Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфі­чна, але ж частина всієї злочинності. Тому і її попереджен­ня також повинно здійснюватись на двох рівнях: загально-соціальному і спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі — це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідео­логічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямо-

ваних на вирішення гострих соціальних проблем і супереч­ностей у країні, які уже в деформованому вигляді проявля­ються в місцях позбавлення волі. Гострота соціальних про­тиріч проявляється перш за все у складі того спецконтингенту, що утримується в місцях позбавлення волі, у поширенні і розповсюдженні кримінальної субкультури і насильства. Зменшення суспільних суперечностей внаслідок проведен­ня гнучкої і розумної соціальної політики, як доведено світо­вою практикою, істотно знижує рівень і тяжкість насиль­ницьких і корисливо-насильницьких проявів, у тому числі і в місцях позбавлення волі, веде до певного витискування криміногенних явищ з виправно-трудових установ.

Саме загальносоціальне попередження злочинності спроможне вирішити такі складні проблеми, як праця, ос­віта, життєві умови, дозвілля засуджених у виправно-трудо­вих установах і після звільнення з них, які повинні бути спрямовані на позитивну перспективу ресоціалізації особи (модернізація підприємств виправно-трудових установ, на­вчання перспективним професіям, що можливо лише за умови підвищення рівня освіти і загальної культури, спри­ятливість життєвих умов, змістовність дозвілля, підвищен­ня духовності тощо). Тобто загальносоціальне попереджен­ня злочинності у кінцевому підсумку змінює уявлення про роль'і місце виправно-трудової системи у попередженні злочинності і боротьбі з нею.

Цілком справедливо відзначається в літературі, що вип­равно-трудові установи повинні повертати суспільству повно­цінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відпо­відно до ст. З Конституції України практична діяльність дер­жави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного поперед­ження злочинності в місцях позбавлення волі, то його на­прями й заходи досить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попереджен­ня злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи по

втручанню в кризові ситуації, зменшенню практичних мож­ливостей вчинення злочинів, боротьбі з кримінальною суб-культурою, а також залучення громадськості до попереджу­вальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації, як комплекс різноманітних заходів по стриманню злочинних проявів, при­пускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групо­вих) конфліктів засуджених з допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів діяльності суб'єктів по­переджувальної діяльності. До них можна віднести:

1. Здійснення постійного оперативного (в тому числі і з допомогою технічних засобів) контролю за криміногенни­ ми зонами у виправно-трудових установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які спри­ яють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану за­ суджених, що погрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі про­ тягом 1997 року вчинено три навмисних вбивства, зареєст­ ровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, шість випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч з колоній-поселень та ін. З метою посилення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарання в 1997 році створено службу нагляду та безпеки. До складу Головного управління виконання покарання передано понад 7,5 тис. військовослужбовців, значну кількість озброєння, спецзасобів, інвентарю. Наказом МВС України № 908 від 29 грудня 1997 року затверджено Інструкцію з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправ­ но-трудових колоніях МВС України.

2. Проведення комплексних профілактичних операцій У виправно-трудових установах з участю всіх підрозділів, залучення сил і засобів інших установ для вирішення про­ блем. Як відмічається в аналізі роботи з забезпечення нагля­ ду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань ГУВП МВС України за 1997 рік, послаблення організації

нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові си­туації стали причинами різкого збільшення вживання засуд­женими спиртних напоїв, наркотичних речовин.

3. Реалізація заходів протидії професіоналізації та кон­ солідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а та­ кож серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрям­ ку такі заходи: комп'ютерний облік інформації про засудже­ них осіб, руйнування угруповань засуджених з злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режимних за­ гонів» з участю засуджених тощо.

4. Забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в пері­ од пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з анти- суспільною спрямованістю.

5. Удосконалення постпенітенціарної практики контро­ лю, зокрема, створення спеціальної служби з нагляду за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі, та надан­ ня їм підтримки і допомоги.

6. Вжиття необхідних заходів по виявленню осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування й усунення відхи­ лень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували прак­тичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управ-лінських, контрольно-доглядних, інформаційних, оператив-но-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють учиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація на­лежного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправно-трудових установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джере­лами негативного впливу і насильницьких дій; б) недопу­щення перевищення фактичного контингенту засуджених

