Загальні поняття про пам'ять, фізіологічні основи пам'яті
Все, що відбувається в нашій психіці, у якомусь змісті в ній і залишається. Іноді – назавжди. Залишається як слід минулого, образ. Повторно сприйняте і пережите усвідомлюється саме як повторення "відомого". Пам'ять - це насамперед нагромадження, закріплення, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду, тобто усього, що з ним відбулося. Пам'ять – це спосіб існування психіки в часі, утримання минулого. Існує три головних процеси, синтез яких утворює пам'ять як цілісне функціональне утворення психіки. Перший - запам'ятовування(аналіз і ідентифікація різних характеристик інформації, що надходить, її кодування). Другий – збереження (організація й утримання інформації). Забування – зникнення з пам'яті. Ці два процеси, протилежні по характеру, представляють різні характеристики одного процесу. Забування – дуже доцільний і необхідний процес і не завжди повинний оцінюватися негативно. Забування дає можливість мозку рятуватися від надлишкової інформації. Але людина часто забуває те, що йому потрібно і важливо пам'ятати. Збереження – це боротьба з забуванням потрібного, корисного. Третій – відтворення, мимовільне чи довільне (процес появи у свідомості раніше сприйнятих думок, в основі лежить відтворення слідів, виникнення в них збудження). Це основна функція пам'яті, дає людині можливість використовувати дані свого досвіду. Форми відтворення: впізнавання (виникає при повторному сприйнятті об'єкта); спогад (здійснюється при відсутності сприйняття об'єкта); пригадування - найбільш активна форма.
В основі пам'яті лежать асоціації, або зв'язки. Предмети або явища, зв'язані в дійсності, зв'язуються й у пам'яті людини. Зустрівши з одним із цих предметів, ми можемо по асоціації згадати інший, пов'язаний з ним. Запам'ятати щось - значить зв'язати запам'ятовування з уже відомим, утворити асоціацію. З фізіологічної точки зору, асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок. Розрізняють два роди асоціацій: прості і складні. До простого відносять три види асоціацій: по суміжності, по подібності і по контрасту.
Асоціації по суміжності поєднують два явища, пов'язаних у часі або просторі.
Асоціації по подібності пов'язують два явища, що мають подібні риси: при згадуванні про одного з них пригадується інше. Асоціації спираються на подібність нервових зв'язків, що викликаються в мозку двома об'єктами.
Асоціації по контрасту зв'язують два протилежних явища. Цьому сприяє те, що в практичній діяльності ці протилежні об'єкти (здоров'я та хвороба) звичайно зіставляються і порівнюються, що і приводить до утворення відповідних нервових зв'язків.
Існують складні асоціації - змістовні. У них зв'язуються два явища, що і в дійсності постійно пов'язані (причина і наслідок, і т.п.). Ці асоціації є основою наших знань.
Фізіологічна основа пам'яті: нервова тканина змінюється під дією подразників, зберігає в собі відбитки нервового порушення. Відбитки - визначені електрохімічні і біохімічні зміни в нейронах. Ці місця можуть при певних умов оживати, тобто в них виникає процес збудження при відсутності подразника, викликані зазначеними змінами. Утворення і збереження тимчасових зв'язків, їхнє вгасання і пожвавлення являють собою фізіологічну основу асоціацій.
В даний час немає єдиної теорії механізмів пам'яті. Більш переконлива нейронна теорія: нейрони утворять ланцюги, по яких циркулюють біоструми. Під впливом біострумів відбуваються зміни в місцях з'єднань нервових кліток, що полегшує наступне проходження біострумів по цих шляхах. Різний характер ланцюгів нейронів і відповідає тій чи іншій закріпленій інформації. Інша теорія пам'яті, молекулярна, вважає, що під впливом біострумів у протоплазмі нейронів утворяться особливі білкові молекули, на яких "записується" інформація, що надходить у мозок.
ВИДИ ПАМ'ЯТІ
Відповідно до типу матеріалу, що запам'ятовується, виділяють чотири види пам'яті. Генетично первинною вважають рухову пам'ять, тобто здатність запам'ятовувати і відтворювати систему рухових операцій. Потім формується образна пам'ять, тобто можливість зберігати і надалі використовувати дані нашого сприйняття. У залежності від того, який аналізатор брав найбільшу участь у формуванні образа, можна говорити про п'ять підвидів образної пам'яті: зорової, слухової, дотикової, нюхової і смакової. Психіка людини орієнтована насамперед на зорову і слухову пам'ять, що відрізняються в неї великою диференціацією.
