Виправні роботи як вид покарання

Виправні роботиє основним видом покарання, яке характеризується тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у доход держави визначеного судом відсотка її заробітку.

2. Виправні роботи мають такі ознаки:

а) втілює в собі докір держави;

б) обмежує права засудженого на зміну місця роботи та побічно можливості професійної кар'єри в деяких сферах (на державній службі, в банківській діяльності, системі освіти тощо);

в) породжує майнові наслідки, зменшуючи заробіток засудженого;

г) час відбування покарання, як правило, не включається до загального та безперервного стажу. Втім, при певних умовах час відбування виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу.

Виправні роботи як вид покарання, в цілому мають економічний характер і не пов'язані з розривом позитивних суспільних зв'язків засудженого.

Згідно п. 12 постанови виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Місцем роботи засудженого можуть бути підприємства, установи та організації будь-якої форми власності, тому що на кожне з них поширюються конституційні гарантії та норми трудового законодавства. Роботою засудженого є його діяльність, щодо здійснення якої складений трудовий договір.

Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Під час відбування покарання засудженому забороняється звільнятись з роботи за власним бажанням без дозволу спеціальних органів, що здійснюють виконання вироків. Дозвіл може бути виданий після перевірки обґрунтованості причин звільнення. Відмова у видачі дозволу на звільнення повинна бути мотивованою та може бути оскарженою в установленому законом порядку. Якщо засуджений не має місця роботи, він повинен самостійно працевлаштуватися або стати на облік в органах служби зайнятості. В останньому випадку засуджений не може відмовитися від запропонованої органами служби зайнятості роботи або перекваліфікації.

Виправні роботиє строковим видом покарання. КК встановлений їх мінімальний строк призначення - 6 місяців. Максимальний строк виправних робіт - 2 роки.. Строк відбування виправних робіт, що обчислюється роками і місяцями, розглядається як строк, упродовж якого засуджений працював та із його заробітку проводились відрахування. Якщо під час перебігу строку засуджений не працював по причинах, що визнані нормативно-правовими актами поважними, цей час включається у строк відбування покарання. Обчислення строку відбування покарання може мати юридичне значення при заміні невідбутого покарання або при призначенні покарання за сукупністю вироків. Таким чином, строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим належної кількості робочих днів, враховуючи час, коли він не працював з поважних причин але отримував заробітну плату, час, коли він хворів, час відпустки по вагітності і пологам.

Розміри відрахуваньв доход держави мають бути в межах від десяти до двадцяти відсотків. Відрахування проводяться від усієї суми заробітку, без виключення з неї податків та інших платежів, а також претензій по виконавчим документам. Відрахування не проводяться від пенсій, допомог, які одержуються в порядку соціального забезпечення та соціального страхування, виплат одночасного характеру та не передбачених системою заробітної плати. При скасуванні вироку та закритті справи суми, відраховані із заробітку, повертаються засудженому.

Виправні роботи застосовуються як основний вид покарання у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу.

У той же час передбачаються випадки призначення виправних робіт навіть тоді, коли вони не передбачені санкцією статті, по якій засуджується особа, а саме у разі:заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) у порядку, передбаченому ст. 410 КПК; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК); заміни більш м'яким покаранням жінки, засудженої до обмеження або позбавлення волі не більше як на 5 років, після досягнення дитиною трирічного віку або її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); заміни покарання на більш м'яке на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).