над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, су­часних виправно-трудових установ, які відповідали б міжна­родним стандартам утримання і поводження із засуджени­ми; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, профес­ійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфлікті ситуації без використання дисциплінар­них і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувались до винних; г) впровад­ження групової профілактики злочинів, тобто створення ме­ханізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситу­ації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); г) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню гру­пами засуджених — руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлік­ту, поєднання різних за установками груп шляхом постанов­ки спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусил­ля та ін.; д) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; е) роз'єднання учасників криміногенної ситуація з допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) викорис­тання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів (наприклад, завдяки цьому в 1997 році вжиті заходи дозво­лили в ЗО установах не допустити вчинення злочинів серед засуджених, попередити 1 291 злочин, у тому числі 395 втеч, 21 напад на охорону, 10 захоплень заручників, 6 навмисних вбивств, 138 тяжких тілесних ушкоджень, 383 фізичні роз­прави, 338 інших злочинів, а також 339 випадків само­губств; ж) підвищення рівня і вдосконалення методів про­ведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо з засудженими, які: схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушу­ють режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) закінчення фор­мування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх до­свідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спе­ціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправно-трудових установ поперед­жувати злочини в місцях позбавлення волі надзвичайно складно через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформаль­ний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведін­ки засуджених, починають їх засвоювати з моменту над­ходження до слідчого ізолятора, прохо'дять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправно-трудових установ, продовжується їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського спосо­бу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно йде не тільки в місцях позбавлення волі, але й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури немож­ливе ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджу­вальна діяльність у місцях позбавлення волі. Ідеології кримі­нальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного став­лення до злочинної субкультури з метою зменшення її впли­ву на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни ряд дискредитаційних заходів за спеціально розроб­леною програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі і у поперед­женні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповід­них громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, нала­годження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Поінформована

і активна громадськість є основною складовою демократич­ного суспільства.

У главі 23 Виправно-трудового кодексу України регулю­ються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлен­ня волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадсь­ких організацій над виправно-трудовими установами. Мо­жуть існувати й інші форми участі громадськості, які не передбачені чинним виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуд­жених, взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необ­хідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях поз­бавлення волі відіграє релігія. Багато з засуджених — віру­ючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами не-насильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформу­вати такі відносини, які зможуть допомогти в подоланні духовної .кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточу­вати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Таким чином, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення ви­ховної роботи серед засуджених сприяє підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочинам та їх припинення переносяться на ті стадії розвит­ку злочинної поведінки, які характеризуються або виникнен­ням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактич­но вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізцію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинен­ня злочинів та методи медико-реабілітаційного характеру. Основними запобіжними комплексами є:

— переорієнтація антисуспільної настанови особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як ста­ ло відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб,, поведінка яких в умовах виправно-трудових установ ство­ рює підвищену ймовірність вчинення відносно них злочин­ ного посягання тощо);

-— активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів попередження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, втечам; створення умов, які роблять немож­ливим продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і пере­дач, прослуховування телефонних переговорів засудже­них, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лі­дерів, «авторитетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів по зменшенню їх впливу на інших за­суджених тощо);

— організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попереджен­ ня найбільш поширених злочинів, припинення розповсюд­ ження різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпу­ лює певна частина засуджених для «відновлення справедли­ вості» або виправдання своїх дій, та ін.);

— спонукальний напрям (цілеспрямована робота ад­ міністрації виправно-трудових колоній та громадських орга­ нізацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу жит­ тя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до інших загонів або виправно-трудових установ та ін.;

— рішуча протидія розвитку злочинної діяльності і на­ станню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, при­ тягнення до кримінальної відповідальності тощо).

ЛІТЕРАТУРА

Гуров А. Й. Профессиональная преступность: прошлое й со-временность. М., 1990.

В пошуках альтернатив тюремному покаранню. Матеріали міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. К., 1997. Вип. 1.

Європейські стандарти утримання в'язнів / Харківська право-захисна група. X., 1998.

Карпец Й. Й. Преступность: иллюзии й реальность. М., 1992.

Криминология / Под ред. А. Й. Долговой. М., 1997.

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИНИ ТА 1 ПОПЕРЕДЖШШ

Поняття і кримінологічна характеристика ; організованої злочинності _і

У багатьох країнах здавна існують організовані уг- | руповання, так звані мафіозні структури. Вони становлять значну загрозу для громадян, держави та суспільства.

Організована злочинність, на жаль, є сумною реаль- ^ ністю сучасного життя багатьох країн світу, у тому числі і України. Нею уражені практично всі регіони, всі галузі гос­подарства і сфери управління країною. Вона являє собою відповідним чином згуртоване кримінальне середовище для ведення кримінального протиправного способу життя в умовах глибокої конспірації протягом тривалого часу.

Організована злочинність не вписується в рамки групо­вої та рецидивної злочинності, відомої чинному законодав­ству. За своєю суттю — це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло в процесі розвитку самої злочинності. Вона є не що інше, як злиття різних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільне небез- -печні діяння є лише певними операціями більш складної зло­чинної діяльності. Тут є система багаторівневих, усталених злочинних зв'язків, що ведуть до концентрації злочинності.

Стрижень організованої злочинності становить ко­рислива мотивація поведінки окремих осіб та соціальних - — груп. Жадібність, здирництво, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхають їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення влас­них завищених домагань, оволодіння непомірними батат- >

ПО

ствами. Мета організованої злочинності полягає в одер­жанні за будь-яку ціну постійної значної наживи.

Організована злочинна діяльність здійснюється в галузі економіки, фінансово-банківській сфері, системі зовніш­ньоекономічної торгівлі, різного роду посередницьких підприємницьких структур, підпільному виготовленні та збуті спиртово-горілчаних виробів, наркобізнесі тощо.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без корупції представників державних, господарських, кон­тролюючих органів. Йдеться найчастіше не про їх співу­часть у конкретному злочині, а про потенційну можливість вчинити дії або утриматися від вчинення дій, що є вигідни­ми для учасників даних злочинних угруповань, опосередко­вано сприяти їм, прихильно ставитися до них.

Незважаючи на переважно корисливу спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко зми­кається з насильством, найбільш тяжкими його формами — вбивствами, заподіянням тілесних ушкоджень, вимаганнями, незаконним позбавленням волі тощо. При цьому насильство стає своєрідним прийомом у конкурентній боротьбі злочин­них груп між собою, засобом залякування і фізичного усунен­ня «неугодних» людей, свідків, журналістів, політичних діячів та ін. Внаслідок цього відбувається зрощення незаконних еко­номічних способів витягування нелегальних доходів із загаль-нокримінальними насильницькими злочинами.

Суб'єктами організованої злочинної діяльності є члени організованих злочинних угруповань, яким притаманні значний склад (причому це не звичайна група осіб, а своє­рідне ієрархічно побудоване злочинне об'єднання); уста­леність, згуртованість, розподіл ролей між їх членами; їх зорієнтованість на тривалу спільну злочинну діяльність, її планування, розподіл сфер впливу; інформаційна та техні­чна забезпеченість.

Залежно від спрямованості, змісту, характеру та способу злочинної діяльності виділяють три види організованих угруповань-спільнот: а) спільноти, які створюються і спе­ціалізуються на вчиненні загальнокримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, вимаганням, викра-

данням людей, наркобізнесом тощо; б) спільноти госпо­дарської, комерційної, фінансової спрямованості, що пара­зитують на офіційних ланках економічних, банківських та організаційних структур суспільства; в) спільноти змішано­го типу, які сполучають у собі риси вищезазначених орга­нізованих злочинних спільнот.

З урахуванням наведених характерних ознак організо­вану злочинність можна визначити як згуртування кримі­нального середовища у масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або у деяких сферах управління шляхом створення усталених, згуртова­них злочинних угруповань (спільнот), зорієнтованих на три­валу спільну діяльність з метою витягування постійних значних доходів, нерідко із замаскованим використанням офіційних економічних та організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Дане визначення має описовий характер, що задо­вольняє вимоги кримінологічної науки. Між тим на його підставі можна сконструювати кримінально-правову дефі­ніцію, ядром якої має стати правова характеристика орга­нізованого злочинного угруповання. Адже злочинна спіль­нота — це одна з форм співучасті. Тому Кримінальний кодекс повинен будувати питання відповідальності за організовану злочинну діяльність у рамках інституту співучасті і відпов­ідних у цьому зв'язку кваліфікованих обставин, які позна­чатимуться в конкретних складах злочинів.

Певний пізнавальний інтерес становить розуміння організованої злочинності в законах і практиці Італії та США, де здавна існує це складне соціально-правове явище.

В Італії розроблена широка і гнучка модель визначення організованої злочинності, під якою розуміється діяльність осіб, причетних до злочинних об'єднань мафіозного типу, по витягуванню прибутку в сфері виробництва, обміну та споживання різних товарів і благ, яка поєднана з активним використанням державних та інших соціально-політичних структур, рекетом, а в разі необхідності — й складних фінансових операцій (статті 416,416^і Кримінального кодек­су Італії).

Відповідно до федерального Закону США 1970 року «Про контроль за організованою злочинністю...» її виз­начення також має широкий описовий характер. Тут орга­нізована злочинність розглядається як «поле активної діяль­ності членів високоорганізованих асоціацій, які одержують значну частину своєї влади, використовуючи гроші, здобуті від таких видів незаконної діяльності, як синдиковані азартні ігри, вимагання позик, крадіжки і торгівля викраде­ним, ввезення і розповсюдження наркотиків та інших небез­печних лікарських засобів, а також за допомогою інших форм соціальної експлуатації». Законодавство окремих штатів тією чи іншою мірою конкретизує перелік кримі­нальних діянь, що вчиняються членами організованих зло­чинних асоціацій, а саме: викрадання людей, грабежі, вбив­ства, відмивання злочинне здобутих грошей тощо.

