Основні теоретичні підходи до вивчення проблеми становлення ціннісно-смислової сфери в юнацькому віці
На думку більшості науковців, ціннісно-смислове самовизначення, визначаючи центральну позицію особистості, впливає на спрямованість і зміст соціальної активності, загальний підхід до навколишнього світу і самого себе, надають сенс і визначають напрями діяльності людини, її поведінку і вчинки.
На основі, у процесі і в результаті відображення людина відбирає у свідомості зміст пізнаного та оцінює його з позицій потреб, інтересів, цілей, норм, ідеалів та ін. Оцінка є опосередковуючою ланкою між пізнанням і практикою (пізнання – оцінка – практика). Одні з пізнаних людиною явищ оцінюються нею як потрібні, корисні, прийнятні, інші – як шкідливі, ворожі, неприйнятні, ще інші – як байдужі. З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші – менше значення, утворюється ієрархія цінностей. Йдеться про таку їх систему, в якій вони розміщені залежно від міри їх значення. У цьому розумінні можна говорити про вищі й нижчі цінності. Кожній людині важливо навчитися правильно визначати для себе систему, ієрархію цінностей, щоб керуватися нею у своєму житті, діяльності, прагненнях, орієнтаціях. Вибір залежить і від загальнолюдських уявлень про цінності, що сформувалися історично, і від особливостей цивілізації, культурного середовища, до якого належить людина, і від її власних інтересів, нахилів, уподобань та ін.
На етапі ранньої юності відбувається інтенсивний розвиток ціннісно-смислової сфери особистості, у ході якого мінливі індивідуальні інтенції узгоджуються з усталеними нормативними смислами. У цьому контексті ціннісне самовизначення юнаків виступає контрапунктом у розвитку особистості, справляючи величезний вплив на усе подальше життя людини. Тому вивчення передумов, чинників, тенденцій і закономірностей ціннісного самовизначення в ранній юності, виявлення шляхів оптимізації ціннісних пошуків є важливим завданням сучасної психолого-педагогічної науки.
Юність – період життя після підліткового віку до дорослості (вікові межі умовні – від 15–16 до 21–25 років). Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного підлітка до справжнього дорослішання. В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію відносно себе (“Хто Я?”, “Яким Я маю бути?”), стосовно інших людей, а також до моральних цінностей [36].
Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації уподібнення до інших, набула від них соціально вагомих якостей особистості, здатність до співпереживання, до активного морального ставлення до людей, самої себе і природи та ін. [6].У юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, котра задіяна до суспільного виробництва, трудової діяльності.
Цінним психологічним набуттям ранньої юності є відкриття власного внутрішнього світу, що також відкриває багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, несхожості з іншими приходить відчуття самотності. Юнацьке «Я» ще невизначене, дифузне, воно нерідко переживається як невизначений неспокій або відчуття внутрішньої порожнечі, яку треба заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і, водночас, підвищується вибірковість спілкування, потреба у самотності.
Формування особистості також містить у собі становлення відносно сталого образу “Я”, тобто цілісного уявлення про самого себе. Образ «Я» – складне психологічне явище, яке не є простим усвідомленням своїх якостей чи сукупності самооцінок [36, с. 139].
Образ «Я» – не просто відображення якихось певних об’єктивних даних і незалежних від міри свого усвідомлення якостей, а соціальна установка, ставлення особистості до самої себе, що містить три компонента: пізнавальний – знання себе, уявлення про свої якості і риси; емоційний – оцінювання цих якостей і пов’язане з ним самолюбство, самоповага; поведінковий – практичне ставлення до себе на основі попередніх двох компонентів [36, с. 140].
На думку Е. Еріксона, важливим завданням, що постає перед людиною в юності, є встановлення власної ідентичності у близьких стосунках з іншими людьми і трудовій діяльності [36, с. 142]. Формування ідентичності – безперервний процес. Дорослі мають структурувати і перебудувати свою особисту, професійну і сімейну ідентичність у міру того, як змінюється їх внутрішній і зовнішній світ. Хоча багато граней дорослої ідентичності можуть сформуватися вже до початку дорослого життя, водночас, як іншим ще тільки передбачається сформуватись.
З формуванням ідентичності дійсно пов’язаний розвиток близькості з друзями, і в кінцевому результаті, з вірним чоловіком або дружиною. На бачення Е. Еріксона, розвиток близькості – це дуже важливе досягнення юності. Ті, хто не здатен сформувати близькі стосунки протягом цього критичного періоду, можуть відчувати великі труднощі в соціальній адаптації і страждати від почуття самотності й пригніченості. Також, Е. Еріксон уважав, що яким би не було джерело набуття ідентичності, головною подією юнацького віку є досягнення генеративності, яку він визначає як спробу увічнити себе шляхом здійснення довготривалого і значного внеску в оточуючий світ [36, с. 142].
