Определение подлинности евробанкнотов

В евробанкнотах применены различные средства защиты. Они помогут вам с первого взгляда определить их подлинность.

Средства защиты для банкнотов достоинством 5, 10 и 20 евро

Глубокая печать: банкноты напечатаны на бумаге особой текстуры, из чистого хлопчатобумажного сырья, что делает их уникальными на ощупь, некоторые части на фронтальной стороне отпечатаны рельефно. Водяные знаки: если посмотреть на свет, то становятся видимыми картинки и достоинство банкнота. Защитная нить: если поднести к свету, то на банкноте видна темная линия.

Наклонное положение

Металлическая лента: при наклоне видна голограмма с символом евро и достоинством банкнота.

Средства защиты для банкнотов достоинством 50, 100, 200 и 500 евро

На этих банкнотах есть два других средства защиты, отличных от тех, которыми снабжены банкноты более низкого достоинства. Эти средства защиты повышают защищенность банкнотов от подделок. Металлическая вставка; в наклонном положении на голограмме видны картинка и достоинство банкнота.

Меняющие цвет чернила

При наклоне цифры, указывающие на достоинство банкнота, меняют свой цвет от фиолетового до оливкового или коричневого.

Существует восемь различных номиналов монет евро (в 1 евро - 100 центов): 2 и 1 евро, 50, 20, 10, 5, 2 и 1 цент. У всех монет одинаковый рисунок лицевой стороны. Реверс же может отличаться в зависимости от того, в какой стране выпущена та или иная монета. Вне зависимости от этого, на территории всех стран - участниц Евросоюза - монеты принимаются к оплате. Общая для всех монет лицевая сторона представляет карту Европейского сообщества на фоне поперечных полос, к которым приложены звезды флага объединенной Европы. Монеты в 1, 2 и 5 центов делают акцент на место Европы в мире. Монеты достоинством 10, 20 и 60 центов представляют Европу как объединение наций. Монеты 1 и 2 евро изображают Европу без границ.

Мелкие монеты евровалюты достоинством 1, 2 и 5 центов изготовлены из стали, покрытой слоем меди: на 10-, 20- и 50-центовые монеты идет недавно изобретенное в Финляндии так называемое «нордическое золото» - сплав из меди с добавками цинка, алюминия и олова. Монеты в 1 и 2 евро содержат небольшое количество никеля, упрятанного, по предложению шведского парламента, между слоями медного сплава (считается, что никель в чистом виде может у многих людей вызывать аллергию). Монеты делают по французской технологии двухцветными: желтое кольцо вокруг серебристого никелевого центра - у одноевровой монеты, и, наоборот, серебристое кольцо вокруг желтого центра у монеты в 2 евро. Такая «конструкция» монет должна защищать их от подделок.

Фальшивомонетчику важно обмануть граждан при первичном сбыте поддельных денежных знаков, вот почему при изготовлении поддельщик старается имитировать те признаки, которые обычно используются населением для определения подлинности денежных знаков.

Для предотвращения первого сбыта подделок фальшивок эмиссионные банки в первую очередь заботятся о наделении своих банкнот такими признаками подлинности, которые легко распознаются невооруженным глазом. Главное внимание уделяется защите банкнотов с высшими номиналами, которые представляют для злоумышленников особый интерес. Подлинность таких банкнотов находится под пристальным вниманием населения, поэтому фальшивомонетчики не избегают и изготовления подделок денежных билетов среднего номинала - dopinfo.ru. Поэтому эмиссионные банки применяют на банкнотах средних номиналов тоже достаточно надежные средства защиты от подделок. Но трудность имитации защитного признака не всегда гарантирует его эффективность при защите банкнотов. Мало знать, надо не только создать на банкноте специальный эффект, но и сделать так, "чтобы его было просто проконтролировать гражданам.

Исходя из этих соображений специалисты одной из английских компаний-производителей ценных бумаг и банкнотов, приступая к разработке элементов защиты, предназначенных для граждан, руководствуются «принципом 10 секунд». Введя в свою продукцию новый признак, они ставят перед сотрудником фирмы, который не задействован в процессе разработки нового признака, задачу проконтролировать подлинность за 10 секунд. Признак считается малоэффективным, если продолжительность проверки подлинности выходит за пределы установленного времени. Население такой признак не станет контролировать.

Кроме признаков подлинности, предназначенных для граждан, денежные билеты должны иметь признаки, которые могли бы распознать торгующие автоматы и комплексы автоматизированной обработки банкнотов. Для правильной работы техники данные признаки должны располагаться на банкнотах в строго определенном порядке. Эти машиночитаемые признаки основываются на применении недоступных в других отраслях материалов и технологии. Датчики машин без особого труда определяют наличие таких признаков. Человеку они незаметны, поскольку обнаружение признаков не ориентировано на человеческие органы чувств.

Аналитическая работа при разработке комплекса защитных признаков для внедрения в новые банкноты ведется по нескольким направлениям. Прежде всего, тщательно изучаются все выявленные поддельные денежные знаки. Такое изучение позволяет определить защитные признаки, качественная имитация которых стала доступной в связи с развитием техники. Подобные признаки исключаются или дорабатываются, поскольку они не обладают защитными свойствами и отвлекают на себя внимание людей.

После определения комплекса защитных признаков эскиз банкнотов отправляется на доработку. После внесения всех коррективов оригинал утверждается и передается в производство. В общей сложности весь процесс создания новых денежных билетов может продолжаться два - два с половиной года.

С началом производства банкнотов новой серии творческий процесс создания образцов не заканчивается. Сразу после подготовки новой серии художники, технологи и другие специалисты начинают сбор материала для дальнейших разработок.

