Рушійні сили розвитку особистості.

У психології розвитку існують поняття передумов, умов, джерел та рушійних сил психічного розвитку дитини. До передумов розвитку відносяться біологічні особливості організму людини: здоровий людський мозок та нервова система, індивідуальні особливості нервової системи, стать та зовнішній вигляд людини (індивідні характеристики). Передумови створюють біологічну основу розвитку, роблять можливими процеси нормального розвитку.

Джерелом розвитку є соціальне середовище, яке надає дитині матеріал для розвитку. Соціальне середовище складається з предметів матеріальної та духовної культури, людей, що оточують дитину. Проте самостійно дитина не спроможна засвоїти оточуючий світ. Вона робить це лише під керівництвом дорослих, лише за умов спілкування з дорослими. Психічні функції спочатку виникають в процесі спілкування дитини з дорослими і лише пізніше - як власні психічні функції дитини.

Рушійні сили психічного розвитку - це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку дитини на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст її психічного розвитку. Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя. Внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу мають свій зміст, форму виявлення і способи подолання. На початкових етапах розвитку особистості внутрішні суперечності можуть не усвідомлюватися, але поступово перетворюючись в об'єкт самосвідомості, вони спонукають індивіда на свідоме цілеспрямоване самовдосконалення.

Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набуваючи новою змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх.

Види протиріч:

1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь ) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами.

2. Між новими цілями, прагненнями, потребами особистості і рівнем оволодіння засобами і можливостями, необхідними для їх задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями дитини і наявним соціальним статусом (між бажаним майбутнім і теперішнім місцем в системі суспільних відносин); між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності. Суперечності виникають також в процесі підпорядкування безпосередніх, близьких, індивідуальних мотивів більш опосередкованим, віддаленим, суспільним мотивам діяльності.

3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку;

4. Між динамічністю і статичністю, між інертністю (стійкістю) і мінливістю (рухливістю); між звичними способами життя і необхідністю їх змінювати зі зміною умов.

5. Між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин.

Взаємовідносини особистості і середовища відбуваються як шляхом гомеостазу, так і гетеро стазу. Гомеостаз: люди мотивовані перш за все прагненням зменшити напругу і зберегти внутрішній стан рівноваги. Гетеростаз: люди мотивовані, головним чином, прагненням до особистісного зростання, пошуку стимулів і до самопрояву.

Гомеостаз - рухомо рівноважний стан якоїсь системи, який зберігається шляхом її протидії зовнішнім і внутрішнім чинникам, підтримка сталості різних фізіологічних параметрів організму. Поняття гомеостазу склалося спочатку у фізіології для пояснення сталості внутрішнього середовища організму і стійкості його основних фізіологічних функцій. Ця ідея була розвинена американським фізіологом У. Кеннон у вченні про мудрість тіла як відкритої системи, безперервно підтримуючого стабільність. Отримуючи сигнали про зміни, що загрожують системі, організм включає пристрої, що продовжують працювати, поки не вдасться повернути її в рівноважний стан, до колишніх значень параметрів. Принцип гомеостазу перейшов з фізіології в кібернетику і інші науки, у тому числі психологію, знайшовши більш загальне значення принципу системного підходу та саморегуляції на основі зв'язку зворотного. Уявлення про те, що кожна система прагне до збереження стабільності, було перенесено на взаємодію організму з оточенням. Таке перенесення характерне, зокрема: 1) для необіхевіорізма, який вважає, що нова рухова реакція закріплюється завдяки звільненню організму від потреби, яка порушила його гомеостаз; 2) для концепції Ж. Піаже, яка вважає, що розумовий розвиток відбувається в процесі урівноваження організму з середовищем; 3) для теорії поля К. Левіна, згідно якій мотивація виникає в нерівноважній «системі напруг»; 4) для гештальтпсихології: при порушенні балансу компонентів психічної системи вона прагне до його відновлення. Однак принцип гомеостазу, пояснюючи явище саморегуляції, не може розкрити джерело змін психіки та її активності.

Гетеростаз - поняття, що означає можливість збереження різних станів у системі. У психології використовується в теоретичних моделях опису внутрішнього світу особистості, що характеризується суперечливими станами, цінностями і т.п., не проявляючи тенденції до збалансованості. У людей можуть одночасно бути присутнім суперечливі почуття і відношення, які проявляються в залежності від контексту.