Психологічна допомога сім'ї
За характером психологічна допомога сім'ї реалізується у наступних формах:
1) психодіагностичне обстеження членів сім'ї та сімейних взаємин і надання клієнтам психологічної інформації;
2) організаційні заходи (скерування на додаткову консультацію у психоневролога, психіатра, сексолога чи інших спеціалістів);
3) здійснення психокорекційних і психотерапевтичних дій;
4) рекомендації щодо способів спілкування, методів навчання та виховання;
5) виявлення причин труднощів дитини у навчанні, у взаємодії з дорослими або однолітками тощо.
Основними принципами і правилами психологічної допомоги сім'ї є:
1. Встановлення контакту та долучення психолога до клієнтів (використовуються прийоми добудови; дотримання конструктивної дистанції, синхронізація дихання, використання мовних предикатів, що відповідають головній репрезентативній системі клієнта).
2. Збір інформації про проблему клієнта з використанням прийомів моделювання терапевтичних метафор (використовуються запитання: «Чого ви хочете?», «Якого результату ви хочете досягти?», «Як звучала б ваша мета без негативної частинки «не»?» та ін.
3. Обговорення психотерапевтичного контракту (розподіл відповідальності: психолог відповідає за умови безпеки і вживані психотехнології, а клієнт - за активність та бажання до конструктивних змін; домовленість про тривалість і оплату роботи і санкції за порушення умов контракту тощо).
4. Уточнення проблеми клієнта з метою максимальної її суб'єктивізації та визначення ресурсів сім'ї в цілому і кожного її члена окремо.
5. Проведення власне психологічної роботи (консультації, корекції, терапії), під час якої зміцнюється віра клієнтів в успіх і поліпшення ситуації, обговорюються стереотипи поведінки, що склалися, і відшуковуються нові, іноді використовуються прийоми візуалізації, що ведуть до створення образу бажаної ситуації.
6. Екологічна перевірка: контроль за правильністю і стійкістю змін, що відбуваються (застосовується, наприклад, прийом проекції у майбутнє).
7. Страхування результату: дії щодо підвищення впевненості клієнтів в собі (даються домашні завдання і пропонується клієнту прийти через якийсь час для обговорення результатів).
8. Від'єднання (використовуються парадоксальні завдання, точне виконання яких призводить до прямо протилежного - у порівнянні з нібито передбачуваним - результату).
Сімейна психотерапія - це напрям в медичній та немедичній психотерапії, що зорієнтований на надання психологічної допомоги сім'ї в подоланні різноманітних психологічних проблем: у особистісних стосунках, в емоційній сфері, у стилі виховання тощо.
Сімейна психотерапія може тривати від декількох тижнів до декількох років (спочатку з частотою 1 –2 сеанси у тиждень, а потім зустрічі відбуваються один раз на два тижні, а далі - один раз на три тижні). У ній виділяються чотири етапи: 1) діагностичний (сімейний діагноз); 2) подолання сімейного конфлікту; 3) реконструктивний; 4) підтримуючий.
У сімейній психодіагностиці психологічна інформація, отримана від одного члена сім'ї у односторонніх зустрічах, зіставляється з інформацією від інших членів сім'ї і тим враженням, яке склалося у психотерапевта на підставі розпитування і спостереження за поведінкою учасників процесу сімейної психотерапії.
Для подолання внутрісімейного конфлікту психотерапевт бере на себе роль посередника між конфліктуючими членами сім'ї, а також допомагає емоційно відреагувати на наслідки конфліктів. На етапі реконструкції сімейних стосунків психотерапевт організовує спільне обговорення проблем в сім'ї, або у тренінгових групах, що включать декілька сімей. Підтримуючий етап сімейної психотерапії характеризується роботою із закріплення у членів сім'ї навичок емпатійного спілкування і розширеного рольового діапазону взаємодії. В цей час у реальних умовах життя сім’ї проводяться консультування і психокорекція членів сім’ї.
До методів сімейної психотерапії відносяться: недирективна психотерапія, спрямована на вербалізацію неусвідомлених аспектів стосунків і ставлень особистості, а також спеціально розроблені методи впливів членів сім”ї один на одного, групова дискусія, тренінг конструктивної суперечки, відпрацювання нових форм поведінки та ін.
У сімейній психотерапії застосовуються такі прийоми: 1) ефективне використання мовчання; 2) активне слухання; 3) навчання через постановку запитань; 4) повторення (резюмування); 5) сумарне повторення; 6) з’ясування і віддзеркалення афекту; 7) конфронтація; 8) програвання ролей; 9) створення «живих скульптур»; 10) аналіз відеомагнітофонних записів.
Психодіагностика і психокорекція сімейних труднощів здійснюються, як правило, у процесісімейного консультування та сімейної психотерапії. Специфічні особливості такої роботи визначаються конкретними запитами одного з членів сім'ї або сім'ї в цілому.
Надаючи психологічну допомогу сім'ї, психолог повинен відмовитися від концепції хвороби, а зосередити увагу на багатовимірному аналізі ситуації, з’ясуванні особливостей рольової взаємодії в сім'ї, пошуку особистісних ресурсів членів сім'ї та обговорення способів розв’язання ситуації шляхом розгляду широкого діапазону можливих рішень.
Робота з сім'єю спрямована на розвиток особистості в сімейному оточенні. Важливим є перенесення відповідальності за результат роботи з психолога на сім'ю, яка як особливий соціальний організм сама здатна допомогти своїм членам. Психолог не може дати сім'ї більше, ніж самі члени сім'ї можуть дати один одному.
За спрямованістю психологічна допомога може надаватися: а) переважно одному члену сім'ї у зв'язку з проблемами його сімейного життя або його відсутності; б) шлюбній або передшлюбній парі; в) сім'ї в цілому; г) одному з батьків або обом батькам; д) батькам і дітям; е) дитині, підлітку.