Такая работа необходима для того, чтобы в любой момент быть подготовленными, чтобы противопоставить новым «решениям» фальшивомонетчиков более совершенные новые банкноты. Интерпол, проанализировав этапы появления подделок различного качества сразу после выпуска банкнотов новой серии, предложил эмиссионным банкам изменять оформление банкнотов не реже одного раза в 5-7 лет. Ведь изготовление качественных подделок способами полиграфии требует от фальшивомонетчиков определенного времени на подготовку процесса печати и имитацию основных признаков подлинности. За более длительное время, нежели 5-7 лет фальшивомонетчики наладят высококачественное производство поддельных банкнотов. Распознавание их населением будет затруднено. Государство все время должно опережать фальшивомонетчиков.

Банкноты имеют ограниченный срок жизни; в среднем от нескольких месяцев до нескольких лет в зависимости от номинала. Мелкие купюры ветшают быстрее, а крупные находятся в обращении более долгое время.

Часто подделку выдает бумага, на которой она напечатана. Изготовление банкнотов производится на бумаге, содержащей большое количество хлопковых и льняных волокон. В последнее время в банкнотную бумагу начали добавлять особые защитные синтетические волокна. Для придания механической прочности в нее вносят специальные проклеивающие вещества, поскольку купюра должна выдержать не менее 2,6 тысячи двойных перегибов. Для повышения белизны добавляют исключающие флуореецепцию отбеливатели. Использование отбеливателей, кроме всего прочего, придает изображению на купюре светопрочность.

Основное защитное свойство банкнотной бумаги - отсутствие свечения под воздействием ультрафиолетового излучения. Если бумага светится в УФ-лучах, то это может говорить или о подделке, или о том, что на настоящую купюру оказано химическое воздействие. Следует сказать, что для того чтобы купюра начала «светиться» ее достаточно просто выстирать в стиральном порошке.

Самый известный широкой публике способ защиты купюр - водяные знаки. Таким способом защищают все бумажные деньги, ценные и гербовые бумаги, многие документы, например, паспорта. Название данного способа защиты не имеет ничего общего с тем, как водяные знаки получают. Водяные знаки формируют в процессе изготовления бумаги на бумагоделательной машине. Для этого по заранее изготовленному и утвержденному рисунку изготавливают штамп, с помощью которого на тонкой металлической сетке выдавливают выпуклые и углубленные изображения. Сетку устанавливают на барабанный фильтр. Во время фильтрации на возвышенны местах сетки задерживается меньше исходной бумажной массы, а в углублениях больше. Потом полученную массу снимают с барабана, подсушивают и прессуют. Под валками пресса участки с большим количеством бумажной массы сдавливаются больше, становятся более плотными и, соответственно, менее прозрачными. Поверхность этих участков приобретает глянец. Водяные знаки могут непрерывно повторяться по всей поверхности банкноты или быть локальными, то есть располагаться в каком-то определенном месте. Водяной знак может быть двухтововым - иметь только темные или светлые элементы на бумажном поле - или трехтоновым, имеющим и темные, и светлые элементы.

Подделка водяных знаков осуществляется несколькими способами: белой типографской краской, маслоподобными веществами, иногда тиснением. Имитация краской или маслом может обнаруживаться под воздействием ультрафиолетового излучения в виде рисунка светлого тона. Если фальшивка склеена из двух тонких листов бумаги, тогда водяной знак чаще всего пытаются воспроизвести надпечаткой белой краской на внутренней стороне одного из листов. «Поймать» подобную подделку ультрафиолетовым излучением не удается. Но поскольку у нее отсутствует рельефность и глянец в необходимых местах, то специалисты определяют такие подделки на ощупь и в проходящем свете.

Имитации светлых водяных знаков чаще всего наносят маслоподобными веществами с формы высокой печати. Эта подделка с помощью ультрафиолета чаще всего не обнаруживается. Однако и в таком случае у рисунка отсутствуют глянец и рельефность изображения.

Довольно редко, но все же иногда встречаются имитации водяных знаков, полученные методом тиснения. Подделки подобного рода выделяются такой резкой рельефностью изображения, что они легко определяются в скользящем свете. В отличие от подлинных купюр, повышенный глянец на таких банкнотах наблюдается на более светлых участках рисунка. Когда стало определенно ясно, что одними водяными знаками надежно защитить банкноты не удается, в банкноты начали вводить узенькие (1-2 мм) полимерные полоски, так называемые защитные нити. Эти полоски делают блестящими метализированными, прозрачными или непрозрачными, флюоресцирующими под воздействием ультрафиолетового излучения и даже магнитными.

Полоски могут быть скрыты в массе бумаги, а могут быть расположены частично в массе, а частично на поверхности банкнота, тогда их называют ныряющими. В большинстве случаев ныряющие нити имеют металлизированное покрытие. Часто на защитных нитях печатают микротекст. Подлинные защитные нити образуют на банкноте небольшое, но достаточное ощутимое утолщение. Чаще всего защитные нити имитируют краской или наклейкой полоски бумаги. Иногда изображение нити печатают на одной из внутренних сторон банкнота, склеенного из двух слоев. Ныряющие нити чаще всего подделывают надпечаткой или подрисовкой металлизированной краской либо тиснением фольгой - dopinfo.ru. Такой вид подделки относительно легко определяют специалисты. Любая поддельная ныряющая нить на просвет выглядит как сплошная полоса на ровном фоне банкнота, тогда как на подлинном банкноте такого типа всегда имеются небольшие чередующиеся темные и светлые полосы, перпендикулярные нити. Они образуются в местах выхода нити на поверхность.

