Та місце психології управління в ній

СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

Психологія управління - це відносно молода галузь науки. Виникла вона з домінуванням у суспільстві поняття „менеджмент”. Оксфордський словник англійської мови розкриває зміст цього терміна так: спосіб, манера спілкування з людьми, мистецтво керування.

Американський теоретик менеджменту П.Друкер підкреслює, що сучасний менеджмент – це специфічний вид управлінської діяльності, мета якого навчити людей здатності оптимально взаємодіяти, надати їх зусиллям ефективність, розвиваючи потенційні здібності. Німецькі фахівці В.Зігерт і Л.Ланг дійшли висновку, що „менеджмент – це таке керування людьми, яке дозволяє гуманним, економним і раціональним шляхом виконати завдання, що стоять перед організацією”.

Таким чином, управління (менеджмент) – це не просто керування бізнесом, а керування ним шляхом філігранної роботи з людьми.

Успішний розвиток економіки Японії, Німеччини, Південної Кореї, США протягом тривалого періоду спонукав учених і практиків уважно дослідити механізм і причини, за рахунок яких забезпечується висока ефективність виробництва в цих країнах. Аналіз показав, що в центрі концепції управління знаходиться людина, яка розглядається як вища цінність будь-якої організації.

Виходячи з цієї концепції всі системи управління спрямовані на пробудження різноманітних можливостей і здібностей працівників для того, щоб кожен із них максимально був задіяний у процесі виробництва і прагнув процвітання своєї організації.

Сучасна зарубіжна модель управління така:

1. Персонал організації.

2. Ретельний облік знань і здібностей працівників.

3. Стиль і культура ділових і міжособистісних взаємин співробітників.

4. Довгострокові цілі розвитку.

Тобто сучасне управління, як бачимо, послідовно спрямовується в бік психологізації.

Зародження психології управління припало на початок XXст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлін­ської практики, психологічних спостережень за розвитком і наслідками керування, відповідних узагальнень.

Психологія управління — галузь психології, яка вивчає управлінську діяльність.

Заснована на ґрунті психологічних дисцип­лін ця галузь науки функціонує та розвивається в нерозривному зв'язку як із багатьма суспільними нау­ками (філософією, соціологією, політологією, педагогікою та ін.), так і з тими, які сфокусовані на проблемах уп­равління виробництвом, підприємницькою та бізнесо­вою діяльністю. Але особливими є її взаємозв'язки із психо­логічними дисциплінами (рис.1.1):

Рис.1.1. Схема міждисциплінарних зв'язків психології управління

Багато принципів психології управління взяті із загальної психології — напря­му, який вивчає універсальні положення для всіх об'єктів дослідження, а також акумулює базові теорії. Особливу цінність для психології управління ма­ють засади загальної психології, які описують ха­рактер, здібності, функціонування психічних проце­сів людини (волі, емоцій, уявлень тощо).

Психологія особистості як наука, що досліджує пси­хологічну (інтелектуальну, вольову, емоційну) структу­ру людини, загальні й специфічні закономірності її психіки, забезпечує психологію управління знаннями, конкретними спостереженнями, узагальненнями й міркуваннями щодо таких функціональних характе­ристик особистості, як самосвідомість, самооцінка, об­раз «Я», життєвий шлях. Застосовуючи ці набутки, можна визначити особистісно-індивідуальні передумови ефективної управлінської діяльності, виробити типологію керівників і науково обґрунтовані методики діагностики їх особистісних рис.

Важливі для психології управління принципи, ме­тодологія, наукові надбання психології творчості, сфе­рою інтересів якої є творчі здібності особистості й особ­ливості їх реалізації, активізації творчого потенціалу, а також умови формування і розвитку творчих особистос­тей в організації. Суттєву роль для психології управлін­ня відіграє знання чинників і конкретних методик ак­тивізації творчого потенціалу особистості, групи, всього колективу організації.

Соціальна психологія, будучи сконцентрованою на різноманітних аспектах поведінки особистості як суб'єкта соціуму (людської спільноти), збагачує психо­логію управління знаннями про відносини осо­бистості в соціальній групі, з іншими соціальними гру­пами, соціальними інститутами, суспільством загалом, а також дає конкретні методики дослідження цих феноменів і процесів. Водночас у трактуванні поняття «відносини» психологію управління цікавить управлін­ський аспект взаємодії, який у цій науці вважається одним із важ­ливих факторів, що сприяють злагодженій діяльності колективу, організації (підприємства). Психологія уп­равління аналізує різні аспекти поведінки працівника, групи тільки в контексті функціонування організації (підприємства), у межах якої реалізовується управлін­ський процес.

Широкою є сфера взаємодії психології управління з практичною психологією, завдання якої передбачають вироблення конкретних методик і методичних прийо­мів, спрямованих на розвиток умінь ділового спілкування, взаємодії спеціалістів, керівників. Психо­логія управління застосовує її напрацювання на етапі створення й реалізації методик, процедур профе­сійного відбору, добору кадрів, формування управлін­ських структур, особливо тих, чия робота пов'язана зі значним соціальним (відповідальність) та економічним (гроші) ризиком.

Акмеологія (грец. akme — вершина) — галузь психологічних знань, зосереджена на проблемах удос­коналення професійної діяльності, ділової взаємодії, професійного спілкування, методів запобігання профе­сійній деформації, досягнення професійних вершин спеціалістами різних сфер суспільства. Психологія управління з досвіду акмеології бере основи щодо опанування секретів майстерності, формування психологічної готовності до ефективної та результативної управлінської діяльності. Найпомітніше виявляється їх зв'язок у вивченні рівня професіоналізму діяльності та спілкування.

Вікова психологія, яка зосереджена на дослі­дженні психологічних особливостей особистості на різ­них етапах формування, розвитку і зрілості, корисна для психології управління конкретними спостереження­ми, рекомендаціями, прогнозами щодо можливостей особистості в різні періоди життя, що важливо для вибору форм і методів управлінської діяльності. Педагогічна психологія як наука про психічні зако­номірності, принципи та внутрішню сутність навчання і виховання особистості особливо цінна в ході вироблення, застосування й коригування оптимальних управлінських методик, прогнозування їх наслідків.

Із позицій психології кар'єри, для якої важливим є розроблення психологічних основ особистісної динамі­ки спеціаліста, психологія управління виявляє психо­логічні чинники безперервного розвитку керівників, що передбачає аналіз психологічних особливостей їх прогресу, професійної управлінської деформації, регре­су; аналізує психологічні детермінанти й механізми роз­витку особистості керівників; створює вікову та внутрішньопосадову періодизації управлінського розвиткута ін. Застосовуючи ці дані, психологія управління може детально вивчати зміни в управлінській діяльності на різ­них етапах, психологічні механізми просування керівника в ієрархічній системі управління, планувати систему формування управлінських кадрів.

Пізнавальні можливості психології праці як галузі, яка вивчає особливості трудової діяльності та підго­товки людини до праці, корисні для психо­логії управління в оптимізації управлінських процесів і відносин в організації. Але на відміну від психології праці психологія управління досліджує не пробле­ми відповідності спеціаліста його професії, професій­ного відбору, професійної орієнтації, а відповідність працівника і його поведінки психологічному клімату організації.

За допомогою досягнень в інженерній психології, яка вивчає інформаційну взаємодію людини з технічними засобами, у психології управління розробляються конкретні методики виявлення стійких індивідуальних власти­востей, інтенсифікації діяльності керівника в процесі прийняття управлінських рішень, оптимізації функціо­нального змісту управлінської діяльності.

Економічна психологія, предмет дослідження якої - психологічні установки, стереотипи економіч­ного мислення людини, груп, верств населення, забез­печує психологію управління конкретними висновками як щодо їх ставлення до економічної дійсності загалом, так і щодо конкретної економічної ситуації, що є важливим чинником у виборі управлінських засобів впливу на їх економічну поведінку. Тісно пов'язана з економічною психологією психологія бізнесу, підприєм­ництва, що зосереджує увагу на закономірностях та особливостях функціонування особистості в підприєм­ницькій сфері, яка передбачає ініціативність, самостій­ність, відповідальність, зокрема майнову, здатність на ризик тощо.

Неоціненною є взаємодія психології управління з етнопсихологією (грец. ethnos — плем'я, народ) — нау­кою про психічні особливості, ментальність (особли­вість світосприйняття) народу, риси національ­ного характеру. Адже у представників різних етносів іс­нують свої усталені норми відносин, ділової поведінки, обміну інформацією тощо. Тому управлінська діяль­ність передбачає наявність у спеціалістів ґрунтовних знань і навичок поведінки під час міжнародних ділових переговорів, неформального спілкування з представниками різних національностей. Не менш важливе ре­гулювання ділової взаємодії в межах однієї етнічної групи. У сукупності все це — важливий чинник, здатний за­безпечити оптимальну адаптацію суб'єктів управління в іноетнічному середовищі, під час взаємодії з іноетнічними партнерами, ефективне вирішення етнічних конфліктів в організації тощо.

Цим далеко не вичерпується багатогранна взаємодія психології управління з іншими галузями психологіч­ного знання, у процесі якої вона розширює, урізнома­нітнює свої пізнавальні й прикладні можливості, відпо­відно збагачуючи суміжні науки.