Трансфертні ціни, встановлені на договірній основі, переваги та недоліки від їх застосування

Метод використовується, коли проявляється недосконалість ринкового механізму відносно проміжних продуктів. Наприклад, за різних витрат на збут за зовнішньої та внутрішньої реалізації, існує декілька ринкових цін, вони швидко змінюються або ринок є монополізованим. Тран. ціни за даного підходу – результат переговорів між керівниками центрів відповідальності. Можна виокремити такі особливості:

-сильний ефект мотивації;

-ціни залежать від уміння вести переговори, від старт. позицій;

-кінцевий резул. перегов. може бути далеким від оптимального;

-переговори можуть спровок. конфлікт між центрами відповід.;

-значні витрати на пров. переговорів (зокрема витрати часу).

Узгодження ТЦ на договірній базі рекомендується здійснювати за участі представників центрального керівництва, наприклад, співробітників служби контролінгу.

Основна причина виникнення конфліктів інтересів під час трансфертного ціноутворення полягає в тому, що за високих трансфертних цін переваги отримує центр відповідальності, який є постачальником продукту. Навпаки, низькі трансфертні ціни створюють переваги для центру відповідальності, що є споживачем напівпродукту.

У разі, якщо мова йде про холдинги, концерни чи транснаціональні корпорації, трансфертне ціноутворення може зумовити конфлікт інтересів між фіскальними органами та відповідними інтегрованими структурами. Здійснюючи політику оптимізації оподаткування інтегровані структури, до складу яких входять юридично відособлені підприємства, з використанням інструментарію внутрішніх цін можуть регулювати об’єкти оподаткування окремих підприємств. Транснац. компанії зосередж. прибуток в країнах з мінімальним рівнем оподаткування. Експорт продукції та інвестицій спрямов. в країни зі сприятливим митним режимом і т. і.

Практика засвідчує, що жоден із загальноприйнятих методів повністю не задовольняє всіх учасників фінансових відносин та не виконує усіх функцій трансфертного ціноутворення. У науково-практичній літературі знаходимо рекомендації щодо часткового вирішення проблематики трансфертного ціноутворення. Ці рекомендації зводяться до використання подвійної ставки трансфертних цін або ж до формув. трансф. ціни як суми маржин. витрат та фіксованої надбавки.

76.Управлінський підхід до складання фінансової звітності (management approach)

Управлінський підхід до складання звітності передбачає, що внутрішня інформація, яка забезпечується та використовується контролінгом для цілей підтримки управл. рішень може бути використана також для цілей складання зовнішньої звітності.

Управлінський підхід передбачає, що окремі категорії інформації спочатку використовуються у рамках підтримки управлінських рішень і вже потім використовуються для складання зовнішньої звітності. Якщо ж служби контролінгу здійснюють обробку додаткових масивів інформації, яка використовуватиметься виключно для цілей складання звітності, то ця діяльність виходитиме за межі управлінського підходу. Важливою передумовою інтеграції зовнішньої та внутрішньої звітності є використання однакового плану рахунків та уніфікованих методів оцінки активів та пасивів. Управлінський підхід передбачає використання для цілей складання звітності за IFRS/IAS/GAAP таких категорій управлінської інформації:

-внутрішня звітність, у тому числі у розрізі окремих центрів відповідальності (сегментів);

-планові та контрольні розрахунки;

-показники системи контролінгу ризиків.

Оскільки оприлюдненню підлягають доходи та витрати за окремими операційними сегментами, необхідно враховувати розподіл непрямих витрат, трансфертні ціни та іншу інформацію, яка відноситься до компетенції контролінгу.

Планові та контрольні розрахунки, які здійснюються у рамках контролінгу необхідні для об’єктивної оцінки гудвілу, застосування прискорених методів амортизації активів, визначення справедливої вартості. Інформація, що випливає із контролінгу ризиків є необхідною для перевірки дотримання принципу безперервної діяльності та правильної оцінки активів.

Ключове питання управлінського підходу до складання звітності полягає в тому, наскільки фінансові результати, розраховані на базі IFRS/IAS/GAAP можуть використовуватися як критерій ефективності діяльності для внутрішніх управлінських цілей і навпаки. Для цілей IFRS/IAS/GAAP використовується лише управлінська звітність в частині оцінки ефективності діяльності підприємства в цілому. На відміну від фінансової звітності, управлінські звіти концентруються переважно на окремих центрах відповідальності, витратах та рентабельності окремих видів продукції чи видів діяльності. Інформація управлінського обліку дозволяє вимірювати економічні показники діяльн. окремих децентрал. структур підприємства, таких як, окремі підрозділи, цехи, відділи.

У перспективі, у процеси гармонізації мають бути залучені системи страт. планування та бюджетування, управлінські звіти та рапорти, інструменти управл. витратами. Управл. підхід висуває нові вимоги до діяльності фінансовий контролерів, зокрема, у сфері планування, звітності, оцінки ефективності, фінансової комунікації із зовнішніми адресатами інформації.