Для осложнения жизни поддельщикам в состав банкнотной бумаги вводят так называемые конфетти и защитные волокна. Обычно их имитируют подрисовкой или надпечаткой. Такую подделку легко определить при помощи сильной лупы и препарировальной иглы. Иногда в состав бумаги вводят частицы ферромагнетика, которые можно обнаружить при наблюдении в микроскоп.

Для печати банкнотов используют специальные краски, обладающие сразу несколькими уникальными свойствами: не выцветают, имеют очень высокую стойкость к истиранию, не изменяются при намокании. Даже после стирки забытая в кармане купюра остается вполне узнаваемой. В настоящее время при печати банкнотов используют краски, способные светиться под действием ультрафиолетового излучения. Флюоресцентными красками печатают фрагменты рисунков, узоры, серийные номера и т. д. При этом в видимом спектре эти краски могут иметь цвет, то есть быть видимыми, а могут цвета и не иметь, тогда изображение проявится лишь при соответствующем освещении ультрафиолетовой лампой. К сожалению, и такой метод защиты от подделок уже освоили фальшивомонетчики.

В ответ хитроумные казначеи стали использовать краски, обладающие магнитными свойствами. Этой краской печатают серийные номера и фрагменты рисунков. Экспертная практика свидетельствует, что на подавляющем количестве подделок магнитный рисунок не имитируется. Исключение составляют лишь поддельные доллары (так называемые «супердоллары»), на которых распределение магнитного рисунка только незначительно отличается от подлинного.

В современных банкнотах используют краски, визуально воспринимаемые как краски одного цвета, но имеющие различную отражающую способность в инфракрасной области спектра. Этот эффект носит название ИК-метамерности красок. Если рисунок выполнен двумя одинаковыми по цвету, но разными по свойствам красками, то в инфракрасной области спектра будет видна только та часть рисунка, которая выполнена краской, отражающей ИК-лучи. Такими красками защищены, например, российские купюры и деньги всех европейских стран и доллары.

Другой вид защиты - использование оптически изменяющихся красок. Цвет таких красок зависит от того, под каким углом на них смотреть. Технология изготовления таких красок чрезвычайно сложна и дорога. Правда, уже обнаружены подделки и с применением таких красок.

Как говорится, нет предела совершенству. На каждый новый метод защиты фальшивомонетчики рано или поздно, но находят способ подделки. «Государевы» мастера находят ответ.

Каждое государство прилагает все возможные усилия для предотвращения подделки своих денежных знаков. Например, в стране кленового листа - Канаде, постепенно начинают переходить к печатанию денежных знаков на специально сконструированных машинах, обеспечивающих многоцветное изображение. Результат налицо: в стране поддельные деньги встречаются все реже. При монетном дворе Испании действует своя бумажная фабрика, которая изготавливает по секретной технологии бумагу для банкнотов, чеков и других денежных документов. Здесь же имеется и небольшая химическая фабрика, выпускающая краску для банкнотов, обладающую исключительной стойкостью и не выцветающую.

В бумагу, из которой делаются билеты Английского банка (фунты стерлингов), впрессовываются тончайшие металлические полоски, которые придают деньгам большую прочность и затрудняют подделку. Такой же метод применяют при изготовлении бельгийских франков, турецких лир, уругвайских песо. Английское казначейство долго ломало голову над тем, как изготовить такие деньги, которые невозможно подделывать. В начале 1994 года были выпущены в обращение банкноты достоинством в 1 фунт стерлингов, изготовленные из чрезвычайно плотной пластмассы. Пластмассовые банкноты в 1 фунт стерлингов немного тяжелее и толще, нежели бумажные. При испытаниях они не разрывались после сгибания 500 000 раз. Бумажные деньги небольших номиналов приходится менять через каждые девять месяцев. Специалисты убеждены, что пластмассовые деньги невозможно подделать. Неясно, что по этому вопросу думают фальшивомонетчики.

На Тайване тоже обеспокоены возможностью подделки денежных знаков. Правда, Интерпол еще ни разу не зафиксировал попытки подделать банкноты Тайваня. И все же местные ученые долгое время вели опыты с необычными материалами, стремясь создать свою бумагу. В середине 1979 года в печати появилось сообщение, что на Тайване начат выпуск специальной бумаги для банкнотов, изготовленной из листьев ананаса. По утверждению специалистов, деньги из этой необыкновенной бумаги обладают неповторимой мягкостью, шелковистостью. Считают, что они долго не будут загрязняться. Данное обстоятельство чрезвычайно важно, Отпадает необходимость часто изымать из обращения старые, износившиеся деньги и печатать для их замены новые. Учитывая сложную и необычную методику изготовления новой бумаги, предполагают, что ее подделать будет действительно трудно.

Все больше денежных знаков снабжаются маленькими, сверкающими метками - голограммами. Они призваны защитить нас от подделок. Единственное оружие, на которое может всерьез рассчитывать банкнот, эта крохотная метка, переливающаяся всеми цветами радуги. С недавних пор она появилась на многих денежных знаках. Это голограмма, то есть стереоскопическая (объемная) фотография. Она обеспечивает очень высокую степень защиты, поскольку ее подделать крайне трудно. Для этого преступникам надо приобрести такую же очень дорогую аппаратуру, которая имеется у изготовителей голограмм. Впрочем, крупнейшие преступные организации - те, что мы называем словом «мафия», не собираются отставать от времени. Они создают свои лаборатории, в которых учатся копировать голограммы. Кто победит в этой гонке блестящих умов, разведенных по обе стороны баррикады? Раздумывая об этом, нельзя не обратиться к истории появления голограммы.

Первую голограмму изобрел в 1948 году британский физик Деннис Габор (1900-1979), венгр по национальности. Это название восходит к греческому слову holos («весь, полностью»). До Габора любая фотография была «плоской», она передавала только два измерения предмета. Глубина пространства ускользала от объектива. Неужели нельзя было уместить на фотографической пленке все три изображения сразу? В поисках решения Габор отталкивался от одного известного явления. Лучи света, отброшенные трехмерным объектом, достигают фотопленки в разные моменты времени. Одни проделывают короткий путь, другие - более длинный; одни спешат, другие запаздывают. Физики говорят, что волны приходят с фазовым смещением. Смещение зависит от фор мы предмета. Габор сделал вывод, что объем любого предмета можно выразить через разность фаз отраженных световых волн.

Человеческий глаз не способен уловить это запаздывание волн так как оно выражено в чрезвычайно малых промежутках времени. Данную величину следует преобразовать в нечто более осязаемое, например в перемены яркости. Это удалось ученому, который прибег к одному трюку. Он наложил волну, отраженную от предмета, то есть искаженную, на попутную («опорную») волну. Произошла «интерференция». Там, где встречались гребни двух волн, они усиливались, - там появлялось светлое пятно.

Если гребень волны накладывался на впадину, волны гасили друг друга; там наблюдалось затемнение. При взаимном положении волн возникает характерная интерференционная картина: чередование тонких линий, белых и черных. Эту картину можно запечатлеть на фотопластинке - голограмме. Она будет содержать всю информацию об объеме предмета, попавшего в объектив.

Чтобы «объемный портрет» получился точным и детальным, необходимо использовать световые волны одинаковой фазы и длины. При дневном свете или искусственном освещении подобный фокус не пройдет. Свет обычно представляет хаотическую смесь волн различной длины. В нем имеются все краски: от коротковолнового голубого излучения до длинноволнового красного. Эти световые составляющие самым причудливым образом сдвинуты по фазе. Деннис Габор в качестве источника света выбрал ртутовую лампу. При помощи бленда он фокусировал свет, получая тончайший луч. Но даже такой световой луч был неоднороден. Голограммы получались крохотными и плохо передавали образ.

Выход был найден только в 1960 году, когда в лаборатории Белла американский ученый Т. Мейман создал первый в мире лазер (Light Amplification by stimulateg Emission of Radiation). Выбирая название нового аппарата, взяли аббревиатуру английской фразы «Усиление света вынужденным излучением». Лазер излучал когерентные волны. Их длина была одинакова. Они были сдвинуты относительно друг друга на одно и то же расстояние. Именно это требовалось, чтобы получить нормальную голограмму. Теперь а руках ученых появился источник света, который освещал объект и одновременно позволял наложить отраженные волны на опорную волну. На фотопластинке возникало объемное, или голографическое, изображение. С появлением лазера идея Денниса Габора была превосходно реализована.

В 1969 году Стивен Бентон придумал способ изготовления голограмм при обычном белом свете. С помощью фотошаблона - тонкого слоя с множеством микрошлицев - нужно изготовить «мастер-голограмму» и копировать ее голографическим способом. Шлицевой шаблон наподобие призмы расщепляет дневной свет на основные цвета спектра, В каждый из шлицев входит световой пучок одной-единственной волны. Это обеспечивает интерференцию и помогает получить картину яркую и разноцветную, сверкающую разными красками, в зависимости от угла зрения, то есть голограмму.

Главное преимущество цветной голограммы заключается в том, что ее можно копировать машинным способом, используя специальную технику тиснения. Красочную копию экспонируют на особый светочувствительный слой - фоторезистный лак. Данный материал отличается высокой разрешающей способностью. Его применяют и в микролитографии, чтобы нанести на плату те или иные элементы микросхемы.

При массовом тиражировании голограмм сначала берут цифровую камеру и фотографируют объект со всех сторон. Компьютер соединяет отдельные снимки. Таким образом, трехмерное изображение готово. Потом в лаборатории лазер «гравирует» эту картинку на фоточувствительной пластинке. Получается тонкий поверхностный рельеф. С помощью электролиза «гравюру» наносят на никелевую матрицу, которая необходима для массового тиражирования голограмм. Их оттиски - по методу горячего тиснения - получают на металлической фольге (глубина рельефа менее 0,0005 мм). Лишь только луч света попадет на голограмму, она заиграет всеми цветами радуги (причиной тому преломление света - dopinfo.ru). В этом ярком обрамлении нашему взору предстает изображенный предмет. Подобные голограммы стоят дешево. Их можно изготовлять в любом количестве, лишь бы было оборудование.

К сожалению, денежные «пираты» тоже стреляют в яблочко и подделывают голограммы. Конечно, подделка голограмм требует огромных технических затрат. Кроме качественных лазеров, преступники должны иметь прецизионную оптику, антивибрационные столы, специальную фольгу, хорошие машины для тиснения. Необходимо овладеть техникой фотохимического проявления, знать гальванические работы и иметь лучших специалистов. Их стараниями фальшь, нанесенная на фальшь, превращается в символ денег. Чтобы справиться с потоком фальшивок, государственные банки вынуждены принимать все новые меры безопасности. Они используют более сложные технологии. На голограмму наносится (в явном или скрытом виде) дополнительная информация, своего рода голографические «водяные знаки».

