Сенситивний період розвитку

У психології існує поняття "сенситивний період" - це час, в який мозок дитини найбільш сприйнятливий до освоєння нового, причому для кожного блоку інформації сенситивний період свій. Приміром, якщо до 6-ти років дитина не опанувала людську мову, вона вже не зможе навчитися говорити так, як всi. Досвід виховання знайдених в лісі дітей це підтверджує. Адже ці хлопчики і дівчатка народилися абсолютно нормальними. Живи вони в сім'ї, успішно розвивалися б, ходили в школу.

Але так сталося, що їх дошкільне дитинство пройшло серед звірів, в лісі. І всі функції, які розвинулися б у них в звичайних умовах, опинилися втраченими практично безповоротно. Діти так і не навчилися говорити, їсти за допомогою ложки, носити одяг. По суті, вони не стали людьми. Ось чому так багато уваги приділяється раннього розвитку: навчитися танцювати або вирішувати інтегральні рівняння можна і в 15, і в 20, і навіть в 35 років. А от навчитися бути людиною (говорити, мислити, жити в суспільстві людей) - тільки до 7 років. Потім - занадто пізно. Але сенситивний період, як правило, має не тільки верхню межу, а й нижню. І про це батьки часто забувають. Ні, немовлят не намагаються навчити вишиванню хрестиком. Однак багато батьків разом з брязкальцями розвішують навколо ліжечка свого малюка ще й букви - щоб дитина раніше починала з ними знайомитися. Якщо хочеться якомога швидше приступити до занять з дитиною, краще почати з кольору. Ці уроки можна проводити з того моменту, як немовля навчиться фокусувати погляд. Мама підносить до ліжечка малюка яскраві предмети базових кольорів: синього, червоного, жовтого, зеленого і повідомляє малюкові: "це синє відерце", "це жовте каченя". Згодом дитині буде набагато простіше розбиратися в кольорах. В принципі, таким же чином можна показувати дитині і букви.

Демонструвати букви маляті не те щоб шкідливо, просто марно. Ділянки кори головного мозку, відповідальні за роботу з абстрактними символами (буквами, цифрами, математичними знаками), у дитини ще не готові до роботи. Можливо, дитина і запам'ятає всі 33 літери алфавіту, але запам'ятає чисто механічно, не розуміючи, як цими поєднаннями паличок і гачків можна маніпулювати.

Нижню межу сенситивного періоду для навчання читання одні психологи і нейрофізіологи ставлять на рівні 4-х, інші - навіть 6-7-ми років. Тобто знання, засвоєні раніше цього терміну, будуть для дитини абсолютно безцільні. І через них можуть не засвоїтися ті, що повинні прийти в свій сенситивний період, який в 3 роки вже закінчується. Давайте уявимо, що маленька дитина - це корабель, який його батьки відправляють в море (його шлях розвитку). І мама з татом прагнуть зробити це плавання якомога комфортнішим, дати з собою якомога більше необхідних речей. Безсумнівно, у світі існує маса прекрасного, все це хотілося б бачити на кораблі. Але якщо навантажувати його надмірно, можна забути покласти потрібне, а то й просто потопити корабель. Так ось, знання алфавіту (дуже хочеться виділити наступну фразу рамочкою і позначити "Виріж і збережи") не є необхідним для дитини до 3 років. Такому маляті потрібні зовсім інші навички.

Якщо малюк не вивчить до 3 років жодної літери, в його подальшому розвитку не трапиться нічого страшного, а от якщо він не опанує знаннями про сенсорні еталони, у нього не з'явиться мова - це вже привід почати турбуватися. Якщо малюк у 3 роки не може мінімально контактувати з однолітками, не знає, як надягати колготки, не розуміє, як самому спуститися зі сходів, не усвідомлює, що до дорослого можна звернутися за допомогою, - це для будь-якого психолога буде тривожним дзвінком. Навіть якщо ця дитина розповість напам'ять весь алфавіт.

Неправильно прожите дитинство дасть про себе знати і надалі. Отже, до 3 років малюк повинен опанувати зовсім не знаннями про букви і цифри. Сенсорні еталони - ось що йому важливо. Колір, форма, величина - в цих категоріях трьохлітка може розбиратися, як справжній дока. Тому заняття (хоча які вони заняття - справжнісінькі iгри) з дитиною краще організовувати так, щоб малюк міг порівнювати кольори ("принеси мені, будь ласка, синій м'ячик!"), розміри ("давай зберемо пірамідку - де у нас найбільше колечко ?"), форми.

