Поняття про психіку та її основні функції.

ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Лекція № 1

План

1. Психологія як наука, її предмет і основні завдання.

2. Поняття про психіку та її основні функції.

3. Методи психологічних досліджень.

4. Напрями, школи та концепції в психології ХХ ст.

Психологія як наука

З найбільш ранніх етапів розвитку людства постає проблема розуміння внутрішніх (неявних) рушійних сил людини.

Внутрішній світ завжди був певною таємницею, оскільки саме особливості психічного життя відрізняли людину з тваринного світу природи.

Тому і перші спроби осягнути особливу внутрішню організацію людини відбувались у первісних суспільствах у міфологічному ключі, як певний дар вищих сил.

Це так званий етап стихійного вивчення психології, який базувався на загальних спостереженнях і не мав теоретичних узагальнень.

“ДУША”

Перші наукові узагальнення щодо природи внутрішнього життя людини, його особливостей і будови було здійснено у період античності.

Саме тоді і виникла назва науки: психологіяв перекладі з грецької – «псюхе» (душа), «логос» – (наука, слово), тобто наука про душу.

Тому тогочасна наука демонструвала загальні тенденції переходу від міфологічного типу світогляду до наукового.

Виникають два провідні напрями в тогочасній психології – ідеалістичний та матеріалістичний

Психе – богиня дихання і душі, нематеріального начала в людині.

Ідеалістична психологія

Основним представником був ПЛАТОН, на думку якого ДУША є безсмертною і незмінною, після смерті людини вона покидає тіло і потім може заново втілитись.

Позитивним результатом платонівського вчення про душу є виразна диференціація душі і тіла, психічного і фізичного, і подальша диференціація всередині душі різних її частин – розумної, зверненої до ідей, афективно-вольової і чуттєвої, зверненої до жадання.

Матеріалістична психологія

Представники її розглядали душу в руслі атомарної теорії будови Всесвіту.

ДЕМОКРИТ (V- IV ст. до н. е.), творець першої в історії античної філософії – великої матеріалістичної системи, будує першу послідовно розроблену матеріалістичну психологію. Розрізняючи вже, мабуть, психічне і фізичне, він прагне пояснити психічні процеси як продукт руху дуже тонких і досконалих атомів. Виходячи із загального матеріалістичного вчення, він спеціально розробляє теорію сприйняття, яке він пояснює як результат проникнення в наші органи чуття найдрібніших атомів, що виходять з речей. Матеріалістичні традиції Демокрита отримують потім подальший розвиток, особливо у Епікура і пізніше в Римі у Лукреція Кара.

АРИСТОТЕЛЬ вважав, що душа так само смертна, як і тіло, проте складається зовсім з інших атомів, які створюють структуру, подібну до воску, на якій все залишає свій відбиток.

Він розрізняє ніби три різні види душі –рослинну, тваринну і розумну. Кожну з них він відносить до певного рівня органічного життя: перша специфічна для рослин, ще що не володіють ні спеціальними органами сприйняття, ні центральним регулюючим органом; друга – для тварин, у яких вже є диференційовані органи відчуття і руху, а третя – для людини, яка має пізнавальний і діяльний розум.

Середньовіччя

У цей період душа і внутрішній світ загалом розглядався в руслі теології, як певна вічна сутність людини, яка дається вищою силою (Богом) і після смерті повертається до нього.

Головним авторитетом у філософії (і, відповідно, в науці про душу) залишається Аристотель.

Відродження

В епоху гуманізму у зв'язку із збільшеним інтересом до людини привертає до себе увагу питання про особливості особистості та вплив на неї природних та інших умов. Інтерес до цих проблем конкретної психології виражається в низці трактатів, починаючи з роботи відомого гуманіста Людвіга Вівеса(«De anima et vita», 1538) і закінчуючи пізнішими роботами, присвяченими пізнанню людей і проблемі характерів (трактат Ла Шамбре«L'Art de connaître les hommes» (“Мистецтво розуміти людей”), 1648, і Лабрюєра «Les Charactères de Theophraste» (“Характер Теофраста”), 1688 ).

У XVI ст. вперше з'являється і сам термін «психологія»для позначення науки: у 1590 р. Гокленіус публікує першу роботу під цим заголовком, а в 1594 р. його учень Гасман – другу.

Новий час

Проте, починаючи з 17 ст., душа починає розглядатись у руслі механістичної теорії, як одна з функцій (механізмів) організму. Саме в той час було відкрито рефлекторну природу нервової системи. Однак такий підхід був також дещо однобічним, оскільки ігнорував соціальний вплив на особистість.

Особливе місце в історії психології належить РЕНЕ ДЕКАРТУ. Від Декарта ведуть свій початок найважливіші тенденції, що розкриваються в подальшому розвитку психології. Декарт вводить одночасно два поняття: поняття рефлексу – з одного боку, сучасне інтроспективне поняття свідомості – з іншого.

ХІХ ст.

Загальний розвиток філософії та гуманітарної сфери, призводить до посиленого інтересу до внутрішніх чинників соціальної поведінки людини, а відкриття у фізіології та інших природничих науках – до виділення окремого предмета дослідження – психіки, що дало можливість психології розробити власну методологію, відкрити перші лабораторії і остаточно відокремитись від інших наук.

У 1879 в Лейпцизі В. Вундт організував лабораторію фізіологічної психології, яка пізніше була реорганізована в Інститут експериментальної психології.

ПСИХОЛОГІЯ – наука про факти, механізми і закономірності психічного життя особистості.

Внаслідок специфічності предмета дослідження психологія перебуває на перетині гуманітарних та природничих наук.

Поняття про психіку та її основні функції.

Оскільки сам предмет психології є досить складним та неоднозначним явищем і потребує подальших досліджень, то і визначення психіки повинне враховувати усі особливості його подвійної природи – матеріальної (біологічної) та ідеальної.

Психіка – властивість особливим чином організованої матерії, що полягає в ідеальному суб’єктивному відображенні об’єктивного світу та регуляції поведінки людини.

Особливим чином організована матерія – це мозок (ЦНС), будова якого (нервова тканина) дає можливість відображувати.

Саме наявність мозку (матеріального носія психіки) стає важливою особливістю живої природи, що визначає істот, які мають здатність мати психіку.

Одним із центральних залишається питання, що таке відображення.Психічне відображення є специфічною реакцією на об’єкти дійсності, результатом чого є створення індивідуальної копії (образу) цієї дійсності з подальшою можливістю перекомбінації її елементів.

Причини суб’єктивності психіки:

· Генетична відмінність індивідів одного виду;

· Особливості філогенезу (захворювання, спосіб життя тощо);

· Онтогенез (виховання, соціальні умови, індивідуальний досвід).

Функції психіки (основні):

1. Відображення дійсності.

2. Регуляція поведінки.

Класи психічних явищ

Психічні процеси	Психічні стани	Психічні властивості
Пізнавальні: увага, відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява	Емоційно-вольові: емоції, почуття, воля	стрес, апатія, пристрасть, фрустрація, настрій, бадьорість, афект.	темперамент, характер, здібності.