Молода альтернативна проза С.Жадана, Л.Дереша, І.Карпи, С.Поваляєвої, Т.Малярчук, С.Ушкалова, А.Дністрового, С.Андрухович

План

На межі тисячоліть в українській літературі відбувається своєрідна постмодерна революція, однією з основних рис якої є руйнація усталених літературних норм і внесення в традиційні наративні візї, стратегія яких спрямована на пошук відповідної форми для реалізації кожного художнього задуму автора-експериментатора. В українській літературі початку ХХІ століття спостерігаємо формування нової світоглядної парадигми, у якій органічно переплетені різноманітні інтерпретації істин буття, позначені єдністю ідейно-тематичних тенденцій. Яскрава індивідуальність письменників є підґрунтям формування індивідуального типу художньої свідомості й формування певних стильових тенденцій у літературі. До визначальних рис письменників антології слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, частково опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур; іронічність, пародійність тощо.

Провокативною в зазначеному аспекті є творчість сучасних письменників, так званої, альтернативної прози, що увійшли до антології “Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років”. По-різному можна сприймати їх твори, проте безперечним залишається аксіома: їх творчість цікава як об’єкт дослідження. У післямові “Пальці двох рук” упорядник книги Сергій Жадан так умотивував склад персоналій антології: “… в ній містяться тексти людей, які для мене особисто багато в чому і визначили літературні двотисячні, принаймні, вони, люди й тексти, цілком укладаються в ці десять років життя та літератури, виступаючи щодо них свідками та підозрюваними водночас”.

За визначенням Івана Андрусяка, сьогодні “привертає особливу увагу активне становлення так званої “молодіжної” – зорієнтованої найперше на юну авдиторію – прози. Тут аспект доволі широкий – від “гормональних рефлексій” Ірени Карпи до “авантюрної соціалки” Сергія Жадана та студій над проблемою підліткової злочинності Анатолія Дністрового”.

Якщо хтось із сучасних авторів і може претендувати на звання “письменника XXI сторіччя”, то це саме він – Любко Дереш. Написавши роман “Культ” ще учнем 9 класу математичного ліцею у Львові, Любко спричинив не просто фурор – він перевернув догори ногами дотихчасову традицію сприйняття письменника.

Любко Дереш народився у 1984 році у містечку під Львовом. Навчався за спеціальністю “Облік і аудит”. Свій перший роман Любко Дереш написав у 15 років, а видано його було, коли авторові виповнилося сімнадцять. Договір про вихід дебютного роману “Культ” у видавництві “Кальварія” підписували батьки на той час іще неповнолітнього автора. Після опублікування, роман відразу спричинив неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях, викликав цілий шквал інсинуацій: не міг, мовляв, настільки молодий юнак створити такий зрілий і об’ємний твір. Серед “дійсних” авторів роману називались і Володимир Єшкілєв, і Юрко Іздрик, і ще багато інших письменницьких імен.

Роман “Культ” був перекладений польською і німецькою мовами. Сам автор перетворився на зірку міжнародних книжкових ярмарків.

Творчість Л. Дереша дістала широкий розголос у пресі, зокрема німецькій і польській. Автор живе та працює у Львові. Він став автором кількох національних бестселерів “Культ” (2002 р.), “Поклоніння ящірці” (2004 р.), “Архе” (2005 р.), “Намір!” (2006 р.), “Трохи пітьми” (2007 р.), лідером нового літературного покоління і молодіжним кумиром. Права на видання його книжок купили провідні видавництва Європи.

Романи “Культ”, “Поклоніння ящірці” й “Намір!” становлять собою трилогію, не тільки тому, що перебувають у спільному хронотопі – наші дні, Галичина, містечко Мідні Буки, а й тому, що являють собою досі найповніший в українській літературі образ нового покоління. “Культ” містить у собі елементи трилеру, “Поклоніння ящірці” – детективу, “Намір!” – роман про подорож у пам’ять. В них широко висвітлено проблему молодіжних субкультур, показано протистояння між формалами і неформалами. Описи молодіжних субкультур у романі дуже точні й колоритні.