Кращі іграшки для дитини раннього віку - усілякі вкладиші (коли один предмет можна вставити в проріз в іншому), м'ячики, кубики, пірамідки. Слідкуйте тільки, щоб кольори їх були чистими, класичними, а не сіро-буро-малиновими в цяточку. Ще психологи і педагоги в один голос радять мати вдома матрьошок. Ця народна іграшка - одна з найкращих развивалок у світі.

1. Матрьошок можна вибудовувати по зростанню (в науці це називається створювати селекційний ряд).
2. Їх можна розбирати і збирати, тобто вчитися співвідносити величини.
3. Їх можна вкладати одну в іншу.
Тому не пошкодуйте часу і грошей, купіть своєму малюку матрьошку. Крім того, малюкам дуже підуть на користь маніпуляції з гудзиками і петельками, замочками - все це розвиває дрібну моторику, а значить, і мову. Так що читання і рахунок - не самоціль і в більш старшому віці.

Знання мають властивість застарівати, а їх цінність - нівелюватися, тому набагато важливіше дати дитині не самі знання, а вміння їх здобувати. Простий приклад: навчили ви дитину читати в 4 роки. Ніхто не вміє, а він уміє. Ви горді і щасливі. До кінця 1-го класу читати вміють вже всi. Але виявляється, що важливо було не читати,
а: а) вміти слухати вчителя;
б) мислити;
в) здобувати нові знання;
г) вміти спокійно висидіти 45 хвилин уроку;
д) вибудовувати взаємини з однолітками.

До слова сказати, в ліцеях та гімназіях, куди дітей беруть за конкурсом, завдань на конкретні знання буває небагато. Як правило, дитину просять знайти, який предмет зайвий у ряду, і пояснити чому. Або переказати якусь розповідь. Загалом, педагогам не потрібні "знайки". Успішно в школі будуть вчитися зовсім не вони, а "соображалка". Робіть висновки.

Переходимо до водних процедур! І все-таки кожній мамі хочеться, щоб її дитина росла самою-самою. І бажання займатися з малюком, водити його на різноманітні гуртки та секції буває пропорційно віку сина чи доньки. Тобто, чим молодша дитина, тим охочіше мами захоплюються її розвитком. У старших класах школи максимум, на що вистачає батьків, - раз на місяць перевірити щоденник. Але ми - про немовлят. Якщо вам дійсно хочеться, щоб малюк ріс гармонійною особистістю, краще на першому році життя звернути особливу увагу на його фізичний розвиток. І тут неоціненну допомогу може надати грудничкове плавання. Зараз у багатьох центрах вчать малюків плавати з раннього віку і уважно стежать за тим, як розвиваються їх плавці. Заняття розвивають дихання, зміцнюють серцево-судинну систему, дарують гнучкість і витривалість. Плаваючі дiти піддаються хворобам в 2 рази рідше і переносять застуди без ускладнень.

Звичайно, підвищену кмітливість шестирічок можна пояснити тим, що їхні мами, напевно, не ставилися байдуже до розвитку своїх малюків. Якщо вже батьки готові з двотижневого віку займатися з малюком плаванням, значить, вони будуть і в центри раннього розвитку його водити, і самі вдома з ним займатися. Але все-таки плавання, і правда, стимулює розвиток інтелекту. Справа в тому, що в головному мозку центр розвитку мови знаходиться в безпосередній близькості від центру розвитку рухів і дрібної моторики: стимулюючи малюка рухатися, мами тим самим розвивають його інтелектуально.

А якщо є проблеми? Відмова від вивчення букв на рік зовсім не означає, що батькам потрібно пустити розвиток малюка на самоплив і радіти тому, що дитина сита. Займатися з малюком необхідно, стимулюючи його інтелектуальні здібності, фізичні, творчі. У цьому велику допомогу можуть надати вихователі дитсадків: на відміну від вас, вони бачать дитину в ситуації "дорослого" життя (для крихти перебування в садку - все одно що для вас на роботі: проблем і завдань вона тут вирішує не менше).

Вихователi часто стикаюся з двома типами батьків. Одні готові водити свого малюка мало не у всі існуючі гуртки та секції. Інші бачать свого малюка ідеальним і не чують того, що їм каже вихователь. А деколи в одному батьку уживаються обидва типи. Мамам іноді просто нема з ким порівняти свого малюка. "Я сама в дитинстві була така, і нічого!" - кажуть мами, які не хочуть помічати якихось проблем у розвитку дитини. Але це ж не аргумент. По-перше, ви не знаєте точно, якими були в дитинстві: сімейна історія має властивість з часом міфологізовуватись. А по-друге, чим швидше ми виявимо проблему, тим простіше буде скорегувати розвиток дитини.

Загалом, ранній розвиток - це дуже добре. І в школу краще йти, вже вміючи читати і рахувати. Головне, не обрушувати на сина чи доньку лавину знань, яких вони ще не в силах переварити. Ви ж не будете годувати дворічного карапуза ресторанною їжею? Нi. Варите йому корисні кашки і супчики. Так і знання: вони дуже потрібні малюку, але в свій час.

Що повинен уміти малюк до 4 років:
1. Розрізняти базові кольори (червоний, синій, жовтий, зелений, білий, чорний) і форми (коло, прямокутник, квадрат, трикутник).
2. Мати уявлення про величину, вміти вибудовувати предмети по росту.
3. Мати сформовану фразову мову: говорити пропозиціями, задавати питання і відповідати на них (допустимо не вимовляти важкі звуки: "р", "л").
4. Розповідати прості вірші.
5. Вміти діяти за інструкцією дорослого.
6. Грати сюжетно: не просто качати ляльку, а годувати, укладати, лікувати її.
7. Самостійно їсти, роздягатися і одягатися, проситися на горщик. (Взагалі-то останній навик повинен сформуватися до 2 років, але поява підгузників сплутала всі карти. У дитячих садах сумно жартують, що скоро користуванню горщиком навчатимуть в школі.)
8. Добре ходити, бігати, стрибати, кататися на три- або чотириколісному велосипеді.

33 Причини виникнення та шляхи подолання конфліктів у соціальній взаємодії.

Конфлікти - невід'ємна частина життя і функціонування суспільства. Соціальна неоднорідність суспільства, диференціація рівнів доходу, влади, престижу, статусу часто призводять до суперечностей у суспільстві, до зростання соціального невдоволення, до різних криз, і навіть війн. Все це обумовлює пильну увагу до дослідження соціальних конфліктів.

Соціальний конфлікт - зіткнення інтересів різних соціальних груп, приватний випадок прояву соціального протиріччя, одна з його форм, характеризується наявністю вираженого протистояння громадських сил або проблеми, яка є ядром конфлікту, а також усвідомленням носіями конфліктної ситуації (конфліктуючими групами) своїх протилежних інтересів і цілей діяльності .

Марксистська концепція конфлікту виходить з вчення про суспільний суперечності як основний рушій соціального прогресу, які в умовах класово-антагоністичних формацій у соціально-економічній і політичних сферах реалізуються у формах класової боротьби. Основу соціальних конфліктів становить боротьба за власність. Якщо взяти за критерій протиріччя економічних інтересів, то виділимо два види боротьби. Перший тип - соціальне протиборство за модифікування принципів розподілу матеріальних благ, другий - за зміну критеріїв їхнього розподілу в рамках сформованої на даний момент системи суспільства. Боротьба за модифікування принципів вимагає перетворення основ соціального порядку і може знайти своє вирішення тільки в результаті соціальної революції. Модифікування критеріїв розподілу - більш м'який, реформістський шлях вдосконалення суспільних відносин. Серед чинників виникнення соціальних конфліктів лідирують економічні фактори, їх наслідком є політичні чинники.

Р. Дарендорф, навпаки, за основу взяв політичні фактори такі як: боротьбу за престиж, влада, авторитет. Якщо в співтоваристві є панівні й підлеглі, то конфлікт неминучий, бо причина конфлікту криється у прагненні людини до домінування: люди схильні формувати ієрархії соціального домінування, а потім вести боротьбу за придбані позиції, за владу, престиж, авторитет, статус. Якщо ресурси обмежені або спостерігається їх дефіцит, ідеологічні відмінності служать явними причинами виникнення конфліктів

Соціальна нерівність - завжди причина соціального конфлікту, бо воно означає різний доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп, спільноти людей.

Таким чином, основними суб'єктами соціального конфлікту є великі соціальні групи. Так як їх потреби, інтереси, цілі, домагання можуть реалізуватися тільки через використання влади, тому в конфліктах активну участь беруть: державний апарат, партії, «групи тиску», парламентські фракції, релігійні громади тощо Вони є виразниками волі великих соціальних груп і головними носіями соціальних інтересів. У кінцевому рахунку, соціальний конфлікт набуває форми конфлікту етнічних, політичних лідерів.

