Місце психології в системі наук

Упродовж розвитку психології питання про її місце в системі наук постійно привертало до себе увагу. Це зумовлено, по-перше, появою нових психологічних знань і зростанням їхньої ролі у всіх наукових сферах, по-друге, розширенням її зв’язків із іншими науками. Відомо, що питання про місце психології в системі наук – це питання про цінність психологічного знання. Адже від того, яке місце відводиться психології в системі наук, значною мірою залежить розуміння можливостей використання знань, що вона їм може дати, іншими науками для розв’язання їхніх проблем, і, навпаки, можливостей використання психологією досягнень різних наук. Так,еволюційна теорія дозволила зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих, більш примітивних, а психологічні знання про закономірності сприймання, пам’яті, мислення, уваги, формування вмінь і навичок, про розвиток особистості школяра використовує педагогіка для розв’язанні завдань навчання та виховання.

Звернімо увагу, що в історії розвитку суспільства неодноразово змінювалося місце психології в загальній системі наукового пізнання, що свідчило про рівень розвитку психологічних знань і про наукову спрямованість самої класифікаційної схеми. Оскільки на сьогодні існує значна кількість спроб класифікувати напрямки наукових знань і, відповідно, визначити місце психології серед інших наук, доцільно ознайомитися з деякими з них.

Перші спроби систематичного розподілу наук здійснили видатні грецькі філософи Платон та Аристотель. Платон класифікував усі науки за трьома напрямками духовної (психічної) людської діяльності: діяльність розуму як мистецтво міркування (діалектика), чуттєве пізнання, сприймання (фізика), воля та прагнення як джерела людської активності, моральності, норм учинків (етика). Отже, ця схема всіх наукових знань фактично виступає як структурне розподілення самої психології – пізнавальних здібностей людини. На відміну від платонівської, схема Аристотеля є більш розвиненою, а його розуміння місця психології актуальне і сьогодні. Розподіливши всі науки на теоретичні (спрямовані на пізнання: логіка, метафізика та фізика) та практичні(відкриття законів діяння: етика, політика, риторика, піїтика), філософ відніс психологію (вчення про душу) до перших.

У подальших класифікаціях наук чітко виявилися декілька підходів до визначення місця психології в системі наукового знання. Якщо науковці вважали людську психіку біологічним явищем, то психологію відносили до природничих наук, зокрема, до фізики, хімії та біології (системи наук французького вченого К. А. Сен-Симона, німецького філософа Г. Ріккерта та ін.), коли ж стверджувалась її соціальність, – до соціально-гуманітарних наук (наприклад, у класифікаціях французького вченого Д. Дідро, шотландського філософа Д. С. Мілля психологію відносили до філософії). Одночасно деякі вчені прагнули поєднати біологічні та соціальні аспекти психіки, вказуючи, що психологія знаходиться на перетині наук про дух (історія, філологія, правознавство тощо) та природу, де одна переходить в іншу. Зокрема видатний вчений В. Вундт, визначаючи місце психологічної науки в системі наук, зазначав, що природничі науки та психологія доповнюють одна одну, оскільки кожна з них вивчає лише різні аспекти людини, тобто для наук про дух вона виступає надійним підґрунтям, а щодо філософії – становить підготовчу емпіричну науку. Проте поєднати в межах однієї науки принципи таких різних наукових знань так і не вдалося.

В історії розвитку науки існували й інші погляди на місце психології в системі наук. Так, у класифікації наукових знань французького вченого, автора філософії позитивізму О. Конта, який не вважав психологію наукою, місця для неї взагалі не знайшлося: з одного боку, замість психології виступала френологія (наука про мозок), а з іншого – соціологія (наука про соціальні умови, співіснування людей у спільнотах). Для першої половини XIX сторіччя така констатація була в цілому виправдана.

