Криміногенні чинники злочинності у місцях позбавлення волі

Криміногенні явища, які детермінують злочинність за­суджених у місцях позбавлення волі, пов'язані з низкою

чинників.

Соціально-економічні й «ідеологічні» чинники. Не­сприятлива соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і близькому зарубіжжі, болюче рефор­мування усіх сфер життя викликають економічну нестабіль­ність, зміну на рівні державної політики ідеологічних на-, станов щодо власності, засобів виробництва, особи; корис­ливі устремління значної частини новоявлених бізнесменів і навіть приватновласницький, з метою первісного накопи­чення капіталу екстремізм багатьох з них. Виникла значна група багатих людей, чиї прибутки часто аж ніяк не закон­ного походження. Обмеженість матеріальних ресурсів і~ намір отримати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших, стає рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, по­гіршилися їх основні кримінологічні риси. Як випливає з

«Огляду стану боротьби зі злочинністю в СІЗО (слідчі ізо­лятори) МВС України за 1997 рік», на рівень злочинності суттєво впливає криміногенний склад спецконтингенту, се­ред якого на 1 січня 1998 року утримувалося чотири засуд­жених і один заарештований, які зараховують себе до «зло­діїв у законі», 17 «авторитетів» злочинного середовища, 24 лідери злочинних угруповань, 118 осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за бандитизм, 17 найманих вбивць, 2 465 учасників організованих злочинних угрупо­вань, у тому числі 167 рекетирів. І вся ця маса «загартова­них», найнебезпечніших, жорстоких і лютих злочинців по­трапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них — на довгі роки — тяжкий криміногенний клімат, провокуючи на вчинення злочинів з боку засуджених.

До своєрідних, так би мовити, «ідеологічних» чинників, які відіграють значну, а іноді й вирішальну роль у причин­ному комплексі злочинності в місцях позбавлення волі, на­лежать кримінальні традиції і звичаї. За дослідженнями деяких вчених (О. І. Гуров, В. І. Бистрих, В. М. Анісімков та ін.) в місцях позбавлення волі кримінальна субкультура — неписані норми злочинного світу — регулюють відноси­ни як в цілому, так і в малих групах засуджених. Переваж­на більшість в'язнів об'єднується в малі неформальні гру­пи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені у розши­ренні своїх лав. Тому живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв — об'єктивне явище, обумовлене відпо­відною реакцією антисуспільних елементів на законні ви­моги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрап­ляючи у виправно-трудові установи і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних злочинців, внаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки, вклю­чаються до груп з негативною суспільною мотивацією, налагоджують певні зв'язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після звільнення з місця позбавлення волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає у постійному впливі їх на сві-Домість злочинців, у зв'язку з чим йде процес стабілізації

антисуспільних настанов з усіма наслідками, що виплива­ють з цього, в посиленні їх імперативності, тобто придбанні кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багать­ох категорій злочинців, проникнення її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Соціально-правові чинники. Суть покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні в одностатеві колективи, в наяв­ності певних обмежень. Цей вид покарання полягає в тому, що засуджений зазнає певних втрат і страждань, передбаче­них чинним кримінальним і виправно-трудовим законодав­ством. Вони виражаються в обмеженні життєвого просто­ру і вільного спілкування з іншими членами суспільства, взагалі свободи поведінки. Кара, яка притаманна покаранню у вигляді позбавлення волі, особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де оточуюче середовище поглиблює фі­зичні і духовні страждання особи. Покарання у вигляді поз­бавлення волі, з одного боку, нерідко виступає необхідним «поштовхом», «каталізатором» для значної частини засудже­них, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправно-трудового впливу, до самовиховання, спокутуван­ня вини. А з другого — воно (особливо тривале і неоднора­зове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспіль­ства, в багатьох випадках травмує особистість, руйнує со­ціальні, в тому числі важливі для особи сімейні і родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить певні негативні риси особи і випливаючі з них форми повед­інки: агресивність, примітивність потреб і способів їх задо­волення, негативне ставлення до покарання і вимог адміні­страції, взагалі відкидання соціальних цінностей.