Практично одночасно з рухової формується емоційна пам'ять – збереження пережитих нами почуттів, власних емоційних станів і ефектів (пам'ять страху, сорому, сліпої люті). Вищим видом пам'яті, властивим тільки людині, вважається вербальна (іноді названа словесно-логічна чи семантична) пам'ять. З її допомогою утворюється інформаційна база людського інтелекту, здійснюється більшість розумових дій (читання, рахунок). Семантична пам'ять, як продукт культури, містить у собі форми мислення, способи пізнання й аналізу, основні граматичні правила рідної мови.
По ступеням вольового процесу запам'ятовування і відтворення розрізняють мимовільну (недовільну) (ми іноді не хочемо, а запам'ятовуємо) і довільну пам'ять (інформація запам'ятовується цілеспрямовано, за допомогою спеціальних прийомів). Але вольове зусилля не гарантує успіху, ми часто забуваємо саме те, що і боялися забути. Мимовільна пам'ять сильно розвинута в дитинстві, у дорослих слабшає.
Ефективність довільної пам'яті залежить:
1. Від цілей запам'ятовування (наскільки міцно та надовго людина хоче запам'ятати).
2. Від прийомів навчання. Прийоми навчання:
а) механічне дослівне багаторазове повторення - працює механічна пам'ять, витрачається багато сил, часу, а результати низькі. Механічна пам'ять - це пам'ять, заснована на повторенні матеріалу без його усвідомлення;
б) логічний переказ, що включає: логічне осмислення матеріалу, систематизацію, виділення головних логічних компонентів інформації, переказ своїми словами - логічна пам'ять - вид пам'яті, заснований на встановленні в матеріалі змістовно-логічних зв'язків, що запам'ятовується. Ефективність логічної пам'яті в 20 разів вище механічної;
в) образні прийоми запам'ятовування (переклад інформації в образи, графіки, схеми, картинки) - образна пам'ять;
г) мнемотехнічні прийоми запам'ятовування (спеціальні прийоми для полегшення запам'ятовування).
Пам'ять вибіркова, що помітно при мимовільному запам'ятовуванні.
Найбільш загадковими є механізми генетичної пам'яті, за допомогою якої відбувається спадково обумовлена регуляція психічних реакцій і дій людини, пов'язаних з вродженими інстинктами самозбереження і розмноження.
РІВНІ ПАМ'ЯТІ
Існує декілька рівнів пам'яті, які розрізняються тим, як довго на кожному з них може зберігатися інформація. 1 рівень - безпосередній чи сенсорний тип пам'яті. Її системи утримують точні і повні дані про те, як сприймається світ нашими органами почуттів на рівні рецепторів. Тривалість збереження даних 0,1-0,5 секунд. Якщо отримана на першому (сенсорному) рівні інформація приверне увагу вищих відділів мозку, вона буде зберігатися ще близько 20 секунд (без повторення або повторного відтворення сигналу, поки мозок її обробляє та інтерпретує). Це другий рівень – короткочасна пам'ять (КП). КП обмежена по обсягу, при однократному пред'явленні в КП міститься в середньому 7 ± 2 одиниці. Це магічна формула пам'яті людини, тобто в середньому з одного разу людина може запам'ятати від 5 до 9 слів, цифр, чисел, фігур, картинок, шматків інформації.
І тільки роблячи свідомі зусилля, знову і знову повторюючи матеріал, що міститься в короткочасній пам'яті, його можна утримати на невизначено довгий час (попадає в довгострокову пам'ять), інакше інформація може забутися цілком. Отже, короткочасна пам'ять піддається свідомій регуляції, може контролюватися людиною. А "безпосередні відбитки" сенсорної інформації повторити не можна, вони зберігаються лише десяті частки секунди і продовжити їх психіка не може. Короткочасна пам'ять дозволяє людині переробляти великий обсяг інформації, не перевантажуючи мозок, завдяки тому, що вона відсіює все непотрібне і залишає потенційно корисне, необхідне для рішення актуальних проблем (оперативна пам'ять).
Довгострокова пам'ять (ДП) забезпечує тривале збереження інформації. Її обсяг і тривалість безмежні. Введення в довгострокову пам'ять нового матеріалу і наступне відтворення його вимагають значних зусиль.
Буває двох типів:
1) ДП зі свідомим доступом (тобто людина може по своїй волі витягти, згадати потрібну інформацію);
2) ДП закрита (людина в природних умовах не має до неї доступу, а лише при гіпнозі, при роздратуванні ділянок мозку може одержати до неї доступ і актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, картини всього життя людини).
