Фізіологічні основи мислення

Мислення досліджують такі науки, як філософія, психологія, логіка, фізіо­логія і кібернетика. Кожна з цих наук дає своє визначення мисленню і вирішує конкретні питання в процесі його вивчення.

У фізіології вищої нервової діяльності так визначають мислення: це - скла­дний вид коркової діяльностімозку людини у процесі її пристосуваннядо но­вих умов, у вирішенні нею нових завдань(А.С.Батуев, 1991).

Отже, мислення протікає як процес вирішення конкретних завдань, які сто­суються природи, суспільства, самої людини і її мислення. Такі завдання можуть виникати у ході практичної діяльності людини, або ж можуть бути заздалегідь сформульованими. В обох випадках завдання є об'єктом мислительної роботи людини.

Розрізняють два основних види мислення - абстрактне і образне.

Для абстрактногомислення характерним є використання понять і логічних конструкцій, які функціонують на основі мови. Отже, мова - засіб вираження ду­мки і форма її існування. Абстрактне мислення базується на грунті узагальнення даних емпіричного пізнання. Завдяки абстрактному мисленню людина розкриває істотні зв'язки і об'єктивні закони протікання явищ і подій.

Образнемислення реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів. Таке мислення чітко виражене у дитячому віці. Образне мислення є передумовою художньо-літературної творчості. Предметне, або наочно-дійове мислення властиве і вищим тваринам. Людина часто діє, думає і вирішує завдання, не усвідомлюючи їх. Ми відчуваємо, як усвідомлені тільки ті події, які піддались обробці у мовній системі мозку.

Мислення, як і інші психічні процеси, є результатом діяльності мозку,а точніше, кори великих півкуль.Виникає питання про те, які саме ділянки кори беруть участь у процесах мислення? Спостереження за людьми зушкодженими лобовими частками вказують на вирішальну роль лобової кори у виробленні суджень і формуванні планів (Ф.Блум, А.Лейзерсон, Л.Хофстедтер,1988). Люди з такими ушкодженнями мають труднощі у пристосуванні до життєвих конфлік­тів, стають безвідповідальними, їхня поведінка не відповідає ситуаціям.

Висловлюється міркування, що у процесі мислення лобова кора взаємодіє зі скроневоюкорою. Мабуть, функція лобової кори, що забезпечує формування планів, пов'язана з відновленням у пам'яті відповідних ситуацій з попереднього досвіду. Ці дані можуть надходити саме зі скроневої кори. Наявна певна спеціалізація правої І лівої півкуль у процесах мислення, про яку будемо говорити пізні­ше.

Поки що відсутня теорія, що пояснює механізм мислення. О.С.Батуєв(1991) стверджує, що найбільш поширеними є дві теорії мислення: біхевіористів(рефлексологів) і В'юрцбурзької школи.Прибічники першої теорії розглядають мислення як беззвучну мову, як вираження роботи мовного механізму. Прибіч­ники другої теорії вважають, що мислення є чисто психічним процесом, який по­збавлений образності і не збігається з внутрішньою мовою.

Свідомість як функція мозку

Свідомість є тією ознакою, завдяки якій людина відрізняється від тварин. Ще й на сьогодні свідомість є найменш вивченим і зрозумілим явищем, хоча кож­на людина знає, що мають на увазі під поняттям "свідомий стан", оскільки пере­живає як при засинанні, так і при пробудженні зміни свідомості.

Концепцію свідомості впровадив у філософію Анаксагорще у V ст. до н.е. З того часу з'явилось багато теорій про сутність свідомості, частина з яких є невиразними, суперечливими і позбавленими експериментального підтвердження

Х.Дельгадо, 1971).

У минулому свідомістьототожнювали з мисленням, пам’яттю, психікою, душею. І сьогодні дехто вважає, що душа і свідомість можуть покидати людину. У деяких народів побутувала релігійна заборона переносити з одного місця в інше сплячу людину. З цього приводу Х.Дельгадо (1971)стверджує, що наука перетворила свідомість в об'єкт експериментальних досліджень, душа залишилася по­за сферою науки, а терміни "свідомість" і "психіка" можна розглядати як синоніми.

