Вибір та обладнання позиції для стрільби і місця для спостереження

План

1. Втуп - ст.4

2. План конспект – ст.5

3. Висновок – ст.96

4. Додатки

ВСТУП

Інструкторська практика – особливо важлива частина процесу підготовки фахівців ВМС України. Практика спрямована на конкретизацію теоретичних знань з формуванням професійних навичок виконання самостійних досліджень, розрахунків, аналізу тощо.

Згідно з Положенням про проведення практики курсантів, та виконання індивідуального завдання, я, курсант групи 9355 проходив практику у ВЧ А-3163 в період з 29.05.16р. по 19.06.16р.
Метою даної практики є оволодіння курсантами методичними та практичними навичками командира взводу, виховання потреби постійно поновлювати свої знання, творчо застосовувати їх у професійній діяльності.
Інструкторська практика складає особливо важливий цикл учбового процесу, направлена на набуття навичок, практичної діяльності, закріплення теоретично набутих знань необхідних для формування фахівця, що повинен виконувати свої службові обов’язки на високому професійному рівні. Перед початком практики було проведено детальний інструктаж з охорони праці та техніки безпеки.

Тактична підготовка

№ Теми	Найменування теми заняття	Кількість годин
1.	Організації бойової підготовки у підрозділі (час­тині)
2.	Дії солдата механізованих військ в бою
Всього

Заняття 1

Для успішного застосування Збройних Сил необхідно постійно підтримувати їх у високій боєздатності, бойовій і мобілізаційній готовності.

Бойова здатність Збройних Сил визначається можливістю успішно вести бойові дії в будь-яких умовах обстановки. Вона забезпечується: відповідністю організаційної структури і технічного оснащення військ (сил) їх призначенню; укомплектованістю військ (сил) особовим складом, зброєю та військовою технікою; наявністю запасів матеріальних засобів, що потребуються; бойовим вишколом і злагодженістю підрозділів, військових частин, з’єднань і об’єднань, органів управління; організаторськими якостями командного складу; згуртованістю, високим морально-психологічним станом військ (сил); організованістю та дисциплінованістюособового складу, організацією надійного управління військами (силами).

Згідно Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, яка затверджена Указом Президента України від 04.09.1998 року № 981/98 до основних складових виховної роботи відносяться морально-психологічне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань. Виховна робота являє собою комплекс організаційних, виховних та соціально-психологічних заходів, спрямованих на підтримання постійної бойової готовності органів управління, об’єднань, з’єднань, частин та підрозділів, установ і закладів, реалізацію духовного і професійного потенціалу особового складу під час виконання навчально-бойових завдань.

Наказ Міністра оборони України від 05.05.1999 року № 142 “Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України” зобов’язує органи військового управління усіх рівнів керуватися положеннями Концепції під час розробок оперативних і бойових документів, статутів, настанов, програм й інших керівних документів щодо організації оперативної та бойової підготовки.

Концепція визначає, що заступники командувачів (командирів) з виховної роботи є безпосередніми організаторами морально-психологічного забезпечення та відповідають за його стан.

Згідно з військовими статутами Збройних Сил України заступники командира полку (окремого батальйону), командира батальйону (корабля 3 рангу), командира роти з виховної роботи в мирний і воєнний час відповідають за морально-психологічне забезпечення бойової готовності, бойової підготовки і виконання бойових завдань.

Бойова підготовка є системою заходів щодо навчання та виховання особового складу Збройних Сил України для ведення бойових дій або виконання навчальних завдань. Вона є основою всієї діяльності військ. Важливим показником рівня бойової підготовки є польовий вишкіл військ, їх здатність до активних дій на полі бою в будь-яких умовах обстановки. Оволодіння необхідними знаннями, вміннями та навичками військово-фахової діяльності в ході бойової підготовки здійснюється на заняттях, тренуваннях, стрільбах і навчаннях.

Програми бойової підготовки розробляються на навчальний рік тривалістю 10 місяців (зимовий і літній періоди навчання – по 5 місяців кожний) з двома підготовчими періодами.

