Принципи поділу на частини мови

· 1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

· 2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

· 3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

· 4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

Класифікація

В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук:

· самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)

o іменник — хто? що? Змінювана за відмінками.

o прикметник — який? чий? котрий? Змінювана за відмінками.

o числівник — скільки? Змінювана за відмінками.

o займенник — хто? що? який? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.

o дієслово — що робити? що зробити? Змінювана за особами.

o прислівник — де? коли? чому? як? Незмінювана.

· службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними

o сполучник

o прийменник

o частка;

· Окремо стоїть вигук.

П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є класами незмінюваних слів[1].

Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник[1].

23.Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони:

1. мають те саме значення

2. наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,

3. замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції неможливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Класифікація морфем

Корені та афікси

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Класифікація афіксів

Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.

Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).

В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.

Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.

Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).

24. Морфологічна класифікація мов — типологічна класифікація мов світу на основі принципів морфлогічної будови слів.

Відповідно до цієї класифікації усі мови поділяються на:

Кореневі мови

У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди.

Кореневими є мови в'єтнамська, бірманська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська.

Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів.

Аглютинативні мови

До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови

У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень.

Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. Зовсім інше спостерігається у турецькій мові, яка має аглютинативний тип граматичної будови. У цій мові для кожного з перелічених граматичних значень існує окремий афікс: -лар- — суфікс множини (і тільки множини), -дай — суфікс родового відмінка (без вираження ознак числа — однини чи множини). Отже, для передачі всіх тих граматичних ознак, що їх виражає флексія -ей в українській мові, у турецькій мові до кореня додаються кілька афіксів з відповідними граматичними значеннями, а саме: адам-лар-дан (від людей), де адам — людина, -лар- — суфікс множини, -дай — суфікс родового відмінка. Для вираження лише множини до кореня додається суфікс -лар- (адам-лар), для передачі родового відмінка — суфікс -дай (адам-оан).

Флективні мови

Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:

· синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька.

· аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.

Полісинтетичні мови

Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет.

25 ВСЕ ПРО СЛОВОТВIР

Функції слово-твірних елементів інші:

вони використовуються для творення лексичних знаків,

тобто для номінації. Отже, словотвір — це не якийсь

особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між

морфемами і лексемами.

Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи

виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну

словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему

словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і

структуру слів, що визначається її синхронними мотиваційними

відношеннями з іншими словами.

До основних теоретичних понять словотвору

належать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне

правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.

Словотвірна мотивація-семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Способи словотвору - структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у цій мові словотворчих ресурсів

До морфологічних способів словотвору належать:суфіксальний

(викладач), префіксальний (пере-писати), постфік-

сальний (бити-ся), префіксально-суфіксальний (за-

пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти-

ся), суфіксально-постфіксальний (горди-ти-ся), пре-

фіксально-суфіксально-постфіксальний (пере-шіпт-

ува-ти-ся)афіксальний:;безсуфіксний.

До неморфологічних способів словотвору належать:

- морфолого-синтаксичний– це спосіб творення слів, при якому слово утворюється внаслідок переходу однієї частини мови в іншу(.перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?):

- лексико-синтаксичний (зрощення)- це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення(: добра ніч → добраніч);

- лексико-семантичний-це спосіб, при якому звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище).

26 ЕДИНИЦЫ СИНТАКИСА

Синтаксис как раздел грамматики, изучающий строй связной речи, включает в себя две основные части: 1) учение о словосочетании и 2) учение о предложении.

Синтаксические единицы– это конструкции, в которых их элементы (компоненты) объединены синтаксическими связями и отношениями.

Такими синтаксическими единицами являются словосочетание, простое предложение и сложное предложение.

Кроме названных единиц, принадлежащих только синтаксису, в его сферу входят также единицы, принадлежащие другим областям языка и участвующие в образовании синтаксических единиц; это - слово и форма слова.

Знаменательное слово- это единица, которая, благодаря своим грамматическим и лексико­семантическим свойствам, способна подчинять себе другое слово в той или иной его форме (формах) или в той или иной своей форме (формах) само подчиняться другому слову

Словосочетание - это то синтаксическое объединение, которое образуется сочетанием знаменательного слова и формы другого знаменательного слова на основе подчинительной связи.Словосочетание входит в единицу сообщения как ее компонент, - необходимо в ней присутствующий или распространяющий, расширяющий ее Форма слова(и словоформа, т. е. форма отдельного конкретного слова) участвует в образовании словосочетаний, простых и сложных предложений, всех видов сообщающих единиц

27ТИПЫ И СПОСОБЫ СИНТАКСИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ

Выделяют следующие ТИПЫсинтаксических связей:

1) сочинительная связьмежду однородными членами словосочетания или предложения, где ни один из членов не зависит от другого;

С.с. может быть союзной (птицы и звери) и бессоюзной (ели, сосны, пихты);

2) подчинительная связьмежду разнородными членами словосочетания или предложения, где один из членов – главный, а другой – зависимый (напр., вершины Кавказа, таёжные леса, решить быстро).

СПОСОБЫ синтаксических связей подразделяются на:

1) согласование, при котором зависимое слово принимает те же грамматические значения, что и главное, причем данное соотношение сохраняется и при изменении главного слова: скромная девушка;

2) управление – такой способ связи, при котором главное слово требует от подчинённого определенной грамматической формы, но последняя не совпадает с формой главного слова: читать монографию;

в свою очередь управление подразделяется на:

а) непосредственное, когда главное слово напрямую управляет зависимым словом (напр., лист берёзы);

б) опосредованное управление, при котором главное слово требует определенного предлога и через него – формы зависимого слова: отплыть от берега;

3) примыкание – способ связи, при котором главное слово связывается с зависимым посредством интонации и порядка слов: быстро действовать;

4) изафет – способ связи, характерный для определительных (атрибутивных) конструкций:

а) соединение определяемого слова с постпозитивным определением при помощи энклитического показателя, восходящего к относительному местоимению который (напр., тадж. китоб-и хуб букв. книга, которая хорошая);

б) соединение двух существительных в определительное сочетание: азерб. дэмир гапы букв. "железо ворота";

5) инкорпорация – объединение двух или больше основ, самостоятельных по своему лексическому значению, в единое синтактико-морфологическое целое (слово-предложение), (напр., чук. мыттуркупрэгынритыркын новые сети охраняем).

Наши рекомендации