Процес прийняття управлінських рішень
Раціональність управлінських рішень значною мірою залежить від технологічного процесу їх підготовки і прийняття. Щодо його особливостей і структури існують різні погляди. Так, американський вчений С. Янг стверджує, що процес вироблення раціональних рішень охоплює десять етапів:
· 1. Визначення цілей організації.
· 2. Виявлення проблем у процесі досягнення визначених цілей.
· 3. Дослідження проблем і з'ясування їх особливостей.
· 4. Пошук варіантів вирішення проблеми.
· 5. Оцінювання всіх альтернатив і вибір найоптимальнішої з них.
· 6. Узгодження рішень в організації.
· 7. Затвердження рішення.
· 8. Підготовка рішення до реалізації.
· 9. Управління реалізацією рішення.
· 10. Перевірка ефективності рішення.
Такий підхід до вироблення управлінських рішень найдоцільніше використовувати щодо загальних рішень, рішень на вищому рівні управління, перспективних рішень тощо. Однак, він має суттєві недоліки. Зокрема, перший його етап є елементом функції планування і реалізується задовго до прийняття управлінського рішення. Крім того, він недостатньо чітко виокремлює ідею оптимізації управлінських рішень.
Найоптимальніший варіант процесу вироблення раціональних управлінських рішень охоплює такі етапи:
· 1. Виникнення ситуації, яка потребує прийняття рішення (поява необхідності формалізації методів менеджменту).
· 2. Збір та оброблення інформації щодо розроблених методів менеджменту.
· 3. Виявлення та оцінювання альтернатив, закладених у розроблених методах менеджменту.
· 4. Підготовка та оптимізація управлінського рішення, яке приймається (вибір альтернативи).
· 5. Прийняття управлінського рішення (узаконення альтернативи).
· 6. Реалізація управлінського рішення та оцінювання результатів.
Кожний етап реалізується через відповідні ланки. Така технологія вироблення управлінського рішення є логічним продовженням процесу менеджменту, оскільки прийняті управлінські рішення завершують процедури формування інструментів впливу керуючої системи на керовану.
На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:
1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);
2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);
3. Середовище прийняття рішення:
· визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);
· ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);
· невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).
4. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).
5. Взаємозалежність рішень.
6. Очікування можливих негативних наслідків.
7. Можливість застосування сучасних технічних засобів.
8. Наявність ефективних комунікацій.
9. Відповідність структури управління цілям та місії організації тощо.
Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.
1.3. Прийняття будь-якого рішення — це відповідальність, а прийняття управлінського рішення — це відповідальність подвійно, оскільки від рішення керівництва залежить ефективність роботи цілої організації і працюючих у ній людей. Процес прийняття рішення — це цілий комплекс робіт. Рішення повинне пройти декілька етапів підготовки, щоб бути прийнятим до виконання. Основні етапи прийняття управлінських рішень:
1.Сбор і аналіз інформації про ситуацію, що вимагає рішення. Потрібно намагатися зібрати максимально достовірну і повну інформацію, використовуючи для цього декілька джерел. Потім кількісну складову всього інформаційного обсягу бажано перетворити на якісну.
2. Конкретизація цілей. Досвідчений керівник повинен вміти виявляти пріоритетні цілі, відповідно до яких в подальшому виділяються механізми, ресурси і фактори, які впливають на ситуацію.
3. Етапи прийняття управлінських рішень були б неповні без розробки оціночної системи. У кожного керівника свій підхід до оцінки ситуації і свої критерії прийняття управлінських рішень, засновані на досвіді і знаннях.
4. Аналіз ситуації дозволяє встановити певні фактори, що мають вплив на цю ситуацію
5. Діагностика ситуації. Цей етап іноді включають як одну зі складових аналізу ситуації. На цьому етапі встановлюється важливість проблеми, досліджується можливість впливу цієї проблеми на виробничі процеси. Для прийняття правильного управлінського рішення ця діагностика повинна бути адекватною.
6. Створення прогнозу подальшого розвитку ситуації. Всі етапи прийняття управлінських рішень в тій чи іншій мірі залежать від уміння керівника прогнозувати подальший розвиток ситуації. Прогнозування ситуації дозволяє визначитися з кількома варіантами рішень.
7. Що і відбувається на сьомому етапі, а саме генерування альтернативних варіантів рішення. Всі попередні етапи прийняття управлінських рішень повинні послужити базисом для цього етапу.
8. Вибір варіанту управлінського впливу і відсіювання зайвих. Після відбраковування неефективних або малоефективних варіантів, залишається один, максимум два варіанти, подальшого впливу.
9. Розробка передбачуваного сценарію подальшого розвитку ситуації. Після прийняття будь-якого управлінського рішення, ситуація буде розвиватися стрімко, тому для швидкого реагування на що змінилися обставини, потрібно виявити основні тенденції її розвитку в часі.
10. Експертна оцінка ймовірних варіантів управлінського впливу. Ця оцінка дозволить якісно ранжувати керуючі впливи з урахуванням оціночної системи, виявити рівень очікуваного досягнення мети, оцінити матеріальні витрати, які послідують в результаті передбачуваних сценаріїв розвитку подій.
11. Колективна експертна оцінка рекомендується при прийнятті відповідальних управлінських рішень. Вони дозволяють підвести обгрунтовану базу під ефективне прийняття рішення.
12. Вироблення подальшого плану дій дозволяє розробити комплекс заходів по втіленню управлінського рішення в життя.
13. Контроль здійснення рішення дозволяє відслідковувати подальший розвиток подій і оперативно реагувати на будь-які непередбачені відхилення від прийнятої схеми.
14. Аналіз отриманих результатів дає можливість оцінити ефективність прийнятого рішення і можливий потенціал розвитку організації.
Всі ці етапи прийняття управлінського рішення передують фазу управлінського впливу. Чим якісніше й ефективніше управлінське вплив, тим більш ефективно працює організація в економічному плані. На підставі оцінки та аналізу економічних показників можна оцінити і ефективність рішень керівника.
На сьогоднішній день проведені заходи щодо стимулювання збуту в Україні є ефективними і розвинутими. Вони діляться на дев’ять частин :
· мерчандайзинг (оформлення місця продажу);
· упакування (етикетка та ярлик);
· покупка з подарунком;
· покупка зі знижкою (за купонами);
· фірмові сувеніри;
· змагання (ігри, розіграші, лотереї, конкурси, вікторини);
· демонстрація товару;
· дегустація товару;
· семплінг (пропозиція зразків товару).
Таке стимулювання збуту виявиться найбільш ефективним. У зв'язку з цим заходи щодо стимулювання продажів можуть бути спрямовані на споживачів, посередників і торговий персонал підприємства.
Отже, стимулювання продажів стає особливо ефективною формою комунікаційної політики та найчастіше використовується тоді, коли підприємство реалізує продукти, що практично не відріз-
няються від продуктів-конкурентів за споживчими властивостями, а покупець малочутливий до марки продукту.
Література:
1. Міжнародний менеджмент : навч. посібн. / за ред. проф. І. О. Піддубного. – 2-ге вид., стерео-
тип. – Х. : ВД "ІНЖЕК", 2006. – 252 с. 2. Бутенко Н. В. Основи маркетингу : навч. посібн. [Електронний ре-
сурс] / Н. В. Бутенко. – Режим доступу : http://books.efaculty.kiev.ua/mrk/3/t7/1.htm. 3. Болт Г. Дж. Практи-
ческое руководство по управлению сбытом / Г. Дж. Болт ; пер. с англ. – М. : Экономика, 1991. – 271 с.
2.3.
Липко Дмитро
Студент 4 курсу
факультету менеджменту та маркетингу ХНЕУ