Психологічні основи доказування

Розслідування, як і судовий розгляд, по суті є пізна­вальним процесом. Пізнання, здійснюване слідчим або суддею, втілюється у форму доказування. Процес нако­пичення певних фактів, що доказують або спростовують подію злочину або обставини, пов'язані з цивільно-пра­вовими спорами, є процесом оперування доказами, про­цесом доказування.

Розумова діяльність слідчого або судді підкоряється загальним закономірностям психічних процесів і в цьому аспекті має багато спільного з розумовими процесами, здійснюваними в інших галузях знань і суспільного жит­тя. Водночас розумова пізнавальна діяльність цих осіб має специфіку, обумовлену предметом пізнання — про­типравними діями і цивільно-правовими спорами.

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

У процесі пізнання, здійснюваному при розсліду­ванні злочинів, а також при розгляді кримінальних і цивільних справ широко застосовуються категорії діа­лектики. Будучи ступенями пізнання, категорії аналізу і синтезу, причини і наслідку, сутності і явища, загально­го й окремого, тотожності і відмінності дають змогу вста­новити об'єктивну істину.

Розглядаючи різноманітну інформацію, слідчий або суддя аналізує її, встановлює причинні зв'язки із досліджуваними фактами, синтезує й оцінює отримані результати, визначаючи їхнє доказове значення. Будую­чи версії, виявляючи їхнє підтвердження чи спростуван­ня, слідчий або суддя використовує методи пізнання, що сприяють встановленню об'єктивної істини.

У психологічному аспекті розумовий процес слідчого або судді є процесом вирішення складних завдань, що пов'язано із певними творчими зусиллями. Не завжди поставлені завдання можуть бути вирішені на основі лише наявних вихідних даних. Тому їхнє вирішення ви­магає творчого уявлення, яке породжує припущення, що допомагають усунути відповідні прогалини. Джерелами такого уявлення є минулий досвід, знання і наявні в роз­порядженні дослідника дані. Поштовхом до творчого уявлення є потреби у вирішенні поставленого завдання. Досвід людини як підстава для уявлення становить су­купність результатів діяльності й у цьому аспекті розгля­дається як суспільний і особистий.

Уявивши собі характер досліджуваного завдання, слідчий або суддя мобілізує запаси знань, що дає йому змогу висловити ряд припущень — версій стосовно обста­вин діяння. Надалі у вирішенні поставленого завдання важлива роль належить моделюванню як способу відтво­рення тих або інших обставин, що сприяють пізнанню. Моделювання передбачає створення уявної чи практич­ної структури, яка відтворює певні дії або обставини, вла­стивості чи стани тих або інших об'єктів.

9 4-460

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

Моделювання в діяльності слідчого або судді сприяє пізнанню конкретного, має широкі можливості для ви­вчення властивостей і сторін окремих об'єктів, у багатьох випадках дає змогу встановити конкретні обставини, вирішити питання щодо існування тієї чи іншої події, фак­ту. Так, слід, залишений на місці події автотранспортом, дає можливість створити його модель щодо виду, марки, індивідуальних особливостей протектора. Сукупність слідів на місці події дає змогу створити уявну модель події, її динаміки, кількості осіб, які брали участь у ній. Прове­дення слідчого або судового експерименту дає можливість у процесі його моделювання встановити ймовірність здійснення певних дій, появу тих або інших результатів. Іншими словами, діяльність, пов'язана з моделюванням у його будь-яких формах, сприяє пізнанню окремих обста­вин і фактів і зрештою — встановленню об'єктивної істи­ни. Моделі, використовувані в пізнавальній діяльності, поділяють на два види: матеріальні й ідеальні.

Матеріальні моделі відтворюють реально які-небудь предмети, обстановку, дії, явища. До них можна віднести такі предмети, що мають значення для судочинства, як зліпки, відбитки, фотознімки, макети тощо.