На бойову, а також гуманітарну підготовку виділяються для підрозділів та частин повного складу 16 учбових днів на місяць, для підрозділів та військових частин скороченого складу – 8 учбових днів на місяць.

У підготовчий період проводиться прийом поповнення і звільнення в запас військовослужбовців, які відслужили встановлений термін служби, а також заняття з молодим поповненням, здійснюється розвиток, вдосконалення та обслуговування навчальної матеріальної бази.

Під час підготовки підрозділів здійснюється їх злагодження, основу якого (у Сухопутних військах) складає польовий вишкіл, тактична, вогнева підготовка та водіння бойових (транспортних) машин.

Підготовка особового складу підрозділів здійснюється переважно у полі, при озброєнні і на бойовій техніці, при цьому не менше 30% всіх польових занять проводиться вночі. Заняття і навчання повинні проводитися без спрощення, що забезпечує якість навчання військовослужбовців діям у сучасному бою. На заняттях і навчаннях повинен бути присутній весь особовий склад підрозділів. Тактична підготовка, як процес навчання з’єднань, військових частин та підрозділів прийомам і способам ведення бою та його забезпеченням є головним предметом навчання в системі бойової підготовки. На цей предмет відводиться більша частина навчального часу, ніж на інші предмети, підготовка з інших предметів навчання підпорядковується тактичній підготовці.

Переведення техніки на режим сезонної експлуатації проводиться 2 рази на рік, весною та восени. У ході роботи на техніці одночасно вдосконалюються технічні знання і навички особового складу. Командири (начальники) не повинні починати заняття, навчання, марші, бойові стрільби, водіння, роботу з озброєнням і технікою без доведення заходів безпеки та забезпечення глибокого їх засвоєння особовим складом. Вони зобов’язані здійснювати постійний контроль і вимагати суворого дотримання підлеглими встановлених заходів безпеки.

Успішне вирішення завдань бойової підготовки потребує дотримання наступних вимог:

- суворий відбір навчального матеріалу, форм і методів військового навчання, підпорядкування процесу навчання інтересам воєнної доцільності – вчити тому, що необхідно на війні;

- забезпечення інтересів бойової готовності, прискореної підготовки спеціалістів замість воїнів, строк служби яких закінчився;

- твердий військовий порядок, точне і суворе дотримання вимог статутів, наказів, настанов та інструкцій;

- турбота про удосконалення навчального процесу, підвищення його ефективності, активізація бойового навчання, удосконалення навчальної бази;

- постійне керівництво діяльністю офіцерів, прапорщиків і сержантів, удосконалення їх методичної майстерності;

- стимулювання діяльності воїнів і військових колективів (створення атмосфери довіри і поваги у взаємовідносинах начальників і підлеглих; організація змагань по нормативах і задачах, за звання кращого спеціаліста; поступове ускладнення умов навчально-бойових задач; допомога з боку досвідчених воїнів; організація постійного контролю за ходом бойового навчання; висока вимогливість до підготовки воїнів і підрозділів, їх об’єктивна оцінка).

Навчання є основною формою польового вишколу з’єднань, військових частин і підрозділів, важливим засобом підвищення бойової готовності військ (сил) і дозволяє готувати їх до ведення сучасного загальновійськового бою.

Найбільш ефективними і максимально наближеними до бойової дійсності є тактичні навчання з бойовою стрільбою.

Тактичні навчання проводяться із з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами мотострілецьких, танкових, аеромобільних військ, ракетних військ і артилерії, військ протиповітряної оборони, а також з частинами і підрозділами армійської авіації.

Із з’єднаннями, частинами і підрозділами спеціальних військ і тиловими з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами проводиться тактико-спеціальні навчання.

Із управліннями з’єднань і військових частин усіх родів військ, спеціальних військ і тилу проводяться командно-штабні навчання.