Сергій Жадан.Організатор різноманітних культурологічних і художніх акцій, поп-концертів, виставок, концертів класичної, духовної і нетрадиційної музики, вуличних акцій. Автор поетичних збірок “Рожевий дегенерат” (1993), “НЕП” (1994), “Цитатник” (1995), “Генерал Юда” (1995), “Пепсі” (1998), “Два міста” (2000), “Балади про війну і відбудову” (2001). До книжки “Біг Мак” (К.: Критика, 2006) увійшли подорожні нотатки під назвою “Біг Мак” (2003) і поетична збірка “Історія культури початку століття” (2003). С. Жадану належить автобіографічний роман про власне покоління “Депеш Мод” (2005), псевдоісторична книжка про Нестора Махна й український анархізм, написана у формі подорожніх нотаток, “Anarchy in the Ukr” (2005), книжка історій “Гімн демократичної молоді” (2006), найвеселіша серед яких – “Власник найкращого клубу для геїв”. Визнаний критикою як лідер поетичного покоління 90-х. Створюючи власне естетичне поле, Жадан спромігся поєднати українську поетичну традицію (зокрема футуристичну, семенківську) із панк- і рок- субкультурами, із знаково-символічною розмірністю буття занепалих промислових маргінесів сучасного східноукраїнського міста, з постімперськими інтонаціями Одена і Бродського.

Жадан є членом Асоціації українських письменників, а з лютого 2000 року ще й Віце-президентом АУП. Був членом літературної корпорації “Червона Фіра”, співредактор часопису “Гігієна”.

Жаданова проза зводиться головно до публіцистики. Темпи, з якими цей автор уклав вибране під назвою “Капітал” (2006), включивши до нього всі прозові твори, крім “Біг Маку”, свідчать усе-таки про його знижені вимоги до власного письма, а також про любов публіки, зокрема молоді, що переважно й читає С. Жадана, до дешевого епатажу.

Його проза – це зрозуміле, легке письмо. Навіть мат тут не завадить. С. Жадан, фіксуючи щоденну мову пересічних українських громадян, насправді любить мат, і захоплюється матом.

Сергій Жадан, як поет, і в прозовому тексті чудово відтворює цілий спектр емоцій, зокрема легке занепокоєння, хвилювання, обурення й праведний гнів. У текстах постійно відчувається авторів холеричний темперамент. Жаданова література розрахована на підлітків, які зазвичай уважають себе за “пуп землі”, невипадково його вважають “вічним підлітком”. Окрім епатажу, саме егоїзм, що часто асоціюється з егоцентризмом, притягує до нього фанів, друзів, літературознавців.

Ірена Карпанародилася 8 грудня 1980 року в Черкасах. Переїхала з сім’єю спочатку до Івано-Франківська, потім до маленького містечка Яремча. Відвідувала художню школу, клас “образотворче мистецтво”. 1998 року вступила до Київського національного лінгвістичного університету (французька мова) і отримала диплом філолога 2003 року.

Тема диплому: “Проявлення архетипу Великої Матері в романах Мішеля Уельбека “Елементарні частинки” і Юрка Іздрика “Подвійний лев”. Підхід – аналітична психологія і міфокритика.

З 1999 року Ірена є “фронт-вумен” альтернативної групи “Фактично Самі”, з 2007 року “Qarpa” Вона пише музику і вірші, часто обурливі і скандальні, а іноді досить символічні, сексуальні і ліричні. Група випустила низку не-мейнстрімовських аудіокліпів та 4 альбоми. Її музика еклектична, починаючи від індастріал, панк і хард-кор, і закінчуючи психоделікою.

2000 року опублікувала свою першу книжку “Знес Паленого”, до якої ввійшли роман “50 хвилин трави” і цикл оповідань “Сни Єрихону”.

Після закінчення університету вона залишила Україну і близько року провела, подорожуючи Південно-Східною Азією. Цей досвід частково описаний в книжці “Фройд би плакав” (2004 р.).

Одночасно з “Фройд би плакав” вийшла також книжка “50 хвилин трави” (2004), до якої ввійшов додатково так званий інтерактивний роман “Полювання в Гельсінкі”. 2005 року виходить її книга “Перламутрове порно: Супермаркет самотності”.