Примусове одностатеве скупчення на обмеженому про­сторі великої кількості не кращих представників суспільства (будь то чоловіки чи жінки), нав'язування небажаних сто­сунків, постійний ґрунт для виникнення конфліктних ситу­ацій, відчуття незахищеності, ворожнече середовище, про-

яв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допо­могою сили, а також наявність можливості безкарно (що добре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насиль­ства —- все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. Насильство, таким чином, невід'ємно при­таманне такій системі виконання покарання.

Зрозуміло, що фізичні й духовні обмеження по-різному впливають на засуджених. Це залежить насамперед від осо­бистіших якостей людини. Найбільш гостро втрату волі переживають засуджені віком до ЗО років та ті, які мають сім'ї і дітей. Дослідженнями встановлено, що існує тісна залежність між рівнем переживання засудженим втрати волі і тривалістю строків покарання: чим довгостроковіше пока­рання, тим значніші психологічні переживання її втрати. Це закономірно, оскільки довготривалість строків позбавлен­ня волі значною мірою перекреслює життєву перспективу.

Певним чином впливають на поведінку деяких груп засуд­жених матеріально-побутові обмеження, що може викликати підвищене бажання покращити своє матеріально-побутове становище шляхом конфлікту або нанесення собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлен­ня волі залежить і від системи відбування покарання, яка далеко ще не відповідає міжнародним актам, таким, як За­гальна декларація прав людини (1948 р.), Мінімальні стан­дартні правила поводження із в'язнями (1955 р.), Конвен­ція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 р.), Європейські в'язничні правила (1997 р.), в яких проголошено, що метою поводження з ув'язненими особа­ми є підтримання їхнього здоров'я та почуття особистої гідності, а також, наскільки це дозволяє призначений виро­ком строк позбавлення волі, розвиток у них почуття відпо­відальності та тих здібностей, які допоможуть їм поверну­тися до суспільства, жити з повагою до закону та самостійно заробляти на своє життя після звільнення.

Між змістом переживання засудженим покарання у пер­ший період перебування у виправно-трудових установах і їх антисуспільною поведінкою існує певний зв'язок. У перший період відбування покарання у засуджених частіше виникає емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне почуття тривоги, напру­женість, пригніченість, нестриманість, агресивність, підоз­ріле ставлення до оточуючих тощо. Неодноразово підкрес­лювалось у літературі різних років, що засуджені в першу третину відбуття покарання з найнезначніших приводів вчи­няють правопорушення, порушення режиму утримання і злочини. Особливо характерні такі неадекватні реакції для в'язнів, які мають дефекти психіки.

Організаційно-управлінські чинники пов'язані з широ­ким колом недоліків і пороків усієї системи відбування по­карання у вигляді позбавлення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать про те, що основ­ними причинами й умовами вчинення злочинів засуджени­ми є суттєві недоліки в організації режиму, нагляду та кон­тролю за засудженими, недоліки та вади в роботі адмініст­рації установ виконання покарання в частині організації належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, ха­латне ставлення працівників до службових обов'язків по нагляду за засудженими.

До зазначених чинників належать також: переповнен­ня місць позбавлення волі засудженими більше ліміту (за останні п'ять років кількість засуджених у місцях позбав­лення волі зростає щороку на 11 %, що, зрозуміло, загост­рює питання їх розміщення); неукомплектованість адмініст­рації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень про­фесіоналізму працівників виправно-трудових установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної діяль­ності відповідних підрозділів місць позбавлення волі; пору­шення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні до інших видів виправних установ. Всупереч «Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях МВС України» від 29 грудня 1997 року не вжиті належні

100 '.:

заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного пере­криття каналів надходження до них заборонених пред­метів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засудженими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідомими. Так, наприклад, за 1997 рік працівниками установ виконання покарань вилу­чено: грошей — більше 50 тис. грн., наркотичних речовин — понад 20 кг, колюче-ріжучих предметів — 966 одиниць, іноземної валюти — більше 20 тис. доларів США та близь­ко 10 млн. російських карбованців. Для доставки в устано­ви виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців та працівників ус­танов. У 1997 році виявлено 314 випадків недозволених стосунків, або на 13 % більше, ніж у 1996 році, в тому числі: начальницьким складом — 92 випадки, вільнонай­маними працівниками— 105 випадків, військовослужбов­цями — 117 випадків.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інже­нерно-технічного устаткування, систем цілодобового сте­ження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, для догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчинен­ню злочинів засудженими.

Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших чинників пород­жують пенітенціарну злочинність.

Наши рекомендации