Визначення психологічного консультування
На сучасному етапі становлення нашого суспільства, стає звичним звернення до психолога у випадку труднощів вирішення особистісних проблем, розвитку дитини, сімейних конфліктів і таке інше. І це зрозуміло: останнім часом все частіше й гостріше висувається проблема невідповідності можливостей людської психіки темпу життя, інформаційним навантаженням, високій стресогенності соціальної обстановки. Зокрема, в нашій країні одним із найбільш стресогенних можна назвати фактор нестабільності: економічної, політичної, ціннісної. Типовою стає дитина із зовнішніми ознаками дорослості (інтелектуалізм, раціоналізм) при внутрішній соціальній незрілості та інфальтизмі. Однак, у процесі того як дитина стає дорослішою, кількість стресогенних факторів не тільки не зменшується, але суттєво збільшується. І якщо з проблемами дітей і підлітків працюють шкільні психологи, медико-психолого-соціальні центри і т.п., то дорослі люди, особливо похилого віку, залишаються наодинці зі своїми труднощами. Більш того, рівень психологічної культури населення в Україні настільки низький, що люди інколи не тільки не знають, що їм необхідна психологічна допомога, але не знають про наявність власних проблем – їх вони приписують зовнішньому оточенню. «У мене немає ніякої кризи – це у країні криза». Таким чином, сьогодні існує велика потреба у психологічній підтримці психічно здорових особистостей різного віку.
З цього випливає мета психологічного консультування: психологічна підтримка здорових людей у кризових ситуаціях. При цьому під кризовою ситуацією, відповідно Ф.Василюку, будемо розуміти ситуацію неможливості, тобто «таку ситуацію, в якій суб’єкт зіштовхується з неможливістю реалізації внутрішніх необхідних потреб свого життя (мотивів, прагнень, цінностей і т.д.)» [53].
Слово консультація походить від латинського слова «consulto», що означає порада, радитися, опіка, опікуватися. Прийнято вважати, що психологічне консультування, перш за все, спрямоване на орієнтацію людини у можливостях рішення нею проблеми, яка виникла. Консультування за рівнем впливу може бути суто інформаційне, орієнтаційне, а також спрямоване на зміну ставлень особистості до себе і до власної життєвої ситуації. Психологічне консультування, частіше всього, проводиться при виникненні екзистенційних криз, міжособистісних конфліктів, сімейних чи професійних проблем [183].
Психологічне консультування як професія являється відносно новою сферою психологічної практики, яка утворилася на основі психотерапії. Ця професія виникла у відповідь на потреби людей, які шукають психологічну допомогу. Тобто, в основі психологічного консультування знаходиться ідея про те, що практично будь-яка здорова людина у змозі справитися з більшістю її психологічних проблем, які виникають у її житті. Але через різні причини клієнт не завжди може усвідомлювати істинну причину проблеми, способи її вирішення, і саме в цьому йому потрібна допомога професіонала. З допомогою спеціально організованого процесу спілкування у клієнта, який звернувся за допомогою, можуть бути актуалізовані додаткові психологічні зусилля і здібності, які, в свою чергу, можуть забезпечити пошук нових можливостей виходу із важкої життєвої ситуації [39; 71; 147; 148; 209; 213].
Сучасне психологічне консультування відрізняється широким спектром несумісних теоретичних підходів і різноманітністю технічних прийомів. Не дивлячись на загостреність наукових дискусій про теоретичні механізми консультування, на рівні практичної діяльності спостерігаються тенденції до інтеграції знань й універсалізації умінь. Наприклад, прийоми: «активне слухання», «спрямоване фантазування», «заключення контракту» використовуються в роботі більшістю психологів-консультантів, незалежно від того, який метод вони практикують, і яку теоретичну концепцію використовують для власної професійної ідентифікації [213].
Консультування у сфері практичної психології та соціальної роботи виступає в ролі основи діяльнісного компоненту тому, що інформаційні завдання, питання формування знань про суспільство, відносини в групах, виховання захищеності, розвиток здатності особи до самодопомоги, вирішується в основному за допомогою психорозвивальних, психорегуляційних, психокорекційних, психодіагностичних та психотерапевтичних методів і прийомів. У зв’язку з цим методологічні основи психологічного консультування, як зазначають науковці-дослідники, повинні включати елементи психотерапевтичних теорій про принципи, методи, шляхи і засоби надання психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, С.В.Васьківська, П.П.Горностай).
Як зазначає О.В.Киричук: «Конкретна модель консультування може будуватися як на одній із теоретичних орієнтацій – психоаналітичній, особистісно-центрованій, біхевіоральній, когнітивній тощо, так і на одній із парадигм консультування: 1)тренінг життєвих навичок; 2) тренінг людських стосунків і комунікативних навичок; 3) тренінг у вирішенні проблем і прийнятті рішень; 4) тренінг у підтриманні здорового способу життя; 5)орієнтація і розвиток здібностей; 6) допомога у становленні самоідентичності і в особистісному розвитку» [126,с. 129].
