Об’єкт та об’єктивна сторона злочину
Визначення об’єкта злочину, розкриття його змісту, виявлення його різновидів є одним з ключових питань у теорії кримінального права. Правильне визначення сутності об’єкта дозволяє розкрити механізм злочинного посягання, виявити ступінь суспільної небезпеки, зробити належний аналіз інших елементів складу злочину, вирішити питання кваліфікації, відмежувати відповідне діяння від суміжних злочинів і правопорушень, які не є злочинами.
Визнання суспільних відносин об’єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки — особу(як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров’я, волю, недоторканність, власність та інші законні права й свободи [15, c.355].
Всі ці діяння, що називаються злочинами проти особи, мають своїм родовим об’єктом особу, а безпосередніми життя, здоров’я, свободу і гідність людини. Виходячи з поставленої мети, ми зупинимось на кримінально-правовій характеристиці злочинів проти волі особи. Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку життя і здоров’я людини. Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля,честь та гідність особи.
Відповідно до цього можна виділити єдиний родовий об’єкт у сфері злочинів проти волі,честі та гідності особи – суспільні відносини, які посягають на волю,честь та гідність особи,її недоторканних прав та свобод.
Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін [3, c.137].
Об’єктивна сторона у сфері злочинів проти волі, честі та гідності особи характеризується тим, що деякі з них можуть вчинятися як шляхом дії так і бездіяльності, тоді як інші– лише активною поведінкою – діями.
Здебільшого, по формі посягання на свободу особи, склади злочинів здійснюються шляхом дії. Це пояснюється не тільки тим, що дія є більш ефективною формою поведінкою, але і тим, що людина може вчинити опір при посяганні на її свободу. Вказаний опір неможливо перебороти шляхом бездіяльності зловмисника. Однак, позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності, наприклад, особа знаходиться в закритому приміщенні за власною згодою, бездіяльність проявляється в небажанні здійснити дії по її звільненню .
Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному позбавленні волі,посяганні на честь та гідність особи, тобто у перешкодженні обирати за своїм бажанням місце перебування. Відповідальність за ст. 123 КК настає у випадку, якщо особа, яку позбавлено волі, досягла чотирнадцятирічного віку. Незаконне позбавлення волі має місце незалежно від здатності особи усвідомлювати цей факт (наприклад, сплячий, хворий, у непритомному стані тощо).
Незаконне позбавлення волі з об’єктивної сторони полягає в різноманітних прийомах і способах, що застосовуються для з метою перешкодити особі в здійсненні за своїм розсудом права вибору місця перебування. Злочин може бути вчинений як шляхом активної дії, так і шляхом бездіяльності. Так, коли потерпілий знаходиться у приміщенні, закритому за його згодою, незаконне позбавлення волі може виразитися у відмові вчинити дії по його звільненню.
Незаконне позбавлення волі може виражатися в затриманні потерпілого в тому місці, в якому він не бажає перебувати, або в поміщення його в таке місце, звідки вихід для нього не є вільним.
Місцем позбавлення волі може бути визнане як приміщення (квартира, погріб, сарай тощо), так і місцевість (наприклад, острів). Позбавлення волі, яке підпадає під ознаки ст.123 КК, може бути вчинене і в місцях позбавлення волі, якими є виправно-трудові установи.
Незаконне позбавлення волі може здійснюватись шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють в підвалі, поміщають у спеціально підготовлене приміщення тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, погрожуючи зброєю, потерпілого примушують іти в певне місце, тощо). Воно може бути здійснене і шляхом обману (наприклад, людини заманюють у будь-яке місце і там зачиняють з метою позбавити волі). За ст. 123 КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключена якщо особа позбавлена волі у результаті акту необхідної оброни або крайньої необхідності , або у випадку правомірного затримання (ч. 3 ст. 15 КК). З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).
Нанесення ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю, заподіяння тілесних ушкоджень, погроза вбивством, допущені при вчиненні дій спрямованих на позбавлення волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів.
Тривалість незаконного позбавлення волі на кваліфікацію вчиненого не впливає, але враховується при індивідуалізації відповідальності і покарання. Незаконне позбавлення волі належить до числа так званих триваючих злочинів. Дії осіб, які приєдналися до злочинної діяльності після юридичного закінчення злочину, але до фактичного звільнення потерпілого, за певних обставин можуть визнаватися виконанням злочину.
За ст. 123КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особа позбавлена волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, а також в результаті реалізації громадянами права на затримання злочиннця (ч. 5 ст. 15 КК). Згода потерпілого на позбавлення волі також виключає кримінальну відповідальність [3, c.79].