Інтегративною називається діяльність мозку, яка об'єднує різноманітні функції організму для їх злагодженої взаємодії у процесі досягнення поставленої мети

У трудовій діяльності реалізуються цілі фізіологічного та психо­логічного рівнів.

Цілі фізіологічного рівня полягають у підтриманні фізіологічних констант організму, якими є температура тіла, артеріальний тиск крові, межа працездатності нервових клітин, кількість цукру в крові і т. ін. Фізіологічні константи характеризуються тим, що вони мо­жуть змінюватися в певних межах і повертатися до вихідного рівня, фізіологічні константи підтримуються завдяки саморегуляції, що є характерною рисою інтегративної діяльності.

Цілями психологічного рівня є розв'язання конкретного трудово­го завдання, певні установки, норми поведінки.

Суть фізіологічної інтеграції розкрив академік П. К. Анохін. Одиницею інтегративної функції є функціональна система, функціональною системою називають сукупність різних стру­ктур і процесів, об'єднаних заради досягнення результатів дії відповідно до поставленої мети.

Згідно з теорією функціональної системи Анохіна поведінка роз­глядається не як реакція на зовнішні стимули, а як цілеспрямована активність, детермінована випереджувальним відображенням дій­сності. Основу поведінки становлять системні процеси, які з певною метою поєднують активність і фізіологічні функції різних анатоміч­них елементів. Будь-який відповідний акт нервової системи відбува­ється за участю не одного центра збудження, а є результатом комп­лексного збудження різних областей центральної нервової системи. Проте рефлекс лишається стрижневою частиною функціональної системи. Комплексне збудження виникає на основі аферентних ім­пульсів:

• з боку умовного подразника, який безпосередньо зумовлює конкретну діяльність;

• обстановки, в якій перебуває людина;

• пам'яті;

• мотивації.

Ці аферентні збудження інтегруються завдяки аферентному синтезу.

Аферентний синтез — це багатоступенева фізіологічна переробка в мозку різної інформації для постановки мети та її досягнення. Пе­реробка аферентних імпульсів зумовлює створення певного об'єд­нання різних центральних і периферійних елементів організму — конкретної функціональної системи. Складність її залежить від кількості аферентних збуджень. Результатом аферентного синтезу є заготовлений комплекс збуджень, який передує рефлекторним діям і являє собою аферентний контрольний апарат.

В інтегративній діяльності організму велику роль відіграють пери­ферійні ефекторні апарати, від яких постійно до нервових центрів надходить інформація про ефективність виконаних дій — так звана зворотна аферентація. Зворотна аферентація має відповідати заготов­леному комплексу збуджень. Корковий апарат, який оцінює відпо­відність зворотних аферентацій заготовленому комплексу збуд­жень, називається акцептором результатів дії (акцептором дії).

Отже, аферентний синтез, зворотна аферентація і акцептор результатів дій є органічними складовими цілісної діяльності ор­ганізму.

Основою функціональної системи як цілісної діяльності організ­му є мета, засоби і результат. Мета є вихідним моментом і стиму­лом системної діяльності. Вона відображується в мозку образом, динамічною моделлю майбутнього результату діяльності. Мета фор­мується на основі аферентного синтезу раніше, ніж починається рефлекторна дія з її реалізації. Матеріальною основою мети є фізіо­логічний апарат — акцептор результатів дій. Він же оцінює резуль­тат дій, порівнюючи з метою, тобто фізіологічною моделлю. Роль акцептора відіграють різні нервові утворення, що входять до складу центральної інтеграції.

Досягненню мети підпорядковується програма дій, тобто склад, послідовність і тривалість їх окремих елементів. Вона відображу­ється в мозку інтегральним образом робочих дій. Спосіб виконання і характер цих дій визначаються фізіологічною моделлю мети. Про­грама дій реалізується ефекторними робочими органами на основі команд, що надходять від спеціалізованого комплексу нервових клі­тин у вигляді нервових імпульсів.

Здійснення програми дій є засобом реалізації мети, тобто отри­мання конкретного результату. Результати дій є сполучною ланкою між програмою дій і поставленою метою. Ці результати діють на рецептори органів чуттів, створюючи в різних аналізаторах нервову імпульсацію щодо ефекту виконаних дій. Ця нервова імпульсація у вигляді зворотної аферентації, або реаферентації, несе інформацію про корисність чи безрезультатність виконаних дій. Акцептор дій порівнює результати з метою. Якщо параметри результату дій збіга­ються з параметрами фізіологічної моделі мети, то робочий акт вважається закінченим і організм переходить до інших трудових ак­тів. За наявності розбіжностей у цих параметрах діяльність мозку набуває іншого напрямку (вносяться корективи до трудових дій). У першому випадку йдеться про негативну зворотну аферентацію, у другому — про позитивну, тобто таку, що спонукає до нових дій. Корисний ефект діяльності є провідною ланкою функціональної си­стеми, і саме йому підпорядковуються всі її компоненти. Коли мети досягнуто, функціональна система стає неактивною. Вона починає функціонувати, якщо є відхилення від наміченої мети. Саме відхи­лення є подразником, який мобілізує відповідну функціональну сис­тему. Така форма керування називається саморегуляцією. Засобами саморегуляції є процеси збудження і гальмування. Процес збуджен­ня стимулює всі ланки функціональної системи. Процес гальмуван­ня сприяє безперешкодному здійсненню діючої функціональної сис­теми, блокуючи неадекватні в даний момент рефлекторні акти.

Виконання трудової діяльності відбувається завдяки формуванню робочої (основної) функціональної рефлекторної системи, яка забез­печується енергією, що виробляється в клітинах і тканинах організму.

Під робочою функціональною системою розуміють злагоджено діючі фізіологічні механізми головного та спинного мозку, які орга­нізують і регулюють робочі рухи, процеси мислення, енергетичне забезпечення, спрямовані на виконання певної трудової операції.

Взаємодія органів забезпечується чотирма рівнями системної ре­гуляції. На найнижчому, першому, рівні відбувається кільцева само­регуляція, яка є універсальною для всіх органів. Аферентна і ефектор-на ланки містяться в одному й тому самому органі. Відхилення в показниках його роботи є подразником, що стимулює зворотну афе­рентацію і викликає відповідну реакцію щодо підтримки функціо­нальної стійкості. Другий рівень стосується внутрішньосистемної регуляції, завданням якої є підтримка злагодженої взаємодії між складовими тієї чи іншої фізіологічної системи (наприклад, між ро­ботою серця і тонусом судин).

Третій рівень — це міжсистемна регуляція, внаслідок якої дося­гається взаємодія між різними вегетативними функціями (наприк­лад, між серцево-судинною та дихальною системами).

Найскладнішим є четвертий рівень регуляції, пов'язаний з при­стосуванням діяльності внутрішніх органів до рухової активності. Нерегульованість механізмів цього рівня особливо різко впливає на життєдіяльність організму як єдиного цілого. Тому затрати енергії в процесі праці підлягають механізму саморегуляції.

Відновлювати затрачені енергетичні ресурси є завданням спеці­альної системно організованої діяльності організму, так званої від-новлювальної функціональної системи.

Зменшення кількості енергетичних речовин у клітинах і тканинах є подразником для цієї функціональної системи. Процес збудження стимулює різноманітні фізіологічні і біохімічні перетворення в орга­нізмі, пов'язані з відновленням вихідного розміру енергетичних речо­вин. Робоча (основна) функціональна система блокується в цей час процесом гальмування.