Тактичні (тактико-спеціальні) і командно-штабні навчання організовуються і проводяться з метою:

- удосконалення бойового злагодження і польового вишколу з’єднань, військових частин і підрозділів для вмілих і рішучих дій щодо виконання бойових задач в різних видах бою;

- підвищення практичних навичок командирів (начальників), штабів, органів виховної роботи в організації бойових дій, безперервному керівництві військами в бою, організації і підтриманні взаємодії між з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами в умовах потужної протидії з боку противника;

- формування у особового складу високих бойових і морально-психологічних якостей, підвищення фізичної витривалості воїнів;

- удосконалення форм і методів морально-психологічного забезпечення різних видів бою, мобілізації особового складу на успішне виконання задач в умовах, які наближені до бойової обстановки;

- подальшого удосконалення прийомів і способів ведення загальновійськового бою, підвищення ефективності застосування зброї і бойової техніки, перевірка нових теоретичних положень тактиці.

На навчаннях повинна створюватися складна динамічна і навчальна обстановка, яка характерна для сучасного бою і до якої включені елементи раптовості, небезпеки і виправданого ризику, яка потребує від командирів прийняття самостійних і сміливих рішень, рішучих і відважних дій військ, виконання ними раптово виникаючих задач, а також максимально складних умов в управлінні військами і зброєю.

Підготовка військової частини, підрозділу до навчання повинна передбачатися планами бойової підготовки, а також планами виховної роботи і проводитися без порушення методичної послідовності бойового злагодження підрозділів.

Під час проведення оглядів готовності частин (підрозділів) до навчання серед інших питань перевіряється готовність комплектів наочної агітації для роботи в полі.

Морально-психологічне забезпечення при підготовці і в ході навчання спрямовується на глибоке роз’яснення особовому складу вимог Президента України, наказів Міністра оборони України, воєнно-політичної обстановки у світі і конкретних задач, мобілізацію учасників навчання на сміливі і рішучі дії, прояви високої пильності, відповідальності, дисциплінованості та організованості.

В плані морально-психологічного забезпечення передбачаються заходи з офіцерами штабів, різними категоріями офіцерів виховних структур, активом військових частин (підрозділів). Вони містять в собі роз’яснення вимог бойових статутів, інших керівних документів, вивчення зброї, техніки і тактики евентуального противника, можливостей його сил і засобів психологічних операцій; інструктування про форми і методи морально-психологічного забезпечення під час навчання. Передбачається проведення заходів інформаційно-пропагандистського забезпечення, психологічного забезпечення, культурно-виховної роботи. Планується пропаганда передового досвіду, організація змагань військових фахівців і підрозділів, підведення підсумків навчання.

Заходи морально-психологічного забезпечення під час всього навчання проводяться виходячи з конкретної обстановки і покладених задач.

Під час аналізу організації і ходу навчально-бойових дій з’єднань (військових частин, підрозділів) серед інших питань розглядається дієвість заходів морально-психологічного забезпечення, їх зміст, форми і методи, а також рівень морально-психологічного стану та військової дисципліни особового складу. Крім загального розбору навчання за вказівкою керівника навчання проводяться часткові розбори, у тому числі заступником керівника навчання з виховної роботи – з офіцерами виховних структур.

Кожному заняттю і навчанню передує підготовчий період, під час якого проводяться організаційно-технічні, навчально-методичні і виховні заходи.

Морально-психологічне забезпечення охоплює весь процес підготовки до польових занять і навчань. Воно сприяє доведенню до свідомості воїнів ролі і значення польового вишколу в удосконаленні бойової майстерності, підвищенні бойової готовності військ, мобілізації особового складу на якісну підготовку до виходу в поле.

Заходи морально-психологічного забезпечення виконання задач польового вишколу здійснюються на протязі всього навчального періоду, але напередодні польових занять і навчань вони конкретизуються в залежності від тем і завдань, які відпрацьовуються згідно планів бойової підготовки.

Заняття 2

У загальновійськовому бою важливою є роль сер­жантів і солдатів. Для досягнення перемоги над ворогом вони повинні досконало знати та утримувати в постійній бойовій готовності свою зброю і бойову техніку, майстер­но володіти ними та уміло застосовувати в бою.

Крім того, кожний сержант і солдат повинен бути го­товий замінити товариша, який вибув зі строю, тому знан­ня суміжної військової спеціальності є обов'язковим.

