Лекція 9. Американська драматургія та проза 40-60-х років

1. Основні течії американської літератури: «південна школа», «нонконформістська» проза, «бітники», «школа «чорного гумору».

2. Розвиток традицій «південної школи» в творчості Роберта Пенна Уоррена («Все королівське військо») та Вільяма Стайрона («І підпалив цей будинок»).

3. Пластичний театр Теннессі Вільямса («Скляний звіринець», «Трамвай «Бажання»). Риси театру абсурду в п’єсах Едварда Олбі («Хто боїться Вірджинії Вульф»).

4. Нонконформістська проза в літературі США: загальна характеристика творчості Джона Апдайка. Явище мультикультуралізму.

1. Після другої світової війни в літературі США поступово формуються та розвиваються декілька течій та тенденцій. Серед них: «нонконформістська» проза, «бітники», «школа «чорного гумору» та ін. Явище «бітництва» виникає в американській культурі на початку 1950-х років. Його художнім маніфестом стає роман Джека Керуака «На дорозі» (1957). Назва твору символічна: дорога – це нескінченна та безглузда втеча від суспільної моралі, від традицій цивілізації, втеча куди завгодно, в нікуди. Також, сутність руху була висловлена в культовій поемі Аллена Гінзберга «Вопль» (1956) та піснях Боба Ділана. Серед інших бітників-літераторів треба згадати Вільяма Берроуза, Лоуренса Ферлінгетті, Ніла Кессіді. «Розбите покоління» бунтували проти міщанських цінностей своїх батьків, їх снобізму та респектабельності, здорового глузду та будь-яких сфер розумової діяльності, їх не цікавила кар’єра. Вони запропонували єдиний спосіб боротьби з суспільством – відхід від нього, відхід у себе, в дзен-буддизм, у «радісну злочинність», у наркотики та сексуальність, яка кидала виклик. Відразу у бітників викликала і масова культура, їй вони протиставляли «контркультуру». У 60-ті роки бітники передають естафету поколінню ЛСД, з цих двох джерел бере свій початок нова субкультура – рух хіпі.

2. Після Другої світової війни «південна школа» в літературі США продовжує свій розвиток. Легенда старого Півдня як обителі духовної свободи, цілісності, краси знаходить своє виявлення у творчості Роберта Пенна Уоррена, Трумена Капоте, Теннессі Вільямса, Карсон Макалерс, Вільяма Стайрона. Р.П. Уоррен (1905 – 1989) стояв у витоків «південної школи». Його перші вірші та оповідання були опубліковані ще в середині 1920-х років «втікач», який був першим виразником ідей цієї літературної течії. Кращим романом Уоррена є «Все королівське військо» (1946), жанр якого можна визначити як політичний (у ньому відтворено протиставлення демагога та натовпу, високої цілі та низьких засобів) та соціально-психологічний (показується психологія героїв, вплив суспільства на самовизначення людини, його прихід до усвідомлення власного «я»). Традиції «південної школи» сконцентровані у творі на ностальгії за часами старого плантаторського Півдня, які давно минули, на ідеалізації природи як сили, яка протистоїть прогресу. Знову, як і у більшості творів письменників Півдня, виникає тема Громадянської війни, яка стала причиною загибелі плантаторських родів – цим автор підкреслює думку про те, що минуле неможливо знищити, воно панує над сьогоденням та майбутнім.

Значним явищем післявоєнної американської прози стала творчість В. Стайрона (1925 – 2006). У романі «І підпалив цей будинок» (1960) передані болісні пошуки власного «я» у хаотичному, хворому та жорстокому світі. Усе це зосереджено у головному образі роману – художнику Кассу Кінсолвінгу. Він знаходить себе, свою родину, повертається до людей, у рідний край, пройшовши через експатріанство, запої, мазохистське захоплення власними стражданнями та вселенською провиною, через нездатність творити, переступивши останню риску – вбивши людину, ницого, самозакоханого негідника Мейсона Флагга. Тонке зображення суперечливості натури людини, відбиття психології через «потік свідомості» поєднане у романі з глибокою філософською проблематикою, подібною до тем екзистенціалізму: абсурдність світу та пошуки у ньому змісту життя конкретного індивідуума. Віддзеркалюється у книзі і типовий для «південної школи» конфлікт Півночі та Півдня, який виявляється на різних рівнях: в образній системі, проблематиці та символіці.

3. У післявоєнному американському театрі панували музична комедія і психоаналітична драма. Американська драматургія 30-х років (творчість О. Томаса, В. Муді, Ю. О'Ніла) з її критикою діляцтва, духовної обмеженості своїх співвітчизників, її соціальністю (класові й расові проблеми) канула у лету. З'являється група «бродвейських романтиків», що пропонують шукати притулок і розраду від соціальних негараздів у сексі, родині, самому собі. Із цією групою зв'язана творчість В. Сарояна, Л. Хеллман. Серед найбільш видатних драматургів США 60-х років слід виділити імена Теннессі Вільямса, Артура Міллера, Едварда Олбі. У п'єсах Теннессі Вільямса (1911 – 1980) найбільше яскраво відбилися зміни, що відбулися у світовому театрі в середині століття. У розпачі драматурга від бездушшя та фальші навколишнього світу, у його пошуках виходу за межі одиночної камери власного «я», у відверненій чистоті й оголеній чуттєвості його героїв – у всьому цьому відчутний переклик з неоромантичним театром. Успіх до Вільямса приходить в 1944 році, коли на Бродвеї була поставлена п'єса «Скляний звіринець». Сценічна дія розвертається перед глядачем потроху, описуються тривіальні моменти з життя родини «середніх» американців Уїнгфілдів, однак їх маленькі особисті драми передають неміцність навколишнього світу.

