Розвиток і виховання відчуттів у дітей
Аналізатори у дитини складаються в морфологічному відношенні в процесі утробного розвитку, На час народження дитини вони в значній мірі готові. Однак після цього вони ще проходять довгий шлях свого функціонального розвитку.
Основою розвитку відчуттів у дитини є її дійові зв'язки з зовнішнім світом, які спричиняються до вдосконалення аналітико- синтетичної діяльності її аналізаторів. Ці зв'язки скеровуються в тій чи іншій мірі дорослими. В процесі виховання підвищується здатність аналізаторів диференціювати різні властивості оточуючих явищ, вдосконалюється їх синтезуюча діяльність. Це стосується всіх без винятку відчуттів, особливо зорових, слухових, дотикових і кінестетичних.
Новонароджена дитина бачить, але ще не вміє керувати рухами свого зорового рецептора, у неї відсутня координація обох очей, одне око дивиться в один бік, друге — в інший. Лише на третьому місяці вона починає володіти моторикою очей, навчається ними керувати. З координацією рухів очей зв'язана фіксація об'єкта, що діє на аналізатор.
У ранньому віці діти навчаються розрізняти основні кольори спектра — червоний, зелений, фіолетовий. Це видно з того, що в однорічної дитини можна виробити умовні рефлекси на ці кольори. Протягом нереддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори. Однак на цьому розвиток кольоро-відчувань у дитини не закінчується. Він продовжується в період дошкільного і особливо шкільного віку. В цей період стає дедалі досконалішим і точнішим диференціювання кольорів за яскравістю і насиченістю. На кінець шкільного періоду дитина розрізняє декілька десятків кольорових відтінків. Важливу роль у розвитку кольоровідчування у школярів відіграє їх навчальна діяльність, зокрема заняття малюванням.
Дослідження радянських вчених показали, що в період шкільного дитинства чутливість до кольорів особливо швидко зростає: в порівнянні з учнями 1 класу у дітей 3 класу (10 років) вона підвищується на 45%, у дітей 4—5 класів (від 11 до 12 років) — на 60%.
Розвиток чутливості до кольорів, їх диференціювання тісно пов'язаний з успіхами дітей в оволодінні назвами кольорів і їх відтінків. Називання їх загострює й уточнює відчування кольорів, їх розрізняння за якістю, яскравістю і насиченістю.
Розвиток зорового аналізатора не вичерпується лише підвищенням його чутливості до кольорів спектра. У дитини розвивається також гострота зору, загальна чутливість до світлового подразника.
Дані свідчать, що загальна зорова чутливість протягом дошкільного віку підвищується в 2 рази, в період від 6 до 15 років — майже на 60%. Це має велике значення для пізнавальної діяльності, для продуктивності навчання дітей. Недостатня гострота зору, що буває у деяких учнів, залишившись поза увагою вчителя, може спричинитись до зниження їх успішності.
Зорові відчуття розвиваються у дітей у зв'язку з іншими відчуттями, зокрема кінестетичними. На цей зв'язок указував Сєченов, підкреслюючи його велике значення в розвитку пізнавальної діяльності дітей. Важливу роль відіграє цей зв'язок, зокрема, в оволодінні дітьми вмінням читати і писати.
Перші реакції дитини на звук мають дифузний характер (дитина реагує на звук руховим збудженням, скидає ручками, ніжками, ворушить тулубом). Згодом рухова реакція на звук стає більш диференційованою. На третьому місяці дитина локалізує звуки, повертаючи голівку в напрямку звучащого тіла. Стає можливим вироблення у дитини умовних рефлексів на звукові подразники різної висоти, сили і тембру. Вже на четвертому місяці дитина починає розрізняти звуки за висотою. Про це свідчать її реакції на музику і співи. В дальшому розвитку слуху дитини велику роль відіграє музикальне її виховання.
Розвиток слухових відчуттів у дитини тісно пов'язаний з оволодінням нею мовою. В процесі мовного спілкування вироблюється чутливість дитини до звуків мови. Реакція на них спостерігається у неї досить рано. Вже на 2—3-му місяці дитина розрізняє ласкавий і сердитий тон зверненої до неї мови, особливо якщо це мова людей, які постійно знаходяться біля неї, зокрема матері. З розвитком дитини у неї з'являється здатність реагувати на ритмомелодику мови. Так, на 5—6-му місяці дитина починає вже розпізнавати голоси близьких їй людей.
Тільки під кінець першого року життя спостерігається розрізняння звуків мови, незалежно від емоціонального тону і ритму, починається розвиток фонематичного слуху, що триває на протязі всього переддошкільного, дошкільного і шкільного дитинства.
