Призначення України - Юрій Липа

ЧАСТИНА ПЕРША

Нації проходять, і по них нема й сліду, та історія дає нам нагу причину цього,

просту й єдину розгадку у всіх випадках: впали народи тому, що не були

приготовані.

Ніщо на світі - ні багатство, ні слава, ні таланти -

не заступить одного, того, що є Законом понад усі закони: будь приготований!

Це є єдина наука, що випливає з усіх часів і з усіх країн, одна незмінна

Правда серед усіх змінностей світу - і для дітей, і для жінок, і для націй, і

для цілих рас:

будь приготований, будь приготований, іще раз скажу -будь приготований.

Редіярд Кіплінг

1. ЕВРОПА БЕЗ ЕВРОПЕЙЦІВ

Здається, можна говорити про зникнення поняття Европи як духовної цілости.

Справді, де поділась та європейська одність? Тут колись войовничі племена з

Азії й Півночі замирено християнством, пізніш деяку рівновагу серед держав

середньовіччя утримувала споріднена між собою панівна аристократія, а ще дуже

недавно обличчя одности надавали Европі відчуття права й засади рівности

європейських держав. Тепер по великій, по абісинській, по еспанській війні

багато змінилося.

Що сталося? Спробуймо пошукати, наприклад, духовного осередку сучасної Европи,

- де є тепер така столиця Европи, якою, скажімо, в XVIII ст. був Париж?

Може, Лондон? Ще недавно там, де був вплив ідеї парламентаризму, там був і

вплив англійського демократичного світогляду. Ще недавно назагал узнавано

англійську концепцію Европи за "рівновагу потуг" (розцвіт 1878-1914 pp.).

Деякий час по великій війні справно функціонував у краю докладних годинників

докладний барометр англійських впливів, але від кількох літ і Ліга Народів

втратила значення. Тепер Лондон є центром світу, але англійського світу, і

Британський острів - це тільки гігантський корабель-транспортовець,

прив'язаний своїми причалами до скандинавських, данських, бельгійських і

португальських баз. Однак обернений він лицем до доміній і колоній, а не до

Европи. Змінилося відношення і до англійської духовности, що, як із жалем

підкреслює А.Моруа,"не є, як то часто думала Європа, абстрактною системою, яка

скрізь надається лишень збираниною порад, які тільки в цьому краю помагали"

("Історія Англії", 1937).

Може, Рим Муссоліні є осередком Европи? Навіть не претендує на це. Для

італійського фашизму існує тільки міт Риму, імперія середземноморська,

панування вибраного, італійського народу над трьома прилеглими до моря

частинами світу. Зрештою, з кожним роком усе виразніше Рим обертатиметься до

свого велетенського колонізаційного терену в Абісинії. Що ж до .самого поняття

Европи, то воно в Італії не є в великій почести. "Людство, - пише в своїй

книжці італійський віце-міністр освіти Бодреро, - складається з 42 мільйонів

італійців, що живуть у ріднім краю, та 10 мільйонів італійців, що мешкають

поза краєм. Решта не має жодної вартости".

Берлін Гітлєра має претензії до провідництва усіх арійських і

протикомуністичних сил. Та, здається, в практиці це буде тільки об'єднування

ста мільйонів німців в Европі. Стремління до злиття всіх німців в один

німецький легіон - це найголовніше завдання Берліна. Як виглядали б інші

народи обіч цього можливого легіону, дає передсмак одна з книжок видатного

теоретика-расиста Німеччини Гінтера (Gienther), що підкреслює нижчість

українців, литовців, поляків, вважаючи їх за "вроджених слуг із нахилом до

нігілізму, замкненістю, недовірливістю, дріб'язковістю і швидкою зміною

супротилежних настроїв". Що їм до інших народів - їхня культура тільки для них

самих! "Доісторія, старовинна історія Німеччини, наука про расу, етнографія -

дістали нові, могутні імпульси, щоб ввійти в істоту німецького духа". Берлін

не хоче асимілювати не німців, не хоче навіть приєднувати інших європейців.

Дивиться на них з висоти мурів своєї держави, велетенського військового

табору.

Від військового перейдемо до велетенського концентраційного табору світу, до

Москви. Це звідти з радійових веж, як з мечетей, щоночі трикратно лунає:

"Пролетарі всіх країн", і одночасно звідти - прокляття на всіх, хто інакше

думає, ніж Москва, і це звучить як церковне: "Ізидіте, оглашенниї..." Совіти

відокремлені не тільки духовно, відокремлені й територіяльно від решти

Евро-пи. Тепер, кажучи за Гоголем, справді "рідко яка птиця долетить до

середини Дніпра", і тепер далеко легше подорожувати до Китаю чи в африканських

пралісах, ніж по "щасливих" совітах.

Ось чотири осередки на терені сучасної Европи, "півострова, розруйнованого

вибухами новітніх вибухових середників, жадобою золота й духом бунту"

(П.Моран), цього духовного змісту, що, запліднивши обидві Америки, здається,

тратить сам зміст як цілість.

Це над Европою височать ці чотири осередки з власною динамікою, із

самовистачальним світоглядом і енергією, але ні один із них не репрезентує

давньої Европи. Ці осередки стараються якнайдокладніше відділяти свою

духовність від розгойданої або закостенілої духовности решти європейського

півострова. Вони є виключні, їхня сила - це сила не братання, а виключности.

Чи буде то відвернена від Европи, атлантична виключність Британії, вихована в

щасливім тисячолітті еволюції, чи середземноморська, стара виключність Риму,

оновлена фашизмом, чи примітивна, касарняна германськість, чи низьковартісний

механізм сталінізму - для всіх цих осередків-блоків решта Европи - це тільки

поле до експансії, до безжалісних досвідів, до впливу. Так само, остаточно, як

і решта світу поза Европою.

Де ж вона, та психологічно-політична Европа? Нема тепер такого суцільного

поняття. Це в однім із портів людства, що зветься Европою, стоять на непевних

кітвах погрозливі фортеці-дреднавти, а поміж цими дреднавтами лавірують

поодинці й групами інші, менші кораблики, без порівняння гірше озброєні й

опанцирені.

2. СТИЛЬ МАРШОВОЇ КОЛОНИ

Людина всередині кожного з цих осередків-блоків - Рим, Берлін, Москва -

піддана спеціяльному шліфуванню, гострій обробці, важливій і доцільній для

цілого блоку. Від давнього збірного ентузіязму, що ним починали свою

однолитість фашизм, гітлеризм чи навіть комунізм, може, зосталося й дуже мало,

але тепер це є вже система зоднаковілости, "гляйхшальтунгу", хоч і своєрідного

в кожнім окремім випадку. Це є окремий стиль.

Про італійський стиль говорить Муссоліні в своїй недавній розмові з Тітаяною:

"Кожна людина мусить консервувати в собі деяку порцію варварства і зіставатись

твердою. Не треба боятися холоду, голоду і боротьби. Легке життя провадить до

упадку. Народ, що думає передовсім про вигоди, не є міцний. Мусить жити

твердим життям, бути твердим щодо себе, щоб мати право бути твердим супроти

інших".

Особиста свобода одиниці - головна тема духовних прагнень романтичного і

ліберального XIX століття - не грає ролі внутрі сучасних блоків-осередків.

Одиниця має висловлювати душу збірну, душу й накази блоку. "Свобода - це

привілей праці для держави",

- каже італієць проф. О.Фантіні. Йому вторує Дітрих, шеф німецької преси:

"Свободу осягнули ми в найвищому рівні, й вона зробилася в нас творчою

повинністю щодо суспільства".

Одиниця тоді лишень чогось варта, коли висловлює хоч трохи духа своєї

збірноти2 - блоку. "Ти є ніщо, твій народ є всім", - повторює німцеві його

сучасна наука. "Про що ти мрієш, - питається в совітській пісеньці

пропагандист юнака, - про свою матір чи про комунізм?"

Доля одиниці є менш цікава від призначення і долі її збірноти - блоку. "Велика

Пригода - ось що світить німецькій молоді!" - каже Розенберг. Велика Пригода -

це слово знане. Його уживають американці, коли окреслюють свою історію, похід

фанатиків-осад-" ників серед іще не займаних краі'н. Велика Пригода - це для

кожного блоку зоднаковілих людей марш із власною виключною моральністю серед

краі'н, з якими ніяка або майже ніяка моральність їх не в'яже. Це вже не

турнір національностей, це вже не Наполеон, що з тріумфом визволяв і

пробуджував нації в романтичній і мальовничій перспективі братерства

своєрідностей.

Виключність, зоднаковілість, власна мораль не дозволяє ніякого

націоналістичного сентименталізму. Такий блок у своїх посуваннях не ощаджує,

бо органічно не терпить нічого поза своїм усталеним порядком життя. Коли в

дотеперішній національній боротьбі в Европі не випадало не вшанувати лицарства

противника, не випадало нищити його мистецтва, науки, то в посуві такого блоку

є лишень знищення і мистецтва, і науки, і самої назви противника. Бо цей похід

- це похід окремої замкненої системи моралі, науки, мистецтва, це - тотальна

війна, похід орди, похід раси під час переселення народів.

Цілі їхнього маршу є всередині самих орд. Стиль їх маршу не був знаний Европі

від кільканадцяти століть. Альфред Розенберг у своїм "Формуванні ідеї" пише

про теперішній "стиль німецького народу": "Це є стиль маршової колони, причому

однаково, куди і в яких цілях буде вжита ця колона". Зміст цього стилю - це

одностайний подив свого і свідоме пониження всього, що не своє. Це стиль

тоталізму, а не - універсалізму.

Кроки орд в Европі? Але ж це звучить дуже дивно в наших часах, коли стільки ще

є де-не-де залишків інтелігентщини й лібералізму, віри в міжнародню

правосудність, таких питомих минулому століттю. Де ж воно, те загальне

переселення рас-народів? Де та боротьба рас?

Покіль що ще нема загального руху, але він уже є в психології, навіть у

підсвідомості. Ритм тотальної війни передчувають сучасні митці так, як

передчував Маринетті вибух фашизму, а московський футуризм - бунт большевизму.