“Перламутрове порно” І. Карпи, як і попередні дві її книжки (“Фройд би плакав” і “50 хвилин трави”), написані у формі щоденника. З одного боку, це найпростіша форма, бо автор, який водночас є й головним героєм, може писати про все, що заманеться, не надто переймаючись сюжетом, колізіями, персонажами й іншими літературними тонкощами. З другого – вона найскладніша, адже щоденник безпосередньо пов’язаний з особою того, хто його пише. Інакше кажучи, щоденник – це своєрідний інтелектуальний і душевний стриптиз, що потребує від автора неабиякої сміливості й відвертості. “Перламутрове порно” – книжка для молодих, отже для багатьох, бо переважно всі ми хочемо залишатися молодими. Та, на жаль, не можна бути молодим і зрілим водночас. Не можна приймати якусь молодечу думку, відкидаючи при цьому її хід або форму висловлювання. Молодеча думка має бути сказана зі смаком. Тому всі закиди типу “Дивіться, якою мовою написана ця книжка! Просто скандал – суржик, змішаний із нецензурщиною й англійськими фразами” – у випадку “Перламутрового порно” не переконують. Отже, Ірена Карпа, або ж Катакана (так називається японська система письма), на щастя, не скромна дівчинка. Навпаки, вона – відверта, енергійна, іноді цинічна. Це альтернатива, якої хронічно бракує українській літературі, мистецтву, самому українському суспільству. Сенс такої альтернативи в тому, щоб тримати нас у напрузі й гребти проти течії.

2007 року у видавництві “Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” вийшла книжка “Bitches Get Everything”, яка вмить стала сенсацією і підтвердила скандальну репутацію Ірени Карпи. У 2012 перевидана під назвою «Суки отримують все».

13 вересня 2008 року на Львівському форумі видавців презентовано книгу “Добло і Зло”, яка видана “Клубом сімейного дозвілля”. Книга включає в себе повісті «Планета Тьолок» і «Привиди моєї школи». Весела і водночас сумна казка про життя сучасних «принцес» вражає непередбачуваним фіналом. В смішних і філософських історійках ви побачите сучасне життя таким, як воно є. На початку 2009 року книга «Добло і Зло» отримала антипремію «Золота булька». У той же час, за рейтингом читачів журналу «Корреспондент», книга увійшла в десятку найкращих українських книг 2009 року.

У 2010 виходить новела Карпи «Цукерки, фрукти и ковбаси» увійшла до збірки «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років. У вересні 2011 року вийшла книга «Піца „Гімалаї“». Авторка написала її, перебуваючи в Гімалаях, і охарактеризувала її зміст як «діалог християнства з буддизмом». У 2012 році вийшла книга «З Роси, з Води і з Калабані». У ній з іронією описується життя в Яремчі в останні роки СРСР і після здобуття Україною незалежності, це також історії української дівчини Кропиви на заробітках у Парижі. Книга посіла перше місце у топ-5 продажів видавництва КСД на «Книжковому Арсеналі».

У 2013 році стартував інтерактивний проект письменниці під назвою «Історії моїх жінок». Цей проект був створений, щоб жінки могли поділитися своїми історіями з іншими. Незабаром вийшло однойменне періодичне видання. У 2014 році вийшла збірка Карпи «Письменниця, співачка, мандрівниця», до якої увійшло інтерв'ю з Карпою, її колумністика і свіжа есеїстика. У тому ж році у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшла книга «Baby travel. Подорожі з дітьми або, Як не стати куркою» з іронічними історіями про подорожі різними країнами світу разом з дітьми. Навесні 2015 року Карпа стала укладачем збірки «Волонтери. Мобілізація добра», яка включила кілька творів самої Карпи, а також вірші, оповідання й есе інших українських авторів.

З жовтня 2015 року – перший секретар з питань культури посольства України у Франції.

Література

Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005. – 263 с.

Зборовська Н. Завершення епохи, або українська літературна ситуація 1980 – 1990-х років // Кур’єр Кривбасу. – 1996. – № 61–64. – С. 76–83.

Лебединцева Н.М. Сучасна українська література: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. – 104 с.

Харчук Р. Сучасна украънська проза. Постмодерний період / Р.Б. Харчук. – К. : Академія, 2008. – 248 с.

Лекція № 11