Немає сумнівів у тому, що свідомість є функцією мозку. Про це наочно свідчать випадки короткочасної втрати свідомості, або непритомності. Тривалий час цей стан служив джерелом різних забобонів. Причиною непритомності може бути недостатнє кровопостачання мозку, викликане болем, або вставанням після

лежання.

Фізіологічною передумовою свідомості є стан бадьорості,тобто неспання. У цьому стані активність вищих нервових центрів є підсиленою, а пороги збу­дження зниженими. Такому стану сприяє активуюча дія ретикулярної формації стовбура мозку.

Проте стан бадьорості неідентичний свідомості (Д.Адам, 1985). Не всі сен­сорні процеси досягають нашої свідомості у стані бадьорості. Ми усвідомлюємо в основному екстерорецсптивністимули і не усвідомлюємо інтерорецептивиих.Отже, усвідомлення насамперед поширюється на інформацію з зовнішнього світу, обробка якої веде до вольових рухів.

Ми усвідомлюємо також багато психічних явищ, емоції, вчинки, ставлення людей до себе і своє ставлення до них. Ми можемо згадати що-небудь і усвідоми­ти, що ми згадали.

Проте, як вважає Д.Адам (1985), у головному мозку протікають процеси, що не досягають свідомості, тобто не усвідомлюються. Сюди належать дії, що називаються автоматизмами:ходьба, поза, почерк, манера розмовляти. Ці про­цеси стають автоматизмами у дитинстві, а потім виконуються без участі свідомо­сті. Гормональна система впливає на поведінку людини, обминаючи свідомість.

У процесі онтогенезу людина усвідомлює спочатку зовнішні предмети і свою діяльність, пов'язану з ними, а потім свої думки про предмети. Людина ус­відомлює себе як особистість, свій духовний світ, свої психічні процеси. Самоус­відомлення забезпечує виділення людиною самої себе з усього, що її оточує. Стверджують (Г.М.Чайченко,1993), що самосвідомість і самооцінка зародились завдяки переорієнтації мислення людини з оточуючої природи на саму себе. Усві­домлення основане на одночасному відображенні подій у формі мови і думки. Отже, свідомість- це усвідомлення навколишнього середовища, своєї фізичної і розумової діяльності. Свідомість - складова частина психіки, що забезпечує здат­ність людини виділяти себе з навколишнього світу і орієнтуватись у ньому. В.Маунткасл(1974) виділяє такі поведінкові критерії свідомості: 1) увага і здатність зосереджуватись на різних явищах відповідно до обста­вин; 2) здатність до абстрактного мислення; 3) здатність до прогнозування і оцін­ки вчинків; 4) усвідомлення власного Я і визнання інших індивідів; 5) наявність естетичних і етичних цінностей.

Усвідомлення Грунтується на механізмі вибіркової уваги,нейрофізіологіч­ні основи якої - це локальна активація певних ділянок кори та більш-менш вира­жене гальмування інших. Свідомість виявляється через відчуття, сприймання, уявлення, мислення, пам'ять, увагу, навчання, але нетотожна жодному з них. Сві­домість відображає об'єктивний світ у суб'єктивних образах, поняттях, ідеях. Свідомість є ідеальним явищем, формується після народження з набуттям життє­вого досвіду та збільшенням словникового запасу.

Постає питання про нервово-структурні основи свідомості. Стверджується (Р.Шмидт,1996), що свідомістьформується тільки у результаті взаємодії між структурами кори головного мозку і підкірки, але ні одна з цих структур сама по собі не може породити свідомість. Встановлено, що ізольована ліва півкуля так само ефективно забезпечує мову і свідомість, як і обидві півкулі разом. З упевне­ністю можна говорити, що і права півкуля має відношення до свідомості, але оскільки вона не виконує мовної функції, важко це експериментально підтвердити (Р.Шмидт,1996; Й.Хамори,1985). Отже, людська свідомість, мислення, духовні діяльність є результатом сумісного функціонування двох півкуль.

9.7. Нервова (нейрологічна) пам'ять

Пам'ять відносять до одної з фундаментальних властивостей живого. Формуючи і зберігаючи сліди відображувальної діяльності, живі системи використовують ці сліди в поточній взаємодії з середовищем.