Противники тоже не останавливаются. Мафия обзаводится самой дорогой, современнейшей техникой, ведь подделка денежных знаков приносит астрономическую прибыль. Все повторяется по кругу, и специалисты банков, отвечая на брошенный им вызов, снова усложняют свои приемы. Например, в подложку голограммы внедряют специальные полимеры, изменяющие ее оптические свойства. Теперь даже сотрудники лаборатории, не зная исходного рисунка, не смогут правильно копировать голограмму. В ней не будет самого главного, чем славится эта сверкающая «охранная грамота»: глубины и объема. Плоский, пусть и блестящий значок, не сможет обмануть никого. Подобную подделку сможет заменить любой, внимательно присмотревшись. Надо лишь приглядеться. Недаром несколько поколений блестящих специалистов создавали этот уникальный «световой паспорт».

От подделки существует два вида защиты: максимальная и оптимальная. Максимальная предусматривает использование всех возможных методов и элементов, но влечет за собой увеличение себестоимости производства банкнот. Поэтому обычно государство использует оптимальную защиту - необходимый и достаточный набор признаков подлинности.

Нельзя сказать, что от подделок нет спасения. Определить подделку всегда можно. Просто подобное «ремесло», существующее на протяжении многих веков, создало более 10 тысяч способов подделок денежных знаков и денных бумаг. Поэтому удивляться появлению фальшивок не стоит. А следует и самим прилагать усилия, чтобы определить подлинность попавшей к вам в руки купюры.

73.Типові слідчі ситуації при розслідуванні підробки грошей.

74.Обставини, що підлягають встановленню під час допиту свідків при розслідуванні підробки грошей.

75.Захисні властивості грошей. Ознаки підроблених грошей виготовлених з використанням комп’ютерних технологій.

76.Тактика проведення огляду місця події та обшуку під час розслідування підробки грошей.

77.Типові експертизи, що призначаються при розслідуванні підробки грошей.

78.Криміналістична характеристика хабарництва.

Хабарництво розглядається як родове поняття, що охоплює два взаємозалежних склади злочину: 1) одержання хабара та 2) давання хабара. Оскільки ці діяння є обов’язковими елементами хабарництва, то вони й визначають особливості його кримінального механізму. Для складу злочину не має значення, чи був отриманий хабар до або після виконання (або невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання нею предмета хабара. Однак для доведення провини необхідне розслідування обставин, пов’язаних із діями (або бездіяльністю) службової особи. На відміну від багатьох інших видів злочинів кримінальний механізм хабарництва має свої особливості, основна з яких полягає в тому, що суб’єктна система хабарництва складається з двох обов’язкових елементів — хабародавця й хабарника (службової особи), відносини між якими мають обопільне прихований, погоджувальний характер. Дана обставина значно звужує можливості виявлення хабарництва та його розслідування. Злочинний механізм хабарництва та взаємодія елементів його криміналістичної характеристики являють собою дві загальні кримінальні ситуації. Перша з них охоплює механізм злочинної змови співучасників і передачу предмета хабара-підкупу. Друга ситуація являє собою механізм службових дій (бездіяльності) службової особи, що вступила в змову з хабародавцем (безпосередньо або через посередника) у розрахунку на одержання хабара-нагороди. Таким чином, механізм злочину може розвиватися в двох основних напрямах: 1) заінтересована особа (хабародавець або посередник) передає хабарнику предмет хабара-підкупу. Незалежно від того, виконуються або не виконуються відповідні службові дії на користь хабародавця, злочин вважається закінченим. При цьому залишається низка характерних матеріальних слідів (безпосередньо предмет хабара, матеріал упаковки, сліди рук тощо), а також інші ознаки у вигляді виявлення інтересу хабародавця до вирішення певних питань (одержання матеріальних вигод, пільг, вирішення підприємницьких, житлових, трудових, побутових питань), а також ознаки, що вказують на наявність можливостей задовольнити зазначені інтереси певною службовою особою; 2) хабародавець передає службовій особі предмет хабара-винагороди за виконання останньою дій на користь заінтересованої особи (одержання очікуваного результату). У таких випадках, поряд із слідами передачі предмета хабара утворюються ознаки, що відбивають службові дії (або стримування від них) певної службової особи, та матеріальні сліди у вигляді документів, внесених до них змін, видача кредитів, пільг, надання замовлень, а також сліди у поведінці, що зафіксувалися в пам’яті осіб, що стикалися з діями службової особи. Посередник у системі хабарництва може: 1) представляти злочинні інтереси певної службової особи (нерідко — це колега по службі, близький знайомий); 2) бути особою, пов’язаною із хабародавцем, що визвався налагодити стосунки з певною службовою особою — потенційним суб’єктом одержання хабара; 3) діяти із шахрайською мотивацією, свідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку. Серед таких осіб нерідко зустрічаються шахраї, що займаються «улагоджуванням справ» у вигляді кримінального промислу.

79.Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальних провадженнях про хабарництво.

Обставини, що підлягають встановленню. Під час перевірочних дій і на початку розслідування хабарництва необхідно встановити такі обставини: 1) подію та обставини (час, місце та ін.) передачі службовій особі хабара; 2) мету давання хабара; 3) предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара; 4) спосіб передачі хабара; 5) коло осіб, що приймали участь у передачі та одержанні хабара; 6) коло осіб, що були присутніми при передачі хабара; 7) обставини, що передували передачі хабара; 8) наявність вимагання або провокації хабара; 9) характер стосунків між особами, причетними до хабарництва; 10) характер службових дій, виконаних хабарником; 11) законність виконаних службовою особою дій.

80.Джерела первісної інформації про хабарництво.

81.Тактичні операції під час розслідування хабарництва.

