Тема 22. Характеристика умов праці людини-оператора

Наслідком існування проблеми стресу стала необхідність вивчення стресо-

стійкості як здатності людини протистояти впливу стрес-факторів і розвитку пато-

логічних станів. Однак це завдання надзвичайно складне, оскільки існує неодно-

значність у розумінні того, що собою являє стрес як стан. Це, в свою чергу, стало

причиною розбіжностей і у визначенні поняття "стресостійкість".

У своїх міркуваннях ми виходимо з такого: стрес – стан організму людини,

що формується у відповідь на будь-які порушення гомеостазу; гомеостаз – меха-

нізм підтримки психологічної й фізіологічної сталості організму людини. Отже,

стресостійкість як здатність людини протистояти стресу повинна містити в собі не

окремі властивості, характеристики або якості людини, а їхній комплекс. Саме су-

купність психологічних і фізіологічних властивостей і процесів організму людини

дозволить їй максимально швидко й ефективно виробити нову стратегію поведін-

ки, завдяки якій відбудеться адаптація до впливу стрес-фактора. Однак варто зве-

рнути увагу на те, що психологічні і фізіологічні властивості й процеси людини мо- 249

жуть мати різну природу походження. Вони можуть бути як генетично успадкова-

ними, так і сформованими в процесі життя людини, що зумовлено існуванням двох

напрямків у дослідженні стресостійкості.

У зв'язку з цим можна ввести поділ напрямів дослідження стресостійкості за

природою походження, а саме: розглядати її і як генетично успадковану здатність

організму людини протистояти впливу негативних факторів, і як здатність сформо-

вану в процесі життєдіяльності (рис. 1).

Необхідно зазначити, що вивченню стресостійкості як генетично зумовленої

здатності організму людини протистояти дії негативних факторів приділено з боку

науковців значно більше уваги, ніж дослідженню її як сформованої в процесі жит-

тєдіяльності здатності. Саме тому на сьогодні така тенденція в дослідженнях стре-

состійкості знайшла своє відображення в більшості методик, які використовуються

під час проведення профвідборів. Особливо значного поширення набули дослі-

дження психологічних особливостей людини [9 - 11], таких, як темперамент, харак-

тер, здібності, знання, навички та ін.

Вивчення стресостійкості як сформованої в процесі життєдіяльності здатно-

сті організму набуло суттєвого розвитку лише останнім часом завдяки появі нових

видів діяльності людини-оператора (наприклад, операціоніст банківського відді-

лення), специфіка яких потребує прояву не тільки певних знань, умінь, навичок,

але й можливостей до їх подальшого розвитку [12]. Однак обидва напрями дослі-

дження стресостійкості при цьому не є протилежними, вони доповнюють один од-

ного, тому що більшість можливостей людини, які закладені генетично, так чи ін-

акше в процесі життєдіяльності деякою мірою змінюються (прогресують або зали-

шаються на колишньому рівні залежно від факторів, що впливають в тих або інших

обставинах).

Таким чином, на підставі викладеного, під стресостійкістю слід розуміти

здатність людини протистояти негативному впливу стрес-факторів, зумовлена ін-

дивідуальним комплексом його вроджених і надбаних психологічних і фізіологічних

властивостей і процесів. Саме стресостійкість забезпечує людині-оператору на-

дійне й безпечне функціонування під час трудової діяльності, і, відповідно, чим

вище буде її рівень, тим менш чутливою до негативних впливів стресових факторів

буде людина.

З вищесказаного випливає, що стресостійкість є тією здатністю, яка зумов-

люється індивідуальністю людини. У зв’язку з цим при впливі одного й того ж

стрес-фактора в одних людей може бути низький рівень стресостійкості, а в інших

– високий. При зміні характеру впливу стрес-фактора рівень їхньої стресостійкості

також може змінитися на прямо протилежне значення.

Цей факт зумовлює необхідність вибору тих особливостей оператора, які є

пріоритетними для конкретного виду діяльності, що дозволить від початку забез-

печити високий рівень його стресостійкості. Саме тому в деяких випадках більшою

мірою важливі генетичні особливості людини, а іноді – можливість їхнього форму-

вання шляхом цілеспрямованих дій. Наприклад, у таких професіях, як льотчик, во-

дій, диспетчер і т.п., у першу чергу необхідна відповідність генетичних даних пра-

цівника дуже високим вимогам щодо стресостійкості. Для більшості інших профе-

сій найчастіше досить лише деякої відповідності генетичних особливостей людини

пропонованим вимогам, але при цьому виняткова увага приділяється здатності

працівника до подальшого формування необхідних якостей, що дозволить забез-

печити необхідний рівень стресостійкості і, відповідно, високі результати діяльнос-

ті, а також зниження її «психофізіологічної ціни» (наприклад, операціонист банків-

ського відділення, касир і т.п.).