Практика психологічного консультування має справу з двома видами проблем, які виникають у клієнта: перші можна охарактеризувати як проблеми, які породжені відображенням у свідомості суб’єкта теперішньої ситуації його розвитку, труднощі в самовизначенні, розвитку, існуванні, що порушують систему відношень, самоставлення, самооцінку, діяльність, поведінку і впливають на зміну особистісних особливостей особистості та психологічного стану; інші – проблеми глибинні, тобто такі особливості особистості й свідомості, які викликають неадекватне відображення дійсності або визначають нездатність суб’єкта змінювати об’єктивну ситуацію та себе, адаптуватися, досягати мети [211].
Як зазначає М.А.Гуліна, що психоконсультування в його розвинутій формі, тобто відокремлене від інших видів психологічної допомоги і визначене як «трансформація потенціалу людського страждання в ресурс для його розвитку» [79], має мету допомогти людині у встановленні її відношень із собою та навколишнім світом. Відношення є як метою, так і засобом досягнення мети, а клієнт – суб’єктом та об’єктом змін відношень. Зміна цінностей є центром змін відношень у всіх сферах людської діяльності, тому кожний психологічний підхід у психотерапії, консультуванні та соціальній роботі характеризується і визначається певними цінностями, які покладені в основу моделі змін [79, с.331]. Процес психологічного консультування – це тісна співпраця і співтворчість психолога та клієнта, який веде до життєвого успіху, відчуття гармонії, комфорту, впевненості у собі, внутрішнього спокою особистості клієнта [146].
Ціль консультування – допомогти клієнтам зрозуміти те, що відбувається в їхньому життєвому просторі й досягнути поставленої мети. За Р.Кочюнасом [148]:
- консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом;
- консультування допомагає оволодівати новою поведінкою;
- консультування сприяє розвитку особистості;
- у консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто визнається, що незалежний, відповідальний індивід здатний у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, які підвищують вольову поведінку клієнта;
- серцевиною консультування являється «консультативна взаємодія» між клієнтом і консультантом, побудована на філософії «клієнт-центрованої терапії».
Рікі Джордж і Тереза Крістіані виділяють універсальні цілі, які в тій чи іншій мірі використовуються в різних теоретичних напрямах психологічного консультування:
- сприяти зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, відчувати задоволеність життям, не дивлячись на деякі обов’язкові соціальні обмеження;
- розвивати навики подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами;
- забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень. Існує безліч справ, яким можна навчитися у процесі консультування: самостійні вчинки, розподіл часу й енергетики, оцінка наслідків ризику, дослідження цінностей, в яких відбувається прийняття рішень, оцінка властивостей своєї особистості, подолання емоційних стресів, розуміння впливу установок на прийняття рішень і так далі;
- розвивати вміння входити і підтримувати міжособистісні стосунки. Спілкування з людьми займає значну частину життя й у багатьох викликає труднощі через низький рівень їх самоповаги чи рівень їх достатніх соціальних навиків. Чи то сімейні конфлікти дорослих, чи то проблеми взаємостосунків дітей, потрібно покращувати якість життя клієнтів засобами навчання кращої побудови міжособистісних стосунків;
- полегшити реалізацію і підвищення рівня реалізації особистості. На думку Блохер у консультуванні необхідно прагнути до максимальної свободи клієнта (враховуючи природні соціальні обмеження), а також до розвитку здатності клієнта контролювати своє оточення і власні реакції, які провокуються оточенням[87].
Як вважає С.Гледдінг, психоконсультування має певний перелік положень, усвідомлення яких важливим є як для консультантів, так і для клієнтів (див. табл. 4.1.1) [71,с.26-27].
Б.Д.Карвасарський пропонує розуміти консультування, як професійну допомогу людині чи групі людей (наприклад, організації) у пошуку шляхів вирішення чи розв’язання визначеної важкої чи проблемної ситуації, і вказує, що консультування включає в себе і психологічні (особистісні), і соціально-психологічні аспекти, пов’язані з міжособистісною взаємодією, груповою динамікою, мотивацією і т.д.[123]
У словнику А.Петровського, М.Ярошевського психологічне консультування визначається, як один із видів надання психологічної допомоги «…у ситуаціях подолання, різноманітних психологічних труднощів»[171].
Р.Нельсон-Джоунс розглядає психологічне консультування як психологічний процес, так як, на його думку, відбувається фокусування уваги всіх консультаційних підходів на «зміні почуттів, думок і вчинків людей таким чином, щоб вони могли жити більш ефективніше[165,с.14]. Тобто, Р.Нельсон-Джоунс орієнтується на основні наукові напрями у теорії консультування і виділяє консультування: як особливий вид допомоги (екзистенційно-гуманістичний підхід), як певний репертуар можливих впливів (когнітивно-біхевіоральний підхід), як психологічний процес (психодинамічний підхід)[165].
У словнику психолога-практика під редакцією С.Головіна психологічне консультування розглядається як «форма надання практичної психологічної допомоги у вигляді порад і рекомендацій на базі попереднього вивчення проблем, що турбують клієнтів, а також вивчення самих клієнтів і їх взаємостосунки з оточуючими людьми»[75,с.288].
Крім вищезазначених поглядів використовується й визначення консультування через фокусування на замовнику послуг (клієнті) [135]:
- допомога одному клієнту в розв’язанні індивідуальних (особистісних) проблем – індивідуальне консультування;
Таблиця 4.1.1