Організована злочинність в Україні характеризується низкою кримінологічно негативних показників, їй прита­манні високий статистичний рівень та тенденція до зростан­ня. Так, у 1995 році було виявлено 871 організоване злочин­не угруповання, члени яких вчинили 4 556 злочинів; у 1996 році — відповідно 953 угруповання та 6 241 злочин; за 1997 рік зареєстровано 7434 злочини, вчинені 1 079 організова­ними злочинними групами; у 1988 році виявлено 9273 зло­чини, які вчинили 1'157 злочинних організованих груп. Та­ким чином, кількість злочинних організованих угруповань за чотири роки в Україні зросла на 25%, а кількість вчинених ними злочинів збільшилась на 51%. Це без урахування показ­ників латентності. Найбільш уражені організованою злочин­ністю Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Одеська, За­карпатська області, Київ та Автономна Республіка Крим.

Слід зазначити, що оприлюднені статистичні матеріали потребують критичного осмислення.

По-перше, на практиці організована злочинність розу­міється надто широко. Це є наслідком того, що чинне кримі­нальне законодавство не дає чіткого її визначення. Сталося так, що в країні було оголошено війну організованій злочин­ності, а що слід розуміти під цим особливо небезпечним яви­щем в його точному правовому значенні, в законі не визна-

чено. Тлумачення організованої злочинності, що міститься в Законі Україні від ЗО червня 1993 року «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», позбавлено юридичної визначеності. У ньому не вказані конк­ретні якісні ознаки, за якими організоване угруповання відрізняється від співучасті у вчиненні злочинів за попереднім змовленням групою осіб. По-друге, за офіційною криміналь­но-правовою статистикою у структурі злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, переважають передусім загальнокримінальні злочини — крадіжки, гра­бежі, розбої та ін. Виникає питання: а де ж злочини в еко­номічній, банківській, зовнішньоторговельній, підприєм­ницькій, приватизаційній сферах тощо? Адже саме на названі об'єкти передусім спрямована організована злочинність. По-третє, у статистичних зведеннях, на жаль, немає відомостей про юридичні наслідки, які настали після реєстрації злочинів, вчинених організованими угрупованнями: чи було пред'явле­но обвинувачення всім винним, чи передана справа до суду, чи застосував суд покарання, а якщо так, то яке.

Внаслідок зазначених обставин виникають труднощі при вирішенні деяких кримінологічних питань, що сто­суються у першу чергу особи винних. Тут доводиться опе­рувати вибірковими даними, відповідно до яких можна стверджувати'що учасники організованих злочинних угру­повань за соціально-демографічним статусом та соціально-ролевими ознаками не схожі між собою. Серед них зуст­річаються люди зрілого і молодого віку, як правило, матері­ально забезпечені; ділки «тіньової» економіки та кримінальні авторитети; хабарники-чиновники і працівники контролю­ючих та правоохоронних органів, колишні спортсмени та військовослужбовці, що вибилися з життєвої колії; без­робітні фахівці-виробничники; валютчики, вимагателі, кон­трабандисти; люди високої кваліфікації, що займають відпо­відальні посади в управлінському апараті і мають великі ділові зв'язки, та ін. Що стосується їх морального обличчя, то їм притаманні такі риси, як правовий нігілізм, порочна правосвідомість, заперечення морально-соціальних цінно­стей, всепоглинаюче прагнення до збагачення тощо.

Вивчення організованої злочинності в Україні свідчить, що в останні роки ще інтенсивніше, ніж колись, просте­жується процес подальшої консолідації організованих зло­чинних угруповань. Вони зараз прагнуть до зміни тактики, форм та стратегічних цілей своєї протиправної діяльності. На розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, яке відбулося у листопаді 1997 року, відзначалося зокрема, що криміналітет проникає в легальні комерційні структури, намагається встановити контроль за бізнесом розваг, актив­но залучає до своєї роботи корумпованих чиновників, пра­цівників правоохоронних, податкових та митних органів, які б захищали його інтереси щодо функціонування «тіньової» економіки, відмивання незаконно одержаних грошей, забез­печували його повну безпеку. Створюються стійкі й бага­торівневі міжрегіональні кримінальні структури, є факти зв'язку окремих українських злочинних угруповань з міжна­родною організованою злочинністю. Викликає тривогу по-літизація вітчизняної організованої злочинності, її організато­ри і керівники переслідують мету розширити свою не тільки економічну, а й політичну владу шляхом проникнення в еше­лони влади різних рівнів, з тим щоб там були «свої люди», щоб певні політичні структури лобіювали їх інтереси.