Велике значення для розуміння місця психології серед інших наукових знань мала класифікація наук відомого філософа та теоретика Б. М. Кедрова. Вона представлена у вигляді нелінійної схеми, оскільки автор прагнув відобразити багатоплановість зв’язків між науками, що тією чи іншою мірою вивчають людину. Адже вирішення різноманітних проблем, які стосуються людини, вимагає взаємодії декількох наук. Класифікація являє собою трикутник, вершини якого утворюють три основні розділи наукового знання – про мислення (філософські науки: діалектика, логіка, етика тощо), про суспільство (соціальні науки: історія, економіка, соціологія та ін.) та про природу (природознавство: біологія, фізіологія, фізика, хімія тощо). Між природничими науками та філософськими розташувалась математика, між природничими та суспільними – технічні науки. Психологія посідає центральне місце, оскільки, за Б. М. Кедровим, вона прагне узагальнити різноманітні знання і досягнення всіх інших наук, предметом вивчення яких також є людина. Уточнюючи місце психології в класифікації наук, учений підкреслює, що психологія розташовується в середині трикутника не симетрично до вершин, а ближче до філософських наук, оскільки мислення є предметом не лише психології, але й діалектики та логіки. Крім того, філософія становить наукову методологію психології, тобто певну сукупність загальних наукових засад, принципів та методів, на які повинні спиратися, яких повинні дотримуватися та які мають використовувати психологи у своїх дослідженнях психічного світу людини.

Без філософського вчення про людину, її буття, природу людського пізнання та діяльності психологія не могла б вивчати, опрацьовувати, теоретично узагальнювати дослідження особистості. До філософії звертаються психологи, стикаючись із проблемами, які неможливо вирішити експериментальним шляхом, і тим самим використовують її постулати. А це в першу чергу проблеми природи людини, духовності, сенсу життя, сутності та виникнення свідомості, пізнання людиною довкілля, впливу суспільства на особистість тощо. Існують теорії, які мають характер психолого-філософських, наприклад, теоретичні роботи послідовників З. Фрейда, неофрейдистів (Е. Фромм). Водночас філософія використовує дані психології у розробці наукової картини світу.

Отже, за Б. М. Кедровим, психологія займає центральне місце між філософськими, природничими, соціальними науками та виконує роль наукової дисципліни, яка прагне поєднати можливості цих наукових напрямів у розв’язані проблем, пов’язаних із людиною. При цьому визначається однобічність зв’язку між психологією та іншими науками. Для того, щоб розвиватися, психологічна наука мусить користуватися здобутками (поняттями, методами, концепціями, дослідницькими стратегіями тощо) інших наук, збагачуючи, таким чином, свій науковий потенціал. Так, вивчаючи природничо-історичний аспект психічної діяльності людини, психологія використовує знання фізіології ВНД, нейробіології тощо, тобто галузей природознавства, а розглядаючи соціальний аспект, застосовує, наприклад, дані соціології як галузі суспільної науки.

З останнім тезисом Б. М. Кедрова не погоджується швейцарський психолог Ж. Піаже, який доводить, що між психологією та всіма іншими науками існує не односторонній, а тісний двосторонній зв’язок: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук при вирішенні власних проблем, а в інших – науки звертаються до психології в пошуках необхідних даних, знань для пояснення або розв’язання своїх проблем. Так, кібернетизація, використання теоретико-інформаційних понять і моделей сприяло впровадженню в психологію нових логіко-математичних методів, а розробка та експлуатація технічних засобів вимагають урахування так званого психологічного чинника, тобто характеристик психічних процесів, швидкості реакцій на зовнішні подразники, особистісних властивостей людини. Згідно з твердженнями Ж. Піаже, психологія займає центральне місце не тільки як продукт всіх інших наук, але і як істотне джерело їх розвитку.

Безумовно, іноді співробітництво психології з іншими науками не обмежується лише двосторонніми зв’язками. Досить часто вирішення психологічної проблеми вимагає тісної взаємодії декількох наук. Так, наприклад, установлено, що в певній країні спрямованість людей до успіху (психологічний фактор) зумовлена досягнутим рівнем добробуту (економічний фактор) і прийнятою системою виховання молодого покоління (педагогічний фактор).

Розвиваючи тезу про центральне місце в системі наук, відомий психолог Б. Ф. Ломов називає психологію інтегратором усіх наукових дисциплін, які досліджують проблеми людини. Взаємодія психології з іншими науками, згідно з поглядами вченого, здійснюється через різноманітні галузі психологічної науки. Інший відомий психолог Б. Г. Ананьєв, який докладно розглянув і проаналізував зв’язки психології з іншими науковими дисциплінами, уточнює, що психологія інтегрує (узагальнює) дані та досягнення інших наук про людину на рівні конкретно-наукового знання, оскільки більш високий рівень узагальнення залишається за філософією.

Отже, наведені класифікації наук, звісно, дають загальне уявлення про місце психології в системі наук, а також про широту її зв’язків з іншими науками, що жодною мірою не позбавляє її самостійності. Розглянемо коротко особливості зв’язків психології з іншими науками, які Б. Ф. Ломов називав зовнішніми.

Особливе значення для психології має її зв’язок із природничими науками, з якими її пов’язують загальнотеоретичні положення, що використовуються для обґрунтування закономірностей розвитку психіки, проблеми вродженого та набутого. Так, фізіологія, а саме фізіологія вищої нервової діяльності, поглиблює уявлення про механізми діяльності вищих відділів ЦНС (кори великих півкуль головного мозку і найближчої підкірки), пов’язаних із функціонуванням психіки, генетика допомагає у виявленні природи спадкоємності схильностей, задатків, а розробка проблеми біохімічних основ поведінки та психіки сприяє з’ясуванню основ емоцій та пам’яті. Проте ці явища та механізми не можуть вивчатися без аналізу їхнього власне психологічного змісту. Відомо, що видатні фізіологи П. К. Анохін, І. П. Павлов, І. М. Сєченов та інші, які прагнули розкрити фізіологічні основи людської психіки, перспективи розвитку фізіології людини пов’язували з перспективами розвитку психології.

Основні відкриття або панівні принципи у фізиці, з якою також співпрацює психологія, сприяли виникненню уявлень про атомарну будову душі, багато в чому визначили вимоги об’єктивного підходу до психіки, а такі поняття, як «енергія», «поле» увійшли в низку психологічних теорій на правах основних.

Завдання зберегти здоров’я людини пов’язує психологію з медичними науками. Оскільки значна кількість хвороб має психологічне походження, медичні науки використовують дані психологічних досліджень для розробки засобів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації хворих. У свою чергу, медичні науки допомагають психології зрозуміти патологію психічного розвитку людей та знаходити шляхи для психокорекції та психотерапії.

Активно співпрацює психологія з гуманітарно-суспільними науками. Так разом із соціологією психологія вивчає закономірності взаємодії особистості та її соціального оточення, групових відносин, взаємин між національностями, а також проблеми соціалізації (процес засвоєння й відтворення індивідом суспільного досвіду, у результаті якого він стає особистістю та здобуває необхідні для життя психологічні якості, знання, уміння, навички тощо). Із педагогічними науками психологія співпрацює в розв’язанні завдань навчання й оптимальної реалізації психічного та особистісного розвитку людини на різних вікових етапах її формування та виховання. Так, установлюючи закономірності пізнавальних процесів, психологія сприяє науковій побудові навчального процесу, а виявляючи закономірності формування особистості, допомагає педагогіці ефективно будувати виховний процес і розробляти методики викладання (мови, математики, фізики тощо), оскільки вони ґрунтуються на знаннях психології відповідного віку. За висловом К. Д. Ушинського, за своїм значенням для педагогіки психологія займає перше місце серед інших наук.

Координація психології з технічними науками зумовлена величезними вимогами до психіки людини, яка є безпосереднім учасником усіх технологічних і виробничих процесів. Дані про індивідуально-психологічні особливості людини необхідно враховувати під час розробки технічних засобів і систем керування, інакше будуть створені такі пристрої, які через їхні ергономічні (ергономіка вивчає способи забезпечити благополуччя та оптимізацію взаємодії людини та виробничої системи) якості людина не зможе використовувати. У свою чергу, технічні науки забезпечують психологію технічними засобами для дослідження психіки, а кібернетика стимулює розвиток психологічних досліджень, насамперед пізнавальних процесів і механізмів регуляції поведінки.

Отже, психологія пов’язана з усіма основними науками, адже в центрі її уваги знаходиться людина. Відбувається подальше розширення зовнішніх зв’язків психології, що сприяє виникненню нових її галузей.

Наши рекомендации