Фонематичний слух на першому році життя дитини вступає в тимчасові зв'язки з рухами артикуляційного апарата, з зоровими і дотиковими відчуттями, які є необхідною умовою розвитку мови. Ці тимчасові зв'язки зміцнюються завдяки багаторазовим повторенням. Під впливом мовного спілкування слухова чутливість надзвичайно вдосконалюється.
Розвиткові слухових відчуттів у дітей в шкільному віці сприяють заняття музикою. Діти, що навчаються в музичних школах, розрізняють, наприклад, за висотою такі звуки, які дітьми, що не займаються музикою, відчуваються як зовсім однакові. Дані досліджень показують, що диференціювання звуків за висотою не є природженим явищем, а розвивається під впливом виховання і навчання, що воно вдосконалюється внаслідок спеціальних вправ (Теплов).
Значне місце в розвитку відчуттів дитини посідає кінестетичний, аналізатор. Від його розвитку в значній мірі залежить досконалість рухової сфери дитини, тонкість і розчленованість її рухів, необхідних для всіх видів діяльності. В ранньому віці дитини її рухи хаотичні, неточні і мало диференційовані. Вони розвиваються в міру того, як дитина навчається ходити, маніпулювати різними предметами. У переддошкільника і дошкільника дальше вдосконалення кінестетичного аналізатора пов'язане з його ігровою поведінкою, трудовими заняттями, фізичною культурою та оволодінням мовним процесом, який потребує дуже тонких і диференційованих артикуляційних рухів.
Кінестетичні відчуття у дітей особливо вдосконалюються тоді, коли вони включаються в діяльність, що ставить до них підвищені вимоги. Просте повторення рухів мало дає для підвищення кінестетичної чутливості. В тих же випадках, коли рухи повторюються для досягнення свідомо поставленої мети, кінестетична чутливість значно підвищується. За даними досліджень, в шкільному віці (в період між 8 і 14 роками) кінестетична чутливість в фізкультурних вправах, лабораторних заняттях, трудових; операціях підвищується на 50% (О. Леонтьєв).
Під впливом навколишніх умов, внаслідок виховання у дітей розвиваються й інші відчуття, утворюються різноманітні зв'язки між аналізаторами в їх погодженому функціонуванні. Це стосується, зокрема, тактильних і кінестетичних відчуттів, які беруть активну участь у пізнанні дітьми різних властивостей навколишніх предметів (їх твердості, м'якості, шершавості, ваги і т. ін.). Важливу роль у цьому процесі відіграє розвиток руки, яка на основі утворюваних тимчасових зв'язків між тактильними, руховими і зоровими подразниками охоплює дедалі більше і досконаліше розрізнює предмети за їх властивостями. Необхідною умовою вдосконалення дотикових відчуттів у дітей є трудові заняття, ліплення тощо.
Праця відіграє важливу роль у розвитку рухів та кінестетичних відчуттів у дітей. Дані експериментальних досліджень показують, що ці відчуття вдосконалюються в більшій мірі у дітей, що виконують виробничі завдання у шкільних майстернях, ніж у дітей, що не займаються цією діяльністю (Елькіїї). На розвиток кінестетичних відчуттів впливає також фізична культура, в якій важлива роль належить руховому аналізатору.
Всі відчуття в процесі розвитку дитини вдосконалюються в тісному зв'язку з розвитком мови. Називання допомагає дитині відрізняти одні пізнавані властивості від інших, знаходити в них спільні риси. Слово є тим «діловим підкріпленням», яке фіксує у вищій нервовій діяльності дитини ту чи іншу властивість явищ і Предметів об'єктивної дійсності. Розвиток мови спирається на розвиток відчуттів і разом з тим сприяє йому. Тут ми маємо конкретний вияв взаємозв'язку першої сигнальної системи з другою, що формується на її основі.
Важлива роль відчуттів в психічному розвитку дитини диктує необхідність спеціальних заходів, спрямованих на їх удосконалення. В цьому значення сенсорної культури, яка полягає в тренуванні, вихованні функціональних можливостей аналізаторів дитини шляхом використання різних дидактичних ігор, занять музикою, співів, ліплення, малювання, виконання нескладних трудових завдань, фізичних вправ. Сенсорна культура дає більший ефект тоді, коли вона є невід'ємною складовою частиною організації педагогічного процесу.
Шкільне навчання створює нові умови для дальшого розвитку відчуттів у дітей, для тренування і вдосконалення їх аналізаторів. Важливого значення в цьому процесі набуває, крім названих вище шляхів, використання різних засобів унаочнення, дослідів, екскурсій, відвідання музеїв, виставок, доступна для дітей і передбачена шкільними програмами праця, а також різні види їх позашкільної діяльності. <...>