Купівлі-продажу товарів» 1980 року

14.04.1980р. у Відні було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, згідно зі ст. 99 якої держави, що дають згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції, беруть одночасно на себе зобов'язання денонсу­вати обидві Конвенції 1964 р,, якщо вони є їх учасниками.

Конвенція ООН набула загальної чинності 1.01.1988 р. Україна приєдналася до неї 23.08.1989р. і з 1.02.1991 р. ця Конвенція є чинною для нашої держави, її учасниками сьогодні є більш, ніж 170 держав, тому вона не без підстав вважається «конституцією» міжнародного торгового права.

Конвенція складається зі 101-ї статті, що згруповані в 4 розділи: «Сфера застосування і загальні положення», «Укладення догово­ру», «Купівля-продаж товарів» та «Заключні положення».

У тій частині Конвенції, яка регулює власне відносини сторін за контрактом, визначаються зобов'язання продавця, зокрема щодо поставки товарів та передачі документів на них, кількості та якості товару, зобов'язань покупця, у тому числі з приводу цін та при­йняття поставки. В ній встановлено правила щодо строків вико­нання, способів правового захисту на випадок невиконання сторо­нами договору своїх зобов'язань та положення стосовно переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товарів.

Окрему главу Конвенції становлять норми, які містять спільні вимоги як щодо продавця, так і стосовно покупця. В ній вирішу­ються такі питання, як можливі порушення договору, поставка то­вару окремими партіями, відшкодування збитків, відсотків з про­строчених сум тощо. Загальні правила щодо відшкодування збит­ків за Конвенцією зводяться до такого.

По-перше, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане пе­решкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків (ст. 79).

По-друге, загальною формулою відповідальності, у випадках її настання, є вимога, за якою збитки становлять суму, що дорівнює цій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищу­вати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачити в момент укладання договору як мож­ливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати (ст. 74).

Конвенція майже не містить колізійних норм і загальні принци­пи її побудови, відповідно до ст. 7, можна звести до того, що: при тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однакового її засто­сування й додержання сумлінності в міжнародній торгівлі. Питан­ня, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які безпосередньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно Із загальними принципами, на яких вона ґрунтується, а за умови від­сутності таких принципів – згідно з правом, застосовним відповід­но до норм міжнародного приватного права,

Загальним правилом щодо форми правочину є положення ст. 11 Віденської конвенції 1980 р., за якою не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може дово­дитися будь-якими засобами, включаючи свідчення. Як зазнача­ється в літературі, в цій нормі знайшла відображення практика міжнародної торгівлі – не висувати до форми договору будь-яких формальних вимог.

Проте, далеко не всі держави дотримуються зазначеної вимоги, що знов-таки знайшло відображення у Віденській конвенції, яка дозволяє (ст. 96) Договірній державі, законодавство якої вимагає, щоб договори купівлі-продажу були укладені або підтверджені в письмовій формі, в будь-який час зробити заяву згідно зі ст. 12 про те, щоб договір купівлі-продажу, його зміна чи припинення за зго­дою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися в письмові формі, якщо хоча б одна із сторін мас своє комерційне підприємство в цій державі.

Зазначене колізійне питання здебільшого вирішується у той спосіб, що національним законодавством вимагається лише проста письмова форма, за якою, наприклад, контракт, укладений за до­помогою телетайпу або факсу, задовольняє письмовій формі.

Запитання для самоконтролю:

1. Якими законами та підзаконними нормативними актами Украї­ни регулюється укладання зовнішньоекономічних договорів?

2. Яка форма зовнішньоекономічних договорів передбачена зако­нодавством різних країн?

3. Який зміст принципу автономії волі сторін?

4. Які існують правила українського законодавства щодо застосу­вання права з питань змісту зовнішньоторговельних операцій?

5. Правом якої країни регулюються правовідносини за договором
відповідно до українського законодавства?

6. Які основні положення містить Конвенція ООН про договори
міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.?

7. Які строки позовної давності передбачає Конвенція 1974 р.?

Самостійна робота до теми 5 – 7 годин

Питання для самостійного опрацювання

1. Міжнародні річкові перевезення.

2. Міжнародні змішані перевезення.

3. Міжнародні перевезення небезпечних вантажів.

4. Умови настання деліктного зобов'язання в національних право­вих.

системах.

5. Регулювання деліктних зобов'язань з «іноземним елементом» на території України.

6. Регулювання деліктних зобов'язань з «іноземним елементом» за
законодавством різних країн світу.

7. Положення Афінської конвенції про перевезення морем пасажи­рів та їх багажу 1974 р. (про деліктні зобов'язання).

Завдання № 1.

Складіть перелік міжнародних договорів, у яких закріплений матеріально-правовий метод регулювання правочинів з іноземним елементом.

Теми рефератів та доповідей:

1. Договір купівлі-продажу в міжнародному приватному праві.

2. Договір лізингу в міжнародному приватному праві.

3. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Ук­раїні.

4. Інститут торговельного представництва та посередництва у краї­нах Західної Європи.

Укладач:

професор кафедри

цивільно-правових дисциплін

навчально-наукового інституту права

та психології НАВС,

к.ю.н., доцент Н.В.Плахотнюк