Вина у формі необережності

Тема 9. СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

І. ПИТАННЯ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯ

1. Поняття, ознаки і значення суб’єктивної сторони злочину.

2. Поняття і зміст вини. Значення вини.

3. Форми вини.

4. Умисел і його види.

5. Необережність і її види.

6. Злочини з двома формами вини.

7. Невинне заподіяння шкоди. Випадок (казус).

8. Мотив і мета злочину. Емоційний стан особи під час вчинення злочину.

9. Поняття помилки в кримінальному праві. Юридична і фактична помилка, їх види і кримінально-правове значення.

Поняття, ознаки і значення суб’єктивної сторони злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов’язані з учиненням злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об’єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи.

Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність злочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину.

Вони тісно пов’язані між собою, однак зміст і значення їх неоднакові. Вина особи – це основна, обов’язкова ознака суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину. Однак у багатьох злочинах суб’єктивна сторона вимагає встановлення мотиву і мети, які є факультативними її ознаками.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, дві з них – інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності.

Поняття і зміст вини. Значення вини. Форми вини.

Основною і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони кожного злочину є вина особи. Принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у Конституції України, в ст. 62 якої говориться: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Вина – це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина – це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності.

Вина – це лише психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке нею вчиняється. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею встановленого щодо кримінальної відповідальності за такий злочин віку.

Форми вини – це окреслені в кримінальному законі поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння. У поєднанні таких ознак і знаходить свій вираз психічне ставлення особи до діяння та його наслідків.

Чинне право виділяє дві форми вини – умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК).

Умисел може бути прямим або непрямим, а необережність проявляється у вигляді самонадіяності або недбалості.

Вина у формі умислу

Відповідно до ст. 24 КК, злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків.

У ст. 24 вказується на дві характерні ознаки умислу – інтелектуальну і вольову.

Інтелектуальна ознака умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу означає наявність у суб’єкта злочину бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). При прямому умислі особа:

• а)усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або
• бездіяльності;
• б)передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;
• в)бажає їх настання.

При вчиненні злочину з непрямим умислом особа:

• а)усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;
• б)передбачає його суспільно небезпечні наслідки;
• в)свідомо допускає їх настання.

Ознаки прямого умислу, вказані у ст. 24, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідною ознакою яких є настання певних суспільно небезпечних наслідків і наявність причинного зв’язку між діянням особи і наслідками, що настали.

При вчиненні умисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви), так і тоді, коли вона передбачає реальну можливість їх настання (особа підпалює житло, де знаходяться люди, які можуть при цьому загинути).

Отже, характерною ознакою прямого умислу є бажання настання злочинного наслідку – щодо злочинів із матеріальним складом, та бажання вчинення злочинного діяння – щодо злочинів із формальним складом. У такого роду бажанні знаходить свій вираз вольова ознака умислу як його найважливіша і відмітна риса.

Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і часу формування умислу в теорії кримінального права розрізняють умисли: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та «афектований».

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що:

• 1)він виникає у винного ще до початку вчинення злочину;
• 2)найважливіші дії і умови, які будуть мати значення для успішного здійснення злочинного наміру, обдумуються завчасно.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину. Тобто винний здійснює свій злочинний намір одразу ж після виникнення умислу.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афектований умисел, тобто такий, що виникає в процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших особливих обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого.

Вина у формі необережності

Відповідно до ст. 25 КК України злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

За змістом ст. 25 охоплює два види необережної вини: злочинну самонадіяність і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненістьмає місце, коли особа:

• 1)передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);
• 2)легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо).

При злочинній недбалості особа:

• 1)не передбачає можливості настання суспільно небезпеч-
• них наслідків своєї дії або бездіяльності;
• 2)повинна була передбачити такі наслідки;
• 3)могла їх передбачити.

У цьому випадку винний не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочин вважається вчиненим за злочинної самонадіяності, коли особа:

• 1)передбачає лише можливість суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності;
• 2)розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволять уникнути настання суспільно небезпечних наслідків;
• 3)її розрахунки були легковажними (невиправданими), і такі наслідки настали.

Злочинна недбалість виявляється в непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності.