Особливості процесуальних дій і рішень
Особливості порядку проведення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень капітанами суден та керівниками дипломатичних представництв і консульських установ визначаються тим, що між цими службовими особами і слідчими, прокурорами, суддями неможлива взаємодія через значну віддаленість місць перебування суден, дипломатичних представництв і консульських установ від місць розташування органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Капітани суден та керівники дипломатичних представництв і консульських установ або визначені ними службові особи набувають повноважень слідчого, прокурора і слідчого судді одночасно. Законодавець надав їм право без дозволу суду здійснювати процесуальні дії (обшук житла чи іншого володіння особи і особистий обшук без ухвали суду, огляд місця вчинення кримінального правопорушення) та застосовувати
заходи забезпечення кримінального провадження (тимчасове вилучення майна, законне затримання особи).
Тимчасове вилучення майна не може тривати довго, оскільки це є порушенням права власності затриманого. Тому прокурор повинен звернутися з клопотанням до слідчого судді про арешт вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після доставлення на територію України затриманої особи або повернути їй майно.
Затримання, здійснюване капітанами суден та керівниками дипломатичних представництв чи консульських установ, називають законним, оскільки вони не є уповноваженими службовими особами у сенсі ст. 208 КПК. Строк такого затримання залежить від того, наскільки максимально швидко можна передати затриманого уповноваженій службовій особі. У керівників дипломатичних представництв і консульських установ є можливість зробити це швидко, наприклад, літаком. Законодавець встановив, що затримання, здійснене цими особами, не може тривати більше 48 годин.
У капітана судна, яке перебуває у далекому плаванні, немає іншої можливості, ніж доставити затриманого до України на судні. Тому капітан вправі затримати особу на строк, необхідний для її доставлення на територію України.
Капітани суден та керівники дипломатичних представництв і консульських установ не вправі затримувати суддів і народних депутатів.
Процесуальні дії, здійснювані капітанами суден, що перебувають у далекому плаванні, повинні бути спрямовані на запобігання кримінальному правопорушенню (у разі якщо є відомості про готування до нього); припинення кримінального правопорушення; вжиття заходів для запобігання завданню шкоди людям, судну, вантажу, що перебувають на ньому; організацію допомоги потерпілим, інших заходів щодо запобігання загрозі затоплення судна, втрати його морехідних якостей, настання екологічної катастрофи через виливи паливно-мастильних матеріалів, шкідливих речовин, інших тяжких наслідків (п. 3.4 Інструкції про порядок проведення процесуальних дій під час кримінального провадження на морському чи річковому судні України, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні).
Тема 19. Особливий порядок провадження за кримінальними проступками
Досудове розслідування
19.1.1. Заг альні положення
Досудове розслідування кримінальних проступків здійснюється у формі дізнання згідно із загальними правилами досудового розслідування з урахуванням положень гл. 25 КПК.
Дізнання є формою досудового розслідування, в якій розслідуються кримінальні проступки (п. 4 ч. 1 ст. З, ст. 215 КПК). Дізнання здійснюють органи досудового розслідування, якими є слідчі органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства (ч. 1 ст. 38 КПК). Частиною 3 ст. 38 КПК передбачено, що при досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. Наразі закону, який би встановлював повноваження зазначених співробітників щодо досудового розслідування кримінальних проступків, не ухвалено.
Порядок досудового розслідування кримінальних проступків є спрощеною (диференційованою) формою кримінального провадження.
Правила, встановлені у КПК щодо дізнання, грунтуються на Рекомендації № 6 Я (87) КМ державам - членам РЄ від 17 вересня 1987 року "Щодо спрощення кримінального правосуддя".
У всіх кримінальних провадженнях щодо проступків з моменту повідомлення особі про підозру можуть бути укладені угоди між потерпілим та підозрюваним про примирення та між прокурором та підозрюваним про визнання винуватості (ст.ст. 468- 473 КПК).
Зупинення і відновлення дізнання здійснюється на загальних підставах і в порядку, встановлених ст.ст. 280-282 КПК.
Строк досудового розслідування кримінальних проступків становить один місяць з дня повідомлення особі про підозру. Цей строк може бути продовжено районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором до 2 місяців (ст. 219 КПК) в порядку, встановленому ст. 294 КПК. Подальше продовження строку досудового розслідування кримінальних проступків не передбачене.
Матеріали досудового розслідування щодо кримінального проступку не можуть бути об'єднані в одне провадження з матеріалами досудового розслідування щодо злочину (ч. 2 ст. 217 КПК).
Якщо до ЄРДР внесено відомості про кримінальний проступок, а під час досудового розслідування (дізнання) до повідомлення особі про підозру встановлені ознаки злочину, то до ЄРДР за тим самим номером вносять відомості про злочин, і досудове розслідування продовжується за правилами проведення досудового слідства.
Якщо ознаки злочину встановлені під час досудового розслідування кримінального проступку після повідомлення особі про підозру, то слідчий, прокурор, керуючись ст.
279 КПК, повинен змінити повідомлення про підозру у вчиненні злочину і продовжувати розслідування у формі досудового слідства. Строк досудового розслідування у такій ситуації буде становити не більше 2 або 6 чи 12 місяців (ст. 219
КПК) з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку. Відрахування строку досудового слідства з цього моменту обумовлене правилом про розумні строки кримінального провадження (ст. 28 КПК), а також тим, що фактичні обставини кримінального правопорушення уже досліджувалися в межах дізнання. Зміна повідомлення про підозру пов'язана лише із зміною кримінально-правової кваліфікації діяння.
У разі, коли під час досудового розслідування злочину будуть встановлені обставини, які свідчать, що діяння має бути кваліфіковане як кримінальний проступок, то повідомлення про підозру піддягає зміні в порядку ст. 279 КПК. Строк досудового розслідування у цьому разі має визначатися із урахуванням положень ч. 1 ст. 219 КПК і не може перевищувати 2 місяців. Коли строк досудового слідства уже було продовжено до 6 чи 12 місяців (ч. 2 ст. 219 КПК), то невідкладно після зміни повідомлення про підозру слідчий, прокурор повинні перейти до виконання вимог ст. 290 КПК щодо відкриття матеріалів іншій стороні та ст. 301 КПК щодо закінчення досудового розслідування.
Якщо необхідність у перекваліфікації із злочину на кримінальний проступок діяння, відомості про яке внесені до ЄРДР, виникла до повідомлення особі про підозру, то до реєстру слід внести відомості про кримінальний проступок під тим самим номером реєстрації. Після внесення змін до ЄРДР чи зміни повідомлення про підозру слідчий, прокурор повинні негайно вжити заходів до скасування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, тримання під вартою, якщо такі було застосовано (див. ст. 299 КПК); припинити виконання негласних слідчих (розшукових) дій (див. ст. 300 КПК).
Кримінальна відповідальність за перевищення службових повноважень за ст. 365 КК під час досудового розслідування злочину у разі застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, тримання під вартою та провадження негласних слідчих (розшукових) дій може наставати для слідчого, прокурора лише у разі, якщо він застосовував їх, усвідомлюючи, що розслідуване діяння має бути кваліфіковане як кримінальний проступок.
19.1.2. Запобіжні заход и
Домашній арешт, застава, тримання під вартою є найбільш суворими заходами в системі запобіжних заходів. Застосування їх під час досудового розслідування було б непропорційним кримінальному правопорушенню (проступку), повідомлення про підозру у вчиненні якого вручено особі. Законодавець встановив заборону застосовувати ці запобіжні заходи під час дізнання. Зазначена заборона узгоджується з п. 3 розділу 2 Рекомендації № 6 К (87) КМ державам - членам РЄ1 про те, що не слід під час спрощеного провадження застосовувати фізичні заходи примусу, особливо взяття під варту.
Домашній арешт, застава, тримання під вартою не можуть бути застосовані до особи, підозрюваної у вчиненні кримінального проступку, навіть у тому разі, коли вона порушила раніше обраний запобіжний захід.
Через те, що за вчинення кримінальних проступків не передбачається застосування покарання у вигляді позбавлення волі, під час досудового розслідування кримінальних проступків не може бути застосоване затримання уповноваженою службовою особою, передбачене ст. 208 КПК.
Кримінальним процесуальним законом дозволено законне затримання будь-якою особою, яка не є уповноваженою службовою особою, іншої особи за вчинення кримінального проступку. Кожен, хто здійснив законне затримання, зобов'язаний негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження затриманого (ч. 3 ст. 207 КПК). З'ясувавши, що затриманою особою вчинено кримінальний проступок, уповноважена службова особа не має права доставляти особу до органу досудового розслідування в порядку ст. 210 КПК, а зобов'язана звільнити затриманого.
Застосування до підозрюваного під час дізнання запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, тримання під вартою, а також затримання уповноваженою службовою особою є перевищенням службових повноважень (ст. 365 КК) за ознакою вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках (п.п. "б" абз. 2 п. 5 ППВС від 26 грудня 2003 року № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень"), тобто тільки у кримінальному провадженні про злочини.
19.1.3. Слідчі (розшукові) дії
У перебігу досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК, крім негласних слідчих (розшукових) дій. Заборона на провадження негласних слідчих (розшукових) дій обумовлена дією у кримінальному провадженні принципу пропорційності, згідно з яким обмеження конституційних та інших прав громадян повинно відповідати рівню суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч. 2 ст. 246 КПК). Отже, ці дії не можна проводити не лише під час досудового розслідування кримінальних проступків, а й злочинів невеликої і середньої тяжкості.
Проведення під час дізнання негласних слідчих (розшукових) дій тягне для слідчого, прокурора кримінальну відповідальність за перевищення службових повноважень (ст. 365 КК), оскільки вони є службовими особами.
Перевищення службових повноважень слідчого, прокурора, який провів негласні слідчі (розшукові) дії під час дізнання, полягає у вчиненні дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках (п.п. "б" абз. 2 п. 5 ППВС від 26 грудня 2003 року № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових
повноважень"), тобто тільки у кримінальному провадженні про тяжкі або особливо тяжкі злочини. Відповідальність за ст. 365 КК може наставати лише тоді, коли внаслідок дій слідчого, прокурора з досудового розслідування заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій охоронюваних Конституцією чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (наприклад, права на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла), підрив авторитету та престижу органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
19.1.4. Закінчення
Закінчення дізнання здійснюється у порядку, передбаченому для закінчення досудового слідства, з деякими відмінностями, що полягають у такому.
Протягом строків, встановлених у ст. 301 КПК, слідчий за наявності відповідних підстав подає прокуророві проекти рішень про закриття кримінального провадження та клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. По завершенні досудового слідства прокурор сам складає зазначені документи, а по завершенні дізнання слідчий допомагає прокуророві у складанні цих документів. Обвинувальний акт, клопотання про застосування ПЗМХ чи ПЗВХ, клопотання про продовження строку досудового розслідування складається слідчим і передається прокуророві для затвердження. Прокурор за цими документами слідчого приймає відповідні процесуальні рішення.
Рішення прокурора про звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування ПЗМХ чи ПЗВХ узгоджується із п. 8 розділу 2 Рекомендації № 6 И (87) КМ державам - членам РЄ від 17 вересня 1987 року "Щодо спрощення кримінального правосуддя" щодо того, що спрошена процедура не повинна посягати на право підозрюваного про направлення його кримінальної справи до судового органу.
19.1.5. Клопотання д о суду про розгляд обвинувальног о акта у спрощеному провад женні
Обвинувальний акт, що складається за результатами дізнання, може бути 2 видів: перший направляється до суду з реєстром матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 291 КПК, а другий - з клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному провадженні (ст. 302 КПК). Спрощення провадження полягає у тому, що судовий розгляд в судовому засіданні не проводиться.
Умовами звернення прокурора до суду з клопотанням про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні є:
1) беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості. Беззаперечне визнання винуватості у вчиненні кримінального проступку означає визнання підозрюваним винуватості не у якійсь частині підозри, про яку його повідомлено, а повністю;
2) неоспорювання ним встановлених досудовим розслідуванням обставин;
3) згода з розглядом обвинувального акта за його відсутності;
4) відсутність заперечень потерпілого проти спрощення провадження.
Крім цих умов, ст. 381 КПК як обов'язкову умовуздійснення кримінального провадження у спрощеній формі визначає ще й те, що обвинувачений має бути представлений захисником. Тому, приймаючи рішення про направлення обвинувального акту до суду з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, прокурор повинен роз'яснити підозрюваному, що у разі, якщо він за власні кошти або за кошти держави (за відсутності власних коштів) не вирішить питання про участь захисника, провадження у суді відбудеться у "звичайному" порядку.
До прийняття рішення про направлення обвинувального акту до суду з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні слідчий, прокурор повинні роз'яснити підозрюваному та потерпілому як встановлені під час дізнання фактичні обставини кримінального проступку, так і його правову кваліфікацію, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Крім того, слідчий, прокурор зобов'язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного та потерпілого на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
За загальним правилом надання до суду інших документів, крім обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, до початку судового розгляду забороняється (ч. 4 ст. 291 КПК). Однак до обвинувального акту, який направляється до суду для розгляду у спрощеному провадженні, серед іншого (письмові заяви підозрюваного і потерпілого, складені відповідно до ч. 3 ст. 302 КПК), повинні бути додані матеріали досудового розслідування. Це має бути зроблено для того, щоб суд міг виконати вимоги ч. 2 ст. 382 КПК, згідно з якими у спрощеному судовому провадженні суд у вироку замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин міг зазначити обставини, встановлені органом досудового розслідування.
Судове провадження
19.2.1. Заг альні положення
Сул вправі, але не зобов'язаний розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за
відсутності учасників судового провадження. Законодавець пішов на таку регламентацію судовою провадження, зважаючи на те, що ціна помилки при прийнятті судового рішення за матеріалами досудового розслідування без дослідження їх у суді є невеликою, порівняно з ціною помилки суду у справах про злочин. Крім того, спрощення судового провадження супроводжується суттєвими гарантіями дотримання прав основних учасників - обвинуваченого і потерпілого, без згоди яких здійснення провадження у спрощеному порядку є неможливим.
Навіть у тому разі, якщо учасники провадження погодилися на його спрощення, суд вправі викликати їх у судове засідання, якщо визнає це за необхідне. Це право суду також спрямоване на гарантування прав обвинуваченого і потерпілого.
19.2.2. Р озг ляд обвинувальног о акта
Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні суд здійснює у строк, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання акта. По суті, спрощене судове провадження у кримінальному процесі є схожим на наказне провадження у цивільному процесі (розділ II ЦПК).
У спрощеному провадженні дещо обмежується засада безпосередності дослідження показань, речей і документів, оскільки суд ухвалює вирок не на підставі усного дослідження доказів сторін, а на підставі письмових матеріалів досудового розслідування, наданих стороною обвинувачення. Обмежується і право обвинуваченого на допит свідків обвинувачення та деякі інші права. Але ці обмеження відбуваються за згодою сторони захисту.
Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні надсилається учасникам судового провадження швидко - не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення. Вирок може бути предметом перегляду у судах вищестоящих інстанцій, але не з підстав, викладених у ч. 1 ст. 394 КПК.