Кожний сержант і солдат зобов'язаний:

знати бойове завдання взводу, свого відділення (тан­ка) та своє завдання;

знати організацію, озброєння, техніку та тактику підрозділів противника, особливо бойові можливості йо­го танків, інших броньованих машин та протитанкових засобів, їхні найуразливіші місця;

знати озброєння і техніку свого підрозділу;

знати розміри, обсяг, послідовність та терміни облад­нання фортифікаційних споруджень;

уміти швидко обладнувати окопи та укриття, в тому числі із застосуванням вибухових речовин, здійснювати маскування;

у бою постійно вести спостереження, своєчасно вияв­ляти противника і йегайно доповідати про нього коман­дирові;

стійко і завзято діяти в обороні, сміливо і рішуче в на­ступі; знищувати противника, особливо його танки та інші броньовані машини, усіма способами і засобами; вміло пе­ресуватися на полі бою, вибирати вогневі позиції (місця для стрільби); виявляти хоробрість, ініціативу та сприт­ність в бою, подавати допомогу товаришеві;

бути фізично міцним та витривалим, володіти прийо­мами рукопашного бою;

уміти розпізнавати повітряного противника і вести вогонь по його низько літаючих цілях із стрілецької зброї;

захищати командира в бою; у випадку його поранен­ня або загибелі сміливо брати на себе командування під­розділом;

знати способи захисту від зброї масового ураження та високоточної зброї противника; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту та захисні вла­стивості машин; долати загородження, перешкоди та зони зараження, встановлювати та знешкоджувати протитан­кові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку;

без дозволу командира не залишати своє місце в бою; при пораненні або ураженні радіоактивними, отруйними речовинами, біологічними засобами, а також запалю­вальною зброєю вживати необхідні заходи само- і взає­модопомоги та продовжувати виконання завдання; якщо буде наказано відправитися на медичний пункт, взяти із со0ою особисту зброю; при неможливості йти на медич­ний пункт, відповзти зі зброєю в укриття та чекати санітарів;

уміти готувати озброєння та боєприпаси до бойового застосування, швидко споряджати патронами обойми, ма­газини, стрічки; слідкувати за витрачанням боєприпасів та заправленням бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка пальним, своєчасно доповідати своєму командиру про використання 0,5 і 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів та заправлення пальним; при пошкодженні бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка швид­ко вживати заходи щодо їх відновлення.

У сучасному • бою солдат повинен уміти непомітно і швидко пересуватися будь-якою місцевістю під вогнем противника і водночас безперервно спостерігати за ним, вести прицільний вогонь із своєї зброї, вибирати позиції, які б надавали йому перевагу над противником, і швид­ко їх обладнувати, знищувати усіма способами танки і броньовані машини противника.

Пересування на полі бою

У всіх видах боїв основою бойових дій є пересування. Залежно від характеру місцевості, умов, обстановки і во­гневих дій противника солдат, перебуваючи у пішому строю, може пересуватися: 1) кроком (бігом), 2) перебіган­ням, 3) переповзанням.

1. Прискорений крок або біг (на повний зріст або пригинаючись) застосовується для подолання ділянок місцевості, недоступної для спостереження і вогню про­тивника. Темп прискореної ходьби - у середньому 130-140 кроків за 1 хв, довжина кроку - 80-90 см. Щоб подовжити крок, треба швидше і дужче розгинати ту ногу, що позаду, і більше виносити другу ногу стег­ном уперед . Оскільки тривале пересуваня прискореним кроком дуже стомлює, при швидкісно­му пересуванні доцільно чергувати ходьбу і біг. У такий спосіб солдат рухається і в ході атаки, тримаючи зброю в положенні готовності до негайного відкриття вогню.

Ходьба пригинаючись застосовується для прихованого пересування місцевістю з невисокими укриттями (низькі кущі, висока трава, канава тощо. Потрібно зігнути ноги в колінах, податися корпусом уперед, дивитися перед собою і рухатися нешироким кроком. Усі рухи виконуються вільно, без напруження .

