Ефективності систем “людина—техніка”. Ергономіка
Історія розвитку ергономіки
Наукове вивчення трудової діяльності пов'язують з ім'ям американськогоінженера Ф. Тейлора та його учнів. В результаті їхніх досліджень буластворена і впроваджена у виробництво концепція інженерного проектуванняметодів роботи та покладено початок ергономіці, хоча тейлоризм розглядавлюдини як частина машини або як додаток до неї.
Подальший розвиток виробництва викликало необхідність облікупсихологічної сторони процесу праці. Тому були дослідженіпсихологічні властивості людини в процесі праці: сприйняття, пам'ять,мислення, здатність концентрувати увагу тощо, а також розробленідеякі психодіагностичні методи відбору робочої сили для реалізаціїпевних трудових процесів. Виконані дослідження склалинаступний важливий етап у становленні ергономіки і сприяли всібільшого пристосуванню машини до людини.
Наприкінці XIX і на початку XX століть в промислово розвинених країнах світу (США,
Англії, Німеччини, Японії та ін) організовуються спеціальні лабораторії,кафедри та інститути, які вивчають вплив трудових процесів івиробничого середовища на організм людини. У цей час бурхливо розвивалисяпсихологія, фізіологія і гігієна праці. Результати досліджень цих наукзнайшли своє застосування в промисловому виробництві - як, наприклад,концепція методів роботи інженерного проектування Ф. Тейлора на заводах
Форда при організації конвеєрного виробництва.
Російські вчені сформулювали у 20-З0-ті роки принципово інший підхіддо організації праці - проектування і створення технічних засобів ітехнологічних процесів, що забезпечують людині нормальні умовироботи, охорону праці і здоров'я працюючих. Вони запропонували створити новунаукову дисципліну - ергологію (вчення про роботу особу) або ергонологію
(вчення про закони роботи). Однак ця ідея не була здійснена, і СРСР вобласті цих розробок був "успішно" відсунутий на другій позиції у світовійергономічної науці.
До 40-х років нашого століття в багатьох областях техніки, фізіології,біології, психології та інших наук були досягнуті видатні успіхи,використані в роки другої світової війни для створення зброї та складноївійськової техніки, в якій продуктивність системи "людина-машина" булаобмежена можливостями людини, а не машини. Цей новий підхід до вирішенняпроблем вимагає залучення до спільної роботи фахівців різногопрофілю: інженерів, анатомів, фізіологів і психологів.
Після Другої світової війни почалися роботи з узагальнення досягнутого досвідуі застосування його до рішення індустріальних проблем. Важливим кроком у цьомунапрямі було утворення в 1949 р. в Англії ергономічного науково -дослідницького товариства. Так виникло об'єднання вчених суміжнихнаукових дисциплін для спільної роботи з вирішення спільних проблем упроектуванні ефективної трудової діяльності людини, що використовує впроцесі роботи технічні засоби і системи. Для позначення новоїнаукової області був використаний термін "ергономіка" вперше запропонованийще в 1857 р. польським природодослідником Войтех Ястшембовскім,опублікував роботу "Нариси з ергономії, або науки про працю, заснованоїна закономірностях науки про природу ".
Назва" ергономіка "було обрано у зв'язку з тим, що нова галузь знаньне належала повністю до жодної з відомих наук. нова науковадисципліна виникла в результаті двох одночасно діючих процесів:диференціації та інтеграції наукових знань. Диференціація знайшла відображенняу виділенні ергономіки з науки про трудову діяльність людини, аінтеграція - у використанні областей знань, суміжних з трудовоюдіяльністю людини. Таким чином, ергономіка розвивається в тісномуконтакті з іншими науками. Ці міждисциплінарні зв'язки носять двостороннійхарактер, збагачуючи взаємодіючі науки.
Перш за все, необхідно зауважити, що ергономіка спирається на комплексбазових дисциплін (але дисциплін надзвичайно різнорідних), які непіддаються безпосередній стикування один з одним (рис. 1 .).
