Особистісного відчуження» людини в сучасному світі

УДК Подорожний В.Г.

М. Вінниця, Україна

Філософсько-психологічний аспект феномену

особистісного відчуження» людини в сучасному світі

Постановка проблеми: Стрімкість і системність соціальних змін сучасного суспільства підвищує нестабільність, невизначеність і непередбачуваність життя та потребує переосмислення проблем особистісного відчуження людини в сучасному світі. Положення людини в світі сьогодні показує, що проблема відчуження не є абстрактною конструкцією, втіленою у філософських концепціях. Нова суспільна реальність доводить, що інноваційні технології, техніка та інші прояви прогресу, не можуть усунути проблему відчуження.

Постіндустріальне суспільство показує багатогранність проблеми відчуження, яка виявляється на всіх рівнях людського буття. Трансформації, що відбуваються в соціумі, породжують нові форми і види відчуження. Сучасна епоха принесла з собою кровопролитні війни, запеклі соціальні конфлікти, внутрішню духовну кризу, нестабільність суспільної свідомості і ускладнення комунікаційних процесів, що збільшило масштаби відчуження.

Аналіз попередніх досліджень:Проблема відчуження розглядалася в різних аспектах: філософському (Ф. Гегель, Л. Фейєрбах, А. Камю, Ж-П. Сартр, П. Бурд’є, Н. Бердяєв, В. Соловйов, С. Булгаков та ін.), теологічному (П. Флоренський, Іван Павло ІІ, автори матеріалів Соборів Католицької церкви), економічному (А. Смітт, Дж. Міль, К. Маркс та ін.) та психологічному (З. Фрейд, Е. Фромм, В. Франкл та ін.).

Мета статті:розглянути філософсько-психологічний аспект феномену «особистісного відчуження».

Виклад основного матеріалу: Відчуження стає базовою характеристикою сучасного суспільства, воно проявляється в особистісній, політичній, соціальній, духовній, економічній та інших сферах. Відчуження яскраво проявляє себе у світі сучасних соціальних відносин. Глобалізація сучасного світу стає все більш стихійним та безконтрольним, з позиції пересічної людини, явищем. В умовах глобалізації постає одна з важливих проблем - це особистісна свобода людини. Сьогодні гостро стоїть питання про розуміння і забезпечення свободи людини як аспекту самореалізації особистості. Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода це не те, чим володіють люди, а те, ким вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов’язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.

Свобода - за словами Е. Фромма ізолює. Ця ізольованість визначає вибір: позбутися свободи за допомогою нової залежності або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на індивідуальності і повторюваності кожного. Страх перед свободою, прагнення «бігти» від неї стають головними характеристиками сучасної особистості. Сучасна людина виявляється в такому положенні, при якому в неї відсутні не тільки цілі, але і соціальні потреби, засоби для задоволення яких вже існують [4, c.15-24]. Такі особливості ізольованості і спричинюють особистісне відчуження людини у сучасному світі. Представники європейської філософії ХІХ-ХХ ст., досліджували відчуження як стан суспільства, і як неминучий супутник буття людини у світі [1, с.6].

Екскурс в історію проблеми відчуження показує, що філософський зміст поняття «відчуження», виступає перш за все в суспільно-економічному аспекті, як відчуження продуктів людської діяльності та праці при капіталізмі. Однак, як відомо, в поняття «відчуження» включаються соціально-психологічний, політичний, моральний, естетичний і деякі інші аспекти людської життєдіяльності.

Історично сформована внутрішня дихотомія самого терміна «відчуження», що випливає з німецьких Entfremdung - «віддалення», «відрив» і Anomie - «відхилення від закону», передбачає в першому випадку наявність інтерсуб’єктивних відносин, коли особистість відчуває свою роз’єднаність з іншою особою, групою або суспільством в цілому. У другому значенні відчуження виступає як відкидання, заперечення закону (в широкому сенсі), тобто як заперечення норм моралі, життєвого укладу, соціально-схвалюваних цілей, суспільного устрою і т.п. Ці два значення поняття виявилися основними і відносно самостійними в напрямку соціологічних, психологічних і соціально-психологічних досліджень проблеми відчуження на Заході.

Особливості подолання феномену «відчуження» зумовлені передусім різним розумінням суті цього феномена в різноманітних соціально – філософських теоріях. На думку Т.Гоббса, Ж. – Ж. Руссо та інших теоретиків, відчуження виникає внаслідок добровільної передачі особою своїх прав державі. Г.Гегель вважав джерелом відчуження і його суттю процес об’єктивізації, уречевлення духу. Л.Фейєрбах вбачав його витоки у психологічному стані людини – почутті заздрості, страху тощо. Фрідріх Ніцше пов’язує феномен відчуження з християнською мораллю, яка втілює заперечення життя, відвертання від волі до буття. О.Шпенглер вбачає витоки відчуження у процесі перетворення культури на знеособлену цивілізацію.

З. Фрейд пов’язував феномен відчуження з патологічним розвитком особистості, для якої соціальна культура є чимось далеким, ворожим її природному середовищу. Самовідчуження, за З. Фрейдом, веде або до невротичної втрати свого власного я - деперсоналізації, або до втрати почуття реальності навколишнього світу - дереалізації. Слідом за З. Фрейдом Е. Фромм, включивши поняття відчуження в науковий обіг, істотно розширив сферу його застосування. Згідно Е. Фромма, відчуження виступає в п’яти іпостасях: як відчуження від ближнього; відчуження від роботи, справи; відчуження від потреби; відчуження від держави; і нарешті, відчуження від себе. Важливо, що для Е. Фромма відчуження від себе - це перш за все ставлення людини до свого «Я» як до ринкового товару, який необхідно продати на «особистісному ринку» якнайдорожче. Про таку людину Е. Фромм пише: «Її відчуття бере початок не в активності - люблячого і мислячого індивіда, а в його соціоекономічній ролі. Якщо людину запитати: «Хто ти?», вона подібно машині, буде відповідати: Я - лікар, робітник, клерк та ін. ». Людина є абстракція, відчужена від своєї реальної природи. Її тіло, думки, душа - це її капітал і її життєве завдання - отримати вигоду зі свого я »[5, с. 141-142]. Аналізуючи психіку і силу духу людини Е. Фромм бачив своє завдання у здійсненні реформації психоаналізу З. Фрейда. Отриманий результат забезпечив створення в рамках неофрейдизму своєрідної концепції відчуженої людини, яка живе у постійному страху. Страх є живильним середовищем «універсального неврозу».

В умовах персоніфікації суспільних відносин відбувається деперсоніфікація особистості. Відчужена особистість втрачає контакт зі світом. Ворожість світу породжує страх. Відповідною реакцією на страх є формування захисних механізмів: перетворення невротичного страху в раціональний, перед зовнішньою небезпекою; придушення страху транквілізаторами (алкоголем, наркотиками і т.п.); пошук кохання і схвалення за всяку ціну; гонитва за владою, престижем і володінням; покірність або втеча від суспільства. Ці ірраціональні форми захисту не вирішують проблему «універсального неврозу», а тільки погіршують стан особистісного відчуження. Тобто відчуження виступає психологічним захистом особистості. Таке відчуження притаманне кожному, і вважається нормальним явищем, якщо воно не стає надлишковим і хворобливо загостреним [2, с.43]. Ці погляди на природу і прояви відчуження особистості в сучасному суспільстві не могли не вплинути на уявлення вчених про розвиток особистості в онтогенезі.

Конфлікт особистості та її оточення досить вдало розкрив Кароль Войтила, який розглядає відчуження як протилежність участі: «Відчуження означає не що інше, як заперечення участі, послаблення чи навіть знищення можливості переживання іншої людини як «іншого я», а через це і певне спустошення ситуації «я — інший». Відчуження, стверджує мислитель, — це такий стан людини, у якому вона нездатна переживати іншу людину як «інше я».

Участь і відчуження виявляються також у стосунках типу «ми» — тобто у спільноті людей, що між собою в певний спосіб пов’язані та становлять певну єдність. Участь тут полягає у тому, що людина, існуючи та діючи спільно з іншими, таким чином сповнює саму себе. К. Войтила протиставляє засади персоналізму індивідуалізму та тоталітаризму, «тому що обидві ці концепції нищать в людській особі можливість і певною мірою саму здатність участі. Вони позбавляють людину права на участь». Індивідуалізм і тоталітаризм, стверджує мислитель, є знаряддями відчуження.

Головним прагненням особи є самосповнення, яке досягається на основі діяння та існування «спільно з іншими». Відчуженням є все те, що позбавляє людину можливості саме такого самосповнення. К. Войтила пов’язує відчуження з недосконалими, дефективними устроями — суспільним, економічним, політичним, міжнародним. І критерієм поліпшення таких устроїв, за думкою мислителя, може слугувати лише критерій персоналістичний.

Висновки: Виходячи з вищевикладеного зрозуміло, що єдиного підходу до трактування та визначення феномену «особистісного відчуження» немає, тому що кожна із наук та підходів розкриває свій аспект відчуження. Проблема відчуження є настільки значимою, що неможливо базуватися у своїх висновках лише на одному з аспектів та ігнорувати інші. Одним з найбільш важливих є філософсько-психологічний аспект, адже філософія багато в чому розкриває саму суть поняття «відчуження», натомість психологія дозволяє визначити особливості та характер саме «особистісного відчуження» та намітити шляхи його подолання. Дослідження феномену «особистісного відчуження» є актуальним для сьогоднішнього суспільства, яке на даний момент знаходиться в умовах значної економічної нестабільності та невизначеності. А подальша розробка феномену «особистісного відчуження» та шляхів його подолання стане важливим кроком для подолання суспільних негараздів та проблем.

Література

1. Александрова О.В. Відчуження як форма розвитку культури / О.В Александрова // автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософських наук: спец. 09.00.04 «Філософська антропологія та філософія культури» — К.: Наука, 1996. — С. 52.

2. Коджаспирова Г.М. Педагогический словарь / Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. // Педагогический словарь - М.: Академия, 2000. — С. 176.

3. Гречкосій Р. Н. Поняття свободи в філософії Е. Фромма і Ф.Ніцше як прояв людської сутності / Р. Н. Гречкосій // Молодий вчений. - 2013. - №10. - С. 634-640.

4. Фромм Э. Человек для себя / Э. Фромм // Человек для себя — М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. — С. 157

5. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм // Бегство от свободы — М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. — С. 268

6. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — С. 516.

7. Jonson Fr. Alienation. Concept, terminology and meanings / Ed. by Fr. Jonson // Alienation. Concept, terminology and meanings, N.Y., 1973.

8. Duhzssen A. Philosophic alienation and the problem of other minds // А. Duhzssen // Philos. Rev. - 1969. V. 66. № 4.

Анотація: У даній статті здійснено теоретичний аналіз філософсько-психологічного феномену «особистісного відчуження»; наведено та розкрито погляди на дане поняття представників різних сфер наукових пошуків; визначено актуальну проблематику досліджуваного явища та намічено необхідність розробки поняття «особистісного відчуження».

Ключові слова: «особистісне відчуження», нестабільність, невизначеність, суспільство, свобода, діяльність, страх, захисний механізм, конфлікт особистості.

Наши рекомендации