Менеджмент як професійна діяльність
Історія свідчить, що соціально-економічні успіхи, досягнуті людством наприкінці минулого століття, значною мірою пов'язані не з капіталом чи природними ресурсами, а з розвитком менеджменту. В Україні термін "менеджмент" почали використовувати в процесі ринкових перетворень на початку 1990-х років, хоча загалом проблема управління досліджується з середини минулого століття.
У 1960 році в Україну зі Сполучених Штатів Америки приїхав відомий економіст Валерій Іванович Терещенко. Це український учений, якого добре знають у світі як, спеціаліста з управління. У роки громадянської війни його, тяжко хворого на тиф, батьки вивезли з України за кордон. Близько десяти років він жив у Чехословаччині, там закінчив два вищих навчальних заклади. Потім переїхав до Америки, де етан випускником економічного факультету Колумбійського університету вНью-Йорку. Згодом обіймав посаду професора цього та інших вищих навчальних закладів США і викладав, зокрема, курс "Організація та управління". У 1946 р. Валерій Іванович став головним економістом місії ЮНРРА (Організації допомоги і відновлення Об'єднаних Націй) по Україні. Починаючи з 60-х років, викладав у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка курс із управлінської діяльності.
Цікаво, щодо вивчення проблеми управління в Україні Валерія Івановича підштовхнула така проблема, як телефон в українських організаціях. Про це він сам розповідав так: "Якось мене запросив на розмову тодішній міністр спеціального приладобудування СРСР К.М. Руднєв. Коли я прийшов до нього на прийом, секретарка попередила мене: "Майте на увазі, що день у міністра розписаний і у вашому розпорядженні 15 хвилин. Будь ласка, не затримуйте його".
Першим запитанням міністра було таке: що ж це за наука — організація й управління, яку ви так обстоюєте? У ту мить мені навіть стало прикро: попередили, що маю для розмови 15 хвилин, а просять розповісти про науку управління. Ну, я й почав: "У вас, звичайно, з телефоном проблем немає. Секретарка негайно з'єднає Вас з ким треба. Але коли телефонує звичайна людина в будь-яку радянську установу, то часто спостерігаємо таку картину:
— Мені треба поговорити з директором Івановим.
— Його немає!
І в слухавці чути гудки. Ви спантеличені: що значить "його немає" — хворий, поїхав у відрядження чи просто вийшов за двері? Знову набираєте номер. У відповідь чуєте різкіше:
— Я ж вам сказала, його немає!
— Пробачте, як вас звати?
— Яке це має значення? Повторюю: Іванова немає.
І слухавку знову кинули. Ви починаєте нервувати, і телефонуєте втретє:
— Шановна, прошу вас не кидайте слухавку, мені Іванов потрібен у терміновій справі.
На тому кінці проводу чується:
— Ви заважаєте працювати. Адже я вам двічі сказала, що
Іванова немає. Він у відрядженні.
— Так чому ж ви одразу цього не сказали?
Такої розмови ніколи б не було в американській фірмі. Тут аналогічна розмова відбувалася б приблизно так. Ви телефонуєте, скажімо, у фірму "Дженерал електрик". У відповідь чуєте спокійний тренований голос: "Фірма "Дженерал електрик", говорить міс Джонс". Запитуєте: "Чи можна попросити до телефона містера Сміта?" Лаконічна відповідь: "Містер Сміт у від'їзді, повернеться тоді-то. Якщо у вас термінова справа, можна звернутися до містера Корні. З'єднати вас із ним?" Відчуваєте контраст? Гадаєте, усі американські міс Джонс народжуються такими діловими секретарками? Ні! Секрет у тому, що перш ніж цій міс дадуть роботу, її тренують, вчать, дають інструкції, як розмовляти по телефону і поводитись із відвідувачами, як адресувати конверти, як робити все швидко і раціонально. Результат — величезна економія часу. Оце називається організація праці. Після цих слів міністр Руднєв залився сміхом: "Ну, такого визначення організації й управління я ніяк не чекав". "І наша розмова, — пише Терещенко, — яка спочатку планувалася на 15 хвилин, розтяглася на півтори години" [250, с. 5—6].