Шляхи вирішення соціального конфлікту
Проблема соціального конфлікту давно і серйозно розглядається в соціології. Можна виділити два рівні дослідження цієї проблеми: мікрорівень (проблеми міжособистісної взаємодії) і макрорівень (вплив конфліктів на структуру і еволюцію суспільства). Існує кілька теорій міжособистісної взаємодії: теорія обміну (Дж. Хоманс, П. Блау), теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер), теорія управління враженнями (Е. Гофман), психоаналітична теорія (3. Фрейд) і ін
Теорія обміну розглядає соціальну поведінку як взаємодія людей, що знаходяться в безперервних процесах матеріального і нематеріального обміну один з одним, які можуть бути пояснені положеннями, заснованими на психологічному біхевіоризмі. Згідно біхевіоризму, поведінка людини підпорядковане основному правилу: чим частіше соціальну дію особистості винагороджується, тим частіше він прагне проводити цю дію. Якщо людина чекає позитивного, потрібного для нього результату від взаємодії з іншою людиною, якщо співрозмовник може дати і дає очікуване, то контакт триває.
Якщо людина розуміє, що не отримає очікуваного, то контакт припиняється. Контакт - це благо, але він супроводжується певними витратами - скільки сил треба витратити, якої шкоди можна понести. Стосунки тільки тоді стабільні, якщо у людини є впевненість, що обсяг позитивного від контакту вище, ніж ті витрати, які він може понести. Тобто людина керується «максималізацією виграшу» (Тіббо, Кейлі). Причому людині бажано бути переконаним, що «інша людина з користі, яку він приносить вам, не отримає вигоди більше, ніж ваша» (М. Дойч).
Наступне положення біхевіористів - положення цінності - визначає, що чим більш цінне для особистості досягнення певного результату, тим більше він буде прагнути провести дію, спр Положення «насичення - голодування» визначає, що чим частіше в минулому людина отримувала якусь винагороду, тим менш цінним буде для нього повторення подібної нагороди. Положення «агресії - схвалення» визначає, що якщо людина не отримує винагороди, на яке він розраховував, або отримує покарання, якого він не припускав, то він прагне продемонструвати агресивна поведінка, і результати такої поведінки стають для нього більш цінними.
Ці положення, як вважав Дж. Хоманс, пояснюють, чому людина діє так чи інакше в будь-якій ситуації, а також можуть пояснити всі соціальні процеси. Таким чином, соціальна зв'язок встановлюється і підтримується: 1) якщо вона відповідає особистісної доцільності та плата не перевищує винагороди; 2) якщо досягнуті взаємна узгодженість і єдність критеріїв плати та винагороди всіх учасників соціальної взаємодії, якщо досягнуті рівновагу винагород, взаємна ефективність зв'язку. Якщо одна зі сторін ущемлена, вона буде прагнути переглянути ці зв'язки, по-новому їх відрегулювати - виникає основа для конфлікту.
Але зазначені положення добре пояснюють поведінку людей (соціальний обмін) тільки тоді, коли взаємодія їх виявляється взаємовигідним і симетричним, і цією теорією важко було пояснити феномени влади, насильства, соціальної нерівності. Для пояснення несиметричних відносин Хоманс висуває принцип найменшого інтересу, який полягає в тому, що особа, яка має найменшу зацікавленість у продовженні соціальної ситуації обміну, має більшу здатність диктувати умови обміну іншим учасникам ситуації. Результатом цього стає поява влади, оскільки «одна людина має велику здатність винагородити інших в обміні, що інші можуть винагородити його». Тому будь-які владні відносини, навіть насильницькі, є, на думку Хоманса, випадками несиметричного обміну. Для пояснення соціальної стратифікації Хоманс використовує принцип дистрибутивної справедливості, згідно з яким будь-яке відношення обміну прагне до того, щоб нагороди учасників були пропорційні до їхніх витрат, що неминуче породжує диференціацію людей, отже, соціальну нерівність природно, справедливо, закономірно, оскільки відображає пропорції особистих вкладів людей у суспільне ціле.
Соціолог Пітер Блау підкреслював, що положення біхевіоризму здатні добре пояснювати лише мікроструктурний рівень взаємодії людей, особливо ті соціальні відносини, які орієнтовані на досягнення цілей, реалізація яких можлива тільки в процесі взаємодії з іншими людьми і для досягнення яких необхідні кошти, доступні й іншим людям. А владні відносини виникають як приватні випадки соціального обміну, коли один з учасників процесу обміну володіє монопольним правом на якусь винагороду (матеріальне чи нематеріальне), яке інші учасники прагнуть роздобути. ямоване на його досягнення.