Рух угору здійснюється вкороченим кроком з нахилом корпуса вперед. При значній крутизні сходження краще робити зигзаги, тобто рухатися поперемінно то правим, то лівим боком до схилу на трохи зігнутих ногах, упираю­чись ребрами підошов у виступи гори. На схили можна та­кож сходити прямо, тримаючись руками за гілки, кущі, густу траву тощо; ноги ставити на всю ступню «ялинкою», з розведеними вбік носками .

Вниз по схилу можна сходити вільним кроком, ногу ставити на п'яту, корпус відхиляти назад. Із крутого схи­лу можна спускатися боком, приставними кроками, три­маючись за нерівності схилу .

Пересування по грузькому і слизькому ґрунту здій­снюється короткими кроками; ноги потрібно переставляти швидко, щоб вони не встигли глибоко загрузнути або зі­сковзнути з опори. Ногу слід ставити на всю ступню, на­магаючись вибирати для опори твердіші ділянки: борозни, виступи, корені.

Повільним бігом долають довгі дистанції. Корпус під час бігу нахилено вперед трохи більше, ніж при ходьбі. Темп бігу - 150-160 кроків за 1 хв, довжина кроку - 70-90 см.

Біг у середньому темпі здійснюється вільним маршо­вим кроком. Корпус у цьому випадку тримають трохи нахиленим уперед. Енергійно відштовхуються тією ногою, що позаду, і, зігнувши її в коліні, виносять стегном уперед-вгору і ставлять на всю ступню. Гомілка при цьо­му не виноситься дуже вперед, а ступня ставиться на землю далеко від проекції центра ваги тіла. Темп бігу - 165-180 кроків за 1 хв, довжина кроку - 85-90 см.

Швидкісним бігом перебігають з укриття до бойових і транспортних машин, розбігаються перед подоланням перешкод. Корпус нахиляється вперед значно більше, ніж під час бігу в середньому темпі, а відштовхування^ ногою і рух рукою ще енергійніші. Збільшення довжини кроку забезпечується за рахунок відштовхування ногою, що позаду, і швидкого перенесення ЇЇ стегном уперед. Нога після відштовхування виноситься вперед зігнутою в коліні й м'яко ставиться на передню частину стопи з на­ступною опорою на всю ступню. Темп бігу - 180-200 кро­ків за 1 хв, довжина кроку - 120-150 см.

2. Перебігання застосовується для швидкого зближен­ня з противником на відкритій місцевості. Довжина пере­бігання залежить від рельєфу та інтенсивності вогню про­тивника і в середньому має бути 20-40 кроків. Чим від-критіша місцевість і сильніший вогонь, тим коротшим має бути перебігання.

Для перебігання з положення лежачи необхідно спо­чатку поставити зброю на запобіжник, за попереджуваль­ною командою визначити шлях руху і можливе укриття, потім за виконавчою командою стрімко перебігти у визна­чене місце. На місці зупинки лягти на землю, відповзти трохи вбік і, досягнувши вказаного командою місця, при­готуватися до ведення вогню.

3. Переповзання застосовується для непомітного на­ближення до противника і прихованого подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельє­фу і перебувають під спостереженням або обстрілом про­тивника. Залежно від обстановки, рельєфу місцевості та вогню противника солдат може переповзати:

по-пластунському: лягти на землю, правою ру­кою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і поклас­ти її на передпліччя правої руки; підтягти праву (або ліву) ногу і водночас просунути ліву (праву) руку якомо­га далі, відштовхуючись зігнутою ногою, пересунутися вперед, підтягнути другу ногу, висунути другу руку і про­довжувати рухатися так само, притискуючи до себе зброю;

напівкарачки: стати на коліна і, спираючись на передпліччя або кисті рук, підняти зігнуту праву (ліву) но­гу до грудей, водночас ліву (праву) руку просунути вперед; просунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, водночас підтягнувши другу зігнуту ногу, і, просуваючи вперед другу руку, продовжувати рух; зброю тримати: при опорі на передпліччя - так само, як і при переповзанні по-пластунському; при опорі на кисті рук - у правій руці;

на боці: лягти на лівий бік, підтягти вперед ліву но­гу і зігнути в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, каблуком правої ноги впертися в землю якомога ближче до себе; розгинаючи праву ногу, просунути тіло вперед; не змінюючи положення, продовжувати рух; зброю тримати правою рукою, поклавши її на стегно лівої ноги .

