п'ять механізмів протистояння людини стресу за допомогою життєстійких переконань: 1) фізіологічний – позитивний вплив на імунітет організму, 2) когнітивний – оцінка важкої життєвої ситуації як менш стресової, 3) мотиваційний – прагнення до совладаючої поведінки, 4) соціально-психологічний – пошук підтримки з боку інших людей і 5) поведінковий – використання практик оздоровлення. Завдяки дії цих механізмів людина зберігає психічне й соматичне здоров'я, і може продовжувати успішно виконувати свою професійну діяльність. Так, у дослідженні менеджерів телекомунікаційної компанії був виявлений тісний негативний зв'язок між імовірністю серйозного захворювання протягом найближчого року після виникнення стресової ситуації на роботі й показниками життєстійкості працівників.

Фізіологічні реакції на стрес значимо менше виражені у випробуваних з низькою тривожністю й високою життєстійкістю. Є дані, що свідчать про негативну кореляцію життєстійкості з «поводженням типу А» – поведінковим синдромом людей, схильних до серцево-судинних захворювань.

Життєстійкість проявляється не тільки в стресових, але й у звичайних для людини умовах. Високий ступінь її виразності позитивно зв'язаний зі схильністю до новаторства, уявою й креативністю особистості. У той же час знижену життєстійкість демонструють випробувані з негнучким домінуючим способом взаємодії, схильні до витиснення й авторитаризму.

Є дані про те, що життєстійкість особистості сприяє якісному виконанню монотонної діяльності. Стан монотонії нерідко розвивається в умовах навчальної діяльності, як у середній школі, так і у вузі. Життєстійкі випробувані, виконуючи монотонну діяльність, можуть успішно протистояти процесу розвитку стомлення (вони схильні варіювати способи виконання завдання). Життєстійкість особистості, очевидно, має безпосереднє відношення до виникнення почуття задоволеності всіма аспектами роботи.

У вітчизняній і зарубіжній психології проведена велика кількість досліджень того, з якими труднощами зіштовхуються студенти. Розкриваються закономірності процесу адаптації першокурсників до умов вузівського навчання. Екзаменаційна ситуація, а також ситуація публічного захисту дипломного проекту для багатьох авторів послужила моделлю, за допомогою якої вивчалася природа стресу й психологічні механізми його подолання. Численні концепції совладаючої зі стресом поведінки й класифікації видів копінгу пройшли емпіричну перевірку на матеріалі, отриманому в умовах вищої школи й із залученням студентів у якості випробуваних. Однак досліджень, у яких вплив труднощів навчальної діяльності на психічне здоров'я студентів досліджувалося у зв'язку з таким особистісним конструктом як життєстійкість, проведено дуже мало.