Оперативна пам'ять - вид пам'яті, що виявляється в ході виконання визначеної діяльності, що обслуговує цю діяльність завдяки збереженню інформації, яка надходить як із КП, так і з ДП, необхідної для виконання поточної діяльності.
Проміжна пам'ять – забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, накопичує інформацію протягом дня, а в час нічного сну відводиться організмом для очищення проміжної пам'яті і категоризації інформації, накопиченої за минулий день перекладом її в довгострокову пам'ять. По закінченні сну проміжна пам'ять знову готова до прийому нової інформації. У людини, що спить менш трьох годин у добу, проміжна пам'ять не встигає очищатися, у результаті порушується виконання розумових, обчислювальних операцій, знижуються увага, короткочасна пам'ять, з'являються помилки у речі, у діях.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УЯВИ
Поряд зі сприйняттям, пам'яттю і мисленням важливу роль у діяльності людини відіграє уява. У процесі відображення навколишнього світу людина поряд зі сприйняттям того, що діє на нього в даний момент, чи зоровій уяві того, що впливало на нього раніш, створює нові образи. .
Уява - це психічний процес створення образів таких предметів і явищ, що ніколи не сприймалися людиною раніш.
Людина може думкою уявити собі те, що в минулому не сприймав чи не робив, у нього можуть виникати образи предметів і явищ, з якими він раніш не зустрічався. Уява тісно пов'язана з мисленням; Вона також характеризується невизначеністю проблемної ситуації.
Процес уяви властивий тільки людині і є необхідною умовою його трудової діяльності.
Уява завжди спрямована на практичну діяльність людини. Людина, перш ніж що-небудь зробити, представляє, що треба робити і як буде це робити. Таким чином, він уже заздалегідь створює образ матеріального предмету, що буде виготовлятися в наступній практичній діяльності людини. Ця здатність людини різко відрізняє його діяльність від "діяльності" тварин, іноді дуже митецької.
Фізіологічну основу уяви складає утворення нових об єднань і комбінацій із уже сформованих нервових зв'язків у корі головного мозку. При цьому проста актуалізація вже наявних тимчасових зв'язків ще не веде до створення нового. Створення нового припускає таке сполучення, яке утвориться з тимчасових зв'язків, що раніше не вступали у сполучення один з одним. При цьому важливе значення має друга сигнальна система, слово. Процес уяви являє собою спільну роботу обох сигнальних систем. Усі наочні образи нерозривно пов'язані з ним. Слово служить джерелом появи образів уяви, контролює шлях становлення їх, є засобом, їхнього утримання, закріплення, їхньої зміни.
Уява завжди є визначений відхід від дійсності. Але будь-якому випадку джерело уяви - об'єктивна реальність.
Уява - це образне конструювання змісту поняття про предмет ще до того, як складеться саме поняття.
Ведучим механізмом уяви служить перенос якої-небудь властивості об'єкта.
У психології розрізняють довільну і мимовільну уяву. Довільне виявляється, наприклад, у ході цілеспрямованого рішення наукових, технічних і художніх проблем при наявності усвідомленої й відрефлексованої пошукової домінанти, друге - у сновидіннях, так званих незмінних станах свідомості й ін.
Особливу форму уяви утворює мрія. Вона звернена до сфери більш-менш віддаленого майбутнього і не припускає негайного досягнення реального результату, а також його повного збігу з образом бажаного. Разом з тим мрія може стати сильним мотивуючим фактором творчого пошуку.
ВИДИ УЯВИ
Основні види уяви - пасивне й активне. Пасивне поділяється на довільне (мрійність, мрії) і мимовільне (гіпнотичний стан, сон). Активна уявамістить у собі артистичне, творче; критичне, що відтворює. Близько до цих видів уяви знаходиться емпатія - здатність розуміти іншу людини, перейматися його думками і почуттями, співпереживати. Активна уява завжди спрямована на рішення творчої чи особистісної задачі. В активній уяві мало мрійливості і «необґрунтованої» фантазії. Активна уява спрямована в майбутнє й оперує часом як цілком визначеною категорією (тобто людина не втрачає почуття реальності, не ставить себе поза тимчасовими зв'язками й обставинами). Воно спрямовано більше зовні, людина зайнята в основному середовищем, діяльністю і менше внутрішніми проблемами. Активна уява визначається вольовими зусиллями і піддається вольовому контролю.