Добре навчений солдат здатен швидко і непомітно пе­ресуватися на полі бою, що надає йому перевагу над про­тивником.

Вибір та обладнання позиції для стрільби і місця для спостереження

Важливе значення для здобуття перемоги має і те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення во­гню і спостереження за противником.

На місцевості солдат відшукує природне укриття (канава, вирва, колода тощо), потім оглядає все довкола і не­помітно переміщується до нього. Перш ніж розпочати об­ладнання позиції, необхідно швидко вивчити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх противник може використати для не­помітного наближення.

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильнос­ті вибору місця, солдат починає рити окоп для стрільби лежачи. Зброю кладе справа від себе на від­стані простягненої руки стволом у напрямі противника. Повернувшись на лівий бік, вий­має піхотну лопатку і, тримаючи її за держак обома рука­ми, ударами до себе підрізає дерен. Знявши дерен, складає його збоку, щоб після риття окопу його можна було вико­ристати для маскування бруствера; землю викидає спочат­ку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, ос­колків снарядів, мін.

Під час роботи голову треба тримати якомога ближче до землі, але так, щоб можна було вести постійне спосте­реження за противником.

Викопавши передню частину окопу на глибину 20 см, солдат пересувається трохи назад і продовжує рити його далі. Ширина готового окопу - 60 см, довжина - 170 см.

Надалі окоп удосконалюється: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна і стоячи.

Глибина готового окопу: для стрільби ле­жачи - до 30 см, для стрільби стоячи - до 110 см. Висо­та бруствера - 30-60 ем.

Якщо перед окопом є чагарник або висока трава, то з метою поліпшення огляду й обстрілу потрібно розчистити їх непомітно для противника. Крім того, слід підготувати автомати Гкулемети для ведення вогню вночі. Для автома­та робиться в бруствері жолобок з таким розрахунком, щоб покладений в нього автомат був наведений точно у вказа­ному командиром напрямі. Краї жолобка утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі забивають по два біля цівки і приклада автомата. По можливості кілочки замінюють рогатками.

Дещо інші вимоги висуваються до вибору і зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем. Він му­сить усе бачити й чути і при цьому залишатися непоміче­ним для противника. Місце має забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Не потрібно влаштовуватися на вершинах, горбах, біля одинокого дерева чи будинку, вневеликому гаю, тобто поблизу тих об'єктів місцевості, які приверта­ють увагу противника і допомагають йому орієнтуватися.

Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, вирви від снарядів тощо. Місце для спостерігача в них оби­рається так, щоб позаду був насип, горбок чи пустир, і тоді постать спостерігача не вирізнятиметься на тлі неба.

Поблизу предметів на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку в положенні ле­жачи.

Для зручності спостереження і детального огляду міс­цевості призначений спостерігачеві сектор умовно розби­вається на такі три зони спостереження: І) близька, найдоступніша для спостереження неозброєним оком, на відста­ні 400-500 м; 2) середня, до 1000 м; 3) далека, до межі ви­димості. Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири виз­начаються справа наліво, від себе вдалину.

Спостерігач спочатку оглядає усе довкола (в наступі - від себе до противника, в обороні - від противника до себе). Потім уважніше оглядає близьку зону (спостереження ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину). Відкриті ділянки огля­даються швидше, закриті - детальніше. Про все помі­чене спостерігач доповідає командирові, не припиняю­чи спостереження. У доповіді спостерігач вказує орієн­тир і відстань від нього (вправо, вліво, далі, ближче), те, що помічено, наприклад: «Орієнтир два - вліво 50, ближче - 100, біля пожовклого куща - кулемет про­тивника» .

Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої, як відомо, залежить успіх бою, а от­же, дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими.