Середнє значення безпечного віддалення своїх військ від цілі (ближньої межі групової цілі) при стрільбі на ураження
Проект
ПОСІБНИК
ПО ВИВЧЕННЮ
ПРАВИЛ СТРІЛЬБИ
І УПРАВЛІННЯ ВОГНЕМ
НАЗЕМНОЇ АРТИЛЕРІЇ
Група, дивізіон, батарея,
Взвод, гармата
м. Київ-2008
 |
У Посібнику дається обґрунтування статей проекту Правил стрільби і управління вогнем наземної артилерії 2008 р.
Посібник призначається для офіцерів артилерійських частин, підрозділів і слухачів (курсантів) військово-навчальних закладів ракетних військ і артилерії Збройних Сил України.
Посібник по вивченню правил стрільби і управління вогнем наземної артилерії розроблений під загальним керівництвом Командувача РВіА ЗС України – начальника управління РВіА Командування Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-майора РЯБОКОНЬ В.М., начальника відділу підготовки РВіА управління РВіА полковника Руденка П.Й., кандидата технічних наук, доцента, працівника Збройних Сил України ПОЛЕНИЦІ П.В., наукового співробітника працівника Збройних Сил України Філіпенка Ю.Г., офіцерів відділу підготовки РВіА штабу управління ракетних військ і артилерії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, науковців Наукового центру бойового застосування РВіА Сумського державного університету.
До глави І
Основні положення
До ст. 1
Стрільба артилерії – це сукупність дій артилерійських командирів, штабів та підрозділів при виконанні вогневих завдань з ураження різних цілей, дистанційному мінуванні, світловому забезпеченні, задимленні противника, поширенні агітаційного матеріалу, пристрілюванні (створенні) реперів та цілевказівок. Головний зміст стрільби артилерії – ураження противника вогнем.
Вогонь артилерії тим ефективніший, чим більше збитків нанесено противнику, чим надійніше та на більш тривалий час він пригнічений, чим значніші руйнування, нанесені його вогневим та інженерним спорудам.
Ефективність вогню залежить від багатьох факторів. Практично усі завдання, що вирішуються артилерійськими командирами, штабами та підрозділами, прямо чи опосередковано мають бути спрямовані на вміле використання цих факторів для досягнення максимально можливої за цих умов ефективності вогню.
Факторами, що суттєво впливають на ефективність вогню, є достовірність та точність даних про розташування, розміри та характер цілей, своєчасність відкриття вогню. Відкриття вогню при використанні недостовірних чи неточних даних про цілі може призвести до невиконання вогневого завдання. У зв’язку з цим найважливішим обов’язком артилерійських командирів та штабів є вживання усіх можливих заходів із здобування достовірних та точних даних про цілі.
Вогонь є своєчасним, якщо він відкритий до того, як ціль змінить своє місце розташування, якщо його результати можуть бути використані загальновійськовими підрозділами для виконання поставлених завдань з найменшими втратами.
Вибір засобів для виконання вогневого завдання є найважливішим обов’язком артилерійських командирів та штабів та включає вибір артилерійської системи, призначення кількості гармат (батарей), що залучаються до стрільби, вибір виду снаряда, заряду, типу підривниката його установок, а також призначення витрати снарядів. Вибрані засоби повинні забезпечувати найбільшу ефективність вогню за цих конкретних умов виконання вогневого завдання.
Ефективність вогню суттєво залежить від його точності та раптовості.
Найвища точність вогню досягається під час стрільби високоточними боєприпасами, застосування яких дозволяє уражати цілі одним або декількома пострілами із закритих вогневих позицій. Тому високоточні боєприпаси доцільно застосовувати для ураження нерухомих та рухомих окремих броньованих цілей (танків, БМП, БТР, установок ПТКР, протитанкових гармат тощо), що спостерігаються, а також окремих вогневих засобів у деревоземляних спорудах та спорудах зі збірних конструкцій, для знищення яких за аналогічних умов необхідна значна витрата осколково-фугасних снарядів.
Точність вогню залежить від своєчасності, повноти та ретельності виконання заходів з підготовки стрільби та управління, від способу визначення установок для стрільби та можливості їх уточнення під час ведення вогню, що використовується. Вона знижується із зростанням помилок визначення установок для стрільби на ураження. Однак при зниженні точності до конкретних меж ефективність вогню може підтримуватися на необхідному рівні за рахунок зміни способу обстрілювання цілі, залучення до стрільби більшої кількості гармат та збільшення витрати снарядів. Суттєві ж помилки у визначенні установок для стрільби при рекомендованих способах обстрілу цілі не можна компенсувати ніякою кількістю гармат, що залучаються до стрільби, та снарядів, що витрачаються. Тому при виконанні вогневого завдання необхідно застосовувати найточніші способи визначення установок для стрільби та здійснювати корегування вогню під час стрільби на ураження.
Раптовість вогню артилерії має на меті застати противника зненацька – поза укриття, не готовим застосувати засоби захисту та протидіяти. При цьому, як правило, вдається завдати противнику більших збитків, аніж за відсутності раптовості, і, крім цього, здійснити на його живу силу найбільш сильний морально-психологічний вплив, що ускладнює противнику поновлення боєздатності.
До ст. 3
В результаті вогню артилерії противнику завдають збитків як матеріальних, так і моральних. На практиці зазвичай необхідно знати очікувані результати кожної окремої стрільби до її початку або створювати умови для отримання в результаті стрільби заздалегідь заданої ефективності, що може бути виражено за допомогою значення показників ефективності. Задану ефективність вогню артилерії зазвичай виражають завданням стрільби (знищити, зруйнувати, придавити чи виснажити ціль) чи відповідною нормою витрати снарядів.
