Перспективи розвитку прикладної психології. Національна система соціально-психологічної служби.

Неможливо назвати хоча б одну сферу суспільної практики, де прикладна психологія виявилась би цілком не потрібною. Скрізь, де працює і живе людина, є проблеми, пов'язані з її психікою. Водночас є такі сфери використання практичної психології, які тільки починають розвиватись. Вони становлять перспективу розбудови практичної психології на наступні кілька десятків років. До них належить царина мистецтва і культури,в якій накопичилось чимало психологічних проблем. Зокрема, психологічної освіти вимагає підготовка фахівців відповідних видів діяльності: художники, мистецтвознавці, режисери, музиканти тощо. За участю психолога відбувається відбір акторів, розробка сценаріїв, вивчення культурних запитів громадян. З'являються прикладні дослідження, присвячені аналізу естетичних почуттів, проблем сприймання творів мистецтва. Водночас єдиної психологічної служби в цій галузі не існує, участь психолога відзначається непослідовністю, фрагментарністю, епізодичністю.

Недостатньо розвинена практична психологія й у сфері науки. Проблеми активізації творчої діяльності, роботи наукових колективів, співпраці науковців є суттєвими для сучасного етапу розвитку науки (24, с. 58-59).

У межах промислової психології слабо розвинені такі її напрями, як практична психологія у сфері транспорту, зв'язку, сільського господарства.

Недоліком у сучасному стані практичної психології виступає її розмежованість по різних відомствах, відсутність централізації. На цю проблему вказував ще Б. Ф. Ломов у 80 рр. XX ст., поставивши задачу створення єдиної психологічної служби, що стало особливо актуальним з моменту появи психологічних служб у різних галузях суспільної практики.

У 1991 роціпри Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України створено Центр психологічної служби системи освіти. Він займався теоретичним узагальненням, вивченням зарубіжного досвіду діяльності відповідних служб.

У результаті його діяльності було виявлено недоліки підготовки практичних психологів та відомчого принципу розвитку і формування практичної психології, що ускладнює допомогу конкретній людині; методичну неузгодженість у діяльності відомчих структур практичної психології та порушення прав людини у процесі психодіагностики та психокорекції, необхідність спеціальної підготовки психологів-практиків для різних галузей, поставлено проблему виготовлення психологічного обладнання (наприклад, у Німеччині, Чехії, Бельгії, Франції, СІЛА, Японії є спеціальні підприємства психологічного приладобудування).

У 1992році Комісією Верховної Ради України з питань науки і народної освіти прийнята Ухвала про створення Концепції державної системи психологічної служби.

У 1993 роціця концепція була розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів.

Національна система соціально-психологічної служби – це об'єднання державних органів й організацій, що виконують практичну роботу в галузі соціальної педагогіки, прикладної психології та прикладної соціології.

Основна метаНаціональної системи соціально-психологічної служби - забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків та міжособистісних взаємодій) і водночас - підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян України.

Регіональні центри практичної психології(районні, міські, обласні) є головними методичними та адміністративними закладами психологічної служби на даному рівні. Усі центри мають права юридичної особи. В області, як правило, діють обласний центр та районні центри практичної психології. У містах, що мають районний поділ, організуються районні центри. Якщо фінансові та кадрові умови цього не дозволяють, то створюється міський центр.

Районний (міський, якщо місто не має районного поділу) центр практичної психології:

- виконує практичні роботи з усіх напрямів діяльності психологічної служби, здійснює психодіагностичну, профілактичну, психокорекційну, реабілітаційну та консультаційну роботу, бере участь в експертизі ефективності роботи навчально-виховних закладів, методик навчання й виховання, в оцінці й прогнозуванні розвитку освітньої ситуації у районі (місті);

- надає методичну, практичну та інформаційну підтримку діяльності психологічної служби у закладах та установах освіти;

- контролює діяльність психологічних служб системи освіти на території району (міста);

- бере участь в атестації працівників психологічної служби, планує підвищення їхньої професійної кваліфікації;

- надає практичну психологічну допомогу населенню.

До складу районного (міського) центру практичної психології можуть входити консультативні кабінети різного профілю, "телефон довіри", науково-методична група, група діагностики та інформаційного забезпечення психологічної служби, районна психологічно-медично-педагогічна консультація, група профорієнтації, кабінет корекції кризових станів, психологи, соціальні педагоги (працівники), дефектологи та інші працівники психологічної служби дошкільних і позашкільних установ, шкіл, ПТУ (якщо у цих закладах немає психологічної служби).

Функції управління покладаються на науково-методичну групу та керівника районного (міського) центру (головного психолога). Науково-методична група планує розвиток мережі психологічної служби району (міста), організує методичну роботу з працівниками служби, відстежує процес підвищення професійної майстерності кожного працівника та організує атестацію.

Районні (міські) центри практичної психології бажано створювати на базі райметодкабінетів або центрів творчості дітей і юнацтва. При районному (міському) центрі на базі закладів та установ освіти створюються спеціальні та спеціалізовані групи психореабілітації та психокорекції, допомоги сім'ям, що мають специфічні проблеми, учням, що відстають у навчанні, мають проблеми з поведінкою, страждають від алкогольної залежності та ін.

Районний (міський) центр практичної психології організовує методичну роботу та атестацію всіх працівників психологічної служби району (міста). На базі центру діють психологічно-педагогічне методичне об'єднання та експертна комісія. Остання не лише готує висновки про атестацію спеціалістів, а й у разі необхідності визначає правомірність та компетентність дій працівника служби.

Обласний центр практичної психології:

- здійснює управління психологічною службою в області;

- забезпечує постійний методичний супровід і надає консультативно-методичну допомогу районним (міським) центрам та співробітникам психологічної служби;

- планує та організує підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації спеціалістів психологічної служби, їхню атестацію, професійне просування;

- координує науково-дослідну роботу в галузі практичної психології та соціальної роботи;

- забезпечує практикуючих спеціалістів необхідними методичними розробками, тестами, методиками;

- бере участь в оцінці, прогнозуванні та формуванні освітньої політики в області;

- виконує практичні роботи у закладах та установах освіти.

До складу обласного центру можуть входити: група управління та науково-методичного забезпечення; група підготовки, підвищення кваліфікації та атестації; група психодіагностики, аналізу та прогнозування; обласна психологічно-медично-педагогічна консультація; психологи, соціальні працівники та інші спеціалісти закладів обласного підпорядкування.

Керівник центру є, як правило, головним психологом області. Разом із тим функції головного психолога і директора центру можуть бути розділені. У такому випадку посада головного психолога вводиться в Управлінні освітою. Він несе персональну відповідальність за психологічну службу області Бажано, щоб ці функції виконував спеціаліст, що має базову психологічну освіту, науковий ступінь або ж великий досвід практичної роботи в галузі психології та соціальної роботи.

Обласному центрові підпорядковуються також спеціалізовані заклади й установи психологічної служби системи освіти області: реабілітаційні центри або групи при інших закладах освіти, спеціалізовані кабінети, консультпункти, санаторії, класи, групи, гуртки. Такі осередки створюються для систематичного нагляду й надання спеціалізованої соціально-психологічної допомоги дітям, підліткам та молоді, що мають однакові проблеми (діагнози). Так, уже зараз необхідно створювати спеціалізовані санаторії та центри для неповнолітніх наркоманів і алкоголіків, дітей, що зазнали різних форм насильства, підлітків, які вирізняються суїцидною поведінкою, для дітей зони Чорнобильської катастрофи та ін.

Методична робота обласних центрів забезпечується в основному методистами-супервізорами, які надають постійну допомогу закріпленим за ними районним (міським) центрам, але не втручаються в адміністративні справи. Інша форма методичної допомоги — спеціалізовані методичні об'єднання: сімейне консультування й терапія, психологи дошкільних дитячих закладів, соціальні педагоги спеціалізованих навчальних закладів та ін.

Загальне управління психологічною службою системи освіти здійснює Український центр практичної психології (УЦПП). Він створюється при Міністерстві освіти із залученням спеціалістів Академії педагогічних наук.

Основні напрями діяльності центру:

- управління психологічною службою системи освіти;

- розробка стратегії її розвитку;

- координація наукових досліджень та методичних розробок Ь соціальної педагогіки та практичної психології;

- методичне забезпечення психологічної служби;

- розробка змісту, форм і методів підготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників, практикуючих психологів, інших спеціалістів;

- розробка й удосконалення, системи професійного відбору та атестації працівників психологічної служби;

- аналіз, оцінка та прогноз розвитку системи освіти, участь у формуванні державної освітньої політики;

- формування держзамовлення на підготовку спеціалістів, участь у ліцензуванні вищих навчальних закладів, що готують практикуючих психологів та соціальних працівників;

- надання практичної соціальної та психологічної допомоги.

Український центр практичної психології складається з трьох основних відділів: відділу управління, аналізу і прогнозування, методичного відділу та відділу наукових досліджень. УЦПП підпорядковуються обласні центри та спеціалізовані установи (реабілітаційні центри, табори, санаторії, групи тощо) центрального підпорядкування.

На базі УЦПП створюються науково-методична рада з практичної психології, національна психометрична комісія, національна атестаційна комісія з практично! психології та соціальної роботи.

Зміст та види роботи практикуючого психолога і соціального працівника досить різноманітні, що зумовлює у свою чергу й організацію цієї праці. Кожний спеціаліст служби зобов'язаний складати план своєї роботи на тиждень, півріччя, рік. У плані передбачаються лише ті види роботи, на які спеціаліст має дозвіл і відповідну кваліфікацію.

Завдання для самостійного опрацювання по темі №3:

1. Структура сучасної психології.

2. Основні напрямки сучасної психології.

3. Система принципів практичної психології.

1. Структура сучасної психології

На сьогодні немає єдиної загальноприйнятої класифікації психологіч­них наук (або галузей психології). Показовим у цьому відношенні є сучасна психологічна рубрикація, яку використовують працівники бібліотек. Вона досить громіздка і має повторення та перетинання на підставах класифікації. Нижче дана рубрикація галузей психології, прийнята на XXVI Міжнародно­му психологічному конгресі в 1996 р. (Сучасна психологія, 1999):

1. Історія і теорія.

2. Методи досліджень і статистика.

3. Поведінка тварин.

4. Сенсорні і моторні процеси.

5. Увага і сприйняття.

6. Нейронауки.

7. Нейропсихологія

8. Емоції і мотивація

9. Обумовленість і навчання.

10.Пам'ять і пізнання.

11 .Мова і спілкування.

12.Когнітивна наука й інтелектуальні системи.

13.Людський фактор і ергономіка.

14.Стадії розвитку.

15.Процеси розвитку.

16.Психологія освіти.

17.Особистісні процеси і надіндивідуальні відмінності.

18.Соціальна психологія.

19.Соціальні проблеми.

20.Статеві відмінності.

21.Психологія і право.

22.Кроскультурна психологія.

23.Політична психологія.

24.Клінічна і консультаційна психологія.

25.Психологія здоров'я.

26.Психологія як наукова дисципліна.

Створення єдиної класифікації психологічних дисциплін - завдання актуальне і досить важке.

2. Основні напрямки сучасної психології

До основних напрямків сучасної світової психології належать: психо­аналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія, культурно-історична теорія, теорія діяльності, філософсько-психологічна теорія, гуманістична психологія, теорія установки, трансперсональна психологія та ін.

Психоаналіз заснував австрійський психолог і психіатр Зиґмунд Фрейд (1856-1939). Предмет вивчення - неусвідомлені психічні явища, несвідоме. Виникнувши як метод лікування неврозів, психоаналіз згодом став важли­вим напрямком психології і філософії 20 століття. Сутність психоаналітич­ного методу - встановлення особливостей глибинних психологічних струк­тур через інтроспекцію цього матеріалу. Психоаналіз, крім класичного фрейдизму, включає безліч неофрейдистських парадигм: аналітичну психо­логію К. Юнга (1875-1961), індивідуальну психологію А. Адлера (1870-1937), теорію глибинних джерел тривоги К. Хорні (1885-1952), теорії «між-особистісної психіатрії» Г. Селліван (1892-1949) та ін.. У психоаналізі і зв'я­заних з ним напрямках (Е. Еріксон, Е. Фромм й ін.) розробляються проблеми несвідомої детермінації поводження людини. Місце використання психо­аналізу - психотерапія та виховання.

Біхевіоризм (від англ. «біхевіор» - поведінка) виник у 1913р., що зв'я­зано з публікацією американським дослідником Джоном Уотсоном (1878-1958) статті «Психологія з погляду біхевіориста» у журналі «Психологічний огляд». Предметом вивчення для представників цього напрямку є поведінка. У цій парадигмі психологія - об'єктивна експериментальна галузь природ­ничих наук, у якій було потрібно «викинути за борт» як пережиток усі по­няття суб'єктивної психології свідомості і перевести їх на мову реакцій жи­вих істот, що спостерігаються об'єктивно, на зовнішні подразники. Самі бі­хевіориста спиратися на учення 1.11. Павлова (1849-1936) про умовні рефле­кси, хоча сам Павлов вважав, що вони зрозуміли його невірно. Експеримен­тальна практика не підтвердила універсальність вихідної схеми «стимул -реакція». Спрощеність класичного біхевіоризму підтвердилася у роботах послідовників Д. Уотсона - необіхевіористів: Е. Толмена (1886-1959), який ввів поняття «проміжна перемінна»; Б.Ф. Скінера (1904-1990), який викори­стовував «оперативне навчання»; у соціобіхевіоризмі А. Бандури (р. 1925). Заслуга цього напрямку полягає у тому, що він показує можливості об'єкти­вного підходу до психічних явищ, а також започаткував розробку методоло­гії і техніки експериментального психологічного дослідження.

Гештальтпсихологія (у перекладі з німецької «гештатьт» - це «ціліс­ний образ», «форма», «структура») виникла (як психоаналіз і біхевіоризм) в період кризи психології 10-30 рр. 20 століття і пов'язана з іменами німець­ких дослідників М. Вейтгеймера (1880-1943), К. Коффки (1886-1941),

В. Келера (1887-1967). У гештальтпсихології на противагу трактуванню сві­домості як «спорудження з цеглин (відчуттів) і цементу (асоціацій)» затвер­джувався пріоритет цілісної структури, тобто цілісний образ виникає відразу як цілісний. По суті, був відкритий новий спосіб психологічного мислення. У сучасній психології у «чистому» вигляді цей напрямок практично не представлений, але багато ідей гештальтпсихологів суттєво вплинули на її розвиток. Ідея цілісності проникла у психоневрологію, психотерапію; дослі­дження мислення у гештальтпсихології багато в чому визначили ідею про­блемного навчання (учень сам відкриває спосіб рішення запропонованої за­дачі) й інше.

Культурно-історична теорія. Вона розроблена Л.С. Виготським (1896-1934) у 20-30 рр. XX ст. і стала основою психологічної школи. Пред­метом психології Л. Виготський вважав розвиток вищих психічних функцій. Основним шляхом виникнення вищих психічних функцій є інтеріоризація (у перекладі з лат. - внутрішній), тобто перетворення соціальних форм поведі­нки в індивідуальні форми у процесі співробітництва і спілкування між лю­дьми. Опановуючи словесними знаками, людина прилучається до культури, опановує її цінностями. Саме знак спочатку як зовнішній, допоміжний сти­мул, ставши внутрішнім, кардинально перетворює психічне життя суб'єкта. Навчання, за Виготським, створюючи «зону найближчого розвитку», веде за собою розвиток. Дієвим, продуктивним є таке навчання, яке, на думку авто­ра, випереджає розвиток дитини. Ідеї цієї теорії є міждисциплінарними, во­ни вплинули не тільки на розвиток психології, а продуктивно розробляються і зараз у педагогіці, дефектології, мовознавстві, культурології й ін.

Теорія діяльності ОМ. Леонтьсва (1903-1979). учня і послідовника Л.С. Виготського, орієнтована на вивчення структури діяльності, що відкри­ває доступ до структури свідомості (інші версії даної теорії належать М.Я Басову і С.Л. Рубінштейну). Загальний принцип підходу О.М. Леонтьєва та­кий: внутрішня психічна діяльність виникає у процесі інтеріоризації зовні­шньої, практичної діяльності і має принципово таку ж будову. Отже: вивча­ючи практичну діяльність, люди осягають закономірності психічної діяль­ності; керуючи організацією практичної діяльності, ми керуємо організацією внутрішньої психічної діяльності. Діяльність, за Леонтьєвим, - це особлива цілісність, що включає різні компоненти: мотиви, цілі, дії. Теорія діяльності описує закономірності філогенетичного й індивідуального розвитку психіки, її вплив на розвиток вітчизняної психології визначний.

Філософсько-психологічна теорія С.Л. Рубінштейна. С.Л. Рубінштей-на (1889-1960) є засновником іншої психологічної школи. Лейтмотивом йо­го головної праці «Основи загальної психології» (1940) є принцип єдності свідомості і діяльності. Психологія, за Л.С. Рубінштейном, вивчає психічне як живий, безперервний процес, що регулює взаємодію людини зі світом; діяльність він досліджував як процес. Послідовники С.Л. Рубінштейна -К.А. Абульханова, А.В. Брушлинский - розвивали на базі ідей свого вчителя основний принцип суб'єктивності, тобто уявлення про людину як істоту, яка активно перетворює світ і саму себе.

Теорія установки Д.Н. Узнадзе. Д.Н. Узнадзе (1886-1950). як вище від­значено, є засновником грузинської психологічної школи. Центральним по­няттям його теорії виступає установка як неусвідомлена готовність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і дії у певному напрямку; ця неусвідомлена готовність є основою доцільної вибірної активності людини.

Екзистенціально-гуманістична псіаологія. Цей напрямок зарубіжної психології сформувався у 50-60 рр. XX ст. Засновники гуманістичної психо­логії- А. Маслоу (1908-1980) і К. Роджерс (1902-1987). Теоретичною базою цього напрямку є філософія екзистенціалізму (або існування). Предметом вивчення для гуманістичних психологів є унікальна, цілісна особистість. Вони протиставили її біхевіоризмові з його механічним детермінізмом і психоаналізові, що переоцінює залежність особистості від її минулого. Екс­периментальні дослідження у рамках цієї парадигми не використовувалися для підтвердження власних теоретичних положень. Нині гуманістична пси­хологія - це сфера практичної психології.

Трансперсональна психологія. Трансперсональна (тобто та, що вихо­дить за межі особистості) психологія з'явилася у 60-ті рр. XX ст. і націлена на пошук нової теоретичної парадигми, яка дозволить описати граничні мо­жливості людської психіки, форми особливого духовного досвіду («містичні переживання» й інше). Термін „трансперсональна" введений А. Маслоу, який бачив за цим напрямком майбутнє психології. Трансперсональна пси­хологія вивчає так звані змінені стани свідомості, переживання яких може привести людину до зміни фундаментальних цінностей, духовного переро­дження і досягнення цілісності. Лідером цього напрямку є Станіслав Гроф, який розробив метод „холотропного" (того, що веде до цілісності) дихання. Відношення вчених до даного напрямку неоднозначне.

Харківська психологічна школа - напрям у психології, у якому започа­тковано розробку діяльнісного підходу до вивчення психологічних явищ і психологічної теорії діяльності (Психологічна енциклопедія, 2006). Розроб­никами є група психологів, які в 30-ті рр. XX ст. працювали в м. Харкові. До її складу входили: О. Леонтьєв, О. Запорожець, П. Зінченко, П. Гальперін, О. О. Лурія та ін.