Рушійні сили розвитку особистості

Психологія виховання грунтується на висновку вітчизняної психо-погії про те, що людська психіка розвивається як система, що само-пдосконалюється (І. Павлов). Постійно порушується та знову віднов-іпоється рівновага між організмом і зовнішнім середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноваження — постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги. "Зняття" одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, зумовлюють нові дії, подальше вдосконалення діяльності особистості.

Таким чином, психіка, свідомість дитини розвиваються як результат її власної активної діяльності з опанування об'єктивної дійсності, діяльності, опосередкованої відносинами з дорослими. Як вважає ('. Рубінштейн, "педагогічний процес як діяльність учителя-виховате-іія формує особистість дитини, що розвивається, і в міру того, як педагог керує дитячою діяльністю, а не підмінює її. Будь-яка спроба вихо-вателя-вчителя "внести" в дитину пізнання і моральні норми, минаючи нласну діяльність дитини з опанування ними, підриває основи здорового розумового і морального розвитку дитини, виховання її особи-стісних властивостей і якостей".

Зазначимо, що зовнішні суперечності, тобто суперечності між людиною і навколишнім середовищем, власне ще не є джерелом розвитку. Як вважає Г. Костюк, лише коли зовнішні суперечності інтеріори-чуються, стають внутрішніми, породжують у людині протилежні тенденції, що вступають у боротьбу між собою, вони стають джерелом її активності, спрямованої на подолання внутрішніх суперечностей через формування нових способів поведінки .

За Г. Костюком, основною суперечністю, що закономірно проявляється на всіх вікових етапах і по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, є розбіжності між новими потребами, цілями, прагненнями особистості та досягнутим рівнем опанування засобів, необхідних для їх задоволення, причому в соціальних умовах процес опанування цих засобів здебільшого відстає від зазначених розбіжностей.

Важливо й те, що, як правило, на ранніх етапах розвитку людина ще не усвідомлює суперечність внутрішніх тенденцій. Лише в подальшому ця суперечність стає предметом самоусвідомлення, переживається як невдоволеність людини собою, з'являється прагнення до її подолання.

Існують також розбіжності між бажаним, очікуваним та наявним, теперішнім. Виникають суперечності між досягнутим рівнем розвитку людини та способом її життя, місцем у суспільстві. Мотиваційний аспект розвитку особистості, як правило, випереджає операційний і змістовний, спонукаючи до вдосконалення останніх. Формування нових мотивів діяльності особистості передбачає боротьбу старого і нового, розвиток здатності підпорядковувати безпосередні мотиви діяльності більш віддаленим у часі опосередкованим.

Поняття про діяльність

Особистість дитини розвивається внаслідок її діяльності. Під людською діяльністю розуміють свідому активність, що виявляється в системі дій та операцій, спрямованих на досягнення поставленої мети . Діяльність як специфічний вид людської активності спрямована на пізнання і творче переосмислення оточуючої реальності, у тому числі людини та умов її існування.

Найважливіші характеристики діяльності людини — мотив, мета, предмет, структура і засоби.

На думку Д. Ельконіна, психічний розвиток відбувається у вигляді опанування дитиною двох типів діяльності: орієнтація в основних сенсах людської діяльності та засвоєння цілей, мотивів і норм людських мчаємин (безпосередньо-емоційне спілкування немовляти з дорослим, рольова гра дошкільнят, інтимно-особистісне спілкування підлітків); освоєння суспільно сформованих способів дій з предметами і еталонів ииокремлення у предметах тих чи інших аспектів (маніпулятивно-пред-метна діяльність дитини раннього віку, навчальна діяльність молодших школярів, навчально-професійна діяльність старших школярів).

Невідповідність потребнісно-мотиваційної сфери дитини, яка формується через діяльність першого типу, її операційно-технічним можливостям, які дитина опановує через діяльність другого типу, і становить визначальну рушійну суперечність психічного розвитку дитини.

Поняття про провідну діяльність

Посилення розглядуваної суперечності призводить до зміни провідної діяльності, за якої передусім і формуються психічні новоутворення, необхідні для подолання цієї суперечності.

Кожному періоду дитинства відповідає певна провідна діяльність. Д. Ельконін провідною діяльністю для немовлят називає безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим, для дітей раннього віку — предметно-маніпулятивну діяльність, для дітей дошкільного віку — рольову гру, для молодших школярів — навчальну діяльність, для підлітків — інтимно-особистісне спілкування, для періоду ранньої юності — навчально-професійну діяльність.

Таке визначення провідних видів діяльності не є загальноприйнятим. Так, Д. Фельдштейн вважає, що провідною діяльністю для підліткового віку є розгорнута суспільно корисна діяльність в усіх її формах (трудовій, суспільно-організаційній, художній, спортивній, навчальній). М. Каган наголошує, що для періоду ранньої юності провідною є ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук сенсу життя, самостійне визначення моральних, політичних і естетичних ідеалів тощо.

Зауважимо, що в усіх цих підходах зазначаються різні суперечності, проте всі вони, без сумніву, є джерелом особистішого розвитку.

Наши рекомендации