Шизофренічний патопсихологічний синдром: психологічна допомога хворому

Шизофренія ([ˌskɪtsɵˈfrɛniə] або [ˌskɪtsɵˈfriːniə]) є психічним розладом, що характеризується розладом розумових процесів і недостатньою емоційною чуйністю. .[1] Вона найчастіше проявляється у вигляді слухової галюцинації та параної або дивних маній чи розлад мислення дезорганізовані мови і мислення, і це супроводжується значною соціальною або професійною дисфункцією. Поява симптомів зазвичай відбувається в юнацькому віці, з глобальною поширеністю протягом життя близько 0,3-0,7%[2] Діагноз ставлять на підставі спостережуваної поведінки та інформації про симптоми пацієнта.

Генетика, ранній вплив навколишнього середовища, нейробіологія та психологічна і соціальні процеси, вочевидь, є важливими факторами; деякі легкі наркотики і ліки, що відпускаються за рецептом, можуть викликати або посилювати симптоми. Поточне дослідження зосереджено на ролі нейробіологічних чинників, хоча жодної точної органічної причини не знайдено. Багато можливих комбінацій симптомів викликали дебати про те, чи представляє собою діагноз один єдиний розлад, а чи ряд дискретних синдромів. Незважаючи на етимологію терміну, що походить від грецького коріння skhizein (σχίζειν, ""розколоти") і phrēn, phren- (φρήν, φρεν-; φρεν-; «розум»), шизофренія не означає "роздвоєння розуму", і це не те ж саме, що дісоціативний розлад особистості, також відомий як "роздвоєння особистості" - хвороби, з якими шизофренію часто плутають в суспільній свідомості[3]

Основою лікування є антипсихотичні ліки, які в першу чергу пригнічують активність рецепторів дофаміну (а іноді й серотоніну). Психотерапія та професійна і соціальна реабілітація є також важливими в лікуванні. У більш серйозних випадках – коли є ризик для себе та інших – може знадобитися примусова госпіталізація, хоча перебування у лікарні наразі коротші і рідші, ніж це було раніше.[4]

Цей розлад в основному впливає на пізнавальну здатність, але він зазвичай також сприяє хронічним проблемам з поведінкою та емоціями. Люди з шизофренією часто мають додаткові (супутні хвороби), в тому числі велику депресію і тривожний розлад; частота виникнення токсикоманії протягом життя складає майже 50%..[5] Поширеними серед хворих на шизофренію є такі соціальні проблеми, як тривале безробіття, бідність і бездомність. Середня тривалість життя людей з цією хворобою на 12-15 років менше, ніж тих, у кого її немає, через більші фізичні проблеми зі здоров'ям і вищий рівень самогубств (близько 5%). [2]

Профілактика[ред. • ред. код]

Наразі докази ефективності раннього втручання для попередження шизофренії не є вичерпними.[69] У той час як існують докази, що своєчасне втручання у стан людини, яка переживає психотичний епізод, може покращити короткострокові прогнози, у п’ятирічній перспективі особливого покращення не спостерігається.[2] Спроби попередити шизофренію у продромальному періоді не мають підтверджених переваг і тому станом на 2009 рік не рекомендовані.[70] Профілактика є складною, оскільки не існує надійних ознак подальшого розвитку хвороби.[71] Тим не менше, деякі випадки шизофренії можна відкласти або попередити шляхом заборони вживання каннабісу, зокрема серед молоді.[72]Особи, які мають сімейний анамнез шизофренії, можуть бути більш вразливими до психозу, що викликається каннабісом.[37] Крім того, одне дослідження виявило, що викликані каннабісом психотичні розлади призводять до розвитку постійних психотичних станів приблизно у половині випадків.[73]

Теоретичні дослідження стають основою стратегій, які можуть знизити кількість випадків захворювань на шизофренію. Один із підходів – зрозуміти, що відбувається на генетичному та неврологічному рівнях і викликає хворобу; тоді можна займатися розробкою біомедичних втручань. Однак велика кількість і різноманітність генетичних впливів, кожен із яких є сам по собі незначним, ускладнює це завдання. Крім того, стратегії в охороні здоров’я можуть вибірково працювати з соціально-економічними факторами, які пов’язують із більшою кількістю випадків шизофренії у певних групах – наприклад, серед іммігрантів, етнічних меншин або бідних верств населення. Загальнонаціональні стратегії можуть просувати послуги, які допоможуть безпечній вагітності і здоровому дитинству включно з психологічним розвитком і соціальним пізнанням. Однак поки що не існує достатньо доказів для впровадження таких ідей у життя, а більш загальні проблеми стосуються не тільки шизофренії.[74][75]

Терапія[ред. • ред. код]

Основним методом лікування шизофренії є антипсихотичні медикаменти, часто у поєднанні з психологічною та соціальною підтримкою.[2] Госпіталізація можлива під час важких епізодів – як добровільно, так і примусово (якщо це дозволено відповідним законодавством). Довгострокова госпіталізація не розповсюджена через переведення стаціонарних хворих на амбулаторне обслуговування з 1950-х рр., але досі трапляється.[4] Часто використовуються служби підтримки включно з центрами соціально-медичної допомоги, візитами працівників служб психічного здоров’я, допомогою у працевлаштуванні[76]та групами підтримки. Деякий досвід показує, що регулярні фізичні вправи мають позитивний вплив на фізичне та психічне здоров’я пацієнтів із шизофренією.[77]

Медикаменти[ред. • ред. код]

Рісперідон (торгова назва «Ріспердал») є розповсюдженим атиповим антипсихотичним лікарським засобом.

Основним засобом психіатричного лікування шизофренії є антипсихотичні медикаменти,[78] які можуть зменшити позитивні симптоми психозу приблизно за 7–14 днів. Тим не менше, такі ліки не можуть значним чином полегшити негативні симптоми та покращити когнітивну дисфункцію.[22][79] Тривале застосування зменшує ризик рецидиву.[80]

Вибір антипсихотичного лікарського засобу заснований на перевагах, ризиках і витратах.[2] Твердження про те, що саме типові чи атипові антипсихотичні лікарські засоби кращі як клас, є спірними.[81] Обидва мають однакову частоту вибування та рецидиву симптомів, коли типові медикаменти застосовуються у невеликих та середніх дозах.[82] 40–50% пацієнтів реагують позитивно, 30–40% - частково, а стійкість до лікування (відсутність позитивних симптоматичних змін за шість тижнів після застосування двох-трьох різних антипсихотичних лікарських засобів) спостерігається у 20% людей.[22] Клозапін є ефективним засобом для тих, хто недостатньо реагує на інші медикаменти, але має потенційно серйозний побічний ефект - агранулоцитоз (низька кількість гранулоцитів у крові) для 1–4% пацієнтів.[2][3][83]

Щодо побічних ефектів, типові антипсихотичні лікарські засоби пов’язують з більшою кількістю екстрапірамідальних побічних ефектів, у той час як на рахунку атипових засобів – значне збільшення ваги, діабет і ризик метаболічного синдрому.[82] Хоча атипові засоби мають менше екстрапірамідальних побічних ефектів, такі відмінності незначні.[84] Деякі атипові лікарські засоби, наприклад кветіапін і рісперідон, пов’язані з вищим ризиком смерті порівняно з типовим антипсихотичним перфеназіном, у той час як клозапін пов’язують із найнижчим ризиком смерті.[85] Досі неясно, чи антипсихотичні засоби нового покоління зменшують ризик розвитку злоякісного нейролептичного синдрому - рідкісного, але серйозного неврологічного розладу.[86] Для пацієнтів, які не бажають або не можуть регулярно приймати ліки, для контролю над хворобою можна вживати депо-препарати тривалої дії.[87] Вони значно зменшують ризик рецидиву порівняно з пероральними засобами.[80] При використанні у комбінації з психосоціальними втручаннями вони можуть покращити довгострокову реакцію на лікування.[87]

Психосоціальні втручання[ред. • ред. код]

Для лікування шизофренії можна використовувати багато видів психосоціального втручання, включно із сімейною терапією,[88] асертивним спільним лікуванням, підтримкою у працевлаштуванні, когнітивним лікуванням,[89] розвитком різноманітних навичок, когнітивно-поведінковою терапією (CBT), окремими економічними втручаннями, а також психосоціальними втручаннями щодо вживання лікарських засобів і контролю ваги.[90] Сімейна терапія або освіта, яка стосується всієї сім’ї пацієнта, може знизити ризик рецидивів і госпіталізацій.[88] Докази ефективності CBT у зменшенні симптомів або попередженні рецидивів мінімальні.[91][92] Арт- і драма-терапія поки що недостатньо досліджені.[93][94]