Для розслідування наявного вимагання хабара розробляється тактична операція, яка являє собою комплекс слідчих дій: допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара; затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями;, обшук цієї особи й обшук на місці передачі хабара; огляд виявлених при здійсненні цих дій предмета хабара, документів, що можуть мати відношення до справи. До комплексу зазначеної операції входять відповідні оперативно-розшукові заходи. Така операція має повністю виключати дії, які були б спрямовані на свідоме створення з боку службових осіб правоохоронних органів обставин і умов, характерних для провокації хабара

82.Тактика проведення огляду та обшуку під час розслідування хабарництва.

Підготовка до обшуку при розслідуванні хабарництва передбачає визначення кола об'єктів, що можуть бути предметом пошуку.

Предмети пошуку при розслідуванні хабарництва: а) гроші, цінності, виражені в будь-якому вигляді; б) документи про право власності на домоволодіння, машини; в) документи, які відображають приватизацію окремих об'єктів; г) документи, які відображають незаконні дії при прийомі до вищих навчальних закладів; ґ) документи, які відображають хабарництво у сфері оподатковування тощо.

Обшук у хабародавця допускає виявлення таких предметів пошуку: а) ощадні книжки; б) записні книжки; в) екзаменаційні білети; г) контрольні запитання; ґ) бланки екзаменаційних аркушів; д) записи; е) повідомлення та ін.

Обшук, в установі, передбачає виявлення таких документів: а) вказівки про проведення іспитів із заздалегідь завищеними оцінками для одного або декількох осіб (можуть віддаватися усно, однак відповідальний секретар робить про це позначки у своїх записних книжках, а також передає список екзаменаторам); б) накази про зарахування до навчального закладу; або переведення з одного факультету на інший; в) письмові екзаменаційні роботи (твори, задачі з математики тощо) з наявними в них виправленнями і, як правило, із завищеними оцінками.

Обшук при розслідуванні хабарництва в банківських структурах.Хабарі працівники останніх отримують за оформлення й одержання незаконних кредитів. При виявленні даних, про одержання хабарів окремими посадовими особами, обшук провадиться як у цих осіб, так і в банківських установах. Обшук в осіб, які здійснюють посадові функції, має своєю метою виявлення: 1) грошей або цінностей, отриманих за зазначені послуги; 2) документів - листів, записів, розпоряджень письмового характеру; 3) записних книжок, що відображають факт зв'язку з особами, які дали хабар, та ін.

При проведенні обшуків у банку предметом обшуку можуть бути: 1) документи, які мають розпорядницький характер - дозвіл на оформлення кредиту; 2) документи, які є підставами для одержання кредиту; 3) дані, що містяться в комп'ютері й відображають грошові перекази тощо

83.Допит підозрюваного в хабарництві.

При допиті підозрюваного, затриманого на місці злочину, необхідно з'ясувати дані, які є підставою для затримання:

- де було проведено затримання;

- ким проводилося затримання;

- у зв'язку з якими діями підозрюваного або хабародавця;

- коли, за яких обставин відбулося затримання (під час передачі хабара, після його передачі, у присутності хабародавця, безпосередньо після його відходу чи ін.);

- предмет хабара (якими індивідуальними особливостями він характеризується - гроші, іноземна валюта, коштовності, витвір антикваріату, документи на купівлю машини, будівлі, квартири тощо);

- які пояснення підозрюваного супроводжували факт затримання;

- чи не було спроби представити підозрюваним факт одержання хабара як несподіваної для нього дії, про яку він не має згадки, нічого не знає;

- які заяви робив хабародавець при затриманні (заперечував факт передачі хабара, вказуючи на те, що він хотів показати ту чи іншу цінність для можливої їх купівлі);

- у яких відносинах знаходилися підозрюваний і хабародавець;

- чи мали місце відносини службової підпорядкованості, дружні, далекого знайомства, не були знайомі;

- які розмови, пропозиції передували одержанню хабара;

- на які день, годину планувалася передача хабара;

- хто міг знати про це, крім осіб, які брали участь у злочині;

- чи не мав місця факт провокації хабара (якою особою, мотив провокації).

84.Предмет доказування при розслідування шахрайств з фінансовими ресурсами.

85.Планування початкового етапу розслідування шахрайств з фінансовими ресурсами.

виділені слідчі дії, які необхідно проводити на початковому етапі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами та визначена їх ефективність. Це такі дії як: виїмка, обшук, допит, слідчий огляд документів, очна ставка. Важливим засобом одержання фактичних даних для успішного розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами є виїмка. Виїмка документів є важливою невідкладною слідчою дією, яка дозволяє запобігти знищенню джерел доказової інформації. В дослідженні наведено перелік документів, які повинні вилучатися в першу чергу. Значна увага приділяється висвітленню тактичних особливостей проведення обшуку в житлових та службових приміщень, обшуку в кредитно-фінансовій установі, та як складової частини цього обшуку – обстеженню комп’ютерної техніки, визначаються найбільш типові місця приховування предметів пошуку з урахуванням специфіки даного злочину. У роботі розглядається тактика допиту певних осіб: директора і бухгалтера підприємства-позичальника, представників кредитно-фінансової установи, інших осіб (колег по роботі, секретарів, родичів, друзів). Особливості має також допит членів організованого злочинного угруповання, які вчинили шахрайство з фінансовими ресурсами.

86.Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування шахрайств з фінансовими ресурсами.