Уява, що відтворює - відбувається конструювання нових образів у людей відповідно до сприйнятого ззовні словесними повідомленнями, схемами, умовними зображеннями. Продуктами цієї уяви є зовсім нові, раніше не сприймані людиною образи, однак цей вид уяви заснований на колишньому досвіді.
Антиципіруюча уява лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події, передбачати результати своїх дій. Завдяки цій здатності, людина може "думкою " побачити, що відбудеться з ним і іншими в майбутньому. Чим молодше людина, тим більше уява вперед у майбутнє. У людей похилого віку уява більше орієнтована на події минулого.
Творча уява - вид уяви, у ході якого людина самостійно створює нові образи й ідеї, що представляють цінність для інших людей чи суспільства і які втілюються в конкретні оригінальні продукти діяльності. Образи творчої уяви створюються за допомогою різних прийомів інтелектуальних операцій: а) операції, за допомогою яких формуються ідеальні образи, б) операції, на основі яких переробляється готова продукція.
Т.Рибо виділив дві основні операції: дисоціацію й асоціацію. Дисоціація - негативна і підготовча операція, у ході якої роздрібнюється почуттєво даний досвід. У результаті такої попередньої обробки досвіду елементи його здатні входити в нове сполучення. Дисоціація обов'язкова для творчої уяви - це етап підготовки матеріалу. Неможливість дисоціації - істотна перешкода для творчої уяви. Асоціація - створення цілісного образа з елементів образів. Асоціація дає початок новим сполученням, новим образам.
Пасивна уява підпорядковується внутрішнім, суб'єктивним факторам, бажанням, що мисляться в процесі фантазування . Образи і представлення пасивної уяви спрямовані на посилення і збереження позитивних емоцій і на витіснення, редукцію негативних емоцій і афектів.
ПОНЯТТЯ ПРО МИСЛЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЯВИЩ МИСЛЕННЯ
Пізнаючи і перетворюючи світ, людина виявляє стійкі, закономірні зв’язки між явищами. Закономірності, внутрішні зв'язки явищ відбиваються в нашій свідомості опосредковано - у зовнішніх ознаках явищ людина розпізнає ознаки внутрішніх, стійких взаємозв'язків.
Усвідомлюючи зв'язки між явищами, встановлюючи загальний характер цих зв’язків людина діяльнісно освоює світ, раціонально організує свою взаємодію з ним. Вона здійснює розумову діяльність - узагальнену орієнтацію у світі.
Мислення - психічний процес узагальненого й опосередкованого відображення стійких, закономірних властивостей і відносин дійсності, важливих для рішення пізнавальних проблем, схематичної орієнтації конкретних ситуаціях.
Мислення - продуктивне. Воно являє собою здатність орієнтувати у нових для нас даних, здатність розуміти їх. В елементарній формі мислення виявляється вже при впізнаванні об'єктів, віднесенні їх до визначеної категорії. Зрозуміти що-небудь - значить включити нове в систему наявних зв'язків.
Мислення - це насамперед усвідомлення і розуміння не конкретних, а загальних властивостей і закономірностей, що прямо, безпосередньо ("наочно") людині в його досвіді не дані. Їх треба осмислити, як би вивести чи вичленувати. Відповідно цьому мислення - це психологічний процес з відкриттям (можливо суб'єктивно, тобто для мислячого) нового знання, рішення проблем на основі переробки отриманої інформації.
Мислення тісно пов'язане з мовою. Думка формулюється за допомогою її мовоформулювання. Мова розподіляється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня мова позбавлена фонації (эвуковимови): у ній використовуються специфічні коди. Спочатку думка зароджується у формі опорних мовних елементів.
Сформулювати думку - означає об’єктивізувати її, наділити в узагальнені мовним значення. Відношення мови до мислення - відношення форми до змісту. Побудова мови визначається законами граматики, процес мислення - законами загальних взаємозв'язків.
Класифікація явищ мислення:
Розумова діяльність - система розумових дій, операцій, спрямованих на рішення визначеної задачі.
Розумові операції: порівняння, узагальнення, абстракція, класифікація, систематизація і конкретизація.
Форми мислення: судження, умовивід, поняття.
Види мислення:……….
.
Усі розумові акти відбуваються на основі взаємодії аналізу і синтезу.
РОЗУМОВІ ОПЕРАЦІЇ
Розумова діяльність здійснюється у виді перехідних одних від одного розумових операцій: порівняння - узагальнення, абстракція - класифікація - конкретизація. Розумові операції - це розумові дії.