Крім того, слід виділити міждисциплінарні зв'язку ергономіки з групамисуспільних, природничих і технічних наук. Взаємозв'язок з громадськимидисциплінами виявляється в тому, що в основі теоретичних положеньергономіки лежить уявлення про працю як особливої фундаментальної сферілюдської діяльності, розуміння того, що вона не зводиться досукупності чисто механічних операцій, а представляє собою формуреалізації і розвитку здібностей індивіда як особистості. Зприродничих дисциплінами ергономіка пов'язана урахуванням фізіологічних,біофізичних, біомеханічних, психологічних закономірностей трудовоїдіяльності. Взаємозв'язок ергономіки з технічними науками обумовленатим, що вона виникла на базі сучасної техніки і тих різноманітнихвимог, які технічні засоби пред'являють до взаємодії зними людині.
Виникнення ергономіки - це процес взаємопроникнення кількох наук,при якому і відбувається комплексний міждисциплінарний підхід до вивченнятрудової діяльності.
Однак спочатку ергономіка розвивалася повільно. Це було пов'язано зтим, що ергономічні рекомендації передбачали внесення змін до вжеіснуючі технічні системи (корективний етап розвитку ергономіки).
Рішення проблеми полягала в тому, щоб виробити відповіднірекомендації до створення системи (проективний етап розвитку ергономіки).
Науково-технічна революція сприяла розвитку ергономіки в США,
Японії, ФРН, Англії та інших промислово-розвинених країнах. Про цесвідчать численні публікації, створення спеціальних щомісячнихжурналів, підготовка кадрів в області ергономіки.
Сучасні дослідження оцінки соціально-економічної ефективностівпровадження ергономіки підтверджують, що "ергономічні заходи дають від
2 до 5% підвищення продуктивності праці "(Цит. за [7, с. 12]). У всьомусвіті дизайн і ергономіка вважаються вигідною, прибутковою сферою докладаннякоштів. Найбільша авіабудівна компанія "Боїнг" в США витрачає наергономічні дослідження та профілактику захворювань у своїх робітників утри рази більше коштів, ніж на закупівлю "літаючого" металу алюмінію,залучаючи до вирішення виникаючих проблем кращих фахівців з фізіологіїпраці та ергономіки. На даному етапі практично всі середні і великіпромислові підприємства економічно розвинених країн мають у своєму штатіфахівців з ергономіки.
У СРСР ергономіка як самостійна наукова дисципліна почала розвиватисяв 50-і роки. У 1972 році в Москві була проведена Міжнародна конференціявчених і фахівців з країн - членів РЕВ з питань ергономіки,сприяла подальшому розвитку та координації наукових досліджень іпрактичного впровадження їх результатів у сферу виробництва. У 1992 році
Росія була прийнята до Міжнародної ергономічну асоціацію. В данийчас координацією робіт в області ергономіки займається Всеросійськийнауково-дослідний інститут технічної естетики (ВНДІТЕ), створенийв 1962 р. Інститут базує свої дослідження і розробки на використаннікомп'ютерних технологій і програм, розглядаючи їх як сучаснутехнічну основу створення високоякісної продукції.
Основні напрямки діяльності ВНДІТЕ:
фундаментальні та прикладні дослідження в галузі теорії і методикидизайну;освоєння і впровадження сучасних технологій і досягнень науки і технікидля створення промислових виробів з високими споживчими властивостями;формування державної системи кольору;підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі дизайну;рекламно-виставкова пропаганда в галузі науки і нових технологій;забезпечення професійною інформацією фахівців у галузі науки,промисловості і управління;редакційно-видавнича та поліграфічна діяльність.
ВНДІТЕ має в своєму розпорядженні кваліфікованими кадрами фахівців, що забезпечуютьпрофесійний рівень досліджень і розробок. В інституті працює 80науковців і дизайнерів, в тому числі 8 докторів і 15 кандидатівнаук. Інститут готує кадри вищої кваліфікації за спеціальностями
"Технічна естетика" і "Ергономіка".
Крім ВНДІТЕ провідною науково-дослідною установою в Росії вобласті ергономіки є Державне унітарне підприємство
"Міжгалузевий центр ергономічних досліджень і розробок" (Ергоцентр).
Ергоцентр має статус головної організації Міністерства економіки РФ поергономіці і базової організації Міністерства оборони РФ з військовоїергономіці. Організація існує з 1978 року, в свою нинішню формуперетворена в 1991 році.
Основними напрямками робіт є:
організація ергономічних досліджень і розробок, науково-методичнекерівництво впровадженням їх результатів у практику;проведення незалежної ергономічної експертизи найважливіших зразківспеціальної техніки і техніки народногосподарського призначення;розробка нормативно-технічних документів з ергономіки.
Таким чином, становлення і розвиток ергономіки відображає об'єктивніпотреби суспільного виробництва в синтезі досягнень соціально -економічних, природничих та технічних наук стосовно задачдослідження та проектування організації праці, підвищення їїефективності і якості.
Об'єкт, предмет і задачі ергономіки
Використовуючи вищенаведену термінологію, розглянемо визначення ергономікияк науки.
Ергономіка - це наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину (групулюдей) у конкретних умовах його (їх) трудової діяльності, пов'язаної звикористанням машин або механізмів з метою підвищення ефективностіфункціонування таких систем шляхом оптимізації засобів, умов та процесупраці.
Ергономіка є одночасно і дослідницької та проектувальноюдисципліною, так як однієї з її завдань є розробка методів облікулюдських факторів при проектуванні нової і модернізації староїтехніки і технології, а також існуючих умов праці.
Об'єктом дослідження ергономіки є система "людина - машина --середовище "(СЧМ). Ергономіка розглядає СЧМ як складне функціонуєціле, в якому провідна роль належить людині. Структурна схема СЧМнаведена на мал.2.
Предмет ергономіки - конкретна трудова діяльність людини,використовує машини.
Ергономіка розглядає технічний і людський аспекти в нерозривномузв'язку. Сполучення здібностей людини і можливостей машини істотнопідвищує ефективність функціонування СЧМ. Тому рішення прикладнихпроблем ергономіки припускає рух одночасно в двох напрямках --від вимог людини до машини і умов її функціонування і, навпаки
- Від вимог машини та умов її функціонування до людини.
Оптимальні рішення знаходяться, як правило, на перетині цихнапрямів. Тим самим ергономіка вирішує задачі раціональної організаціїдіяльності людей у СЧМ, доцільного розподілу функцій міжлюдиною і машиною.
Слід особливо підкреслити, що ергономіка вивчає певні властивості
СЧМ, які отримали назву людських факторів. Вони представляютьсобою інтегральні характеристики зв'язку людини і машини, які проявляються вконкретних умовах їх взаємодії при функціонуванні системи.
Знання людських факторів дозволяє формулювати вимоги допрофесійного відбору та навчання персоналу, технічних засобівпідготовки, узгодження зовнішніх засобів трудової діяльності і способівїї здійснення. Збільшується роль людських, факторів стосовно дозавданням проектування, створення та використання технічно складних виробівкультурно-побутового призначення (радіоапаратура, магнітофони, телевізійнатехніка та ін.)
Людські фактори всебічно виявляються і фіксуються в такійцілісної ергономічної характеристиці СЧМ, як ергономічність.
Під ергономічністю розуміють властивість техніки змінювати ефективністьтрудової діяльності в СЧМ в залежності від ступеня її відповідностіфізичним, біологічним і психічним властивостям людини. Ергономічністьформується на базі таких властивостей техніки, як керованість,обслужіваемость, освояемость і населеність.
Керованість - властивість техніки змінювати ефективність виконаннялюдиною основної та допоміжної роботи при забезпеченні необхіднихтехнологічних операцій над предметом праці.
Обслужіваемость - властивість техніки змінювати ефективність виконаннялюдиною трудових операцій з приведення техніки в стан готовності дофункціонуванню і підтримці цього стану в часі.
Освояемость - характеризує ефективність пристосування техніки до швидкогоі якісному оволодінню технікою технічним і керуючим персоналом.
населеність - ергономічне властивість техніки, що наближає умови їїфункціонування до оптимальних біологічних параметрів зовнішнього середовища, прияких працюючій людині забезпечується нормальний розвиток, гарнездоров'я і висока працездатність.
Якісними показниками ергономічності є:
по керованості:
. середній час або коефіцієнт зайнятості людини-оператора виконанням певної одиниці технологічного процесу;
. ймовірність виконання людиною-оператором одиниці технологічного процесу з заданими якістю;
. продуктивність або норма часу на одиницю праці;по обслужіваемості:
. середнє оперативний час заняття людини підготовкою техніки до її застосування;
. середнє оперативний час зайнятістю відновленням або профілактикою техніки;по освояемості:
. середнє календарне час професійної підготовки людини-оператора;
. рівень кваліфікації людини, необхідний для обслуговування техніки.
Говорячи про завдання ергономіки, необхідно вести мову про комплекс завдань,що стоять перед ергономікою і розв'язуваних нею.
Одним з найважливіших завдань ергономіки є оптимізація умов праці, длячого вивчаються можливості та особливості різних категорій індивідів зметою врахування отриманих результатів при проектуванні обладнання робочихмісць. У тому числі ергономіка набуває все більшого значення і в рішеннікомплексної проблеми реабілітації осіб, які в тій чи іншій мірі втратилипрацездатність.
З цією ж метою в ергономіці вивчаються психофізичні можливості іособливості людей похилого віку. Таким чином, ергономіка створюєнаукову базу для вирішення важливої соціальної проблеми з залучення впродуктивну працю зазначеної частини населення.
Ергономіка покликана вирішувати ряд проблем, пов'язаних з оцінкою точності,надійності та стабільності роботи, впливу психічної напруженості,втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічноїорганізації оператора на ефективність його діяльності в СЧМ.
Велике значення має створення ергономічного забезпечення науковоїорганізації та безпечних умов праці. З цією метою повинна проводитисярозробка ергономічних норм і вимог, а також ергономічної оцінкиякості промислової продукції.
Ергономіка повинна вирішувати також ряд завдань методологічного характеру. Цепов'язано з тим, що вона як наука перебуває в стадії становлення, активногорозгортання досліджень. Розробка методологічних проблемсприяє побудові теорії ергономіки і тим самим, збагачує практикуконкретних досліджень.
Методи ергономічних досліджень:
соматографія;
експериментальні (макетні) методи (метод плоских манекенів тіла, метод накладення на креслення проектованих місць схем, робочих зон);
складання професіограм трудової діяльності
Соматографія — метод схематичного зображення людського тіла в технічній або іншій документації у зв'язку з проблемами вибору співвідношень між пропорціями людської фігури, формою й розмірами робочого місця. За допомогою схематичного зображення можна перевірити:
• співвідношення пропорцій людської фігури, розмірів і форми робочого місця;
• досяжність органів керування і зручність їх розміщення;
• оптимальні й максимальні межі зони досяжності кінцівок;
• огляд із робочого місця й умови зорового сприйняття, наприклад, при спостереженні за об'єктом спостереження (індикаторами) тощо;
• зручність форми робочого місця, простору для маніпулювання, сидіння, пульта тощо;
• зручність підходу до робочого місця або відходу з його, оптимальні розміри проходів, комунікацій.
При цьому використовуються норми й прийоми технічного креслення й нарисної геометрії.
Недолік методу: велика трудомісткість. Це утрудняє ефективне використання класичної соматографії.
Експериментальні (макетні) методи засновані на застосуванні макетування проектованого обладнання в різному масштабі з точним дотриманням справжніх пропорцій. При цьому використовуються антропоманекени. В основі манекенів лежить кісткова система людини, на якій визначені центри окружностей — суглоби, а контури фігури утворюють дотичні до цих окружностей. Малюнок завершують простим підмалюванням кистей і стоп. Манекени почені шарнірами в місцях розташування суглобів, що дозволяють надавати фігурам необхідних положень, які займає людина при виконанні різних робіт. Такі манекени зазвичай виготовляються в натуральну величину, а також у масштабах 1 : 5; 1 : 10 і розміщуються на кресленнях, макетах відповідних робочих місць, виконаних у тому самому масштабі. Габарити манекенів мають відповідати не тільки середнім, але й граничним антропометричним розмірам.
Методи з використанням манекенів дозволяють розв'язувати низку завдань:
• погоджувати складноструктурні конструкції обладнання між собою;
• досягати загальної та детальної пропорціональності обладнання розмірам людини;
• випробовувати ще проектоване обладнання на зручність роботи з ним;
• відпрацьовувати просторові параметри робочого місця.
Переваги методу: менш трудомісткий, методика використання манекенів досить проста.
Професіограма
Особливе значення має ергономічний аналіз трудової діяльності, у ході якого складається її характеристика — професіограма. Використовуються два методи одержання вихідної інформації, необхідної для складання професіограми:
описове професіографування, що включає:
• аналіз технічної й експлуатаційної документації;
• ергономічне й інженерно-психологічне обстеження обладнання, порівняння результатів обстеження з нормативними документами з ергономіки;
• спостереження за ходом робочого процесу й поводженням людини;
• бесіду з працюючою людиною;
• самозвіт людини в процесі діяльності;
• анкетування й експертну оцінку;
• хронометраж складових робочого процесу, що чітко визначаються;
• кількісну оцінку ефективності діяльності;
інструментальне професіографування, що включає:
• вимірювання показників факторів середовища (мікроклімат приміщення: температура, вологість, забруднення повітря й т. ін.);
• реєстрацію й наступний аналіз помилок. Збирання й аналіз даних про помилкові дії людини є одним із важливих шляхів аналізу й одержання оцінки ергономічних характеристик системи «людина — техніка»;
• об'єктивну реєстрацію енергетичних витрат і функціонального стану організму працюючої людини. Із цією метою використовується комплекс медико-біологічних показників: частота пульсу, кров'яний тиск, частота дихання тощо;
• об'єктивну реєстрацію й вимірювання складових робочого процесу, що за звичайних умов важко розрізнити (напрямок і перемикання уваги, оперування органами керування й ін.). Для реєстрації цих складових використовуються кіновідеозйомка (наприклад, фіксується напрямок погляду оператора, рухи рук тощо), магнітофонна реєстрація мовних повідомлень. Такі засоби реєстрації використовуються безпосередньо в процесі діяльності, а параметри, що реєструються, співвідносяться із хронограмою трудового процесу; об'єктивну реєстрацію й вимірювання показників фізіологічних систем людини, що забезпечують процеси виявлення сигналів, виділення важливих ознак, інформаційного пошуку, оперування вихідними даними для прийняття розв'язань, а також виконавчі (рухові або мовні) дії. Учитель підбиває підсумки роботи груп.
Розрізняють наступні види ергономіки [1 - 3]: корективна і проективна. На перших етапах ергономічних досліджень основні зусилля були спрямовані на удосконалювання вже існуючих технічних засобів і відповідних умов роботи з метою їх пристосування до людини. У корективній ергономіці оптимізація системи «людина - техніка -середовище» здійснюється за окремими факторами: психологічними, фізіологічними, гігієнічними та ін. При цьому інші фактори залишаються постійними. Кінцеві рекомендації отримують шляхом підсумку окремих даних. Однак отримана сума ідеалізованих одномірних (за кількістю факторів) оптимумів не відповідає реальним умовам діяльності, де всі фактори взаємозалежні й переплетені.
Таким чином, корективна ергономіка є необхідною початковою стадією розвитку ергономіки, відіграє важливу роль, поєднуючи для рішення актуальних проблем фахівців різних галузей знання. Корективна ергономіка поєднує факти про виробничу діяльність, отримані багатьма науками. Вона впливає на практику проектування систем «людина-техніка-середовище» і визначає перспективні проблеми ергономіки. У корективній ергономіці накопичені значні дані щодо вимог до технічних засобів і органів керування. Систематизація накопиченого фактичного матеріалу дозволила скласти ергономічну типологію видів діяльності та використовувати її при проектуванні діяльності [2].
Сучасний розвиток науки і техніки вимагає проектування не окремих технічних засобів, а систем, що складаються з технічних ланок і людей. У проективній ергономіці оптимізація здійснюється за системними показниками. Ефективність проективної ергономіки полягає в тому, що в процесі ергономічного проектування техніки і функцій людини не тільки враховуються її можливості, але й одночасно вирішуються питання організації діяльності людини в системі «техніка-середовище», а, отже, і питання відбору, навчання і тренувань [2, 3].
Одним з важливих завдань проективної ергономіки є вибір і обґрунтування критеріїв ефективності систем «людина - техніка -середовище». Комплексні критерії оптимальності повинні відбивати ступінь ефективності системи і враховувати у взаємозв'язку всі ергономічні фактори та показники. Розвиток проективної ергономіки є однією з істотних умов впровадження її наукових досягнень у практику, тому що цей факт буде сприяти узгодженню її даних у єдину систему з даними фізіології, психології і гігієни праці, із системотехнікою і технічною естетикою [2, 3].
Формування проективної ергономіки припускає не тільки накопичення даних про «людські фактори», але і цілісне дослідження окремих видів і форм людської діяльності, створення методів її аналізу і формалізації, виявлення всієї сукупності факторів, що визначають її ефективність [2].
Тема 5. Психологічна характеристика і види систем
“людина—техніка”
Характеристика системи «людина - техніка»
Вивчення систем «людина - техніка» може і повинне здійснюватися як вивчення єдиного функціонального цілого. Підхід до людини як особливої ланки, включеної до системи автоматичних пристроїв і машин, дозволяє вирішувати важливі питання підвищення ефективності роботи системи [1].
Системи «людина - техніка» на відміну від інших суто технічних систем характеризується низкою особливостей, які визначають властивості, що притаманні людській діяльності, а саме [1]:
1. Універсалізм. Кожна конкретна машина призначена для виконання обмеженої кількості заздалегідь відомих завдань. Людина в принципі може виконувати безліч різних завдань різними способами, хоча переважно для індивідуума обмеженнями є його здібності й обсяг знань. Тому й система «людина - техніка» також має універсальність, що проявляється в тім, що людина може, використовуючи по-новому ті або інші властивості системи, застосовувати її для рішення інших завдань, які не планувалися при проектуванні системи і не передбачалися інструкцією.
2. Адаптивність. Адаптивність систем «людина - техніка» полягає в значно більшому діапазоні пристосованості системи до умов її функціонування, що змінюються. Ця пристосованість здійснюється двома шляхами - змінами алгоритмів роботи системи і змінами характеристик системи стосовно вхідних сигналів.
Наявність першого шляху дозволяє людині за допомогою технічних засобів розв'язувати певну задачу за різними алгоритмами. Другий шлях характеризується значним діапазоном пристосування аналізаторів людини до варіативних змін сигналів, що надходять на вхід системи. Виділення інваріантних ознак великої кількості звукових і світлових сигналів виконується людиною значно повніше і краще, ніж машиною. Людина має унікальну здатність розпізнавати сигнали, що являють собою складніобрази.
3. Перешкодостійкість. Завдяки наявності в людини інформаційних каналів з різними механізмами перешкодостійкості (зір, слух і т.д.) можливе використання дублюючого сприйняття для підвищення перешкодостійкості і перешкодозахищеності систем.
4. Резервування. Особливістю резервування в людини є можливість компенсації непередбачених відмов, дії за яких заздалегідь не відомі. Природно, що можливості резервування заміщенням, тобто виконанням роботи замість елемента технічного засобу, що відмовив, у людини обмежені її фізичними можливостями. Однак функціональне резервування можливе в широких межах. Добре навчений, емоційно стійкий оператор контролює роботу автоматичних пристроїв і ліквідує відмови техніки, тим самим підвищуючи надійність системи.
5. Мінливість. Зміна стану людини під впливом різних факторів зумовлює як позитивні, так і негативні сторони систем «людина - техніка». Позитивною є можливість широкого пристосування до темпових, інтенсивнісних та екстенсивнісних вимог роботи системи. Негативним є залежність якості діяльності від факторів здатних погіршувати її стан -стомлюваність, хвороба і т.п.
Специфіка взаємин людини з предметом праці через проміжний пристрій визначається головним чином тим, які свої функції як перетворювача інформації й енергії людина передала цьому пристрою. Розрізняють два типи систем «людина - знаряддя праці - середовище»: з проміжними пристроями у виді простих знарядь праці; у вигляді машин [2].
При роботі з простими знаряддями праці весь потік інформації, необхідний для керування впливом на предмет праці, отримує і аналізує людина і вона, таким чином, з усіх поглядів і в будь-який момент здійснює і контролює процес впливу. Машина в цікавлячому нас аспекті є перетворювачем інформації, а не тільки енергії, тобто вона частково безучасті людини формує командні сигнали і регулює вплив. У результаті принципова особливість роботи людини з машиною полягає в неповному контролі з її боку за перебігом процесу впливу на предмет праці [2].
За характером взаємодії СЛМ поділяються на три основні типи (за специфікою участі оператора у процесі керування).
У системах першого типу процес керування відбувається безперервно, оператор спостерігає за цими процесами і втручається тільки тоді, коли треба ліквідувати відхилення. Такі системи мають високий ступінь автоматизації виробничих процесів, тому їх застосовують у хімічній, металургійній промисловості тощо.
У системах другого типу процес керування також безперервний, але оператор періодично, дискретно сам вирішує низку певних завдань, між якими є так звана оперативна пауза. Це - системи автоматизованого зв'язку, радіолокаційні системи.
Для систем третього типу характерна чітка дискретність вирішення оператором певних завдань. Це - системи управління польотами, транспортні системи, системи з відстроченим зворотним зв'язком.
Окремо виділяють системи безперервної взаємодії, до яких належать системи типу "водій - автомобіль".
Наведена класифікація не є єдиною. Приклади інших підходів відображені у спеціальній літературі [33; 57; 60; 134; 142].
Оригінальним є підхід, запропонований А. О. Криловим [60],
який виділяє такі типи СЛМ: системи управління рухомими об'єктами; системи управління енергетичними об'єктами; системи управління технологічними процесами циклічного типу;
системи нагляду та виявлення об'єктів; системи управління транспортними засобами, розподілу енергії диспетчерського типу. Автоматизовані системи управління рухомими об'єктами можуть бути двох основних видів:
o керуюча система з одним оператором, що розташована на самому об'єкті;
o керуюча система, розташована поза об'єктом; її завданням є забезпечення досягнення об'єктом певної мети за необхідний час. Меті підпорядковане вирішення оперативних завдань, серед яких головними вважаються: утримання необхідних параметрів руху об'єкта і гарантування безпеки його переміщення.
Тема 6. Психологічна структура і розподіл функцій в
системах “людина—техніка”