Ідеальні або уявні моделі — це образи, що мають пев­ний зміст, виражений у поняттях. Це насамперед будь-які припущення, версії, уявне прогнозування здійснюваних для досягнення певної мети дій. Наприклад, припущення щодо характеру події злочину або мети цивільно-правової угоди, прогнозування ходу майбутнього допиту, обшуку, перевірки показань на місці становлять моделі різної спрямованості, що мають єдиний зміст — уявне відтво­рення минулого або майбутнього у сфері кримінально-процесуальної чи цивільно-процесуальної діяльності.

Моделі також прийнято класифікувати на статичні (матеріальні) і динамічні (уявні). Останні є рухомими, такими, що розвиваються або втрачають своє значення в

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

процесі перевірки їхніх пізнавальних якостей. Мате­ріальні моделі здебільшого передують формуванню уяв­ної моделі, виконуючи ряд важливих функцій, зокрема орієнтації, зіставлення даних (матеріалів) для експертно­го дослідження.

Взаємозв'язок моделей можна простежити на такому прикладі з практики. На залізничних коліях було вияв­лено труп чоловіка з численними пораненнями голови. У ході судово-медичного розтину в мозковій речовині жерт­ви був виявлений металевий уламок, що нагадував гост­ру частину ножа. На основі чого слідчий висловив припу­щення про те, що жертву було поранено ножем і при об­шуку у підозрюваного може бути знайдений ніж з відпо­відним дефектом. Побудувавши уявну модель ножа (пер­ша частина — виявлений уламок), слідчий висунув вер­сію про можливе виявлення другої частини ножа у підо­зрюваного. Останній, не припускаючи, що слідчий має таку інформацію, при обшуку показав усі наявні в нього ножі, серед яких був ніж з дефектом, що нагадував роз­шукуваний. При провадженні трасологічної експертизи було встановлено, що уламок, вилучений при судово-ме­дичному розтині, і частина ножа, виявлена у підозрюва­ного, становлять одне ціле.

Процес пізнання істини при розслідуванні злочинів і в ході судочинства обумовлюється логічністю мислення. Правильне осмислення фактів, що спостерігаються, вста­новлення їх причинних відношень, побудова обґрунто­ваних версій, оцінювання отриманої інформації — не­обхідні етапи у встановленні істини. Очевидність необ­хідності застосування законів логіки ілюструється тими негативними наслідками, що спостерігаються у резуль­таті припущених при розслідуванні й у судовому роз­гляді логічних помилок. Ще відомі факти, коли злочини залишаються нерозкритими не тому, що відсутні докази їхнього вчинення, а тому, що ці докази неправильно

9*4-460

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

осмислені, неправильно оцінені, покладені в основу по­милкових версій розслідування.

Об'єктивна істина в судочинстві може бути досягнута тільки в результаті раціонального пізнання. Однак поряд із правильним трактуванням ролі і значення логічного мислення в процесі пізнання істини висловлюються дум­ки, згідно з якими інтуїція також може розглядатися як елемент, що сприяє досягненню істини. Наділяючи інтуїцію невластивим їй змістом, трактуючи її як один із шляхів пізнання, окремі автори вільно чи мимоволі про­тиставляють її логічному мисленню, а часом відводять їй місце, рівноцінне за значущістю логічній діяльності мислення.

Неправильне розуміння інтуїції може спричинити помилкові практичні рекомендації, що орієнтуватимуть слідчих і суддів не на аналіз доказів у справі і висування обґрунтованих версій, а на підсвідоме, продиктоване «надчуттям» угадування того, що може бути пізнане тільки в процесі логічного раціонального мислення.

Трактування інтуїції як підсвідомого, мимовільного, нелогічного прийняття рішення чи здійснення якої-не-будь дії є вульгарним трактуванням, перенесення якого на оцінку доказів, формування внутрішнього переконан­ня слідчого або судді є недоцільним.

Деякі вчені, досліджуючи проблему інтуїції, зводять її до емоційного моменту в пізнанні, вважаючи, що інтуїтивні висновки виникають з емоційного боку пізнан­ня, не піднімаючись до логічного (раціонального) пізнан­ня (М. С. Строгович). Це твердження не зовсім точне.

Інтуїція не зводиться тільки до емоційного. Інтуїтив­не знання протиставляється логічному як не вивідне, а як підказане «надчуттям», натхненням, непоясненими імпульсами. Це означає його відірваність і від емоційно­го, і від логічного ступенів пізнання. Якби таке знання виводилося з емоційного пізнання, воно могло б бути не-

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

точним, неправильним, але воно протиставляється зви­чайному ходу пізнання як надлогіка, щось більш глибоке і тому «незбагненне». Саме у цьому і полягає містичний момент розуміння інтуїції.

Пояснення раптовості вирішення поставленого за­вдання можна проілюструвати міркуваннями І. П. Павлова з приводу проведених ним експериментів. Учений наво­дить приклад, коли він ніби інтуїтивно знайшов правильне пояснення експерименту. «...Адже мені самому, — писав І. П. Павлов, — спершу не було зрозуміло, звідки йшла правильність мого припущення. Виходило, — інший ска­зав би, — інтуїція, сам здогадався, а не розумів, через що». Проаналізувавши цей випадок, І. П. Павлов так роз'яснив сутність інтуїції: «Я результат пам'ятав і відповів правиль­но, а весь свій ранній шлях думок забув. Ось чому і здавало­ся, що це інтуїція. Я вважаю, що всі інтуїції так і слід ро­зуміти, що людина остаточне пам'ятає, а весь шлях, яким вона підходила, готувала, вона його не підрахувала до дано­го моменту»¹. Таким чином, інтуїція — це знання, що ви­никає без усвідомлення шляхів і умов його одержання.

Слідчий, як і суддя, при оцінці доказів не повинен по­кладатися на свої враження, якщо вони підсвідомі. Ло­гічні висновки, до яких він приходить внаслідок такої оцінки, повинні ґрунтуватися на дослідженні конкрет­них доказів, наявних у справі. Нехтування цим прави­лом може спричинити безпідставне обвинувачення й осу­дження невинної особи.

До психологічних основ доказування належить та­кож внутрішнє переконання як необхідний елемент оцінки доказів. Переконання як ставлення суб'єкта до своїх знань, висновків і рішень, як почуття впевненості є психологічною категорією, що підкреслюється першою частиною терміна — «внутрішнє».

¹ Павловские среды. — Т. 2. — С. 227.

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

Повна переконаність є психологічною гарантією пра­вильності рішень, прийнятих у процесі судочинства. Пере­конання забарвлене емоційно-вольовими характеристика­ми як знання, що формується у галузі суспільних відносин.

Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає суб'єктивну впевненість у відповідності суб'єктивної оцінки об'єктивно існуючим обставинам чи фактам. Суб'єктивність внутрішнього переконання як його форма не лише не виключає, а, навпаки, передбачає об'єктив­ний зміст. У цьому аспекті внутрішнє переконання є однією з форм відображення об'єктивної дійсності. Буду­чи за своїм змістом відображенням об'єктивної дійсності, внутрішнє переконання, однак, не виконує ролі кри­терію істинності того, що пізнається у кримінальній справі. Критерій істини в цій галузі, як і в усіх інших галузях пізнання, — практика.

У своєму формуванні внутрішнє переконання прохо­дить безліч етапів, починаючи від почуттєвого і завер­шуючи логічним. Серед них можна виділити кілька ос­новних: 1) аналіз певних обставин, матеріалів (названо­му етапу передує почуттєве пізнання); 2) зіставлення результатів аналізу з іншими матеріалами (тут велике значення має минулий досвід, рівень знань особи в до­сліджуваній галузі); 3) синтез, що передбачає створення основи для почуття переконання.

Психологічні етапи формування внутрішнього пере­конання пронизують правосвідомість суб'єкта. Аналізую­чи й оцінюючи кожну обставину розслідуваної чи розгля­дуваної справи, слідчі і судді керуються комплексом своїх моральних, правових уявлень, що визначають, зрештою, соціальну характеристику внутрішнього переконання. Саме тому всі спроби трактувати почуття впевненості, пе­реконання як інтуїтивне, що не піддається ніякому кон­тролю, повинні визнаватися такими, що суперечать на­уковому розумінню формування переконання.

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

Зазначимо, що волю і незалежність внутрішнього пе­реконання судді, прокурора, слідчого не можна розуміти як свавілля, як особистий, ні від чого не залежний роз­суд. Вільним може вважатися тільки те переконання, що правильно і повно відображає факти, які спричиняють необхідність застосування закону.

Обґрунтованість внутрішнього переконання є його невід'ємною властивістю, оскільки становить необхідну змістовну основу структури розумових процесів при фор­муванні внутрішнього переконання. Внутрішнє переко­нання має відповідати певним вимогам: а) ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку; б) докази повинні бути перевіреними; в) кожен доказ по­винен бути розглянутий окремо й у сукупності з іншими доказами; г) виходити з усебічного, повного й об'єктив­ного розгляду матеріалів справи.

§ 4. Психологія планування й організації процесуальної діяльності

Психологічні основи планування слідчої (судової) діяльності обумовлюються загальними положеннями планування роботи з урахуванням специфіки названої галузі. У психології праці планування розуміють як ро­зумовий процес, що включає порядок, послідовність і очікувані результати майбутніх дій. З психологічного погляду планування діяльності полягає в тому, що люди­на уявно намічає шляхи, способи, заходи і терміни вико­нання певних дій, які вирішують окремі завдання і при­водять зрештою до досягнення поставленої мети. Таким чином, у процесі планування спочатку створюється діяльність в уявленнях.

;, У психології праці процес планування рекоменду­ється будувати за етапами. Перший з них — орієнтуваль­не планування, при якому усвідомлюються, зважуються,

оцінюються можливості вирішення завдання. Другий етап — організаційне планування, в якому обміркову­ються умови і форми майбутньої діяльності. Третій етап — планування виконання — передбачає уявну побу­дову діяльності з її компонентів, що визначають майбут­ню поведінку. Нарешті, може мати місце і такий етап, як допланування, що передбачає доповнення розробленого плану новими даними або деталізацію його.

Планування в слідчій (судовій) діяльності має спе­цифічні риси, обумовлені його головною метою — вста­новленням об'єктивної істини. Оскільки планування в цих умовах передбачає пошук інформації, слідів, доказів тощо, то воно ґрунтується на побудові версій. Останні відіграють роль необхідних орієнтирів, яким підкорений напрям розумової діяльності і побудова завдань, спрямо­ваних на організацію роботи. Тут гіпотетична діяльність на відміну від вирішення розумових завдань у плану­ванні трудового процесу в інших галузях характери­зується багатоаспектністю, наявною невизначеністю, що пояснюється незначною кількістю вихідних даних, а та­кож відсутністю останніх або маскуванням, що спотво­рює розуміння сутності події або факту. Висуванню версій передує складний аналіз, установлення причин­них зв'язків, що стосуються досліджуваної події. Більше того, висунення версій має багатозначний характер, тому що обмежена кількість інформації дає змогу висунути од­ночасно кілька припущень — версій, що у процесі пе­ревірки можуть бути відкинуті як необґрунтовані.

