Мімічні коди емоційних станів
| Частини та елементи обличчя | Емоційні стани | ||||
| Гнів | Презирство | Страждання | Страх | Здивування | Радість |
| Положення писка | Писок відкритий | Писок закритий | Писок відкритий | Писок зазвичай закритий | |
| Губи | Куточки губ опущені | Куточки губ підняті | |||
| Форма очей | Очі розкриті або звужені | Очі звужені | Очі широко розкриті | Очі прижмурені або розкриті | |
| Яскравість очей | Очі блищать | Очі тьмяні | Блиск очей не виражений | Очі блищать | |
| Положення брів | Брови зсунуті до перенісся | Брови підняті вгору | |||
| Куточки брів | Зовнішні куточки брів підняті вгору | Внутрішні куточки брів підняті вгору | |||
| Чоло | Вертикальні складки на чолі і переніссі | Горизонтальні складки на чолі | |||
| Рухливість обличчя та його частин | Обличчя динамічне | Обличчя застигле | Обличчя динамічне |
Дослідження психологів показали, що всі люди незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, з достатньою точністю і узгодженістю інтерпретують ці мімічні конфігурації як вираження емоції. Емоції відображають естетичний аспект спілкування, який взаємопроникають і взаємопов’язані з моральним аспектом. Радість вселяє в людину впевненість у собі прекрасне робить партнера по спілкуванню чистіше, ненависть закріплює негативне ставлення до людини, цікавість – часто призводить до інтелектуального пошуку та ін.
І хоча кожна міна є конфігурацією всього обличчя, проте основне інформативне навантаження несуть брови і область навколо писка (губи). Так, випробуваним пред’являлися малюнки облич, де варіювалося тільки положення брів і губ. Узгодженість оцінок випробовуваних була дуже велика – впізнання емоцій було майже стовідсотковим. Найкраще пізнаються емоції радості, подиву, огиди, гніву, складніше – емоції печалі і страху.
З мімікою дуже тісно пов’язаний погляд, чи візуальний контакт, що становить винятково важливу частину спілкування. Спілкуючись, люди прагнуть до обопільності і відчувають дискомфорт, якщо вона відсутня.
Американськими психологами Р. Екслайном і Л. Вінтерс було показано, що погляд пов’язаний з процесом формування висловлювання і трудністю цього процесу. Коли людина тільки формулює думку, вона найчастіше дивиться в сторону („в простір”), коли думка повністю готова, – на співрозмовника.
Якщо мова йде про складні речі, на співрозмовника дивляться менше, коли проблема долається, – більше. Взагалі ж той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера – дивиться тільки для того, щоб перевірити його реакцію і зацікавленість. Хто слухає ж більше дивиться в сторону говорить і „посилає” йому сигнали зворотного зв’язку.
Візуальний контакт свідчить про розташування до спілкування. Можна сказати, що якщо на нас дивляться мало, то ми маємо всі підстави вважати, що до нас або до того, що ми говоримо і робимо, відносяться погано, а якщо на нас звертають занадто багато уваги, то це свідчить про гарне до нас ставлення.
За допомогою очей передаються найточніші сигнали про стан людини, оскільки розширення і звуження зіниць не піддається свідомому контролю. При постійному освітленні зіниці можуть розширюватися чи звужуватися в залежності від настрою. Якщо людина збуджена чи зацікавлена чимось або знаходиться в піднесеному настрої, її зіниці розширюються в чотири рази проти нормального стану. Навпаки, сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися.
Таким чином, не тільки експресія обличчя несе інформацію про людину, але і її погляд.
Хоча обличчя, на загальну думку, є головним джерелом інформації про психологічні стани людини, воно в багатьох ситуаціях набагато менш інформативно, ніж її тіло, оскільки мімічні вирази обличчя свідомо контролюються у багато разів краще, ніж рухи тіла. При певних обставинах, коли людина, наприклад, хоче приховати свої почуття або передає завідомо неправдиву інформацію, обличчя стає малоінформативним, а тіло – головним джерелом інформації для партнера. Тому в спілкуванні важливо знати, яку інформацію можна отримати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на її тіло і її рухи, такі як жести, пози, стиль експресивної поведінки містять дуже багато інформації. Інформацію несуть такі рухи людського тіла, як поза, жест, хода.
Поза – це положення людського тіла, типове для даної культури, елементарна одиниця просторової поведінки людини.
Загальна кількість різних стійких положень, яке здатне прийняти людське тіло, близько 1000. З них в силу культурної традиції кожного народу деякі пози забороняються, а інші – закріплюються. Поза наочно показує, як дана людина сприймає свій статус по відношенню до статусу інших присутніх осіб. Особи з більш високим статусом приймають більш невимушені пози, ніж їх підлеглі.
Одним з перших вказав на роль пози людини як одного з невербальних засобів спілкування психолог А. Шефлен. У подальших дослідженнях, проведених В. Шюбцем, було виявлено, що головний смисловий зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла по відношенню до співрозмовника. Це розміщення свідчить або про закритість, або про схильності до спілкування.
Показано, що закриті пози (коли людина намагається закрити передню частину тіла і зайняти якомога менше місця в просторі; „наполеонівська” поза стоячи: руки, схрещені на грудях, і сидячи: обидві руки упираються в підборіддя та ін.) сприймаються як пози недовір’я, незгоди, протидії, критики.
Відкриті ж пози (стоячи: руки розкриті долонями вгору, сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.