Порівняння - розумова операція, що розкриває тотожність і відмінність явищ та їх властивостей, що дозволяє провести класифікацію явищ та їх узагальнення.
Узагальнення - властивість мислення й у той же час центральна мисленева операція. Узагальнення може здійснюватися на двох рівнях. Перший елементарний рівень - з'єднання подібних предметів по зовнішнім ознакам (генералізація). Але справжню пізнавальну цінність являє собою узагальнення другого, більш високого рівня, коли в групі предметів явищ виділяються істотні загальні ознаки.
Мислення людини рухається від факту до узагальнення, від явища до сутності. Завдяки узагальненням людини передбачає майбутнє, орієнтується в конкретному. Узагальнення починає виникати вже при утворенні представлень, але в повній формі втілюється в понятті. При оволодінні поняттями ми відволікаємося від випадкових ознак і властивостей об'єктів і виділяємо лише їхні істотні властивості.
Елементарні узагальнення відбуваються на основі порівнянь, а вища форма узагальнень - на основі виділення спільного, істотного, загального, розкриття закономірних зв'язків і відносин, тобто на основі абстракції.
Абстрагування - операція відображення окремих істотних властивостей явищ. У процесі абстрагування людина ніби "очищує" предмет від побічних, ознак, що утрудняють його дослідження у визначеному напрямку. Правильні наукові абстракції відбивають дійсність глибше, повніше, ніж безпосередні враження. На основі узагальнення й абстракції здійснюються класифікація і конкретизація.
Класифікація - угруповання об'єктів по істотних ознаках. На відміну від класифікації, підставою якої повинні бути ознаки, істотні в якому-небудь відношенні, систематизація іноді допускає вибір як підставу ознак малоістотних, але зручних в оперативному відношенні.
На вищому етапі пізнання здійснюється перехід від абстрактного до конкретного.
Конкретизація - пізнання цілісного об'єкта в сукупності його істотних взаємозв'язків, теоретичне відтворення цілісного об'єкта. Конкретизація - вищий етап у пізнанні об'єктивного світу, теоретичне освоєння дійсності.
ФОРМИ МИСЛЕННЯ
Формальні структури думок називаються формами мислення. Розрізняються такі форми мислення - поняття, судження й умовивід.
Поняття- форма мислення, у якій відбиваються загальні і при цьому істотні властивості однорідної групи предметів і явищ. Кожний предмет, кожне явище мають багато різних властивостей, ознак. Ці властивості, ознаки можна розділити на дві категорій – визначальні і несуттєві. Чим більш істотні (визначальні) ознаки предметів відбиті в понятті, тим ефективніше організується діяльність людини.
Поняттяіснує у виді значення слова, позначається словом. Кожне слово узагальнює. У поняттях наші знання про предмети і явища дійсності кристалізуються в узагальненому і конкретному виді.
Сприйняття і уява завжди є відображення конкретного, одиничного. Ніхто з нас ніколи не бачив і не може бачити книжку загалом, дерева загалом, тому що не можна уявити собі предмета, абсолютно позбавленого яких-небудь індивідуальних ознак. А мислити про цьому можна.
Поняття - більш розвинута і усебічна форма пізнання, воно значно ширше і повніше відбиває дійсність, чим уява.
Судження - визначене знання про предмет, або твердження, яке містить заперечення яких-небудь його властивостей, зв'язків і відносин. Формування судження відбувається як формування думки - пропозиції. Судження - така пропозиція, у якому затверджується взаємозв'язок об'єкта і його властивості. Зв'язок речей відбивається в мисленні як зв'язок суджень. У залежності від змісту відбитих у судженні предметів і їхніх властивостей розрізняються наступні види судження: приватне і загальне, умовне і категоричне, стверджувальне і негативне.
Судження розкриває зміст понять. Знати який-небудь чи предмет явище - значить уміти висловити про нього правильне і змістовне судження, тобто вміти судити про нього.
У судженні виражаються не тільки знання про предмет, але і суб'єктивне відношення людини до цього знання, різний ступінь впевненості в істинності цього знання.
Психологічними аспектами судження є мотивація і цілеспрямованість суджень індивіда.
Міркування - це робота думки над судженням. Міркування є обґрунтуванням, якщо виходячи із судження воно розкриває посилки, що обумовлюють його істинність.
Міркування є умовиводом, якщо виходячи з посилок воно розкриває систему суджень, що випливає з них.
Умовивід- така форма мислення, у процесі якої людина, зіставляючи й аналізуючи різні судження, виводить з них нове судження.