Великі труднощі викликає планування розслідування злочинів, особливо на етапі висування версій. Сама побу­дова версій характеризується значною розумовою діяльністю, яка передбачає не лише висунення власне версії — обґрунтованого припущення щодо події, факту, особи, яка вчинила діяння, але і висловлення так званих висновків, даних, що з необхідністю повинні випливати з 136

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

припущення, яке допускається. Так, якщо йдеться про висунення версії щодо місця й особи, яка вчинила убивст­во, то прогнозування наслідків має включати дані про те (якщо припущення правильне), що на місці події мають бути виявлені сліди перебування цієї особи, а на самій лю­дині — сліди причетності до події — кров, сліди боротьби, нашарування на одязі, які свідчать про можливий кон­такт у період події злочину. Названі фрагменти, з яких відновлюється картина події, ілюструють не лише розу­мову діяльність, але і побудовану на її основі організацію розслідування. Планування судової діяльності, пов'яза­ної із з'ясуванням, досягненням об'єктивної істини, дещо спрощується діяльністю, початою в процесі розслідуван­ня, хоча в окремих випадках результдти останньої мо­жуть бути повністю спростовані у зв'язку з недоведеністю або обставинами, що недавно стали відомими.

В основі організації будь-якого виду діяльності лежить вирішення розумових завдань, які визначають загальні та окремі напрями такої організації. Розумове завдання є підґрунтям майбутньої загальної моделі організації будь-якого процесу або окремого випадку. Організація того або іншого виду діяльності, навіть у найпростішому вира­женні, починається з вирішення завдань, пов'язаних з обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності.

Якщо згідно з викладеним звернутися до розумових завдань, що вирішуються в процесі судочинства, то мож­на виділити серед них два найбільш значні типи. Перший включає завдання, що умовно можна назвати ідеальними розумовими, другий становлять так звані реальні розу­мові завдання.

Ідеальні розумові завдання — це насамперед слідчі версії. Як правило, вони пов'язані з уявними побудова­ми, що спрямовані на пошук пояснень злочинної події або іншого факту і не містять у собі діючого організа­ційного елементу. Проте вони тісно пов'язані з іншим ти-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

пом завдань, що мають організаційний і в цьому сенсі ре­альний характер. Зазначені типи розумових завдань взаємообумовлені. Наприклад, ідеальні розумові зав­дання є підґрунтям для виникнення і здійснення орга­нізаційних розумових завдань, пов'язаних з перевіркою висунутих версій, організацією процесуальних і опера-тивно-розшукових дій.

Обидва типи завдань виконують пізнавальну функцію як ізольовано, так і у взаємозв'язку. Якщо розумові зав­дання, пов'язані з побудовою різноманітних версій, у літе­ратурі досліджені досить детально, то завдання, що стосу­ються організації діяльності слідчого або судді, розгляда­ються фрагментарно, у зв'язку з загальними проблемами наукової організації праці або організацією окремих про­цесуальних дій. Так, розгляд реальних розумових зав­дань — завдань щодо організації судово-слідчої діяль­ності — дає змогу класифікувати їх: 1) завдання щодо ви­значення джерел інформації; 2) завдання щодо організації процесуальних і оперативно-розшукових дій; 3) завдання з координації діяльності; 4) завдання з економії процесу­альних засобів і визначення строків діяльності; 5) завдан­ня щодо організації профілактичних заходів.

Психологія організації ґрунтується не лише на ро­зумінні тих або інших завдань, пов'язаних з досягненням мети, але й на вмінні правильно знайти оптимальні шля­хи їхнього вирішення. У цьому аспекті важливу роль відіграє творчий елемент у судово-слідчій діяльності, що полягає у виборі найбільш ефективних процесуальних дій, їхніх систем, ступеня і послідовності використання. Значна увага в організації діяльності осіб, які здійснюють функції в судово-слідчій роботі, відводиться їхнім особис-тісним нахилам і здібностям (організатор, виконавець, індивідуаліст, колективіст тощо), що істотно впливає на відповідність обраної соціальної ролі службовому стано­вищу і визначає ефективність виконуваних функцій.