усі слідчі ситуації у справах про шахрайство з фінансовими ресурсами доцільно розділити на дві основні групи від обсягу та змісту даних, що слугують основою для порушення кримінальної справи та інформації про злочинця: 1) слідча ситуація, що характеризується наявністю даних про вчинення шахрайство з фінансовими ресурсами та особу, що вчинила злочин; 2) слідча ситуація, що характеризується наявністю даних про вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами та недостатньою кількістю інформації про можливого злочинця. У свою чергу перша слідча ситуація залежно від обсягу і змісту даних, що вказують на чисельність злочинців, може бути розподілена на декілька інших: 1) у вчиненні злочину брало участь декілька осіб з боку позичальника; 2) у вчиненні злочину брали участь позичальник та представник кредитора; 3) злочин вчинено організованою злочинною групою.

87.Тактика допиту підозрюваногопри розслідуванні шахрайств з фінансовими ресурсами.

88.Способи вчинення кримінальних правопорушеньу сфері комп'ютерних технологій.

Якщо за основу класифікації покласти метод, що використовувався злочинцем для отримання доступу до засобів обчислювальної техніки, можна виділити такі п'ять основних груп:

1) вилучення засобів комп'ютерної техніки;

2) перехоплення інформації;

3) несанкціонований доступ;

4) маніпулювання даними та керуючими командами;

5) комплексні методи.

Характерною рисою першої групи способів скоєння злочинів є те, що в них засоби комп'ютерної техніки завжди виступають тільки як предмет злочинного посягання, а як знаряддя скоєння злочину використовуються інші інструменти чи технічні засоби (або без їхнього використання), які не є засобами комп'ютерної техніки.

До другої групи відносять способи, де злочинцями використовуються методи аудіовізуального та електромагнітного перехоплення інформації. В цій та наступних групах, що розглядаються, засоби комп'ютерної техніки виступають як предмет, так і знаряддя скоєння злочину.

Перехоплення інформації поділяють на безпосереднє (активне), електромагнітне (пасивне), аудіоперехоплення, відеоперехоплення, а також спосіб, що носить назву "прибирання сміття".

Безпосереднє (активне) перехоплення здійснюється за допомогою безпосереднього підключення до телекомунікаційного обладнання комп'ютера, комп'ютерної системи чи мережі, наприклад, до лінії принтера або телефонного проводу каналу зв'язку, що використовується для передачі комп'ютерної інформації, або безпосередньо через відповідний порт ПК. Методи, що використовуються для підключення з метою отримання паролю або іншої секретної інформації з телекомунікаційних систем, можуть бути реалізовані шляхом підключення до кабелю чи перехвату мікроволн від супутника та наземних радіостанцій.

Електромагнітне (пасивне) перехоплення базується на тому явищі, що робота електронних пристроїв (дисплеї, принтери) супроводжується електромагнітним випромінюванням. Так, сигнали з електронно-лучової трубки дисплея можна приймати, записувати і аналізувати з відстані понад 1000 м за допомогою стандартного телевізійного та відтворюючого устаткування, що може знаходитися, наприклад, у автомобілі.

Аудіоперехоплення - цей спосіб скоєння злочину є достатньо розповсюдженим та найбільш небезпечним. Захистити інформацію при цьому досить складно. Спосіб реалізується шляхом встановлення підслуховуючого пристрою - "таблетки", "клопа", "жучка" і т. п. в апаратуру засобів обробки інформації. При цьому іноді використовуються спеціальні акустичні та вібраційні датчики, які дозволяють знімати інформацію без безпосереднього проникнення до приміщення.

Відеоперехоплення - цей спосіб полягає в діях злочинця, спрямованих на отримання необхідної інформації шляхом використання різноманітної відеооптичної техніки (в тому числі й спеціальної). При цьому можуть використовуватися: підзорна труба, бінокль, пристрій нічного бачення, відео-фотоапаратура з відповідними оптичними насадками і т.п.

Прибирання сміття - цей спосіб скоєння злочину полягає у неправомірному використанні злочинцем технічних відходів інформаційного процесу, що залишені користувачем після роботи з комп'ютерною технікою. Він здійснюється у двох формах: фізичній та електронній.

До третьої групи способів скоєння злочинів відносять дії злочинця, які спрямовані на отримання несанкціонованого доступу до засобів комп'ютерної техніки. До них відносяться такі:

"За дурнем" - цей спосіб часто використовується злочинцем для проникнення у заборонні зони. наприклад, злочинець, держачи в руках предмети, які пов'язані з комп'ютерною технікою, (елементи маскування) чекає біля зачиненої двері таємного приміщення будь-кого, а потім разом з цією особою проникає до приміщення.

"За хвіст" - цей спосіб знімання інформації полягає в тому, що злочинець підключається до лінії зв'язку законного користувача (з використанням засобів комп'ютерного зв'язку) та чекає сигналу, який означає кінець роботи, перехоплює його "на себе", а потім, коли законний користувач закінчує активний режим, здійснює доступ до системи.

"Комп'ютерний абордаж" - здійснюється злочинцем шляхом підбору (випадкового або раніше здобутого) абонентного номеру комп'ютерної системи потерпілої сторони з використанням, наприклад, звичайного телефонного апарату. Потім підбирається пароль доступу до комп'ютерної системи (вручну чи з використанням спеціальних програм - "зломщиків").

"Неспішний вибір" та "пролом". При неспішному виборі здійснюється пошук уразливих місць у захисті комп'ютерної системи, у другому способі виявляються "проломи" у комп'ютерній системі (найчастіше - слабкі місця у програмному забезпеченні), котрі згодом можна використовувати в злочинних цілях.

"Маскарад" - при цьому способі злочинець проникає у комп'ютерну систему, видаючи себе за законного користувача. системи комп'ютерного захисту, які не володіють функціями аутентичної ідентифікації користувача (наприклад, за біометричними параметрами: відбиткам пальців рук, малюнку сітчатки ока, голосу і т.п.) стають незахищеними від цього способу.

