Управління і менеджмент: спільне та відмінне.

У процесі ринкових перетворень в Україні в усіх сферах виробничо-господарської діяльності почали використовувати термін “менеджмент”. Широкої популярності набули професії менеджерів ділової адміністрації, з перевезень, реклами, продажу, маркетингу, зовнішньоекономічної діяльності тощо. У різноманітних закладах освіти України – університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах - активно йде підготовка фахівців кваліфікації менеджера.

Варто чітко зрозуміти різницю між двома поняттями “менеджмент” та “управління”, оскільки дуже часто їх ототожнюють, що призводить до плутанини. Управлінняє цілеспрямованою дією на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджментє різновидом управління та означає управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією та ін.). На рис. 8.1 показано співвідношення між поняттями “управління” та “менеджмент”.

Рис. 8.1. Співвідношення між поняттями “управління” та “менеджмент”

Таким чином, МЕНЕДЖМЕНТ – це цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей. Феномен менеджменту викликав зацікавлення у представників багатьох наук і професій, сприяв його усесторонньому вивченню.

На сьогодні у світі існує понад п’ятдесят визначень поняття “менеджмент”. В його основі лежить англійське дієслово “to manage” – керувати, яке походить від латинського “manus” – рука.

Парадигми менеджменту дають широке та різнобічне трактування як поняттю “менеджмент”, так і його ролі у виробничо-господарській діяльності. Так, фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 році, дає такі тлумачення:

1) Менеджмент – це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).

2) Менеджмент – це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент – це вміння і адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників).

4) Менеджмент – це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

В енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера [52, с. 356] менеджменттрактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

З функціональних позицій менеджмент –це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей організації.*

За напрямком здійснення менеджментможна поділити на три види:

-виробничий менеджмент;

-фінансовий менеджмент;

-маркетинг.

Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм, як американська теорія управління, пересуває центр ваги правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психофізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджери розглядаються як розпорядники економічного життя суспільства. Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства – задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг.

Широка розповсюдженість у світі терміну менеджмент викликає необхідність застосовувати його і в Україні у розумінні управління людьми, колективами працівників, організаціями. Разом з тим у менеджменті буде використовуватись і термін управління, але з обов’язковою орієнтацією на певний об’єкт (процес). Наприклад, управління кредитним відділом банку, управління виробництвом, управління зовнішньоекономічною діяльністю.

До основних категорій менеджменту слід віднести поняття організацій, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо.

Виявленню тенденцій розвитку, вивченню законів та формуванню принципів менеджменту буде сприяти застосування певних методів дослідження, а саме:

1. Діалектичний метод вивчає явища у розвитку, а саме – взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод передбачає вивчення досліджуваного явища у розвитку з урахуванням причин, умов і факторів, які впливали на виникнення змін; виявлення тенденцій розвитку явища тощо.

3. Системний метод – це сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів з врахуванням усіх наявних взаємозв’язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. В його основі лежить розчленування цілого на частини і розгляд їх як цілого. Використовується стосовно явищ та об’єктів, що характеризуються високим рівнем складності.

5. Балансовий метод. Використовується для вимірювання впливу факторів на узагальнюючий показник. В основі цього методу лежить складання балансів, що є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень та витрат, активів та пасивів. Балансовий метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та фактори, що зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного) застосовуються у тих випадках, коли неможливо через складність взаємозв’язків дослідити розвиток об’єкту під впливом дії різноманітних факторів. При цьому застосовуються імітаційні моделі, що повинні бути адекватними та максимально наближеними до оригіналу.

7. Експертні методи використовуються тоді, коли неможливо визначити кількісно певні оцінювані параметри. До експертних методів відносяться органолептичні, тобто визначення в кількісній формі результатів суб’єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять такі методи, які вивчають явища, що мають випадковий або імовірнісний характер та дозволяють виявляти закономірності серед випадковостей. Вони включають: методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення), методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей), методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо), економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування), методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо), методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи), методи теорії ймовірностей тощо.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, тестування тощо) базуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Підприємці і менеджери.

Однією з центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер. Менеджер– це управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту та пропозицій, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з врахуванням вимог ринку.

Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які він згрупував у три групи:

1. Міжособисті ролі.

1.1. Головний керівник.

1.2. Лідер.

1.3. Ланка, яка зв’язує з зовнішніми організаціями та особами.

2. Інформаційні ролі.

2.1. Приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої).

2.2. Розповсюджувач інформації.

2.3. Представник (при зовнішніх контактах організації).

3. Ролі, пов’язані з прийняттям рішень.

3.1. Підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення організації

3.2. Ліквідатор порушень у діяльності організацій.

3.3. Розповсюджувач ресурсів.

3.4. Відповідальний за переговори, які веде організація.

Спеціалісти в галузі менеджменту вказують на чотири групи якостей менеджера, що характеризують його в сучасних умовах:

1. Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї; здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість; авторитетність; здатність розумно ризикувати; здатність до інновацій; здатність здійснювати антикризове управління тощо.

2. Адміністративно-організаційні: оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль; уміння змінювати стиль управлінської діяльності в залежності від ситуації; уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію; уміння стимулювати, викликати ініціативу; послідовність у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; інтернальність (усвідомлення, що від тебе залежить успіх справи); внутрішній контроль; уміння формувати єдину команду; уміння використовувати знання підлеглих; знання меж своєї влади; здібність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо.

3. Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність та інтерактивність; уміння керувати конфліктами; уміння зрозуміло висловлювати свої думки та публічно виступати; інтелектуальність; уміння оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі; уміння створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

4. Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.

Окрім менеджера в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє друга ключова фігура – підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, забезпечення результативної інноваційної та інвестиційної діяльності тощо. Таким чином підприємець– це людина такого типу, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, примноження багатства, зміни в організації; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досягненнями. Відмінності між менеджером та підприємцем відображені у табл. 8.1. Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає у тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), впроваджує її за власні або позичені кошти у життя (засновує підприємство з випікання хліба, фінансує увесь цей процес) та наймає менеджера для керівної роботи, а останній – здійснює управління організацією, яку створив підприємець.

У певній мірі ролі менеджера і підприємця можуть перекликатись. Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, врешті-решт може його очолити, тобто стати менеджером. У свою чергу менеджер може відкрити свою справу і стати підприємцем. Однак ролі менеджера та підприємця можуть співпадати тільки тимчасово, тобто через певний час функції працівника конкретизуються і він займе відповідну позицію в організації. Щодо тривалого суміщення ролей “підприємець-менеджер”, то це можливо тільки в умовах невеликих підприємств.

Таблиця 8.1