Однак, незважаючи на позитивний ефект від попереднього аналізу індивіду-

альних особливостей працівників при відборі їх для виконання певного виду діяль-

ності, стресостійкість у реальних умовах роботи може періодично знижуватися. У

зв'язку з цим необхідно використовувати додаткові методи, що дозволяють підви-

щувати стресостійкість людини. На сьогодні існує досить багато методів, кінцевою

метою яких є саме підвищення стресостійкості людини. При цьому всі методи мо-

жна умовно поділити на дві основні групи: диференціальні й інтегральні (рис. 2).

Рисунок 2 – Методи підвищення стресостійкості

Група диференціальних методів використовується в тих випадках, коли дія-

льність людини пов'язана з чітко вираженими фізіологічними або психоемоційними

стресами. Наприклад, така професія, як будівельник, пов'язана зі значними фізич-

ними навантаженнями на людину під час роботи. Природно, що результатом три-

валої роботи може стати розвиток у людини фізіологічного стресу. З метою підви-

щення стресостійкості працівникам найчастіше пропонується виконувати з певною

періодичністю ряд нескладних вправ, які дозволяють зняти надлишкову напругу в

м'язах, що забезпечує більш ефективну роботу без шкоди для здоров’я.

Використання групи інтегральних методів зумовлено відносно однаковими

проявами фізіологічних або психоемоційних стресів у діяльності людини. Прикла-

МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ

СТРЕСОСТІЙКОСТІ

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНІ ІНТЕГРАЛЬНІ

Психологічні Фізіологічні

Вдосконален-

ня психічних

властивостей і

процесів

Вдосконалення

фізичних

властивостей і

процесів

Вдосконалення

психічних і

фізичних

властивостей

і процесів 251

дом у цьому випадку може служити діяльність операціоніста банківського відді-

лення. Проблема подібних професій полягає в тому, що, наприклад, операціоніст

протягом робочого дня повинен спілкуватися із клієнтами (психоемоційне наван-

таження) і одночасно працювати за комп’ютером (фізичне й психоемоційне наван-

таження). При цьому зниження стресостійкості або недостатній її рівень може при-

звести до значних помилок у роботі з документами і, як наслідок, до можливих фі-

нансових втрат. У цьому випадку для підвищення стресостійкості таких працівників

необхідний комплекс заходів, що дозволить знизити як психоемоційне, так і фізич-

не напруження, які виникають під час роботи. Із цією метою застосовують психоло-

гічну релаксацію й комплекс фізичних вправ.

Характерною рисою сучасних видів діяльності людини є те, що стрес-

фактори, що впливають на неї, не мають чітко вираженого механізму (фізіологічно-

го або психоемоційного) стресової реакції, тому більш поширеними є інтегральні

методи підвищення стресостійкості. Серед них значний інтерес становлять методи

рефлексопрофілактики і рефлексотерапії.

Рефлексопрофілактика – застосування методів рефлексотерапії для здоро-

вої людини з метою підвищення її захисно-пристосувальних механізмів.

Методи рефлексопрофілактики й рефлексотерапії пов’язані зі впливом на

біологічно активні точки шкіри людини. При цьому шкіра розглядається як інтегра-

льна інформаційна система [15,16]. Її параметри динамічно змінюються під впли-

вом стрес-факторів різного характеру, що зумовлено тісним функціональним

зв’язком шкіри з усіма підсистемами організму людини. Безсумнівною перевагою в

цьому випадку є максимальна доступність шкіри для проведення профілактичних

впливів на організм людини.

Методи рефлексотерапії й рефлексопрофілактики поєднують велику групу

способів впливу на біологічно активні точки шкіри. Такий вплив може здійснювати-

ся різними способами: механічним (голкотерапія, пальпація й т. п.), термічним

(прогрівання, припікання і кріовплив), електричним (електропунктура), електромаг-

нітним (магнітотерапія, лазеропунктура) і т. п.

Переваги використання методів рефлексопрофілактики полягають в такому

[17]:

1) комплексність методів впливу, що дозволяє спрямовано проводити коре-

кцію практично всіх функціональних систем організму людини;

2) можливість диференційованого врахування індивідуальних особливостей

організму (конституції, захворювань, біоритмів і т. п.);

3) наявність того, що на відміну від багатьох інших методів позитивні ре-

зультати від впливу на біологічно активні точки шкіри базуються винятково на мо-

білізації власних функціональних резервів організму, його найбільш повному і аде-

кватному використанні.

Тема 23. Принципи організації комфортних робочих місць 

Людини-оператора