Вільямс створив власну концепцію театру, назвавши його «пластичним». Він уводить у драму нелітературні засоби й ефекти: кіноекран, що підкреслює значення того або іншого епізоду; вибіркове й умовне висвітлення сцени; музику, пантоміму; гру світла, кольору і звуків. Також драматург створює концепцію трагічного. Згідно з нею, сучасну людину, замкнену в білячім колесі ділової активності, постійно переслідує почуття неповноцінності, власної незначності. Вплив часу притупляє сприйняття, важливі події знижує до рівня випадкових подій. Тому трагедійності, що вимагає вільного споглядання, масштабності й величі можна досягти, лише зупинивши миттєвості, уловивши в скороминучому часі елемент неминущого, вічного.

4. Нонконформістська література становить особливу галузь американської прози другої половини ХХ століття. У творчості Джерома Селінджера, Трумена Капоте, Нормана Мейлера, Джона Апдайка, Кена Кізі розвінчується поняття «американської мрії», зазнає твердої критики всі основи американському життя, насамперед «середньої» Америки. У творах цих письменників на перший план виводиться герой, що намагається, так чи інакше, бунтувати і не погоджуватися із загальноприйнятим способом життя, колом інтересів рядових американців. Гаррі Енгстром з роману Апдайка «Кролику, біжи» (1960) намагається вирватися з повсякденного буття (у нього є син, власний будинок, машина й усі інші атрибути сімейного щастя, немає тільки самого щастя), він прагне до чогось іншому, чогось духовного, повнокровного і яскравого. І зненацька навіть для самого себе кидає дружину й біжить ладь, мчить автотрасами, не замислюючись, куди вони приведуть. Знання мети своїх учинків недоступно Кроликові. Його втеча з родини, від роботи, тощо нагадує рух по колу без надії вибратися за бар'єр.

У 1990-ті роки в США формуються постколоніальні дослідження («postcolonial studies»). У суворо філологічному значенні терміна постколоніальні дослідження стосуються літератури, написаної мовою колишніх колонізаторів, передусім англійською, письменників із колишніх колоній (за винятком американської та канадської національних літератур). У цьому сенсі мультикультуралізм – це американський варіант постколоніального дискурсу. У центрі постколоніальних досліджень загалом і мультикультуралізму, зокрема, лежить проблема всебічного визначення досвіду «німих», недостатньо або зовсім не представлених культурних груп, історія яких була пов’язана з крайнім політичним, соціальним, культурним та психологічним придушенням. Центральною категорією для цих досліджень є постколоніальна культурна ідентичність і принципи її репрезентації в літературі й мистецтві. Звідси й основні поняття й теми, якими оперують постколоніалісти: проблеми інаковості, «іншого», культурної мімікрії й асиміляції, вигнання, бездомності, відчуження, двоякої, розщепленої свідомості.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте естетику «бітників».

2. Як традиції «південної школи» розвиваються в романах Р. П. Уоррена та В. Стайрона?

3. Хто представляє американську драматургію 1940-60-х років?

4. У чому сутність концепції «пластичного театру» Т. Вільямса?

5. Назвіть особливості творчого методу Е. Олбі.

6. Як нонконформістські тенденції виявилися в романі Дж. Апдайка «Кролику, біжи»?

7. Що таке мультикультуралізм?

Література

1. Гиленсон Б. А. История литературы США: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Б. А. Гиленсон. – М. : Академия, 2003. – 704 с.

2. Денисова Т. Н. Історія американської літератури ХХ століття / Т. Н. Денисова. – К. : Довіра, 2002. – 318 с.

3. Злобин Г. П. По ту сторону мечты: Страницы американской литературы XX века / Г. П. Злобин. – М. : Худ. лит-ра, 1985. – 335 с.

4. Засурский Я. Н. Американская литература XX века / Я. Н. Засурский. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 503 с.

5. Мулярчик А. С. Современный реалистический роман США 1945-1980 / А. С. Мулярчик. – М. : Высшая школа, 1988. – 172 с.

6. Писатели США: Краткие творческие биографии.- [Сост. и общ. ред. Засурского Я. и др.]. - М. : Радуга, 1990. – 623 с.

7. Злобин Г. Пограничье Эдварда Олби / Г. Злобин. – Режим доступа: http://ocr.krossw.ru/html/olbi/zlobin-olbi-ls_1.htm

8. Тлостанова М. В. Проблема мультикультурализма и литература США конца ХХ века / М. В. Тлостанова. – М.: ИМЛИ РАН, 2000.

9. Пухната С. А. Зарубіжна література доби постмодернізму / С. А. Пухната, С. А. Комаров, Л. М. Любимцева, Т. А. Мараховська, В. Г. Мараховська. – Горлівка, 2011. – 348 с.