Загальна хар. частки як частини мови

Загальне поняття про частку
Часткою називається службова частина мова, яка надає окремим словам, словосполученням, реченням додаткових відтінків або слу­жить засобом творення граматичних форм слів чи похідних слів.

У широкому розумінні термін "частки" ототожнюється з усіма службовими словами, що не мають самостійного значення, а нада­ють додаткових відтінків значенням інших слів (речень) або ж слу­жать для вираження граматичних відношень.

Проте більш поширеним у традиційному мовознавстві є інший підхід, згідно з яким термін "частки" ("частка") вживається на по­значення окремої службової частини мови, — саме такого класу службових слів, які надають додаткових семантичних відтінків сло­ву, групам слів або реченню в цілому. Наприклад: Співай же, Десно, в весняних просторах, Ростіть будови, гомоніть міста. Хай згине цар. У першому реченні частка же вживається для підсилення, підкреслення значення того слова, після якого стоїть. Частка хай у другому реченні разом з дієсловом виражає побажан­ня, заклик.

Більшість мовознавців ставить частки в один ряд з іншими служ­бовими частинами мови на тій підставі, що всі вони не мають лек­сичного значення і не виконують синтаксичної функції. Части­на вчених, навпаки, протиставляє частки іншим службовим части­нам мови, зважаючи на те, що частки не служать засобом виражен­ня синтаксичних відношень, а мають виключно смислову функцію. "У порівнянні із сполучниками і прийменниками, які виконують певну службову функцію — виявляти відношення, що реально існу­ють між явищами і предметами^ — головною рисою часток в українській мові є їх семантико-синтаксична функція: виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модально-вольові відтінки окре­мого слова, словосполучення або речення в цілому".
Загалом проблема лінгвістичного статусу часток тісно пов'язана з проблемою їх функціонального статусу. На жаль, у граматичній тра­диції поки що немає єдиної думки щодо спільної класифікаційної функції часток. Одні виділяють "підсилювальну функцію, інші — функцію акцентування, треті — функцію актуалізації. Останнім ча­сом у зв'язку з розвитком теорії актуального членування сформува­лася думка про комунікативну функцію часток. Очевидно, цим можна пояснити і наявність різних визначень частки.

Наприклад, М. В. Леонова, яка наголошує на функції акцентації часток, визначає їх як клас службових слів, що виражає відношення до самої комунікації.
На думку І. Р. Вихованця, класифікаційною функцією часток є комунікативна, що дозволяє об'єднати їх в єдиний клас аналітич­них синтаксичних морфем. Статус морфем синтаксичної сфери част­ки отримали тому, що вони, подібно до синтетичних морфем, не мають лексичного значення, але, на відміну від них, функціонують не в складі морфологічного слова, а обслуговують, здебільшого, сфе­ру синтаксичних одиниць — синтаксичного слова і речення, викону­ючи тим самим різні комунікативні завдання.

Зважаючи на різні підходи до кваліфікації частки, дотримуємося традиційного погляду і визначаємо її як незмінювану службову час­тину мови, яка надає цілим реченням, словосполученням чи окре­мим словам семантичних, емоціонально-експресивних і модальних відтінків або бере участь у формо- та словотворенні. На відміну від прийменників і сполучників, які, відповідно, виражають залежність між одиницями морфологічного та синтаксичного рівнів, основна функція часток полягає у видозміненні значення окремих повно­значних слів, словосполучень, речень, тому їх ще називають модифікаторами.
Частки також треба відрізняти від вигуків. Якщо перші можуть надавати певних емоційних чи спонукальних відтінків словам або реченням, то другі служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень. Не слід сплутувати також частки з модаль­ними словами, що характеризуються більшою самостійністю з лек­сичного боку і служать для вираження суб'єктивно-об'єктивного ставлення того, хто говорить, до висловленого.

Частки, як і всі інші службові слова, самостійно членами речення не бувають. Формотворчі та заперечні частки разом з дієсловами можуть формувати тип присудка. Наприклад: Нехай огонь, що в бурі не потух, благословляє бунтівничий плуг (Рил.); Як же тебе не про­клинати, Лукавая доле.

Окремі частки, наприклад, стверджувальні, заперечні, питальні та деякі інші, можуть виступати еквівалентами цілих висловлювань. Наприклад: — Ну, гаразд. Влада, кажете, українська, а земля чия?— Це ж її хата? — Так...

