Реалізм у Франції: загальна характеристика; вплив на літератури інших країн

В 19 ст. Франція випереджала всі інші країни у суспільно-політичному розвитку і це позначилось також на культурі. До 1848 – формується і утверджується реалізм. Періодизація французької літератури:

до 1848р. –великого розвитку набуває журналістика. В літературі розвиваються нові тенденції, посилюється увага до сучасності, дуже багато уваги звертається на історизм як відтворення основних конфліктів часу. Саме у 30-40 рр створюються майже всі найкращі романи Стендаля, Бальзака. Розвитку набуває нова течія – розважальна пригодницька література. Реалізму протистоїть теорія « чистого мистецтва», або мистецтва заради мистецтва.

/етап - 50-70-ті рр. Цей етап пов'язаний із творчістю Г.Флобера - послідовника реалізму бальзаківсько-стендалівського типу і попередника "натуралістичного реалізму" Е.Золя.

Становлення реалізму як методу відбувалося у другій половині 20-х років, тобто в період, коли домінуючу роль у літературі відігравали романтики. Поряд з ними творчу діяльність розпочали Меріме, Стендаль, Бальзак. Протягом 1-ї половини XIX ст. майже всіх їх незмінно називали романтиками. Лише у 50-ті рр. - вже після смерті Стендаля і Бальзака - французькі письменники Шанфлері і Дюранті у спеціальних деклараціях запропонували термін "реалізм".

Із теоретичних праць, які присвячені обґрунтуванню принципів реалістичного мистецтва, слід виділити памфлет Стендаля "Расін і Шекспір" та праці Бальзака 40-х рр. - "Листи про літературу, театр і мистецтво".

Риси критичного реалізму:

o зосередження на невідповідності буржуазного устрою нормам людяності;

o зображення розмаїття соціальних типів;

o розвиток жанру роману-епопеї;

o інтерес до класової боротьби, соціальних проблем;

o увага до складного внутрішнього світу людини.

Реалісти перенесли акценти із зображення незвичайного на повсякденне життя. Цей напрям передбачав відтворення дійсності у типових узагальнених обставинах, образах та ситуаціях. Проза життя стала головною темою реалістичного твору. На перший план вийшли прозові жанри, чільне місце посідав роман.

Досконала людина як літературний герой була неможлива в естетиці реалізму. З цього приводу Ф. Стендаль говорив про "смерть героя". Цього письменника вважали основоположником реалізму у французькій літературі, хоча сам він називав себе романтиком, а його творча манера позначена таким незвичним поєднанням елементів романтизму та реалізму, що за життя він був визнаний лише вузьким колом знавців літератури та письменників. Ф.Стендаль темами своїх романів обрав життя Франції періоду Реставрації ("Червоне і чорне") та полум'яні свободолюбиві пориви Італії ("Пармський монастир"). Отже, ознаки реалізму як літературного напряму з'явились у творах Стендаля, який назвав роман дзеркалом, і вимагав від письменників підкорення "залізним законам реального світу".

Остаточно утвердив естетичні принципи реалізму Оноре де Бальзак. Якщо Стендаль змалював суспільні прошарки та картини провінційного і столичного життя як щаблі до сходження головного героя суспільною драбиною, то Бальзак прагнув якомога ширше змалювати життя Франції свого часу. У межах одного роману такий задум втілити було неможливо. Отож, прозаїк і створив "Людську комедію", про жанр якої сперечаються й досі: це цикл романів, повістей і новел чи епопея.

Новий етап реалізму відкрив Г.Флобер, майстер психологічного розкриття характеру і художньої деталі, естетика якого почала вимагати повного і точного відображення дійсності, правди в усьому, аж до найменших деталей. Водночас письменник твердив, що точність другорядна, вона була "трампліном для того, щоб піднятися вище"; метою мистецтва стала не правда, а краса. Він полемізував із школою "щирого реалізму", представники якої прагнули зробити літературу копією дійсності. За Г.Флобером, правда в мистецтві - це вміння проникнути під зовнішнє і відобразити сутність життя. "Усе придумане - істинне", - писав він.

Французька реалістична новела розповідала про душевні переживання людини, показала суперечності суспільства, підняла соціальні й політичні проблеми сучасності. Пафос новелістики П Меріме - у зображенні буржуазної дійсності як сили, що сприяла вихованню у людей низьких, корисливих інтересів. Вершини французька реалістична новелістика XIX ст.. досягла у творчості учня Г.Флобера - Гі де Мопассана.

Реалістичні традиції продовжились у натуралізмі, найвидатнішим представником і теоретиком якого був Е.Золя. Провідним жанром цього літературного напряму стали роман і епопея.

23. Естетичні погляди Стендаля; боротьба за літературу нового типу (ст. „Расін і Шекспір")

Памфлет – це літературна програма мистецтва реалізму

- Стендаль стверджує, що Класицизм застарів, що це мертве мистецтво, що воно втратило зв'язок з життям нації. І, що наслідувати далі літературу 17 ст – обдурювати сучасників. Задачею художника є «давати народам літературні твори, які при сучасному стані вірувань, звичаїв можуть надати їм найбільшу насолоду». Саме таке мистецтво Стендаль називає Романтизмом і той хто залишається сучасним – є романтиком.

- Франція пережила багато потрясінь, саме тому повинна змінитись і література «19 ст. чекає на сильні почуття. Тому нова література повинна бути схожою більш на трагедії історичної хронічки Шекспіра» ( адже заслуга Шекспіра – природність, розраховування на широкий загал)

- Стендаль стверджує, що Расін неактуальний, адже його твори є камерними, стиль штучний і холодний.

- Стендаль високо оцінює Байрона. Але каже, що той не є справжнім романтиком. Цінить Проспера, Меріме.

- На думку Стендаля основним положенням нового мистецтва є «Правда, гірка правда.»

- Художник повинен стати дослідником не життя, а літератури.

- Література повинна бути ідейною, моральною, філософськи – спрямованою, пристрасною, повинна підкорятись залізним законам реального світу.

- Якості властиві новій літературі – соціальний детермінізм, психологізм, також С. у своїй творчості багато уваги приділяє так званій «діалектиці душі» - «Жоден з моїх героїв на початку твору не такий як у кінці.»