Мислення розвивається в процесі постійних переходів від загального до одиничного і від одиничного - до загального, тобто на основі взаємозв'язку індукції і дедукції.
Дедукція - відображення загальної зв'язаності явищ.
Індуктивний умовивід ~ це умовивід: по окремих ознаках деяких явищ дається судження про всі предмети даного класу. Поспішне узагальнення без достатніх основ - часто зустрічається помилка в індуктивних судженнях.
Отже, у мисленні моделюються об'єктивні істотні властивості і взаємозв'язки явищ, вони об'єктивуються і закріплюються у формі суджень, умовиводів і понять.
РОЗУМОВИЙ ПРОЦЕС
При рішенні складної проблеми звичайно намічається шлях рішення, що визначається як гіпотеза. Усвідомлення гіпотези породжує потребу в перевірці. Критичність - ознака зрілого розуму. Некритичний розум легко приймає будь-який збіг за пояснення, перше рішення, що підвернулося, за остаточне. Коли закінчується перевірка, розумовий процес переходить до остаточної фази - судженню по даному питанню.
Розумовий процес - це процес, якому передує усвідомлення вихідної ситуації (умови задачі), що є свідомим і цілеспрямованої, оперує поняттями й образами і який завершується яким-небудь результатом (переосмислення ситуації, перебування рішення, формування судження і т.п.).
Виділяють чотири стадії рішення проблеми:
1) підготовка; 2) дозрівання рішення; 3) натхнення; 4) перевірка знайденого рішення.
Структура розумового процесу рішення проблеми:
1. Мотивація (бажання вирішити проблему).
2. Аналіз проблеми (виділення "що дано", "що потрібно знайти".
3. Пошук рішення:
а) Пошук рішення на основі одного відомого алгоритму (репродуктивне мислення).
б) Пошук рішення на основі вибору оптимального варіанту з безлічі відомих алгоритмів.
в) Рішення на основі комбінації окремих ланок з різних алгоритмів.
г) Пошук принципово нового рішення (творче мислення)
д) На основі заглиблених логічних міркувань (аналіз, порівняння, синтез, класифікація, умовивід); на основі використання аналогій; на основі використання евристичних прийомів; на основі використання емпіричного методу спроб і помилок.
У випадку невдачі:
е) Розпач, переключення на іншу діяльність: "період інкубаційного відпочинку" - "дозрівання ідей", осяяння, натхнення, інсайд, миттєве усвідомлення рішення деякої проблеми (інтуїтивне мислення).
Фактори, що сприяють "осяянню":
а) висока захопленість проблемою;
б) віра в успіх, у можливість рішення проблеми;
в) висока інформованість у проблемі, накопичений досвід;
г) висока асоціативна діяльність мозку (у сні, при високій температурі,
лихоманці, при емоційно позитивній стимуляції).
4. Логічне обґрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ
правильності рішення.
5. Реалізація рішення.
6. Перевірка знайденого рішення.
7. Корекція (у разі потреби повернення до етапу 2).
Розумова діяльність реалізується як на рівні свідомості, так і на рівні несвідомого, характеризується складними переходами і взаємодіями цих рівнів. У результаті успішної дії досягається результат, що відповідає попередньо поставленій мети, а результат, що не був передбачений у свідомій меті, є стосовно неї побічним.
ЯКОСТІ МИСЛЕННЯ І СТРУКТУРА ІНТЕЛЕКТУ
Широта мислення - це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи дрібниць. Глибина мислення - уміння проникати в сутність складних питань. Якість, протилежна глибині мислення - поверховість суджень, коли людина звертає увагу на дріб'язок і не бачить головного. Самостійність мислення характеризується умінням людини висувати нові задачі і знаходити шляху їхнього рішення, не прибігаючи до допомоги Інших людей. Гнучкість думки - уміння швидко змінювати думку при зміні обставин.
Швидкість розуму - здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обміркувати і прийняти правильне рішення. Квапливість розуму виявляється в тім, що людина, не продумавши всебічно питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді і судження. Визначена сповільненість розумової діяльності може бути обумовлена типом нервової системи - малою її рухливістю.
Критичність розуму - уміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти усі висунуті положення і висновки. Існують три трактування поняття інтелекту
1. Біологічне трактування: "здатність свідомо пристосовуватися до нової ситуації".
2. Педагогічне трактування: "здатність до навчання, навченість".
3. Структурний підхід (А.Біне): інтелект як "здатність адаптації засобів до мети". Інтелект - це сукупність тих чи інших здібностей.
Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект. "Інтелект - це здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами" (Векслер), тобто інтелект розглядається як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.
Існують різні концепції про структуру інтелекту. Спірмен (1904) вважав, що кожна людина характеризується визначеним рівнем загального інтелекту, від якого залежить, як ця людина адаптується до навколишнього середовища. Терстоун виділив сіх сторін загального інтелекту, що назвав первинними розумовими потенціями: 1) рахункову здатність, 2) вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість у поясненнях, використовуючи найбільш придатні слова; 3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і письмову мову, 4) просторову орієнтацію, чи здатність уявляти собі різні предмети і форми в просторі; 5) пам'ять; 6) здатність до міркування; 7) швидкість сприйняття чи подібностей розходжень між предметами і зображеннями.
Пізніше Гілфорд виділив 120 факторів інтелекту, виходячи з того, для яких розумових операцій вони потрібні, до яких результатів приводять ці операції і який їх зміст (зміст може бути образним, символічним, семантичним, поведінковим).
Кэттел (1967) вважав, що в кожного з нас уже з народження є потенційний інтелект, що лежить в основі нашої здатності до мислення, абстрагуванню і міркуванню. Приблизно до 20 років цей інтелект досягає найбільшого розквіту.
РОЗЛАДИ МИСЛЕННЯ
Психологи досить добре уміють визначати форми і рівні розладів мислення, ступінь його відхилення від стандартів, "норми". При ейфорії, піднятому настрої, захопленості (у деяких людей - у початковій фазі сп'яніння) відбувається надзвичайне прискорення розумового процесу, одна думка як би "наїжджає" на іншу. Безупинно виникаючої думки, судження, стаючи усе більш поверхневими, заповнюють нашу свідомість і виливаються цілими потоками на навколишніх. Подібний мимовільний, безупинний і некерований потік думок називається "ментизмом".
Протилежна якість - невиправдана "детальність мислення". Воно стає як би грузлим, малорухомим, при цьому звичайно втрачається здатність виділяти головне, істотне. Розповідаючи про що-небудь, люди, що страждають подібною "детальністю", старанно і нескінченно описують усякі дріб'язки, подробиці, деталі. що не мають ніякого значення. Люди емоційні, збудливі іноді намагаються поєднувати непорівнянне: зовсім різні обставини і явища, що суперечать один одному ідеї і положення, допускають підміну одних понять іншими. Таке "суб'єктивне" мислення називають паралогічним.
Логічні зв'язки порушені, єдність у значенні відсутня, але граматична побудова фраз залишається правильною. Людина із серйозним видом вам щось пояснює, а ви не можете зрозуміти, у чому справа. Таке мислення називають розірваним.
Звичка до шаблонових рішень (стереотипам) і висновкам може привести до нездатності самостійно знаходити вихід з несподіваних ситуацій і приймати оригінальні рішення таке мислення називається -функціональна ригідність мислення. Вигаданий фантастичний світ, що відбиває глибинні процеси нашої психіки, у деяких людей стає визначальним фактором мислення. У цьому випадку можна говорити про аутичне мислення. Аутизм означає настільки глибоке занурення у світ своїх особистих переживань, що зникає інтерес до реальності, губляться і слабшають контакти з дійсністю, зникає прагнення спілкуватися з навколишніми.
Крайній ступінь розладу мислення - манія, чи "інтелектуальна мономанія". Маревними вважаються думки, ідеї, міркування, що не відповідають дійсності, явно суперечні їй. Люди нормально міркують, мислять, раптом починають висловлювати вкрай дивні для навколишніх ідеї, не піддаючись ніяким переконанням. Найбільш розповсюдженим є "манія переслідування".
Інтелектуальна якість і ступінь "переконливості" маревних ідей залежать від можливостей мислення того, хто ними "захоплений". Визначити "маревний" характер ідей, що вміло викладаються, не просто і не завжди можливо. Тому маревні інтерпретації і положення можуть легко "заражати" навколишніх.
ПОНЯТТЯ ПРО ЕМОЦІЇ
Емоції - імпульсивна реакція, що відображає відношення людини до значимості сприйманого їм явища, інтуїтивне визначення зв'язку даного явища з задоволенням чи незадоволенням його потреб.
Емоції двувалентні - вони чи позитивні, чи негативні. Сама стара по походженню, найпростіша і найбільш розповсюджена форма емоційних переживань - це задоволення, одержане від задоволення органічних потреб, і невдоволення, зв'язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби.
Емоційні прояви пов'язані з діяльністю людини. З безлічі варіантів поведінки, людина обирає ту, до якої в неї "лежить душу".