Положення «насичення - голодування» визначає, що чим частіше в минулому людина отримувала якусь винагороду, тим менш цінним буде для нього повторення подібної нагороди. Положення «агресії - схвалення» визначає, що якщо людина не отримує винагороди, на яке він розраховував, або отримує покарання, якого він не припускав, то він прагне продемонструвати агресивна поведінка, і результати такої поведінки стають для нього більш цінними.
Ці положення, як вважав Дж. Хоманс, пояснюють, чому людина діє так чи інакше в будь-якій ситуації, а також можуть пояснити всі соціальні процеси. Таким чином, соціальна зв'язок встановлюється і підтримується: 1) якщо вона відповідає особистісної доцільності та плата не перевищує винагороди; 2) якщо досягнуті взаємна узгодженість і єдність критеріїв плати та винагороди всіх учасників соціальної взаємодії, якщо досягнуті рівновагу винагород, взаємна ефективність зв'язку. Якщо одна зі сторін ущемлена, вона буде прагнути переглянути ці зв'язки, по-новому їх відрегулювати - виникає основа для конфлікту.
Але зазначені положення добре пояснюють поведінку людей (соціальний обмін) тільки тоді, коли взаємодія їх виявляється взаємовигідним і симетричним, і цією теорією важко було пояснити феномени влади, насильства, соціальної нерівності. Для пояснення несиметричних відносин Хоманс висуває принцип найменшого інтересу, який полягає в тому, що особа, яка має найменшу зацікавленість у продовженні соціальної ситуації обміну, має більшу здатність диктувати умови обміну іншим учасникам ситуації. Результатом цього стає поява влади, оскільки «одна людина має велику здатність винагородити інших в обміні, що інші можуть винагородити його». Тому будь-які владні відносини, навіть насильницькі, є, на думку Хоманса, випадками несиметричного обміну. Для пояснення соціальної стратифікації Хоманс використовує принцип дистрибутивної справедливості, згідно з яким будь-яке відношення обміну прагне до того, щоб нагороди учасників були пропорційні до їхніх витрат, що неминуче породжує диференціацію людей, отже, соціальну нерівність природно, справедливо, закономірно, оскільки відображає пропорції особистих вкладів людей у суспільне ціле.
Соціолог Пітер Блау підкреслював, що положення біхевіоризму здатні добре пояснювати лише мікроструктурний рівень взаємодії людей, особливо ті соціальні відносини, які орієнтовані на досягнення цілей, реалізація яких можлива тільки в процесі взаємодії з іншими людьми і для досягнення яких необхідні кошти, доступні й іншим людям. А владні відносини виникають як приватні випадки соціального обміну, коли один з учасників процесу обміну володіє монопольним правом на якусь винагороду (матеріальне чи нематеріальне), яке інші учасники прагнуть роздобути.

У цьому випадку, він буде намагатися якомога вигідніше обміняти наявну у нього нагороду, нав'язуючи свою волю іншим учасникам, що, врешті-решт, призводить до утворення системи рангів, соціальних статусів, соціальної стратифікації. Але щоб утвердитися, влада повинна бути санкціонована іншими учасниками обміну, легітимізовано на основі норм і цінностей, заснованих на певній системі культури, причому ця система культури не пов'язана з процесами обміну (таким чином, П. Блау переходить до структурно-функціонального опису соціальної взаємодії на макрорівні).

Найбільш відомими конфликтологических концепціями розвитку суспільства є теорія суспільно-економічних формацій Маркса. Відповідно до Маркса, сутність взаємин між пануючими і експлуатованими класами полягає в тому, що правлячий клас експлуатує трудящий клас. Форма цієї експлуатації залежить від способу виробництва але вона неминуче призведе до глибокого, неминучого конфлікту між робітниками і власниками. Маркс пророкував, що в міру розвитку капіталізму буржуазія буде ставати багатшими, а пролетаріат - біднішими. Конфлікт посилиться, врешті-решт? робочі здійснять революцію. Революція стане всесвітньою, що призведе до повалення капіталізму і переходу до соціалізму. Таким чином, єдиним способом вирішення соціального конфлікту Маркс бачив радикальна зміна системи розподілу.
Ральф Дарендорф стверджує, що класовий конфлікт визначається характером влади. Він викликаний не економічними відносинами між начальством і підлеглими, швидше за його головною причиною є влада одних над іншими. Не тільки влада підприємців над робітниками створює підгрунтя конфлікту; останній може виникнути в будь-якій організації (у лікарні, військовому формуванні, університет), де існують начальники та підлеглі. Таким чином, Дарендорф бачив конфлікт неминучою складовою соціальної структури, тому що суспільство без владних відносин не може існувати.