Типи мовлення та їхні ознаки

СТИЛІ, ТИПИ І ЖАНРИ МОВЛЕННЯ

Мета:а) систематизувати й узагальнити основні відомості зі стилістики тексту; поглибити знання про стилі, типи і жанри мовлення; сформувати практичні вміння й навички, передбачені темою;

б) розвивати мовленнєво-мислительні вміння аналізувати тексти різних
стилів, типів і жанрів мовлення; уміння порівнювати й узагальнювати вивчений
мовний матеріал, моделювати висловлювання відповідно до комунікативного
завдання в певній композиційній формі;

в) засобами мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу ви - ­
ховувати в учнів шану й повагу до рідної мови як невід'ємного складника
формування й самовираження особистості.

Тип уроку:систематизація й узагальнення знань з елементами поглиблення (урок-практикум).

Обладнання:таблиці "Стилі та жанри мовлення", "Типи мовлення та їхні ознаки"; пам'ятка "Мовностилістичний аналіз тексту"; міні-підручники.

Перебіг уроку

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів.

1.Уважно прочитати уривок з листа В.Стуса синові. Дати відповідь на запитання: як поет радить поглиблювати знання з мови?

... Пишучи, про стилістику не дбай, а намагайся висловлюватися точно — то є найкраща стилістика (втім, може, ти не знаєш, що то є стилістика? Подивися в латинському словникові пояснення або у "Словнику іншомовних слів"). Отож, Дмитрику, про стилістику не дбай, але, звичайно, щоб навчитися не дбати, треба спочатку добре дбати. Для цього треба добре знати мову — і літературну, і народну. Першої ти навчишся у школі. Що стосується народної мови, то ти її, на жаль, не чуєш (усе мріяв колись поїхати з тобою і мамою до Рахнівки — там би ти почув). Отож і тут: читай старих авторів (Квітку-Основ'яненка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького). А ще краще — читай, виписуючи вдалі, "густі" вирази, приказки, прислів'я читай, пісні народні — але вже "дорослим" оком — багато радості дадуть і казки.

За допомогою словника іншомовних слів пояснити значення понять стиль, стилістика.

Стиль (від лат. stilys — загострена паличка для письма) — це своєрідна сукупність мовних засобів (лексичних, граматичних, синтаксичних та ін.), що їх свідомо використовує мовець за певних умов спілкування, у тій чи іншій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, художня література, право, діловодство тощо).

Стилістика — розділ мовознавства, що вивчає суть і специфіку стилів, їх розвиток і сучасне призначення.

Що таке жанримовлення?

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Що вивчає стилістика? З'ясувати відмінність між стилістикою мови і стилістикою мовлення.

Стилістика мови (описова) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів; такі поняття, як синоніми (лексичні, граматичні — морфологічні і синтаксичні), їх сти­лістичне забарвлення.

Стилістика мовлення (функціональна) вивчає стилі мовлення — розмовний і книжні (публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній); загальні ознаки їх.

Визначити стиль попереднього тексту, його жанрову належність. Які мовні (лексичні, синтаксичні) особливості властиві текстові?

2. Проаналізувати матеріал таблиці, пригадати типи мовлення. Вписати назви типів мовлення у відповідний рядок таблиці.

Типи мовлення та їхні ознаки

На основі таблиці схарактеризувати кожен із типів мовлення.

3. Прослухати повідомлення учня і скласти схему "Різновиди типів мовлення".

Повідомлення учня. Висловлювання всіх трьох типів бувають різних видів. Так, розповідь має такі різновиди: власне розповідь (оповідання), повідомлення, відповідь, перелік, найменування, оголошення. Кожний із цих видів має у свою чергу підвиди. Так, у повідомленні розрізняємо власне повідомлення, звіт, інформацію, рапорт, донесення, сповіщення та ін. Власне повідомлення —- це найчастіше відповідь на питання. Інформація або звіт — це насамперед виклад фактичного матеріалу, аналіз повідомлюваних даних, визначення завдань на майбутнє.

Описи діляться на пейзажні, портретні, описи інтер'єру, характеристики людини, предметів, явищ.

Роздуми теж бувають різних видів: індуктивні (від часткового, конкретного

до загального) і дедуктивні (від загальних положень — до конкретних висновків); роздум-твердження (доказ істинності висунутої тези) і роздум-спростування, заперечення (доказ помилковості, хибності висунутої тези); роздум з прямими доказами (слушність висунутої тези безпосередньо обґрунтовується доводами) і роздум з доказом від протилежного (істинність основної тези доводиться через спростування передбачуваної тези, протилежної тій, що доводиться).