Людина діє тільки тоді, коли його дії мають сенс. Емоції і є врожденними сформованими, спонтанними сигналізаторами цих змістів. Пізнавальні процеси формують психічний образ, емоційні процеси орієнтують вибірковість поведінки..
Позитивні емоції, постійно сполучаючись із задоволенням потреб, самі стають потребою. Довготривала відсутність позитивних емоційних станів може привести до негативних психічних деформацій. Заміщаючи потреби, емоції стають спонуканням до дії.
Емоції генетично пов'язані з інстинктами і потягами. Але в суспільно-історичному розвитку сформувалися специфічні людські вищі емоції - почуття. Історично сформоване підгрунття породжує у людини моральні почуття - почуття боргу, совісті, почуття солідарності, співчуття, а порушення цих основ - почуття збурювання, обурення і ненависті. У практичній діяльності сформувалися практичні почуття, з початком теоретичної діяльності зароджуються інтелектуальні почуття, а з виникненням образно-образотворчої діяльності - естетичні почуття.
Виділимо чотири вихідні емоції: радість (задоволення), страх, гнів і здивування. Більшість же емоцій має змішаний характер, тому що вони обумовлюються ієрархічно організованою системою потреб. Поряд з цим та сама потреба в різних ситуаціях може викликати різні емоції.
Емоції виконують функцію не тільки поточного, але і випереджального підкріплення. Почуття чи радості тривоги виникає вже при плануванні майбутньої поведінки.
Емоції, як і відчуття, - це базові явища психіки.
Емоції - механізм екстреного визначення тих напрямків поведінки в даній ситуації, що ведуть до успіху, і блокування безперспективних напрямків, механізм стереотипного поводження у відповідних ситуаціях. Емоційно сприймати об'єкт - значить знаходити можливість взаємодії з ним.
ЕМОЦІЙНІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ
У процесі життєдіяльності на основі навколишніх і генетичних чинників у людини формуються стійкі емоційні якості - емоційні особливості і властивості.
До емоційних особливостей особистості відносяться його емоційна активність, збудливість, ефективність, емоційна стабільність, загальний емоційний тонус, сила емоційних реакцій та їх зовнішня виразність - експресивність. Ці властивості залежать від типу вищої нервової діяльності людини.
Але в процесі соціалізації емоційні особливості перетерпіли значні зміни, отримали соціальну огранку. Людина привчається стримувати безпосередні емоційні прояви, прибігає до їхнього маскування й імітації, формує емоційну стійкість, толерантність, здатність до перенесення труднощів. Не всім це вдається в однакової мірі. В одних велика емоційна збудливість сполучається з великою емоційною стійкістю, в інших - емоційна збудливість часто призводить до емоційних зривів, втраті самоконтролю. У деяких людей емоційна сфера вкрай обмежена. Можливі і прояви емоційних аномалії - асинтонності (емоційної нечутливості).
Емоційність людини, його мовні, мімічні, пантомімічні та інші прояви говорять про його ціннісні орієнтації та динамічні особливості психічної діяльності.
Емоційні якості утворюють емоційний тип особистості. Розрізняються натури емоційні, сентиментальні, жагучі і фригідні (холодні).
Люди емоційного типу легко збудливі, емоційно вразливі, імпульсивні. Свої учинки вони глибоко переживають, часто каються. Але в майбутньому знову допускають імпульсивні зриви.
Люди сентиментального типу схильні до самоспоглядання. На весь світ вони дивляться через призму своїх емоційних станів. Вони чутливі і пасивні. Вони можуть грішити, проливаючи сльози. Їхні почуття спрямовані на самих себе. Їм притаманне самомилування своїми почуттями .
Жагучі натури емоційно стрімкі, високодіяльні, завзяті в досягненні цілей. Вони живуть напруженим, емоційно насиченим життям, у них постійно є предмет пристрасті. Бурхливу енергію вони витрачають в повній мірі. Предмети ж їхніх пристрастей можуть бути значимими, гідними, незначними.
Эмоційно-фригідні типи - люди холодного розуму. Їх емоційні прояви мінімальні, вони не здатні перейматися емоційним станом інших людей, передбачати їх можливі емоційні реакції в тих чи інших ситуаціях. Вони позбавлені почуття співпереживання.
Емоційність особистості зв'язана з її моральним, духовним потенціалом. У насолоді і стражданнях людини виявляється вся його особистісна структура. Але і володіння емоціями - одне з достоїнств людини.