Як було встановлено А. Бандурою та іншими дослідниками проблем соціальної психології, процес засвоєння моральних цінностей і правил суспільної поведінки проходить через стадії ідентифікації та моделювання. Спочатку діти спостерігають припустиму, з погляду суспільної моралі, поведінку дорослих і зазначають, що дорослим подобається, а що ні. Потім, будучи прекрасними імітаторами, вони намагаються чинити так само – більшою мірою через те, що батьки є взірцем для них, а також джерелом любові або ненависті, матеріального благополуччя або злиднів, спокою або страждання, безпеки або тривоги, задоволення і виконання таємних бажань. Крок за кроком діти стають соціально адаптованими особистостями і поводяться належним чином навіть за умови відсутності зовнішніх стимулів [9, с. 110].
Побудова і переоцінка системи цінностей – основний процес морального розвитку в юнацькому віці. На думку Хоффмана, моральний розвиток проходить трьома різними, частково співпадаючими, шляхами. Перший – заснований на тривозі стримування, тобто соціально прийнятна поведінка, зумовлена страхом перед покаранням. Діти навчаються пов’язувати покарання, яке йде від батьків та інших людей, з неприйнятною поведінкою. У кінцевому результаті вони впораються зі страхом покарання, утримуючись від заборонених дій. Що стосується другого шляху, то у міру того, як діти стають старші, вони навчаються заснованій на емпатії, турботі про інших. Ця моральна перспектива поєднує здатність людини поділяти почуття інших з когнітивною здатністю уявляти, що відчуває інший і як особиста поведінка може змінити внутрішній стан інших людей. По-третє, моральний розвиток підлітків та юнаків відбувається завдяки розвитку мислення на рівні формальних операцій, у процесі якого вони набувають досвіду перевірки гіпотез, переоцінки інформації та переформулювання понять. Переоцінка цінностей виступає чинником зміни ставлення до ризику, у зв’язку з чим деякі молоді люди беруть участь у багатьох ризикованих заходах [17, с. 145].
Одним із найважливіших етапів морального розвитку є ознайомлення дитини з моральними підвалинами суспільства, вироблення в неї шанобливого ставлення до сформованої системи духовних цінностей і правил у суспільстві. Потім такі цінності і правила мають бути інтерналізовані, включені до свідомості. Як зазначав Жан Піаже, такий процес у результаті приводить до якісної перебудови особистості людини і виробленню в неї почуття “морального реалізму”, у результаті чого вона намагається дотримуватись засвоєних правил [17, с. 145].
Процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення у змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини. Особливості тривання такого процесу умовно подають у вигляді трьох взаємопов’язаних етапів: на першому етапі відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього. А тому особистий досвід життєдіяльності виступає важливим джерелом ціннісних орієнтацій; на другому етапі засвоєння цінностей проходить не лише шляхом утворення цілісних функціональних одиниць емпіричних уявлень, а й комунікативних – через засоби масової інформації і пропаганди; необхідною умовою, основою третього етапу є діяльність, виражена в особистих внутрішніх ставленнях до об’єктивних умов свого буття [6, с. 61].
Юнацький вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій – спрямованості на певні цінності – еталони життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на «вірних і відданих друзів», «здоров’я», «діяльне життя», тоді як дівчата – на «кохання», «цікаву роботу», «щасливе сімейне життя». Ціннісні орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розвитку, виводять юнака на вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого самовизначення. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє.
Юнацький вік – це вже значне коло діяльностей. Юнаки тяжіють до різних видів активності, що виявляється у широкому спектрі ціннісних орієнтацій. Зміст останніх засвідчує: якщо підліток – це «відкриття Я», то юнак – «відкриття себе у світі» [6, с. 61]. За цих умов постає завдання на впорядкування своїх стосунків зі світом, пошуку свого місця у ньому.
Найважливішою характеристикою юності виступає орієнтація на майбутнє, яка створює позитивний емоційний фон ставлення особистості до себе, стимулює її активність і є основою її розвитку. Усвідомлення свого місця в майбутньому, своєї життєвої перспективи є центральним новоутворенням психічного та особистісного розвитку в цьому віці.
Отже, юнацький вік є етапом життєвого, соціально-рольового, професійного, особистісного, морального самовизначення та індивідуалізації (усвідомлення власної неповторності). Саме юнацький вік є сприятливим для утворення ціннісної орієнтації як сталого елемента життєвої перспективи. На основі виробленої системи цінностей визначається сенс життя. У пошуку сенсу життя розширюється система цінностей, формується світогляд, той моральний стрижень, який допомагає впоратися з першими життєвими негараздами, юнак починає ліпше розуміти навколишній світ і самого себе, стає насправді самим собою. Юність потребує від особи знання особистих можливостей і перспектив. В юності відбуваються глибокі зміни в системі життєвих цінностей, вагання уявлень, відмова від ілюзій, з’являються нові погляди, переконання, оцінювання, які надалі відіграють важливу роль в житті юнаків. Таким чином, ціннісні орієнтації займають центральне місце в системі психічної регуляції поведінки людини. Тому на сучасному етапі розвитку психологічної науки вивченню ціннісно-смислової сфери особистості має приділятися значна увага, оскільки саме вона виступає як центральний компонент детермінації поведінки людини.