Розкриваючи значення поняття "знищення цілі", необхідно звернути увагу на наступне:
знищення цілі полягає у завданні їй таких збитків (пошкоджень), при яких вона повністю втрачає свою боєздатність. Під боєздатністю цілі мається на увазі здатність її нормально функціонувати, тобто виконувати покладені на неї бойові завдання;
для знищення цілі необов’язково прагнути ураження усього особового складу та пошкодження усієї матеріальної частини, що входить до складу цілі; для цього достатньо або ж уразити весь особовий склад чи більшу його частину, або ж пошкодити всю матеріальну частину чи значну її більшість, або ж вивести з ладу те й інше у пропорціях, визначених умовами, що не дозволяють функціонувати цій цілі;
боєздатність цілі після ведення по ній вогню може бути поновлена повністю чи частково тільки після заміни чи ремонту приведеної до небоєздатного стану матеріальної частини та поповнення особового складу, що вибув, на що необхідно не менше трьох діб.
Завдання знищення цілі вимагає для свого вирішення, як правило, значних матеріальних ресурсів. Тому рекомендується знищувати вогнем тільки найбільш важливі цілі, а також ті цілі, які для виконання цього завдання не вимагають значної витати снарядів[1] та залучення до стрільби великої кількості гармат[2].
Руйнуванняцілі здійснюється у разі, коли жива сила, вогневі засоби, бойова техніка та матеріальні засоби знаходяться у закритих обороннихспорудах. Руйнування полягає у приведенні споруди до непридатного для подальшого використання (без відновлювальних робіт) стан, при цьому досягається знищення живої сили, що знаходиться у цих спорудах. Руйнують також мости, злітно-посадкові смуги, склади, будівлі та інші подібні об’єкти.
Подавленняцілі передбачає завдання цілі таких збитків та створення вогнем таких умов, за яких вона тимчасово втрачає боєздатність, при цьому одні цілі втрачають здатність вести вогонь, інші – маневреність, треті – здатність керувати військами, вести розвідку та виконувати інші бойові функції.
Як подавлення цілі можна розглядати і вимушене залишення нею району чи позиції, які вона займала, бо у цьому випадку підрозділ (наприклад, артилерійська батарея) втрачає можливість виконувати своє основне завдання (вести вогонь з цієї вогневої позиції).
Завдання подавленняцілі тісно пов’язане з часом, протягом якого ціль має втратити можливість нормально функціонувати. У бойовій обстановці цей час може коливатися у широких межах – від декількох хвилин до декількох годин.
Подавленняцілі досягається шляхом нанесення збитків живій силі та матеріальній частині, що входять до її складу, а також морально-психологічним впливом на живу силу. Для надійного подавлення цілі необхідною умовою є, перш за все, нанесення суттєвого збитку противнику у живій силі та техніці. У цьому випадку для повного або часткового відновлення боєздатності цілі (надання допомоги постраждалим, відновлення управління та системи вогню, перерозподілу обов’язків особового складу, ремонту техніки тощо) після припинення по ній ведення вогню необхідний деякий час, що визначається тяжкістю отриманих збитків та морально-психологічним станом неураженого особового складу. Облік матеріального збитку, що вимагається, взятий за основу при визначенні норм витрати снарядів для подавлення цілі.
Виснаження досягається тривалим впливом на ціль, веденням швидкого вогню обмеженою кількістю артилерії та боєприпасів, спрямованого на заборону інженерних робіт (у тому числі робіт з відновлення зруйнованих споруд, підготовки до ведення бойових дій, нормального функціонування окремих, найбільш важливих об’єктів на передових позиціях та в тилу, відпочинку особового складу тощо) шляхом морально-психологічного впливу на живу силу противника. Матеріальні збитки, що завдаються при цьому живій силі та техніці, не є вирішальним фактором, а досягаються водночас з рішенням основного завдання – пригнічення морального духу особового складу противника, в результаті чого знижується його боєздатність.
До ст. 5
Для виконання одного і того ж вогневого завдання до стрільби може залучатися різна кількість батарей (взводів, гармат). Необхідна кількість батарей (взводів, гармат) визначається необхідною та заданою витратою боєприпасів (що залежить від характеру, важливості та розмірів цілі, завдання та умов стрільби). А також необхідним чи заданим часом виконання вогневого завдання та режимом вогню.
Порядок визначення необхідної для ураження цілі кількості засобів для деяких умов показаний на прикладах.
Приклад. Визначити необхідну кількість гармат для знищення відкрито розташованої живої сили та вогневих засобів на площі 200х200 м (4 га), якщо до стрільби залучаються 122-мм гаубиці Д-30. Тривалість вогневого нальоту 5 хв. Дальність стрільби 10 км (заряд зменшений). Установки для стрільби на ураження визначають способом повної підготовки.
Рішення. Витрата снарядів на ціль складає: 40 сн./га · 4га = 160 сн.
За режимом вогню одна 122-мм гаубиця Д-30 за 5 хв. на заряді зменшеному може витратити не більше 30 сн. Тоді для виконання вогневого завдання необхідно 160 сн.: 30 сн./гармата ≈ 6 гармат.
З прикладу видно, що конкретна кількість гармат (батарей), що необхідно залучити для рішення вогневого завдання, прямо пропорційно залежить від часу, відведеного на виконання вогневого завдання.
Деякий вплив на кількість батарей (взводів, гармат), що залучаються до стрільби по цілі, впливає час, що пройшов з моменту безперервної вогневої діяльності цих засобів до моменту відкриття вогню по цій цілі. Цей вплив виникає через режим вогню, що залежить від часу безперервної стрільби.