Елементарною пам'яттю володіють і об'єкти неживої природи. Сліди часу на скелях є своєрідною пам'яттю про їхній вік. Добре відома властивість пам'яті у феромагнітних плівок. Людина навчилась формувати пам'ять у обчислювальній та вимірювальній техніці.

На сьогодні склалось уявлення про пам'ятьяк складний матеріальний фе­номен фіксації, збереження і відтворення інформації. Такому визначенню під­лягає пам'ять живих систем і технічних пристроїв.

Живі системи відрізняються від неживих тим, що вони здатні самі до відтворення інформації. З виникненням життя сформувалась найстаріша пам'ять живого - генетична.Це - пам'ять біологічного виду, згідно якої відтворюється вся структурно-функціональна організація його представників. Нині переконливо доведено, що носіями генетичної пам'яті є нуклеїнові кислоти.

Другою формою пам'яті живого є імунологічнапам'ять, яка тісно пов'язана з генетичною. Тонкі механізми імунологічної нам'яті з'ясовано після дослідження будови антитіл і їхнього генетичного кодування.

Третьою формою є нервова пам'ять, яка забезпечу» тваринам і людині індивідуальні форми пристосування до середовища. Нервова пам'ять сформувалась значно пізніше за генетичну. Вона є найбільш складною, але, можливо, має щось спільне з механізмами генетичної пам'яті (Г.А.Вартаиян, М.ИЛохов,1987).

Нервова пам'ять є основою основ нервових і психічних функцій. Саме вона забезпечує запам'ятовування всіх видів індивідуальних пристосувань і збережен­ня життя. Завдяки нервовій пам'яті у людини формується індивідуальна особис­тість, підтримується існування пам'яті людства.

Оскільки запам'ятовування зовнішніх впливів відбувається навіть у одноклітинних організмів, то зрозуміло, що функція пам'яті характерна окремим ней­ронам. Однак стверджують, що нервова пам'ять є властивістю цілісної нервової системи,тому вона носить системнийхарактер. Такий підхід до вивчення пам'яті означає аналіз участі різних мозкових структур у функції пам'яті.

Складним питанням є відображення в пам'яті фактора часу. Добре відомо, що події Запам'ятовуються не тільки на вісі часу (раніше - пізніше), але і у реаль­ному часовому масштабі.

Пам'ять нерозривно пов'язана з навчанням.Ці слова часто вважають синонімами, проте між ними наявна різниця. Навчання є єдиним природним способом введення в мозок інформації. Отже, навчання- це нагромадження інформації. З навчанням тісно пов'язана пам'ять, яка виконує функцію збереження і відтворен­ня інформації, тому пам'ять, як психічне явище, є складнішою, ніж навчання, оскільки включає ще й відтворення інформації. Якщо механізми навчання і збе­реження інформації більш-менш зрозумілі, то відтворення інформації з пам'яті є найменш вивченим процесом. До змісту пам'яті ми відносимо ту інформацію, яку можемо згадати свідомо.

Нам'ятьвключає такі основні операції: формування, закріплення, збереження і відтворення енграм. Енграмаминазивають сліди, які залишає інформа­ція у клітинній або молекулярній структурі нервової системи. Стверджують (Ф.Хухо, 1990), що такий слід повинен мати або хімічну, або електричну природу. Припущення про те, що у нервовій системі інформація може зберігатись за допо­могою Механізму, що Грунтується на інтерференції світлових хвиль не має ніяких підтверджень.

Деякі експериментальні факти заперечують і електричну природу енграм. Встановлено, що коли нервову систему піддають електричному шоку або охоло­дженню до температури, при якій зникає електрична активність, не втрачається інформація, яка накопичена під час навчання. Однак при цьому саме навчання, тобто нагромадження інформації, стає неможливим. Тому найбільш ймовірним є хімічний механізм кодування нейрологічної пам'яті.

Пам'ять людини характеризується деякими особливостями, які враховують під час формування теорій пам'яті та навчання (Р.Шмидт, 1996).

Насамперед людина ліпше запам'ятовує невеликий обсяг інформації, ніж великий. Це означає, що запам'ятовування у мозку людини не аналогічне запису інформації на магнітних носіях або електронних блоках пам'яті.

Друга особливість полягає у тому, що людина запам'ятовує не стільки подробиці, скільки загальні положення. Читання, наприклад, певного розділу книги веде до того, що у пам'яті фіксується його суть, а словесне формулювання забувається. Коли щось необхідно пригадати, то спочатку згадуються загальні положен­ня, а потім за участю центрів мови вони втілюються у мовну форму. Отже, люди­на має здатність запасати інформацію, яка закодована у вигляді слів. Тому вважа­ють, що в людини є словесна і несловесна пам'ять, а у тварин тільки несловесна.

Нарешті, пам'ять людини характеризується тим, що запам'ятовування, або ж нагромадження слів у пам'яті, протікає поетапно. Розрізняють короткочаснуі довготривалу пам'ять. Якщо інформація зберігається у короткочасні пам'яті (наприклад, незнайомий номер телефону до його використання) і через повторення не передається у довготривалу пам'ять, то вона швидко забувається. У довготривалій пам'яті інформація зберігається довго у доступній до використання фор­мі. Відзначимо, що сліди пам'яті (енграми) зміцнюються кожен раз, коїш людина до них звертається. Отже, відбувається фіксація енграм, яка зменшує ймовір­ність витирання нагромадженої інформації, тобто забування. Процес транс­формації короткочасної пам'яті в довготривалу називають консолідацією слідів пам'яті.

Наявність короткочасної і довготривалої пам'яті вказує на її неоднорідність. На сьогодні виділяють, окрім того, сенсорну, первинну, вторинну і третинну пам'ять.

Сенсорна, або перцептивна пам'ять, - це сліди від будь-якого зовнішнього впливу на нервову систему, що здійснюється через рецептори. Тривалість збереження слідів у сенсорній пам'яті становить 0,1-0,5 секунди, протягом яких відбу­вається аналіз, оцінка, а потім забування або скерування інформації для подаль­шої обробки. Перехід інформації з нестійкої сенсорної пам'яті у більш тривалу проходить двома шляхами. Один з них - це словесне кодування сенсорної інфор­мації, другий — прямий перехід у довготривалу пам'ять. Останній шлях є єдиним для тварин і малих дітей.

Низка даних вказує на більш тривале збереження сенсорних слідів. Зустрічаються люди (ейдетики), у яких тривалість збереження зорових картин досягає десятків хвилин. Окрім того, прямим електричним подразненням мозку людини вдається відтворити давноминулі образи, які людина спеціально не запам'ятовувала. Отже, незалежно від свідомості людини частина інформації з сенсорної пам'яті має прямий доступ до довготривалої пам'яті. Сенсорна пам'ять лежить в основі образної пам'яті - збереження і репродукції коли-небудь сприйнятого важливого об'єкта. У житті людини сенсорна пам'ять відіграє роль у про­цесі сприймання письмової і усної мови.

Первинна пам'ять, тривалість якої становить кілька секунд, відповідає пев­ною мірою короткочасній пам'яті. У первинній пам'яті інформація зберігається у словесно-закодованому стані. Обсяг первинної пам'яті невеликий (7±2 одиниці). Забування у первинній пам'яті відбувається внаслідок витіснення старої інформа­ції новою.

Вторинна і третинна пам'ять відповідають довготривалій пам'яті. Вто­ринна пам'ять характеризується великою місткістю і тривалістю (кілька хвилин - кілька років). Перехід інформації з первинної пам'яті у вторинну відбувається за­вдяки цілеспрямованому її повторенню. У вторинній пам'яті інформація нагрома­джується відповідно до її значення. Відтворення інформації з вторинної пам'яті здійснюється повільно. Забування на рівні вторинної пам'яті зумовлено невико­ристанням інформації.

Третинну пам'ять утворюють енграми, які в результаті багаторічної прак­тики фіксуються на все життя і ніколи не зникають. У третинній пам'яті збері­гаються деякі постійні навики (уміння читати і писати) та професійні знання і вміння. Третинна пам'ять характеризується великим обсягом, швидким доступом до відтворення інформації, відсутністю забування.

Існують інші підходи до класифікації пам'яті. За характером запам'ято­вуваного розрізняють образну, емоційну, умовно-рефлекторну та словесно-логічну пам'ять.

Образна пам'ять - закарбовування у нервовій системі образів особливо привабливих або шкідливих подразників. Образна пам'ять властива тваринам і людині.

Емоційна пам'ять також властива тваринам і людині. Вона стосується запам'ятовування емоційного стану у комплексі з елементами ситуації та суб'єктивним ставленням до неї. Емоційна пам'ять характеризується швидкістю формуван­ня, міцністю і мимовільністю запам'ятовування та відтворення. Емоційна пам'ять забезпечує закарбовування й інформації, яка викликає емоційний стан. Щоправда, вірогідно не встановлено позитивні, чи негативні емоційні стани мають більший вплив на запам'ятовування інформації.

Умовно-рефлекторна пам'ять властива хребетним і забезпечує збереження інформації, якої вони набувають після народження.

Словесно-логічна, або семантична, пам'ять, притаманна тільки людині. Це - пам'ять на словесні сигнали, якими позначені як зовнішні об'єкти та події, так і власні переживання та дії.

Процеси запам'ятовування можуть протікати за участю різних аналіза­торних систем, залежно від яких розрізняють зорову, слухову, тактильну, рухо­ву, нюхову і смакову пам'ять.

Зорова нам'ять добре розвинена у тих дітей і дорослих, які дуже чітко запам'ятовують і відтворюють зорові образи. Слухова пам'ять добре розвинена у музикантів і поліглотів. Рухова пам'ять становить основу всіх рухових навиків. Люди з розвиненою руховою пам'яттю добре засвоюють інформацію у процесі її написання. Цей процес сприяє засвоєнню інформації практично всіма людьми. Рухова пам'ять відіграє важливу роль у музикантів і акробатів. Тактильна пам'ять надзвичайно розвинена у сліпих, які на дотик розпізнають різні предмети. Можемо з упевненістю стверджувати, що нею добре володіють скульптори.

Як і більшість вищих психічних функцій, пам'ять характеризується мимовільним і довільним рівнями реалізації (запам'ятовування і відтворювання). У молодому віці запам'ятовування відбувається найчастіше мимовільно і на підсвідомому рівні. Активне довільне запам'ятовування домінує в процесі навчання.

Виникає питання про локалізацію у мозку ділянок для закріплення і збереження інформації. Більшість учених вважає, що інформація кодується не в окре­мих нейронах, а їх ансамблях. Вважають, що кожному видові інформації повинен відповідати свій специфічний набір нейронів (П.А.Кометиани, 1979). У такому ансамблі нейронів нараховується до 10-ти млн синапсів, що може забезпечити збереження певної події у пам'яті, а загибель 1-го - 2-х нейронів не призводить до втрати пам'яті (Й.Хамори, 1985).

З метою виявлення ролі окремих ділянок кори у функціонуванні пам'яті канадський учений У.Пенфілд (1958) здійснював електричне їх подразнення під час хірургічних операцій. Стимуляція первинної зорової і слухової кори супроводжувалась тільки елементарними відчуттями (колір, шум, звуки). Стимуляція асоціативної кори була причиною виведення з пам'яті низки послідовних давноминулих подій. Цікаво, що подразнення правої скроневої частки супроводжувалось виве­дення з пам'яті давніх подій, а лівої - недавніх. Незважаючи на ці результати, У.Пенфілдвисловив припущення, що минуле фіксується у мозку, як у цілісній системі. Стверджують (Ф.Хухо, 1,990), що у мозку немає спеціальної ділянки для запасання інформації, тобто немає центру пам'яті. Найбільш ймовірно, що спе­ціалізована інформація (зорова, звукова, рухова і т.д.) зберігається в ділянках ко­ри, які відповідальні за ці функції.

На сьогодні встановлено, що не тільки нова кора, а й гіпокампмає відно­шення до пам'яті. Його пошкодження не веде до втрати попередньо нагрома­дженої інформації, але порушує механізм запам 'ятовування. Отже, гіпокамп не є місцем збереження інформації, а відповідає за консолідаціюпам'яті, тобто трансформацію короткочасної пам'яті у довготривалу (Ф.Хухо, 1990). Тут здійс­нюється відбір і передача інформації з первинної пам'яті у вторинну для тривало­го збереження.

Оскільки пам'ять неоднорідна, можна стверджувати, що й її механізми різ­ні. Тому розглянемо сучасні погляди на механізми короткочасної і довготривалої пам'яті.

Основою для гіпотези про фізіологічні механізми короткочасної пам'яті послужили морфологічні дані. Ще у 1930 р. А.Форбевстановив, що на всіх рівнях центральної нервової системи існують складні замкнені нейронні ланцюги. У 1938 р. Н.Рашевськизапропонував модель короткочасної пам'яті, яка складаєть­ся з замкнених нейронних ланцюгів, в яких імпульси можуть циркулювати (реверберувати) тривалий час без підкріплення.

Ці уявлення лежать в основі і сучасних теорій короткочасної пам'яті. Ней­ронні кільця розглядають як закриті системи, активність яких може реверберувати після припинення сенсорного впливу. Реверберація імпульсів була підтверджена експериментально. її тривалість вимірюється хвилинами (2-12 хв). Наголошується на значенні ацетилхоліну у реверберації, оскільки на короткочасну пам'ять впливають атропін і антихолінестеразні речовини. Є припущення, що під час ревербе­рації відбувається короткочасне підвищення провідності в синапсах.

Наявні докази участі лобових і тім'яних ділянок кори у процесах короткоча­сної пам'яті, що грунтуються на реверберації імпульсів. Причому, процес внутрішньокоркової реверберації проходить у лобовій корі, а для тім'яної кори характе­рна таламо-кортикальна реверберація.

Отже, початкова інформація може зберігатись короткочасно у нервовій системі у вигляді реверберації імпульсів, або так званої динамічної енграми.

Більшість авторів погоджується з тим, що в основі довготривалого збере­ження інформації лежать структурні зміни у нейронах (структурні енграми).Для пояснення тривалого збереження інформації запропоновано дві гіпотези. Од­на з них пов'язує довготривалу пам'ять з структурними змінами у відповідних синапсах, а друга - з внутрішньоклітинним збереженням слідів пам'яті.

Після відкриття механізмів кодування генетачної інформації намагались дослідити молекулярні основи нейрологічної пам'яті. З'ясувалось, що навчання не пов'язане зі збереженням інформації в ДНК.Однак встановлено, що під час навчання помітно збільшується у нервовій тканин вміст РНК за рахунок її синте­зу. Інгібітори синтезу білка (пуроміцин, циклогекіамід) пригнічують здатність до навчання. Отже, довготривала пам'ять залежипь від біосинтезу білків. Участь білкового синтезу у довготривалій пам'яті необхідні або для росту і реконструкції сииапсів, або ж синтезу специфічних білків пам'яті.

З метою пошуку молекул пам'яті проводили чисельні експерименти з "перенесенням пам'яті на планаріях і білих щурах. З мозку навчених тварин екстрагували певні речовини, переносили їх у мозок ненавчених тварин і спостерігали за їхньою поведінкою. Цими дослідженнями підтверджувалась роль РНКу механізмах довготривалої пам'яті.

Пізніше з мозку щурів екстрагували пептид скотофобін(від гр. "страх пе­ред темрявою") і досліджували його роль у переіесенні пам'яті. З мозку щурів був виділений також амелетін(від гр. "байдужий"). Виявилось, що найбільше скотофобіну і амелетіну міститься в корі великих півкуль.

З процесами пам'яті пов'язують функції деяких нейроспецифічних білків. Найкраще вивченими є два таких білки: 8-100 і 143-2. Білок 8-100 може взаємо­діяти з мембранними фосфоліпідами та скоротливими білками за участю кальцію. Білок 14-3-2 каталізує реакції гліколізу у нейронах.

Експерименти з "перенесенням пам'яті" хімічним шляхом проводились в 60-х роках і відзначалися сенсаційністю. Нині ж зважають (Ф.Хухо, 1990), що немає спеціальних молекул пам'яті. Білковий синтез забезпечує ріст нейронів або їхніх синапсів, які активуються під час навчання. Пептиди можуть виконувати стимулюючу роль у фіксації слідів пам'яті.

Більш переконливим на сьогодні є припущення, що синапси є центрами структурних енграм. Реверберуюче збудження супроводжується, очевидно, структурними змінами у відповідних синапсах, тобто консолідацією пам'яті і утворенням структурних енграм. Пізніше, шляхом активації цих синапсів, інформація може бути відтворена з довготривалої пам'яті. Ця гіпотеза узгоджується з нашим щоденним досвідом, адже для запам'ятовування певного матеріалу необхідне йо­го свідоме повторення.

Вважають, що кількість синапсів і розміри їх синаптичних бляшок залежать від використання шляху до якого вони належать (Д.Адам, 1993). Чим частіше їх використовують, тим більше ці параметри зростають, а у разі бездіяльності вони зменшуються. Крім того, використання синапсів веде до збільшення тривалості постсинантичних потенціалів і підвищення чутливості постсинаптичної мембра­ни.

У людини пам'ять вважається найбільш розвиненою у віці 20-25 років і зберігається на цьому рівні до 50-ти років, після чого і здатність запам'ятовувати, і здатність відтворювати інформацію поступово зменшується. Професійна пам'ять зберігається нй високому рівні і в більш старшому віці. Перед смертю у людей спостерігається часто так звана "панорамна пам'ять" - пригадування усього прожитого.

Порушення пам'яті називають амнезією.Розрізняють аитероградну, ретроградну і істеричнуамнезію.

Антероградноюамнезією називають нездатність до засвоєння нового матеріалу, що спостерігається при хронічному алкоголізмі. її виникнення пов'язують з нестачею вітаміну В і (тіаміну). При антероградній амнезії не страждає первинна, вторинна і третинна пам'ять, але втрачається здатність до передачі інформації з первинної у вторинну пам'ять. Особливо страждає словесна пам'ять. Антероградна амнезігі виникає внаслідок двобічного пошкодження або видалення гіпокампу.

Ретроградноюамнезією називають втрату здатності відтворювати інфор­мацію, яка нагромаджена у пам'яті до ураження мозку (струс мозку, інсульт, нар­коз): втрачається не зміст пам'яті, а затруднюється відтворення інформації з вто­ринної пам'яті. Третинна пам'ять не уражується.

У деяких випадках виникає функціональне порушення психіки людини (істерична амнезія),яке супроводжується повною втратою пам'яті (хворий не пам'ятає навіть свого імені). Спогади про минулі події не повертаються і під час зустрічі з близькими людьми, хоча нова інформація запам'ятовується. Істеричну амнезію спричиняють надзвичайні (стресові) ситуації.

Отже, амнезія це не тільки нездатність запам'ятовувати, а й відтворювати інформацію, тобто забування. У дітей забування проявляється сильніше, ніж у дорослих (дитяча амнезія).Дитяча амнезія має значення для пристосованої діяльності у старшому віці, оскільки дитячі знання про зовнішній світ можуть бути не­адекватними.

Вважають, що процес забування - це не стирання слідів пам'яті, а їх перехід у несвідому форму зберігання (Г.М.Чайченко,1993). Саме тому у хворих на ши­зофренію іноді спостерігається явище гебефренії- дитячої поведінки. На навчан­ня і пам'ять впливають різні фізіологічно активні речовини та психофармакологічні препарати. Пептиди пам'яті (вазопресин, окситоцин, кортикотропін) виявля­ють позитивний ефект. Психостимулятори, які активують адренергічні структури ретикулярної формації стовбура мозку, підвищують ефективність і швидкість навчання.

Важливою характеристикою людини як особистості є інтелект- складне психічне явище, в структуру якого входять мислення, пам'ять, увага. Умовою інтелектуальної діяльності служать розумові здібності, які оцінюють за допомогою коефіцієнта розумового розвитку (К}). У формуванні інтелектуальних здібностей відіграють роль спадкові фактори, які проявляються після відповідного навчання.