Тема 2. Мистецтво театру як сфера самореалізації особистості
1.Феномен о собистісної самореалізації в філософській та психологічній ретроспективі.
2.Стимулювання особистісної самореалізації засобами мистецтва на прикладі активізації цього процесу у молодших школярів.
«Запитаєте мене в чому щастя на землі? У пізнанні, мистецтві і праці… Пізнаючи мистецтво в собі, пізнаєш природу, життя світу, зміст життя, пізнаєш душу – талант: вище цього щастя немає».
К.Станіславський
2.1. Феномен особистісної самореалізації в філософській та психологічній ретроспективі.
Проблема особистісної самореалізації була актуалізована під впливом гуманістичних ідей епохи Відродження, проте ще в працях античних філософів розвиток та реалізація потенційних можливостей людини є центральною проблемою. У ренесансних мислителів світ особи наближається до Бога, проте він не збігається з божественним першопочатком (Ф.Петрарка, Л.Альберті). Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку (В.-К. Острозький, Д.Наливайко, Г.Смотрицький, М.Смотрицький), у якому сфокусувався цілісний процес розвитку тогочасної гуманітарної думки в Україні, підтверджує важливість для людини її творчої самореалізації. У працях українських мислителів (Г.Сковорода, Т.Шевченко, П.Юркевич) наголошується на активній самореалізації людини у земному житті через волю і працю. Під впливом ідей Нового часу, його раціональних підходів, у працях мислителів (Ф.Бекон, Б.Спіноза) акцентується увага на способі реалізації своєї сутності. Західноєвропейські філософи (Г.Гегель, І.Кант) підкреслюють неповторність людини, яка повинна не лише пізнати, а й створити себе, критично переосмисливши свою сутність. Прихильники екзистенціальної філософії (С.К’єркєгор, Ж.-П.Сартр) зазначали шлях до особистісної самореалізації через пізнання себе у світі та світу через самопізнання.
Самореалізація особистості з позицій психоаналізу трактується як один з атрибутів вияву активності сильного та цілісного індивіда, вільного від згубних внутрішніх примусів, що володіє спонтанною творчістю і водночас прагне до любові й творчої праці (З.Фройд, Е.Еріксон, Е.Фромм, К.Хорні).
Теоретичні основи гуманістичної концепції самореалізації особистості закладені представниками персоналістичних напрямків (А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Олпорт). Вони наголошували, що реалізувати власні потреби людина може, актуалізувавши свої задатки, особитісні ресурси.
Поняття „особистісна самореалізація” в науковій літературі інколи ідентифікується із поняттям „самоактуалізація”. У деяких дослідженнях позначувані ними процеси та визначено останній як передумову самореалізації особистості, що спонукає людину до внутрішньої гармонії (наближення „Я”-ідеального до „Я”-реального) та активності. Самоактуалізація людини у теорії особистості А.Маслоу – це вершинний рівень психологічного розвитку, якого можна досягти при здійсненні максимальної актуалізації потенціалу особистості. Кожна особа володіє вродженим прагненням до самоактуалізації своєї суті, яке потрібно підтримувати від першого усвідомлення своєї значущості.
Принципам гуманістичного напрямку, зокрема, виокремленню пріоритетності творчого аспекту в людині, який, як і її психіка, проявляється у діяльності, співзвучні ідеї К.Абульханової-Славської, К.Домбровського, С.Рубінштейна. Самореалізація особистості пов’язана з „роботою свідомості”, психічною діяльністю в процесі досягнення життєвої мети за допомогою певних засобів і на основі свободи вибору.
Активізація теоретичних досліджень у сфері психологічної самореалізації дала змогу визначити її основним чинником мотиви, які спрямовують особистість до певної мети, досягнення якої передбачає оцінку результатів у спосіб переживання почуття задоволення і особистого щастя. В основі особистісної самореалізації лежать суперечності між внутрішньою позицією та системою вимог суспільства. Так, для соціальної ідентифікації особистості важливі взаємозв’язки та взаємодія з іншими людьми. Проте ці стосунки не визначають психологічної сутності особистості, здатної до самореалізації (К.Абульханова-Славська, Л.Виготський, А.Маслоу, А.Петровський, С.Рубінштейн). В забезпеченні процесу особистісної самореалізації важливу роль відіграють мотиви, які актуалізують внутрішній потенціал особистості (самоактуалізація), сприяють вибору релевантної соціальної ролі, що є необхідною умовою людського співжиття (самовизначення особистості), а також потреби і прагнення оприлюднити власні успіхи й отримати оцінку своїх досягнень навколишніми (самопрезентація особистості) (О.Баришева, Т.Більгільдєєва, К. Гольдштейн, К.Домбровський, В.Зарицька, З.Карпенко, Н.Корчакова, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс та ін.). А тому вищеназвані процеси можна визначити етапами самореалізації особистості, умовою і результатом якої є рефлексія.
Таким чином, теоретичний аналіз проблеми психологічної самореалізації особистості дає підстави стверджувати про відсутність усталеної дефініції цього феномену. Під психологічною самореалізацією особистості ми розуміємо заснований на рефлексії процес самопізнання, спонукальною силою якого є вибір цілей і шляхів реалізації своєї сутності, самовизначення і прагнення до самопрезентації, що передбачає оцінку на рівні переживання внутрішньої свободи, гармонії і задоволення від досягнення поставленої мети.