"Містифікація" - іноді користувач персонального комп'ютера підключається до чиєїсь системи, будучи впевненим у тому, що працює з необхідним йому абонентом. Цим фактом й користується злочинець, формуючи правдоподібні відповіді на запити володаря інформаційної системи, до якої трапилось підключення, і підтримуючи цю помилку протягом певного часу, отримує необхідну інформацію, наприклад, коди доступу чи відгук на пароль.

"Аварійний" - злочинцем використовується той факт, що у будь-якому комп'ютерному центрі є спеціальна відлагоджувальна програма, яка дозволяє обійти засоби захисту інформації.

"Склад без стін" - несанкціонований доступ до комп'ютерної системи в цьому випадку досягається злочинцем шляхом використання системної поломки, в результаті якої виникає часткове чи повне порушення нормального режиму функціонування систем захисту даних.

До четвертої групи способів скоєння таких злочинів відносять дії злочинців, що пов'язані з використанням методів маніпулювання даними й керуючими командами. До найбільш широко використовуємих з них відноситься "підміна даних або коду" - дії злочинців спрямовані на зміну чи введення нових даних або кодів. Це здійснюється, як правило, при вводі та виводі інформації.

89.Джерела первісної інформації про кримінальні правопорушення в сфері комп’ютерних технологій.

90.Тактика огляду та обшуку при розслідуванні злочинів у сфері комп’ютерних технологій.

На підготовчій стадії огляду або обшуку важливо отримати інформацію про вид і конфігурацію ЕОМ; можливої організації локальної мережі або підключення комп’ютера до глобальної мережі (типу Інтернет) наявності служби інформаційної безпеки; захисту даних від несанкціонованого доступу, з метою попередження автоматичного знищення комп'ютерної інформації, яка може бути знищена під час відкриття кожуха комп'ютера, відкриття кімнати, де знаходиться комп'ютер, або при інших обставинах; стану системи електропостачання приміщень, де встановлена обчислювальна техніка, кваліфікації користувачів, а також взаємовідносин в колективі співробітників, що обслуговують техніку. На підготовчій стадії слід, скласти план проведення огляду. Про високий ступінь захищеності комп'ютера може свідчити наявність спеціальної системи захисту інформації від несанкціонованого доступу чи сертифікованих засобів захисту; постійна охорона території і споруди, де розташована комп'ютерна система за допомогою технічних засобів і спеціального персоналу, використання суворого пропускного режиму, спеціальне обладнання приміщень, наявність служби захисту інформації, нормальне функціонування і контроль роботи. Низький ступінь захисту визначається наявністю простого алгоритму обмеження доступу (дані захищені тільки паролем), одержання достовірних даних про його подолання при цьому нема потреби застосовувати спеціальні засоби доступу до даних. Огляд місця події дає можливість слідчому встановити подію злочину, час і місце вторгнення в систему, спосіб вторгнення і порушення роботи системи. Характерною особливістю такого огляду є та обставина, що місце безпосередніх злочинних дій і місце, де можуть і матеріалізуватись його результати, можуть знаходитися на значній відстані (наприклад, в різних державах). Тому під час незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж слідова картина включає: а) сліди на магнітних носіях, які використовував злочинець; б) сліди на "транзитних" магнітних носіях, через які безпосередньо злочинець встановлював зв'язок з інформаційними ресурсами; в) сліди на магнітних носіях інформаційної системи, в яку здійснювався неправомірний доступ. Крім огляду місця події зазначеного злочину (приміщень, де розташована комп'ютерна техніка, за допомогою якої було вчинено злочин), оглядається комп'ютерна техніка, яка стала знаряддям злочину, чи бази даних якої стали об'єктом злочину, а також її складові та документи.

91.Типові судові експертизи при розслідуванні злочиніву сфері комп'ютерної технологій.

а даному етапі розглядаються такі різновиди об'єктів комп'ютерно-технічних експертиз:

· текстові і графічні документи (стандартні й електронні), виготовлені з використанням засобів автоматизації (обчислювальних систем, засобів передавання даних і копіювання інформації);

· програми для ЕОМ і допоміжна комп'ютерна інформація, необхідна для їхнього функціонування;

· відео- і звукозаписи, візуальна та аудіоінформація, представлена у форматі мультимедіа;

· комп'ютерні дані і відомості, представлені у форматах, що забезпечують їх автоматизоване збереження, пошук, оброблення і передавання (бази даних);

· фізичні носії інформації різної природи (магнітні, магнітооптичні, оптичні та ін.).

Виходячи з цього, передбачається, що за допомогою комп'ютерно-технічних експертиз можуть виконуватись наступні завдання:

1) відтворення і роздрукування всієї або частини інформації, яка міститься на фізичних носіях, у тому числі в нетекстовій формі;

2) відновлення інформації, що раніше містилась на фізичних носіях і згодом стертої чи зміненої з різних причин;

3) встановлення часу введення, зміни, знищення або копіювання інформації;

4) розшифрування закодованої інформації, підбір паролів і розкриття систем захисту інформації;

5) встановлення авторства, місця, засобу підготовки і способу виготовлення документів (файлів, програм);

92.Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування порушень авторського права і суміжнихправ.

93.Тактичні операції при розслідуванні порушень авторського права і суміжних прав.

94.Встановлення суми збитків від порушень авторського права і суміжних прав.

95.Типові судові експертизи при розслідуванні порушень авторського права і суміжних прав.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри криміналістики. Протокол № 10 від 30.05.2013 р.