Ясно читаються пози роздуми (поза роденівського мислителя), пози критичної оцінки (рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий до скроні). Відомо, що, якщо людина зацікавлена в спілкуванні, вона буде орієнтуватися на співрозмовника і нахилятися в його сторону, якщо не дуже зацікавлена, навпаки, відхилятися вбік і відкидатися назад. Людина, що бажає заявити про себе, „поставити себе”, буде стояти прямо, в напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді впершись руками в стегна; людина ж, якій не потрібно підкреслювати свій статус і положення, буде розслаблена, спокійна, перебувати у вільній невимушеній позі.
Практично всі люди вміють добре „читати” пози, хоча, звичайно, далеко не завжди розуміють, як вони це роблять.
Так само легко, як і поза, може бути зрозуміле і значення жестів, тих різноманітних рухів руками і головою, зміст яких зрозумілий для сторін, які спілкуються.
Про ту інформацію, яку несе жестикуляція, відомо досить багато. Перш за все, важлива кількість жестикуляції. Як би не відрізнялися різні культури, скрізь, разом з наростанням емоційної збудженості людини, її схвильованості, зростає інтенсивність жестикуляції, як і при бажанні досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо вона чомусь утруднена.
Конкретний зміст окремих жестів різний у різних культурах. Однак у всіх культурах є подібні жести, серед яких можна виділити:
1) комунікативні – жести привітання, прощання, привернення уваги, заборон, стверджувальні, заперечні, питальні та ін.;
2) модальні – виражають оцінку і ставлення (жести схвалення, несхвалення, довіри і недовіри, розгубленості та ін.);
3) описові – що мають сенс тільки в контексті мовного висловлювання.
У процесі спілкування не треба забувати про конгруентності, тобто збігу жестів і мовних висловлювань. Мовні висловлювання та жести, що їх супроводжують, повинні збігатися. Протиріччя між жестами і сенсом висловлювань є сигналом брехні.
І, нарешті, хода людини, тобто манера пересування, по якій досить легко розпізнати її емоційний стан. Так, в дослідженнях психологів випробовувані з великою точністю впізнавали по ході такі емоції, як гнів, страждання, гордість, щастя. Причому виявилося, що найважча хода при гніві, сама легка – при радості, в’яла, пригнічена хода – при стражданнях, найбільша довжина кроку – при гордості.
З спробами знайти зв’язок між ходою і якістю особистості справа йде складніше. Висновки про те, що може виражати хода, робляться на основі зіставлення фізичних характеристик ходи і якостей особистості, виявлених за допомогою тестів.
Таким чином, погляд, поза, жести як невербальні засоби спілкування та ділового спілкування здатні передавати моральні почуття: стриманість, готовність прийняти судження співрозмовника, толерантність до нього, доброзичливість та ін.; естетичні почуття: радість, гнів, страждання, гордість, схвалення та ін.
Наступні види невербальних засобів спілкування пов’язані з голосом, характеристики якого створюють образ людини, сприяють розпізнанню її станів, виявленню психічної індивідуальності.
Просодичні та екстралінгвістичні засоби спілкування
Характеристики голосу відносять до просодичних і екстралінгвістичних явищ.
Просодика – це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу.
Екстралінгвістична система – це включення в мову пауз, а також різного роду психофізіологічних проявів людини: плачу, кашлю, сміху, вдиху та ін.
Просодичними і екстралінгвістичними засобами регулюється потік мови, економляться мовні засоби спілкування, вони доповнюють, заміняють і передбачають мовні висловлювання, висловлюють емоційні стани.
Ентузіазм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, гнів і страх – також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків, горе, сум, втому зазвичай передають м’яким і приглушеним голосом з пониженням інтонації до кінця фрази.
Швидкість мови також відображає почуття: швидка мова – схвильованість або стурбованість; повільна мова свідчить про пригнічений стан, горе, зрозумілість чи втому.
Отже, потрібно вміти не тільки слухати, а й чути інтонаційний лад мови, оцінювати силу і тон голосу, швидкість мови, які практично дозволяють виражати наші почуття, думки, вольові устремління не тільки поряд зі словом, але і крім нього, а іноді і всупереч йому. Більше того, добре підготовлена людина може по голосу визначити, який рух відбувається в момент виголошення тієї чи іншої фрази, і навпаки, спостерігаючи за жестами в ході промови, можна визначити, яким голосом говорить чоловік. Тому не потрібно забувати, що іноді жести і рухи можуть суперечити тому, що повідомляє голос. Отже, необхідно контролювати даний процес і синхронізувати його.
Такесічні засоби спілкування
До такесічних засобів спілкування відносяться динамічні дотики в формі рукостискання, поплескування, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є біологічно необхідною формою стимуляції спілкування, а не просто сентиментальною особливістю людського спілкування. Використання людиною в спілкуванні динамічних дотиків визначається багатьма факторами. Серед них особливу силу мають статус партнера, вік, стать, ступінь їхнього знайомства.
Рукостискання, наприклад, діляться на три типи: домінуюче (рука зверху, долоні розвернуті вниз), покірне (рука знизу, долоні розвернуті вверх) та рівноправне.
Такий такесічний елемент, як поплескування по плечу, можливий за умови близьких відносин, рівності соціального стану спілкуються.
Такесічні засоби спілкування в більшій мірі, ніж інші невербальні засоби, виконують в спілкуванні функції індикатора статусно-рольових відносин, символу ступеня близькості спілкуються. Неадекватне використання особистістю такесічних засобів може привести до конфліктів у спілкуванні.