Характеристика часток за походженням, будовою та місцем у реченні
За своєю формальною структурою частки досить неоднорідні, бо формувалися протягом тривалого часу на основі різних частин мови. Сучасна українська мова засвоїла більшість давньоукраїнських час­ток, наприклад: заперечні не, ні, підсилювальні же, ж, бо, питаль­ну чи, видільну тільки та деякі ін. Паралельно з кількісним розши­ренням складу часток відбувався процес їхньої диференціації, функ- ціонально-семантичного збагачення. З'явилися означальні частки: саме, якраз, справді, просто', кількісні: мало, трохи, ледве, майже-, спонукальні: ну, годі, давай та ін. В українській мові виникло чима­ло нових словотворчих часток: будь-, -небудь, казна-, хтозна-. Отже, сучасна система часток — наслідок довготривалого історичного про­цесу.

За походженням частки поділяються на первинні (непохідні) і вто­ринні (похідні). До первинних часток належать ті, які в сучасній укра­їнській мові не виявляють ні словотвірних зв'язків, ні формальних співвідношень з іншими частинами мови. Первинними є частки не, ні, же, ж, бо, но, ну, он та деякі інші: Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають.

Проте більшість часток у мові — вторинні (похідні). Похідними вважаються ті, що зберігають структурно-семантичні зв'язки зі сло­вами інших частин мови. Утворюються вторинні частки шляхом партикуляції (явище переходу у частку).

Найчисельнішою є група відприслівникових часток: прямо, рівно, точно, просто, приблизно, вже, куди, там, тут, як та ін. Наприклад: Я нічого не думав, а просто милувався краєвидом (Коц.). Часток, співвідносних з іншими частинами мови, порівняно небагато. Серед них розрізняють: відзайменникового походження: воно, це, собі, тобі, наприклад: Жив собі багатий пан віддієслівного похо­дження: знай, дай, давай, мовляв, бач, було, наприклад: Люди знай їздили по шляху; частки, співвідносні зі сполучниками: та, і, й, а, бо, наприклад: Чогось уже і ти став непривітний та вигуками: о, ой, ну, геть, наприклад: Сонце вже геть було нахили­лося до Заходу.

2. Розряди часток за значенням

Часток у мові досить багато, і виконувані ними функції дуже різноманітні. Це зумовлює труднощі класифікації, наслідком яких є те, що в різних наукових працях і навчальних посібниках групи часток вказані не однаково.

У шкільному підручнику наведено поділ на З групи — формотворчі, заперечні і модальні.

Формотворчіутворюють дієслівні форми умовного (Якби мені черевики, то пішла б я на музики. — Шевченко) та наказового (Хай зозулі віщують літа. — Ткач) способів.

Заперечнічастки — не, ні, ані:
Ні, я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя (Сосюра).

Модальнівживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту. Серед них виділяють:

§ питальні — чи, хіба, невже:
Чи совам зборкати орла? (Рильський).
Невже задарма стільки сердець горіло до тебе найсвятішою любов'ю? (Франко).

§ окличні — як, що за, що то за:
Що то за сон був! (Гончар).
Як хотів би я враз обійняти всю красу молодої землі! (Д. Міщенко).

§ вказівні — ось, от, он, ген, це, оце, то, ото:
Оце і вся моя кімната (Тичина).
Ось липа кучерява розкинула намет (Н. Забіла).

§ стверджувальні — так, еге, авжеж, атож:
Так, я буду крізь сльози сміятись (Леся Українка).

§ підсилювальні — же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки:
Плаче так гірко, аж здригається вся. (Тесленко).
Голос криниці — чого ж ти замовк? (Л. Костенко).

§ видільні — тільки, лише (лиш,), хоча (хоч):
Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка).
Здобувати хоч синам, як не собі кращу долю в боротьбі (Франко).

§ обмежувальні — майже, чи не, трохи не, мало не:
Густа трава була мені майже по коліна (Грінченко).
Цвинтар заріс черешником та зіллям трохи, не в пояс (Марко Вовчок).

§ спонукальні — годі, ну, нумо, бодай, бо, но:
Нумо до праці, брати! (Грінченко).
Бодай тії вороги покопали до ноги! (І. Нечуй-Левицький).

§ означальні — саме, якраз, точно, дійсно:
А дочка саме хліб з печі виймає (Грінченко).
Концерт почався точно о дев'ятій.

§ власне модальні,що виражають упевненість, сумнів, припущення — мабуть, навряд, нібито:
На щуку хтось бумагу в суд подав, що нібито вона такеє виробляла... (Глібов).

Примітка
У багатьох працях виділяються ще словотворчі частки, за допомогою яких утворюються неозначені та заперечні займенники (будь-який, хтось, абищо) та подібні до них прислівники (де-небудь, хтозна-коли, ніяк). Але у складі цих слів вони виступають префіксами і суфіксами.

Функціональні різновиди часток

Наши рекомендации