Приклад. Визначити кількість гармат, необхідних для виконання вогневого завдання за умов попереднього прикладу, якщо до цього моменту артилерія вела безперервний вогонь протягом 15 хв. та витратила по 55 снарядів на гармату.
Рішення. Згідно з нормами режиму вогню одна 122-мм гаубиця Д-30 за 20 хв. (15 хв. + 5 хв.) на заряді зменшеному може витратити не більше 65 сн., з них 55 сн. було витрачено за перші 15 хв. Таким чином, для виконання поставленого завдання кожна гармата за 5 хв. може витратити не більше 10 сн. (65–55=10 сн.).
Таким чином, у цьому випадку для стрільби необхідно буде вже
160 сн.: 10 сн./гармата ≈ 16 гармат.
До ст. 6
Снаряди бувають основного, спеціального та допоміжного призначення.
Снаряди основного призначення служать для ураження різних цілей. Згідно з характером цілей, що уражаються, застосовують осколкові, осколково-фугасні та фугасні снаряди (міни), снаряди з убивчими стріловидними елементами, касетні снаряди, керовані снаряди, снаряди, що коректуються (міни), запалювальні снаряди (міни), бронебійні, кумулятивні, підкаліберні та бетонобійні снаряди.
Снаряди спеціального призначення застосовуються для дистанційного мінування, освітлення місцевості, осліплення спостережних пунктів (електронно-оптичних засобів) та вогневих засобів противника, постановки світлових орієнтирів (створів), постановки димових завіс, задимлення вогневих засобів противника, його командних та спостережних пунктів, пристрілювання, цілевказівок та поширення агітаційного матеріалу. До них відносяться: снаряди з протитанковими та протипіхотними мінами, освітлювальні, димові та агітаційні снаряди (міни).
Снаряди допоміжного призначення (навчальні постріли, практичні та системоподібні снаряди) застосовуються для випробувальних та навчально-бойових стрільб, вивчення будови снарядів та навчання стрільбі.
Уражаюча дія осколкових, осколково-фугасних та фугасних снарядів складається з осколкової дії – ураження цілі осколками корпусу снаряда, що розірвався; фугасної дії – ураження (руйнування) силою газів, що виникають під час вибуху розривного снаряда; ударної дії – дії цілого снаряда при ударі його з перешкодою та дії повітряної ударної хвилі – ураження за рахунок різкого короткотривалого збільшення тиску повітря на деякій відстані від снаряда, що розірвався.
Уражаюча дія снаряда, що складається з спільних дій згаданих факторів, оцінюють числовою характеристикою координатного закону ураження – приведеною площею ураження Sп, що є математичним очікуванням площі, на якій уражаються цілі при розриві одного боєприпаса.
Осколкові снаряди призначені для ураження відкрито розташованих цілей. Для стрільби по укритих цілях, руйнування інженерних та інших споруд (крім залізобетонних) застосовуються фугасні снаряди. Осколкові снаряди, як правило, призначені для стрільби із гармат малого калібру (20-75 мм), бо через невелику масу розривного заряду ці снаряди не можуть мати сильну фугасну дію, а фугасні – для стрільби із гармат великого калібру (більше 155 мм).
Снаряди для гармат середнього калібру (76-155 мм) є більш універсальними, тому їх застосовують для ураження як відкрито розташованих, так і укритих в окопах та деревоземельних спорудах цілей. Від цих снарядів потрібна однакова, як осколковатак і фугасна дія. Таким вимогам відповідають осколково-фугасні снаряди.
Такі правила мають деякі винятки. Так, наприклад, фугасні снаряди можуть мати потужну осколкову дію; деякі осколково-фугасні снаряди, корпуса яких виготовлені зі сталистого чавуна та для розривного заряду використовуються сурогатні вибухові речовини, мають невелику фугасну дію.
Для отримання (підсилення) того чи іншого виду дії осколкові, осколково-фугасні та фугасні снаряди комплектуються ударними (з установками на осколкову, фугасну чи сповільнену дію), дистанційними підривниками чи радіопідривниками.
Під час установки підривника на осколкову дію (установка крана на «О», ковпачок знятий) розрив снаряда відбувається майже миттєво при зустрічі його з поверхнею землі чи перешкодою, тоді як час від моменту зустрічі снаряда з перешкодою до моменту його розриву не перевищує 0,001 с. На місці розриву утворюється вирва невеликої глибини. Звук розриву різкий. Вид розриву при установці підривникана осколкову дію показаний на рис. 1.
Рис. 1. Розрив снаряда при установці підривника на осколкову дію
Установкупідривникана осколкову дію застосовують при стрільбі по цілях, які уражаються переважно осколками снарядів (наприклад, відкрито розташовані жива сила та вогневі засоби).
Величина приведеної зони ураження снарядів з ударним підривником при установці на осколкову дію за інших рівних умов залежить від кута падіння, характеру поверхні та щільності ґрунту в районі цілі.
Загальною закономірністю для снарядів практично усіх калібрів є збільшення приведеної зони ураження із збільшенням кута падіння. Особливо різке її збільшення починається для різних снарядів при кутах падіння вище 50°. Це пояснюється тим, що при малих кутах падіння значна частина осколків розлітається в сторони – праворуч та ліворуч від напрямку стрільби (рис. 2,а), частина осколків уходить в землю та летить вгору, не наносячи ураження цілі (осколками, що летять вгору, можуть уражатися цілі, що значно піднімаються над поверхнею землі), і незначна кількість осколків, головним чином від головної та донної частини снаряда, летить вперед та назад. Із збільшенням кута падіння збільшується кількість осколків, що летять вперед та назад, все більше стає осколків, що розлітаються у безпосередній близькості від поверхні землі, в землю уходять в основному від головної частини, а вгору – від донної частини снаряда. При кутах падіння, близьких до 90°, основна маса осколків розлітається рівномірно в усі боки (рис. 2,б), як правило, не невеликій висоті.
Вид збоку
 |
 |
Вид зверху
Рис. 2. Розліт осколків при установці підривника на осколкову дію.
Осколкова дія снарядів суттєво залежить від характеру та щільностіґрунту в районі цілі. Порівняно з діями по цілях, розташованими відкрито на щільному ґрунті, осколкова дія снарядів знижується на болотяному та сипучому ґрунтах, торф’янику та ґрунті із сніговим покривомбільше 20 см, якщо можливо, витрату снарядів доцільно збільшити в 1,5 рази.
Снаряд з ударним підривником при установці на осколкову дію має ще й суттєву фугасну дію внаслідок того, що його розрив відбувається фактично на поверхні землі.
Цілі, розташовані у неперекритих окопах, уражаються в основному продуктами детонації розривного заряду та повітряної ударної хвилі, а під час прямого попадання снарядів в окопи, крім того, і осколками. Тому під час стрільби на ураження живої сили та вогневих засобів, розташованих у відкритих окопах (траншеях), та по амбразурах фортифікаційних споруд також рекомендується застосовувати снаряди під час установки підривника на осколкову дію.
Під час установки підривника на фугасну дію (установка крана на "О", ковпачок не знятий) час від моменту зустрічі снаряда з перешкодою до моменту його розриву складає в середньому приблизно 0,005 с. За цей час снаряд встигає проникнути у перешкоду (ґрунт) на таку глибину, при розриві на якій основна частина осколків залишається у перешкоді (ґрунті), а інші викидаються разом із зруйнованою частиною перешкоди (ґрунту) вгору (назовні). Внаслідок цього снаряди при установці підривника на фугасну дію майже не мають осколкової дії по відкрито розташованих цілях. Під час стрільби по живій силі та вогневих засобах, розташованих у закритих фортифікаційних спорудах, осколкова дія снарядів можлива після пробиття (пролому) снарядом стінки (перекриття) споруди. Вид розриву снаряда при установці підривника на фугасну дію показаний на рис. 3.
Установку підривника на фугасну дію застосовують при стрільбі по цілях, ураження яких досягається головним чином за рахунок механічної дії продуктів детонації (вибуху) розривного заряду (фугасної дії), удару снаряда (ударної дії) або їх сполучення. На практиці найчастіше зустрічається останній випадок, коли, перш ніж зробити руйнування цілі продуктами вибуху чи ураження її осколками, снаряд має влучити в ту чи іншу перешкоду чи пробити її (наприклад, при стрільбі по живій силі та вогневих засобах, розташованих у перекритих окопах, закритих фортифікаційних спорудах, будівлях, а також під час руйнування мостів, злітно-посадковихсмуг тощо).
Рис. 3. Вибух снаряда при установці підривника на фугасну дію.
Фугасна дія снаряда характеризується обсягом (чи діаметром) вирви, що утворилася у ґрунті в результаті механічної дії продуктів вибуху розривного заряду. Вона за інших рівних умов залежить від щільності ґрунту (твердості перешкоди), кута падіння (зустрічі) та остаточної швидкості снаряда. Із збільшенням щільності ґрунту (твердості перешкоди), зменшенням кута падіння (зустрічі) чи зменшенням остаточної швидкості снаряда зменшується глибина його проникнення, обсяг вирви, що утворюється в ґрунті, і, відповідно, фугасна дія снаряда.
Ударна дія снаряда характеризується товщиною перешкоди, що пробивається, або величиною заглиблення у неї чи в ґрунт (глибина проникнення). Вона залежить від зустрічі з перешкодою, кута зустрічі та характеру перешкоди (щільності ґрунту). Ударна дія тим більша, чим більша маса снаряда, його швидкість та кут зустрічі. Із збільшенням твердості перешкоди (щільності ґрунту) ударна дія снарядів зменшується.
Під час установки підривника на сповільнену дію (установка крана на «З», ковпачок може бути знятий чи не знятий) час від моменту зустрічі снаряда з перешкодою до моменту його розриву складає 0,01-0,1 с. Тому при достатньо великих кутах зустрічі[3] (більше 30°) глибина проникнення снаряда в перешкоду та глибина вирвибільше, ніж при стрільбі з установкою підривника на фугасну дію, що дозволяє застосовувати снаряди з установкою підривника на сповільнену дію для руйнування міцних споруд, захисних земельних насипів, що прикривають напільні стінки чи бойові покриття споруд, а також для ураження батарей (взводів) та живої сили у деревоземельних укриттях, окопах та траншеях з перекриттями. Вид розриву снаряда при установці підривника на сповільнену дію показаний на рис. 4.
Рис. 4. Розрив снаряда при установці підривника на сповільнену дію
(при куті падіння більше 90°)
Якщо при стрільбі снарядами з установкою підривника на сповільнену дію зменшувати кути падіння, то при конкретному їх значенні снаряди починають рикошетити, тобто відбиватися від перешкоди під кутами, які дещо більші, ніж кути падіння, та розриваються у повітрі. Досвід показує, що сучасні снаряди при стрільбі по ґрунту при кутах падіння до 10° рикошетують усі (100 %); при кутах падіння близько 20° виходить приблизно 75-80 % рикошетів; при зростанні кутів падіння до 30° кількість снарядів, що рикошетують, різко зменшується. При стрільбі по цілях, що розташовані на воді, якщо кути падіння складають приблизно 10°, виходить приблизно 75-80 % рикошетних розривів.
У тих випадках, коли кути падіння виявляються менше
1-2°, підривник з ковпачком часто не спрацьовує, а снаряд розривається при другому або навіть третьому падінні. При таких кутах падіння стрільбу на рикошетах вигідніше вести під час установки підривникана сповільнену дію без ковпачка. У цьому випадку підривник почне діяти від зіткнення з травою, ґрунтом та спрацює через деякий час, коли снаряд після рикошету буде уже в повітрі, тобто відбудеться повітряний розрив.
Снаряд, що рикошетує, відхиляється зазвичай праворуч від площі стрільби, тому напрямок смуги основної маси осколків складає з напрямком стрільби деякий кут. Вид повітряного розриву снаряда після рикошету показаний на рис. 5, а характер розльоту осколків – на рис. 6.
Осколкова дія снарядів при стрільбі на рикошетах також характеризується приведеною зоною ураження, яка приблизно у 1,5-2 рази більше, ніж при стрільбі з установкою підривника на осколкову дію. Крім того, розриви снарядів у повітрі після їх рикошетування мають сильний морально-психологічний вплив на живу силу противника.
Стрільбу на рикошетах доцільно вести по живій силі та неброньованій техніці, що розташовані відкрито чи в окопах (траншеях) без перекриття, а при ураженні надводних цілей – по живій силі та вогневих засобах десанту у десантно-висадкових засобах (за винятком плавальних танків та бронетранспортерів).
Радіопідривникиспрацьовують автоматично при зближенні снаряда з поверхнею землі (ціллю) на конкретній відстані від неї.
Характер розльоту осколків при повітряному розриві снаряда з радіопідривником показаний на рис. 7. Цілі наноситься ураження не тільки осколками, що розлітаються в різні сторони, але і осколками, що летять вниз, що забезпечує ураження живої сили, вогневих засобів та бойової техніки, що знаходяться в неперекритих окопах (траншеях), на зворотних схилах висот та в складках місцевості. Крім того, повітряний розрив має сильний морально-психологічний вплив на живу силу противника.
Рис. 5. Розрив снаряда після рикошету: а – на ґрунті; б – на воді
Ефективність осколкової дії при повітряному розриві снаряда суттєво залежить від величини перевищення розриву над ціллю. При її значенні не більше 20 м цілі наноситься ураження осколками значно більше, ніж при розриві снаряда з ударним підривником при установці на осколкову дію. Так, при перевищенні повітряного розриву над ціллю, що дорівнює 10 м, приведена зона ураження живої сили в 1,5-2 рази більше приведеної зони ураження, яка може бути отримана при установці ударного підривника на осколкову дію. Радіопідривник забезпечує розрив снаряда практично на найвигіднішому перевищенні над ціллю, чим досягається висока ефективність його осколкової дії.
| Рис. 6. Розліт осколків при розриві снарядів після рикошету: abcd – зона ураження осколками (вид зверху); ef – віддалення зони ураження осколками від епіцентру вибуху | Рис. 7. Розліт осколків при розриві снаряда з радіопідривником або дистанційним підривником: abcd – зона ураження осколками (вид зверху) |
Стрільбу снарядами з радіопідривником доцільно вести по артилерійських батареях (взводах), бойових машинах піхоти, бронетранспортерах, а також живій силі та вогневих засобах, що розташовані як відкрито, так і в не перекритих окопах (траншеях), а при ураженні надводних цілей – по живій силі та вогневих засобах десанту у десантно-висадкових засобах.
Дистанційні підривники спрацьовують автоматично із закінченням заданого часу, що починає свій відлік від моменту пострілу.
В осколково-фугасному снаряді з дистанційним підривником характер розльоту осколків та уражаючої дії при повітряному розриві практично такий, як і при розриві снаряда з радіопідривником (див. рис. 7), а при наземному розриві (при установці підривника «на удар» або при зустрічі снаряда з перешкодою раніше, ніж спрацює дистанційний підривник), як при розриві снаряда з ударним підривником при установці на осколкову дію.
Стрільбу снарядами з дистанційним підривником доцільно вести по живій силі та неброньованих цілях, що розташовані відкрито чи в окопах (траншеях) без перекрить, а також по групах мотопіхоти (піхоти), що рухаються, за якими ведеться спостереження.
Дія снарядів з убивчими стрілоподібними елементами (снарядів з дистанційною трубкою) ґрунтується на ураженні цілі стрілоподібними елементами, що викидаються з корпусу снаряда та що розлітаються не деякій відстані. Ці снаряди призначені для ураження відкрито розташованої живої сили у складі групових цілей.
Приведена зона ураження снаряда з дистанційною трубкою суттєво залежить від висоти розриву, номеру заряду та кута падіння снаряда. Установку трубки визначають такою, щоб отримати розрив снаряда на найвигіднішому перевищенні над ціллю та інтервалі.
Дія касетних снарядів осколкової дії ґрунтується на ураженні цілі осколками бойових елементів, що викидаються з корпусу снаряда та що розкидаються не деякій площі. Ці снаряди призначені для ураження відкрито розташованої живої сили, вогневих засобів та неброньованої техніки у складі групових цілей, а також батарей (взводів) причіпних гармат та вертольотів на посадкових майданчиках. При стрільбі по укритих цілях (у тому числі, що розташовані у відкритих окопах та траншеях) застосування касетних снарядів малоефективне.
Касетні снаряди комплектуються дистанційною трубкою, яка згідно з установкою спрацьовує на визначеній висоті. Бойові елементи забезпечені ударними підривниками.
Приведена зона ураження касетного снаряда залежить від характеру поверхні ґрунту в районі цілі.
Порівняно з діями по цілях, що розташовані на щільному ґрунті, осколкова дія бойових елементів знижується на торф’яному та болотяному ґрунтах у 2-3 рази, а на ґрунті з сніговим покривом (глибиною вище 20 см) – в 3-5 разів.
У всіх випадках, коли є достовірні відомості про характер ґрунту в районі цілі, його вплив на ефективність дії касетних снарядів повинен враховуватися при виконанні вогневого завдання. Так, стрільба по цілях, що розташовані на торф’яному та болотяному ґрунтах, буде малоефективною. При стрільбі по цілях, що розташовані на ґрунті з сніговим покровом більше 20 см, якщо можливо, витрату снарядів доцільно збільшити вдвічі.
Призначення бронебійного, підкаліберного та кумулятивного снарядів – пробити броню танка чи іншого броньованого об’єкта та уразити живу силу та обладнання, що знаходяться за бронею. Ураження за бронею наноситься осколками снаряда та броні, механічною дією продуктів вибуху (детонації) розривного заряду, запалювальною дією снаряда та дією кумулятивного струменя(кумулятивного снаряда).
Дія бронебійного та підкаліберного снарядів характеризується їх бронепробивністю, що залежить перш за все від енергії снаряда в момент удару в броню: mVс2/2 (m – маса снаряда, Vс – швидкість снаряда у момент зустрічі з бронею). З формули видно, що при однаковій масі снарядів вигідніше вести стрільбу на зарядах, що забезпечують найбільшу швидкість снаряда в момент зустрічі з бронею. Бронепробивність снарядів значною мірою залежить також від будови снаряда, властивостей броні та кута зустрічі з нею. Найкраща дія виходить при попаданні снаряда у броню по нормалі (при куті зустрічі 90°). Конкретні значення бронепробивності наводяться у Таблицях стрільби бронебійними снарядами.
Основна конструктивна відмінність підкаліберних снарядів від бронебійних полягає в тому, що діаметр уражаючої частини перших менше калібру гармат, для стрільби з якого він призначений. Для правильного ведення по каналу ствола підкаліберних снаряд забезпечується провідним пристроєм, що відповідає калібру гармати. Зменшення калібру підкаліберного снаряда призводить до зменшення його маси порівняно з каліберним снарядом, що дозволяє отримати при цьому калібрі гармата значно більш високу початкову швидкість. Крім того, у підкаліберного снаряда після відокремлення у польоті провідних пристроїв зменшується площа поперечного перетину снаряда, що призводить до покращення його балістичних характеристик. Завдяки наявності у підкаліберного снаряда цих властивостей можна отримати порівняно з бронебійним снарядом значно більшу (майже вдвічі) максимальну швидкість стрільби та дальність прямого пострілу, різко зменшити час польоту до цілі, підвищити бронепробивність та ймовірність ураження цілі, що рухається. Дія підкаліберного снаряда зводиться до пробивання броні осердям та ураженню об’єктів за бронею осколками, що утворюються здебільшого за рахунок осердя (рис. 8).
Схема дії кумулятивного снаряда по броні показана на рис. 9. У броні утворюється наскрізний отвір, що за діаметром значно менше калібру снаряда. У цей отвір разом з металевими частками кумулятивного струму (струменя) та броні спрямовуються стиснуті та нагріті газоподібні продукти вибуху; спільна дія цих розжарених часток та газів призводить до ураження екіпажу та обладнання, що знаходяться за бронею, а за деяких умов – і до виникнення пожежі. Осколки корпусу снаряда розлітаються в боки перед бронею.
Бетонобійний снарядза своєю міцністю значно перевищує осколковий, осколково-фугасний та фугасний снаряди. Тому його застосовують для руйнування особливо міцних споруд, що зведені із залізобетону, каміння, цегли тощо. При прямому попаданні бетонобійного снаряда руйнування споруди досягається в основному за рахунок сили удару снаряда (ударної дії) та доповнюється механічною дією продуктів вибуху (продуктів детонації розривного заряду снаряда).
Рис. 8. Схема дії бронебійного підкаліберного снаряда у цілі
Дія снаряда по бетону характеризується глибиною його проникнення у перешкоду, яка залежить від міцності перешкоди, маси та кінцевої швидкості снаряда, а також від кута зустрічі снаряда з перешкодою. Залежно від поєднання перерахованих факторів відбувається або наскрізне пробиття бетону та ураження живої сили та вогневих засобів, що знаходяться у споруді, або ж проникнення снаряда на деяку глибину в бетон та розрив його у товщі перешкоди, або ж рикошетування снаряда. Конкретні значення глибини проникнення снарядів у бетон наводяться у Таблицях стрільби бетонобійними снарядами.
Рис. 9. Схема дії кумулятивного снаряда у цілі
При рикошетуванні снаряд, як правило, не руйнує ціль, тому має бути вжито усіх заходів, що виключають можливість отримання рикошетів. Для цього при навісній стрільбі по бойовому покриттю довготривалих вогневих споруд (ДВС) кут зустрічі повинен бути не менше 58°. Варто мати на увазі, що здатність снаряда рикошетувати від бетонної поверхні зростає із зменшенням швидкості снаряда при ударі, а при швидкості менше 300 м/с можливі рикошети при будь-яких кутах зустрічі снаряда з перешкодою (за винятком кута, що дорівнює 90°). Тому при стрільбі по ДВС вибирають такі умови ведення вогню, які забезпечували б отримання остаточної швидкості снаряда не менше 300 м/с та кут зустрічі не менше 58°.
Освітлювальні снаряди призначені для освітлення цілей та місцевості, постановки світлових орієнтирів та світлових створів та виконання інших завдань.
Дія освітлювальних снарядів характеризується радіусом освітлення та часом горіння факелу. Радіус освітлення – це таке граничне віддалення від епіцентру факелу, на якому ще забезпечується необхідна освітленість місцевих предметів. Величина радіусу освітлення залежить від калібру снаряда та перевищення факелу над освітлювальною місцевістю. Час горіння факелу залежить від складу та маси освітлювальної речовини, що знаходиться в снаряді. Чим більший калібр снаряда, тим більше такої речовини у ньому і тим більше час горіння факелу.
На час освітлення цілі значний вплив має вітер: чим він більше, тим менше факел буде знаходитися над районом цілі, і тим більш високим має бути темп ведення вогню освітлювальними снарядами для забезпечення безперервного її освітлення.
Димові снаряди призначені для задимлення (осліплення) вогневих та оптичних засобів противника, цілевказівки, пристрілювання цілей (реперів), а також для створення окремих осередків пожежі.
Дія димових снарядів характеризується розміром (шириною) димової хмари, що не проглядається, та що утворюється при розриві одного снаряда. Розмір хмари для снаряда цього калібру залежить від напрямку та швидкості приземного вітру (чим більший вітер, тим більше розмір димової хмари, але менше його щільність та час існування).
Димові снаряди застосовують для задимлення вогневих засобів противника (перш за все, протитанкових), його командних та спостережних пунктів, а також для постановки димових завіс. Утворення димової хмари на початку димоутворення робить місце розриву снаряда таким, що добре спостерігається, що дозволяє використовувати димові снаряди також для пристрілювання цілей, цілевказівок та створення (пристрілювання) реперів.
Частини димоутворюючої речовини, що горять та розлітаються, на момент вибуху добре видно вночі протягом часу, необхідного для наведення оптичних пристроїв у точку розриву. Цю якість димових снарядів використовують для пристрілювання цілей та створення реперів вночі. Шматки димоутворюючої речовини, що горять, мають гарні запалювальні властивості, тому за сприятливих умов димові снаряди можуть застосовуватися і для створення осередків пожеж.
Агітаційні снаряди призначені для доставки агітаційного матеріалу (листівок, прокламацій, звернень тощо) до розташування військ противника.
Дія агітаційних снарядів характеризується розмірами площі, на якій розсіюються листівки, та щільністю листівок на цій площі при розриві одного снаряда, які залежать від перевищення розриву над районом поширення агітаційного матеріалу та метеорологічних умов.
Опади у вигляді дощу чи мокрого снігу, висхідні потокиповітря, поривчастий сильний вітермають негативний вплив на нормальне поширення агітаційного матеріалу.
До ст. 7
Заряд обирають з таким розрахунком, щоб отримати найбільш уражаючу дію снаряда по цілі. Якщо однакова уражаюча дія снаряда по цілі досягається при стрільбі на декількох зарядах, при яких можлива стрільба на визначену дальність, то з метою збереження матеріальної частини обирають менший з цих зарядів.
Щоб у ході пристрілювання, а також при перенесенні вогню від репера на ціль виключити необхідність переходу від одного заряду до іншого, обраний заряд повинен забезпечити при пристрілюванні цілі можливість зміни дальності принаймніна величину до двох перших вилок в обидві боки від вирахуваної установки прицілу (кута підвищення), а при пристрілюванні (створенні) репера можливість зміни дальності при перенесенні вогню у передбачених Правилами стрільби межах.
Вибір виду стрільби визначається умовами розташування цілі та вогневої позиції, а також характером цілі.
По цілях, що розташовані на відкритій місцевості, а також при малих кутах укриття вогневої позиції вибір виду стрільби визначається характером цілі та дією снаряда у цілі.
При розташуванні вогневої позиції або цілей у складках місцевості, у ярах, за високими будівлями та в інших випадках, коли кут укриття вогневої позиції перевищує 20°, застосовують навісну або мортирну стрільбу.
Найбільша ефективність осколкової дії осколково-фугасного снаряда з ударним підривником може бути отримана, як правило, при найбільших кутах падіння, які виходять при застосуванні найменшого заряду для стрільби на цю дальність при настильній та навісній стрільбі.
При стрільбі осколково-фугасними снарядами з ударним підривником можуть бути отримані повітряні розриви після рикошету снарядів, якщо визначена установка підривника на сповільнену дію, та кут падіння снарядів не перевищує 20° (10° – при стрільбі по цілях на воді). При цьому найбільша кількість повітряних розривів виходить при стрільбі на найбільшому заряді. Внаслідок цього для стрільби на рикошетах обирають такий заряд, при якому кут падіння не перевищує 20° при стрільбі по наземних цілях та 10° – при стрільбі по надводних цілях. Якщо цій умові відповідає декілька зарядів, то заряд обирають найбільший.
При стрільбі прямою наводкою, а також при настильній стрільбі на руйнування кам’яних та цегляних будівель, бетонних споруд, ураженні цілей, що розташовані на вузьких терасах в горах, а також стрільбі по надводних цілях заряд призначають найбільший або наближений до нього. У цьому випадку забезпечуються менші кути падіння, що призводить до збільшення тіньової проекції цілі і, відповідно, до зростання прямого попадання снаряда, а також забезпечуються найбільший кут зустрічі та найбільша ударна дія снаряда.
До ст. 9
З порядком виконання вогневого завдання безпосередньо пов’язані ефективність вогню артилерії, використання її вогневих можливостей, а також питання взаємодії артилерії з іншими родами військ. За допомогою раціонального чергування вогневих нальотів та вогневих спостережень, а також призначенням доцільних за даних умов бойової обстановки тривалості кожного вогневого нальоту та проміжків між ними, витрати снарядів та порядку ведення вогню можна досягнути виконання вогневих завдань меншими засобами або при залученні одних і тих самих засобів більш високої ефективності вогню.