З тих часів, про які розповідав В.І. Терещенко, в Україні мало що змінилося. Культура управління, культура менеджменту, культура управлінської праці ще й досі перебувають на досить низькому рівні порівняно з високоорганізованою системою управління та організації праці в розвинутих державах світу.
Що ж таке "управління" і що таке "менеджмент"? Які відмінності мають ці поняття?
Відомо близько 30 визначень поняття "управління". Один із фундаторів цієї галузі науки Ігор Ансофф вважає, що "управління – це практична діяльність, яка орієнтується на результати". А далі у книзі "Стратегічне управління" він продовжує: "Управління - це комплексний процес, спрямований на вирішення проблем, зокрема це відслідковування тенденцій, постановка цілей, розуміння проблем і можливостей, діагноз, розробка та вибір альтернатив, складання програм і бюджетів, вибір напрямів реалізації та здійснення заходів з їх виконання" [9, гл. 4.1.8]. Інший відомий спеціаліст Генрі Мінцберг в одному з інтерв'ю сказав: "Управління — це здатність впливати на дії" [http://www.management.com.ua/interview/int175.html].
Російський учений Володимир Кноррінг визначає управлінняяк безперервний процес впливу на об'єкт управління (ним можуть бути особистість, колектив, технологічний процес, підприємство, держава) для досягнення оптимальних результатів при найменших затратах часу і ресурсів [107, гл. 1.2].
В енциклопедичному словнику з управління організацією читаємо, що "управління — це вплив (рос. воздействие) суб'єкта на все те, що він намагається підкорити своїй волі, змінити, трансформувати, направити на досягнення поставленої цілі" [258, с. 2078].
Відомий український учений Василь Кремень вважає, що управління— це будь-який вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з метою забезпечення бажаного характеру функціонування та розвитку системи відповідно до заздалегідь встановлених цілей і критеріїв їх досягнення. Управління — це цілеспрямований процес, який з'являється лише з появою людини як суб'єкта управління [122, с 125].
Отже, управління складна наука, що мас свої фундаментальні принципи, методи, засоби. Колений спеціаліст у галузі управління має володіти теорією, практикою і мистецтвом управління, вміти чітко визначати цілі своєї діяльності, стратегію і тактику, необхідні для їх досягнення, приймати управлінські рішення і нести за них персональну відповідальність. Водночас, за дослідженнями, 80 % банкрутств організацій відбувається через некваліфіковане управління [146, с. 18].
Із викладеного вище випливає, що є той, хто управляє і те, чим або ким управляють, тобто є суб'єкт управління і об'єкт управління. У ролі суб'єкта управління виступають управлінці, об'єктом управління можуть бути техніка, технологія, фінанси, люди. Суб'єкт управліннямає подіяти, вплинути (рос. воздействовать) на об'єкт управліннятак, щоб підкорити його своїй волі, змінити, трансформувати, налаштувати на досягнення поставленої цілі. Якщо подіяти можна на всі елементи виробництва (техніку, технології, фінанси тощо), то на людину можна лише вплинути. І це завдання — впливати — покладається на менеджмент.
Є кілька наукових визначень поняття "менеджмент". В енциклопедичному довіднику "Сучасне управління", виданому Американською асоціацією управління, менеджментвизначається як процес досягнення поставлених цілей за допомогою використання праці інших людей [233, том 1, с. 1—1].
В енциклопедичному словнику з управління організацією, виданому в Росії, подано таке визначення: "Менеджмент — це сукупність дій та процедур, направлених на забезпечення цілеспрямованої, ефективної і раціональної колективної праці" [258, с. 939].
У передмові до книги Майкла Мескона та його співавторів "Основи менеджменту" менеджментрозкривається у спрощеному розумінні — як уміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей [154, с. 5].
Узагальнюючи різноманітні визначення та складові менеджменту, можна погодитись із тим визначенням, яке подається у книзі "Менеджмент для керівників" (автори Анатолій Кредісов, Євген Панченко та В'ячеслав Кредісов): "Менеджмент являє собою цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників в організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів" [120, с. 22].
У книзі "Задачі менеджменту у XXI столітті" Пітер Друкер підкреслює, що "менеджмент — це спеціальний інструмент, особлива функція, специфічний аппарат, який забезпечує організації можливість досягати потрібних результатів" [71, с. 64].
Інший відомий учений у цій галузі Іцхак Адізес наголошує, що "менеджмент — це засіб ідентифікації проблем і їх вирішення за допомогою всіх можливих управлінських інструментів" [З, с.8].
Продуктивну та ефективну працю зайнятих в організації праці кийків і отримання результатів, які відповідали б поставленим цілям, забезпечує виконання суб'єктом управління функцій планування, організації, мотивації, контролю. Таке завдання покладається саме на менеджмент, тому менеджмент розглядається як складова управління. Отже, поняття "управління" дещо ширше, ніж поняття "менеджмент", хоч багато спеціалістів вважають ці поняття синонімами [107, гл. 1.4].
У цьому навчальному посібнику поняття "управління" і "менеджмент" використовуються як рівнозначні. До речі, слово "управління" перекладається наанглійську мову як "management". Оксфордський словник англійської мови дає такі тлумачення слова "management": 1) це спосіб і манера спілкування з людьми; 2) це влада і мистецтво керівництва; 3) це особливого роду вміння та адміністративні навички; 4) це орган управління, адміністративна одиниця. Як бачимо, термін"менеджмент" означає виключно управління людьми, їх спільното діяльністю.
Наведені вище визначення розкривають менеджмент як багатомірне явище, що має такі складники [49, с. 12]:
- організаційний - ієрархія управління організацією, в
якій виділяють низову (ловер-менеджмент), середню (мідл-
менеджмент) та вищу ланки керівництва (топ-менеджмент);
- функціональний - універсальний процес виконання
взаємопов'язаних функцій менеджменту (планування, організації, мотивації та контролю за реалізацією цих функцій);
- особовий - мистецтво суб'єктів управління керувати виробничими процесами через конкретних людей, їхні установки, особисті моральні та психологічні якості, а також рівень професійних знань і вмінь.
Основоположником наукового менеджменту вважається Фредерік Тейлор (автор книги "Принципи наукового управління") [249], а батьком практичного менеджменту називають П. Друкера (автора книг "Практика менеджменту", "Енциклопедія менеджменту", "Ефективний управляючий", "Задачі менеджменту у XXI столітті" та ін.) [68—73]. На сьогодні менеджмент існує як міждисциплінарна галузь наукового знання з чітко вираженим пріоритетом прагматичних установок. Німецький учений Фредмунд Малік називає менеджмент організуючим і стимулюючим фактором у розвитку суспільства та його інститутів. Він наголошує, що правильний менеджмент відкриває найефективніший і швидкий шлях до досягнення результату не тільки в економіці, айв інших галузях життя суспільства [145, с. 18, 23].
Менеджмент, за словами П. Друкера, це специфічна структура кожної організації, динамічний елемент, який підтримує її життєздатність [71, с. 23]. Для створення організації недостатньо мати ресурси і поєднати їх у певну логічну послідовність, їх треба перетворювати, а для цього потрібен менеджмент. Його головне завдання — збільшувати продуктивність праці людини, генерувати людську енергію [72, с. 18—27; 73, с. 31]. Кінцева ціль менеджменту, па думку І. Адізеса, зробити організацію (державу) результативною та успішною у найближчій і довгостроковій перспективі [2]. Іноді менеджмент називають мисте-цтвом управління [157; 107]. П. Друкер розглядає менеджмент ніс практику управління [72, с. 25]. Ф. Малік, І. Адізес вважають, що менеджмент (правильний і ефективний!) є єдиним фактором стабільності серед постійних змін, у тому числі й під час криви. Завдяки менеджменту можна успішно діяти не тільки у звичних, але й у нових ситуаціях, оскільки набуті управлінські навички допомагають орієнтуватися у складних умовах і діяти успішно. Для цього менеджмент повинен виконувати чотири функції [145, 3, с. 21—22]:
1) створення товарів та послуг (ргоducting) - оцінюється споживачами;
2) адміністрування (administration) - потрібне, щоб робити
правильні дії у правильній послідовності і з правильною інтенсивністю;
3) підприємливість (enterpreneur) - визначення напряму
руху організації, прогнозування можливих загроз і викликів та
здійснення заходів на їх випередження;
4) інтеграція (intergration) - створення такої атмосфери і
системи цінностей, яка б змусила людей працювати спільно і визначала б внесок, кожного у загальну справу.
Кожна з цих функцій менеджменту націлена на конкретний тип задач: що? як? коли? хто? Ці функції необхідні для успішного управління будь-якою організацією.
Сучасна методологія формування, функціонування і розвитку управління вумовах ринкового господарювання розглядає менеджмент як діяльністьз управлінняу вигляді системи, що динамічно розвивається. Ця система складається з таких елементів [320]:
1. Цілі управління об'єктом (стратегічні, поточні, оперативні).
2. Функції управління, тобто види управлінських робіт, серед
яких виділяють:
— цілепокладання (вироблення стратегічних, поточних та оперативних цілей);
— планування (прогнозування, моделювання та програмування);
— організацію (формування організаційної структури системи управління з використанням лінійного, функціонального, лінійно-функціонального, програмно-цільового, процесного типів управління);
— координацію спільної діяльності суб'єктів та об'єктів управління;
— регулювання (усунення відхилень від плану шляхом диспетчеризації);
— мотивацію — розроблення й використання стимулів до
ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності та їхньої високопродуктивної праці;
— облік діяльності управлінського об'єкта (оперативний, бухгалтерський, статистичний);
— аналіз діяльності управлінського об'єкта (виробничої, комерційної, фінансової тощо);
— контроль за діяльністю.
3. Принципи менеджменту, тобто основні правила здійснення управлінської діяльності (науковість, системність, комплексність, економічність, ефективність).
4. Методи менеджменту — способи здійснення управлінської діяльності (економічні, організаційні, соціальні, психологічні).
5. Персонал управління (керівники, спеціалісти і технічні
працівники, які реалізують функції управління).
6. Організаційна структура, (функціональні та лінійні відносини).
7. Техніка менеджменту (технічні засоби, за допомогою яких виконуються управлінські роботи).
8. Технологія менеджменту (послідовність виконання управлінських робіт із використанням певних процедур та операцій).
9. Інформація, яку використовують з метою виконання управлінських робіт.
На практиці ця система формується людьми, тобто суб'єктами управління, і відображає зміст їхньої управлінської діяльності.
Взаємопов'язане використання всіх елементів управлінської діяльності в єдиному процесі, з одного боку, забезпечує реалізацію функцій управління, а з іншого — впливає на персонал організації з метою активізації його роботи і вироблення в нього творчого, зацікавленого, активного характеру. Успіх залежить від того, наскільки ці елементи добре знають і враховують менеджери, які є ключовою ланкою менеджменту. Відомий спеціаліст з менеджменту Г. Мінцберг в одному з інтерв'ю сказав: "Менеджери працюють із людьми, які виконують ті чи інші дії. Вони мотивують цих людей, займаються побудовою команди та сприяють створенню позитивної культури. Таким чином менеджери досягають того, щоб люди самостійно і успішно виконували потрібні дії і тим самим підвищували результативність організації" [http://www.management.com.ua/interview/int175.html].
Менеджери — це посадові особи, які здійснюють вплив на стан справ в організації або в її окремому структурному підрозділі. В основі терміна "менеджер" лежить англійське дієслово tо тапаgе (управляти). Саме менеджери розробляють цілі управління і правила управлінської діяльності, добирають персонал, визначають методи та реалізують функції, використовують техніку і забезпечують технологію менеджменту, здобувають, аналізують та поширюють інформацію, потрібну для виконання управлінських робіт.
В енциклопедичному словнику з управління організацією зазначено, що менеджер — це: 1) член організації, який здійснює керівництво людьми, визначає, цілі, організовує роботу, розробляє та приймає рішення щодо ефективної взаємодії людей з метою досягнення поставлених цілей; 2) найманий професійний керуючий [258, с. 933]. У книзі "Основи менеджменту" (автори Майкл Мескон, Майкл Альберт і Франклін Хедоурі) дається таке визначення цього поняття: "менеджер — це: а) суб'єкт управління, що діє у певній організації; б) професійний керуючий, який усвідомлює, що він — представник особливої професії, а не просто інженер чи економіст, що займається управлінням; в) людина, яка має спеціальну підготовку [154, с. 6]. Отже, менеджер — це професійний керуючий, людина, що володіє спеціальними знаннями, талантом і певними навичками в галузі організації виробництва та управління [107, гл. 1.4].
Першим, хто використав терміни "менеджмент" і "менеджер" в їх сучасному значенні, був Ф. Тейлор [249]. Один із видатних американських учених П. Друкер створив учення про менеджмент як професійну діяльність і менеджера як професіонала, тому його іноді, як уже зазначалось, називають батьком сучасного менеджменту. Основною ідеєю його наукових праць є визначення виняткової ролі менеджера в організації. Згідно з Друкером менеджери, по-перше, вирішують задачу створення такої цілісності, яка є набагато більшою, ніж просто сума її окремих чистин, і по-друге, гармонізують у своїх рішеннях та діях вимоги сьогодення і далекого майбутнього [273, с. 304]. Менеджер — це та людина, яка відповідає за інших людей і за їхню працю. Хто не в змозі нести таку відповідальність — поганий менеджер або взагалі професійно не придатний. Кожне досягнення в управлінні - це досягнення менеджерів, а кожна невдача — це невдача менеджерів. [72, с. 351]. Основна відповідальність менеджера спрямована на забезпечення ефективної діяльності організації, але не менш важливими є його стосунки з колегами — менеджерами та підлеглими, за яких він також відповідає.
З думкою П. Друкера погоджується німецький учений Ф. Малік, який наголошує: "Менеджер — це професія, суть якої полягає в досягненні результаті" завдяки виконанню поставлених задач; ця професія здатна зробити будь-яку організацію такою, що працюватиме ефективно і довготривало" [145, с. 12].
В.І. Терещенко вважає, що менеджер - це управлінець, який уміє ставити "управлінські чому?" і давати па них відповіді перш ніж починати діяти. Це такі питання [250, с. 22—28]:
1) чому це робиться? (принаймні, 50 % з того, що ми робимо, не знаємо, чому і для чого);
2) чому воно робиться саме там, де воно робиться? (немає
раз і назавжди розробленої структури тієї чи іншої організації,
оскільки нові технології, виклики ринку тощо вимагають по
стійних змін);
3) чому те, що робиться, робиться саме тоді, коли воно робиться? (під час планування не завжди уявляють собі кінцеву
мету);
4) чому певну роботу виконує саме ця людина, а не інша?
(спеціаліст не повинен виконувати тієї роботи, яку може робити
некваліфікована людина);
5) чому це робиться саме так, а не інакше? (завжди є можливість зробити цю роботу ще краще, адже немає межі людської
досконалості).
Чи може організація обійтися без менеджерів? У книзі "Практика менеджменту" П. Друкер наводить приклад, як свого часу Генрі Форд, засновник і власник компанії "Форд" вирішив заробити мільярди, керуючи компанією самостійно, без допомоги менеджерів. Більшість менеджерів були звільнені або пішли за власним бажанням. Через деякий час обсяг продажу в компанії різко знизився, її частка на авторинку впала зі 100 до 20 %. Лише у 1944 р. до керівництва компанією прийшов молодий Генрі Форд-другий (онук засновника компанії). Він із самого початку взяв курс на реальний, ефективний менеджмент і насамперед набрав управлінців, які були здатні діяти самостійно й відповідати за свої дії. Повноваження менеджерів визначалися цілями їхньої роботи та характером обов'язків, а ефективність їхніх дій вимірювалася не точністю виконання наказів, а відповідністю стандартам діяльності, встановленим цілям та вимогам у конкретній сфері управління. З часом компанія "Форд" повернула собі лідерські позиції на автомобільному ринку і це відбулося саме завдяки ефективній праці менеджерів у системі управління компанією [72, с. 116—123]. Цей приклад говорить про те, що організація не може обійтися без менеджерів, оскільки саме вони своєю працею забезпечують успіх. Тому нині і спостерігається великий попит на спеціалістів, здатних здійснювати ефективне управління.
За спостереженнями професора Андерса Ослунда, в Україні виробничі досягнення практично не залежать ні від галузі, ні від величини підприємства. Вирішальну роль відіграють менеджери, їхні здібності й воля. Проте серед українських менеджерів, вважає А. Ослунд, багато не тільки корумпованих, але й некомпетентних. Таких менеджерів суспільство має позбутися якнайшвидше [181].
Ще у 1941 р. американський економіст Джеймс Бернхем у книзі "Менеджерська революція" написав, що "відбувається перехід від суспільства, яке ми називаємо буржуазним, до типу суспільства, яке ми будемо називати суспільством менеджерів". Тобто настають часи, коли лідерство в суспільстві переходить від власників підприємств до менеджерів (найманих керівників), які створюють певний елітарний прошарок суспільства. Представники цього класу, тобто професійні менеджери, концентрують у своїх руках фактичну владу, що дає змогу їм контролювати практично всі технологічні, соціальні й фінансові процеси та впливати на стратегічне майбутнє організацій [107, гл. 1]. Об'єктом власності у них є не капітал і земля, а інформація і зна-ппя[99].
Пізніше американські соціологи Адольф Берлі, Джон Гелбрейт та інші заговорили про "революцію менеджерів", маючи на увазі перехід влади від власника компанії до професійного менеджера [232, с. 400]. Відслідковуючи цей процес, П. Друкер та піші вчені назвали менеджерів новим класом, який не є ні капіталістичним, ні робітничим, але стрімко захоплює домінуючі позиції у всіх розвинутих країнах [273, с. 129—130]. Невипадково Джон Адаїр, один зі спеціалістів з питань організації праці менеджерів, називає їх "гуру" [1]. Однак входження до цього класу потребує найвищої кваліфікації, значного досвіду та розуміння відповідальності за дії інших. Представники цього класу, тобто менеджери, мають усвідомлювати, що вони несуть велику відповідальність за свою діяльність перед суспільством, країною та її майбутнім. Щоб "менеджерська революція" розпочалася в Україні, назначає український учений Богдан Будзан у книзі "Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи", необхідно наявну систему врядування (державного, соціально-економічного, громадського тощо) проаналізувати з позиції "цілей і результатів", визначити найефективніші організаційні структури для прийняття рішень, підготувати кадри управлінців, враховуючи як потреби країни та тенденції розвитку світового менеджменту, так і ментальність українського народу [27].
У XXI ст., як зазначають всесвітньо відомі спеціалісти з управління, менеджмент буде повністю залежати від своїх фундаментальних основ, тобто лідерства, процесів та організацій [153]. Рушійною силою організації, найпотужнішою силою у бізнесі стають люди (а не технології чи капітал), і саме в них мають вкладатися інвестиції. Завдяки цьому буде випускатися не "вчорашній" товар, як висловився П. Друкер, а такий, що відповідатиме вимогам завтрашнього дня. "Сучасний менеджмент, — пише П. Друкер у книзі "Задачі менеджменту у XXI ст.", — повинен усвідомити, що фундаментом його діяльності є цінність, яка сприймається споживачем. Менеджмент має бути оперативним, орієнтуватися на результат і ефективність на всіх етапах економічного ланцюжка. Заради результатів, яких організація досягає у зовнішньому середовищі, й існує менеджмент" [71, с. 50—51]. Тому весь світ нині залежить від компетентності, вмінь, відповідальності менеджерів і менеджменту [72, с. 20].
Нині становленню ефективного менеджменту в Україні, здатного витримувати тиск глобальних зарубіжних корпорацій на внутрішньому ринку і просуватися на ринки міжнародні, заважають: з погляду економіки — відчуження людей від власності і бізнесу, а з погляду методології — нерозвинутість вітчизняних теорій управління та організації управлінської праці. Проте вже з'являється молода генерація управлінців, які прагнуть йти врівень зі змінами в сучасному менеджменті.