Усі цілі, що не спостерігаються, уражаються вогневими нальотами у поєднанні з вогневим спостереженням чи без нього. Перевага вогневого нальоту полягає в тому, що він забезпечує раптовий вплив на ціль вогню високої щільності, так чи інакше, що підтримується протягом усього визначеного чи реалізованого часу ведення вогню. Тому з усієї кількості снарядів, що призначаються для ураження цілі, основна їх частина – не менше 9/10 (при веденні вогневого спостереження) чи всі (за відсутності вогневого спостереження) – витрачається на вогневий наліт (вогневі нальоти).
Висока щільність вогню (кількість снарядів, що витрачається за 1 хв. на 1 га площі) на початку стрільби необхідна для того, щоб, використовуючи раптовість, завдати максимальних збитків не укритим до моменту відкриття вогню живій силі, вогневим засобам та бойовій техніці.
Висока щільність вогню у процесі стрільби по цілі необхідна також для заборони противнику спостереження за діями наших військ, ведення вогню по них, відновлення порушеного управління та здійснення маневру у межах зайнятої позиції чи на іншу позицію. Ці завдання і вирішуються при ураженні цілі вогневим нальотом.
Вогневі нальоти поділяються на два види: вогневі нальоти визначеної тривалості та вогневі нальоти, що ведуться швидким вогнем. Вибір виду вогневого нальоту визначається умовами бойової обстановки. Однак можуть бути і такі умови, для яких вид вогневого нальоту визначається заздалегідь та застосовується у бою незалежно від обстановки, що склалася. Так, вогневий наліт при стрільбі на знищення будь-якої цілі чи на подавлення високоманеврових цілей доцільно завжди вести швидким вогнем, бо тільки в цьому випадку вогневе завдання може бути виконане за найкоротший термін, що не дозволить цілі змінити стан скритості чи своє місце розташування. У тих випадках, коли особливу важливість має час вогневого впливу на ціль (наприклад, приподавленні вогневих засобів противника, що обороняється, при висуванні наших підрозділів на рубіж переходу в атаку), доцільніше призначати вогневий наліт визначеної тривалості.
Тривалість вогневого нальоту, що ведеться швидким вогнем, заздалегідь визначити неможливо. Це пояснюється тим, що вона пов’язана з режимом вогню гармат, що залучаються до вогневого нальоту, та залежить від часу, що пройшов з початку вогневої діяльності гармат, та витрачених боєприпасів кожною гарматою за цей час. Тому за необхідності тривалість нальотів, що ведуться швидкимвогнем, визначають, виходячи з конкретних умов.
До ст. 11
Для запобіганняможливості ураження своїх військ при стрільбі на ураження без пристрілювання по цілях, що розташовані поблизу від них, враховують віддалення своїх військ від цілі (ближньої межі групової цілі). Під безпечним віддаленням розуміється найменше віддалення своїх військ від цілі (ближньої межі групової цілі), при якому ураження своїх військ розривами своїх снарядів при стрільбі на ураження цієї цілі практично виключається.
Значення характеристик точності визначення установок для стрільби Ед та розсіювання снарядів Вд (при стрільбі снарядами з дистанційним підривником замість Вд при розрахунку безпечного віддалення використовують Врд) за дальністю залежать від способу визначення установок для стрільби на ураження, дальності стрільби та є різними для різних артилерійських систем (див. пояснення до ст. 54).
Встановлено, що максимальний радіус розльоту убивчих осколків при розриві снаряда калібру до 152 мм включно при установці підривника на осколкову дію для неукритого та незахищеного особового складу складає 200 м, а для особового складу, укритого у БТР, БМП тощо – 60 м. При розриві снарядів калібру більше 152 мм ці радіуси складають 250 та 150 м відповідно.
Значення безпечного віддалення для різних артилерійських систем можуть суттєво відрізнятися. Для однієї і тієї ж артилерійської системи вони залежать від способу визначення установок для стрільби на ураження та дальності стрільби. Тому значення безпечного віддалення повинно визначатися у кожному конкретному випадку. Середнє значення безпечного віддалення своїх військ від цілі (ближньої межі групової цілі) при стрільбі на ураження наведені у табл. 1.
Таблиця 1
Середнє значення безпечного віддалення своїх військ від цілі (ближньої межі групової цілі) при стрільбі на ураження
| Артилерійська система | Дальність стрільби, км | Безпечне віддалення, м |
| 122-мм Д-30 (2С1) 152-мм (2С3М) 152-мм 2А36 (2С5) 152-мм 2С19 (2А65) зі снарядом ОФ45 152-мм 2С19 (2А65) зі снарядом ОФ25 120-мм 2С9 зі снарядом ОФ49 120-мм 2С9 з міною ОФ 843 120-мм 2С12 | 500 550 600 650 700 800 600 650 700 750 850 1000 700 750 800 900 1050 1250 1400 650 700 750 800 950 1050 1250 600 650 700 800 1000 500 550 600 450 450 550 450 450 550 550 |
Примітка: 1. Розрахунки проведені за умови визначення установок для стрільби на ураження способом повної підготовки.
2. У чисельнику наведені безпечні відстані для особового складу, що знаходиться поза укриттями або в неброньованих машинах, у знаменнику – для особового складу, що знаходиться в укритті (окопах, траншеях) або броньованих машинах.
3. Значення безпечних відстаней розраховані за умови, що стрільба ведеться на найвигіднішому заряді.
Розділ перший