Quot; § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії

Психологія відіграє важливу роль в організації усіх видів людської діяльності. Закономірності психіки індивіда багато в чому визначають не лише його здатність брати участь у суспільній праці, виконуючи при цьому найрізноманітніші функції залежно від посадових чи особистих устремлінь, але й можливість виконувати свою роботу відповідно до обраної професії. Сучасні дослідження професійних якостей і характеристик тієї чи іншої галузі діяльності людини дали змогу знайти комплекс психологічних показників, що дає можливість вивчати й виділяти у самостійні галузі знання такі на­уки, як інженерна, військова, космічна, медична психо­логія, психологія праці, мистецтва, спорту тощо.

Досліджуючи закономірності психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною належністю (за не­обхідності або за покликанням), ми виявляємо її особли­вості, що сприяють, з одного боку, пізнанню органі­заційних основ виконуваних індивідом професійних функцій, а з іншого — удосконаленню організації цієї діяльності.

У цьому аспекті значний інтерес становить така га­лузь суспільної діяльності людини, як процесуальна,

слідча, судова діяльність. Слідча робота з погляду її пси­хологічних показників є найменш вивченою галуззю професійної діяльності людини, що багато в чому утруд­нює вирішення проблем її наукової організації. До їх чис­ла поряд із професійною підготовкою і професійним добо­ром осіб, які можуть працювати в цій галузі, належать проблеми, пов'язані зі створенням психологічно суміс­них колективів слідчих і суддів, що мають такі якості, як швидка орієнтація у вирішенні розумових задач, не­обхідна оперативність у реалізації намічених планів, здатність переборювати можливу професійну дефор­мацію тощо.

Зазначені проблеми можуть вирішуватися у двох взаємозалежних напрямах: з одного боку, у плані ви­вчення психологічних показників слідчої діяльності, з іншого — з погляду ефективності впровадження пози­тивних результатів цього вивчення в практику слідчої діяльності, збагачення останньої рекомендаціями, що сприяють найбільш раціональній її організації.

При вивченні психологічних характеристик процесу­альної діяльності необхідно враховувати її специфіку, обумовлену пізнавальними цілями. Процесуальна діяль­ність має особливості, що вирізняють її з-поміж видів діяльності, де пізнавальної мети немає або представлена в згорнутому вигляді, підпорядкованому іншим цілям. Так, виконання однотипних функцій бухгалтером, рахівником, продавцем, робітниками деяких професій не містить у собі мети пізнання. У діяльності цих осіб пізнання не може бути першочерговим і не становить змісту їхньої роботи.

Процесуальна ж діяльність за своєю суттю є пізнан­ням, здійснюваним в окремій галузі, і має свій предмет.

Діяльність слідчого і судді, пов'язана з розслідуван­ням злочину і розглядом кримінальних, цивільних та інших справ, підпорядкована встановленню об'єктивної

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

істини, пізнанню конкретного. Це означає, що в психо­логічному плані така діяльність є роботою дослідника і відбувається за законами пізнання взагалі. Психологія дослідження в загальному вигляді — це психологія роз­криття таємниці в конкретній галузі науки (археології, фізиці, хімії, біології та ін.). Але розкриття таємниці в галузі науки має інший характер, ніж розкриття таєм­ниці при розслідуванні злочинів чи встановленні істини при розгляді цивільних справ, оскільки соціальний зміст таких таємниць різний, різні й їхні наслідки. Однак пси­хологічні стани особи (дослідника) в багатьох характери­стиках збігаються так само, як збігаються ступінь склад­ності розв'язуваних розумових завдань, використання професійної інтуїції, психічне напруження в прагненні досягти мети.

Пізнавальний характер правозастосовчої діяльності в психологічному аспекті є надзвичайно складним. Це по­яснюється головним чином тим, що ця діяльність вима­гає не лише вирішення розумових завдань різного плану і складності, але й такої її організації, яка спрямована на практичну реалізацію розв'язуваних завдань. Тому тут діяльність є розумовою, має на меті побудову криміналі­стичних версій, причому складання слідчим планів про­ведення окремих процесуальних дій поєднується з прак­тичною організацією роботи з реалізації уявних схем і рішень. З погляду психологічних станів особи, яка вико­нує ці завдання, процесуальна діяльність є різноплано­вою і пов'язана з необхідністю переведення зусиль і нала-штованості на її виконання.

В окремих випадках нездатність особи здійснювати та­ку діяльність пояснюється її складним характером, який поєднує у собі дослідження й оперативну організацію. То­му при професійній підготовці осіб, які виконують право­охоронні функції, необхідно враховувати цей чинник, складаючи програму їхньої підготовки таким чином, щоб

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

вона охоплювала елементи, які дають змогу імітувати, мо­делювати правову діяльність у всіх її проявах.

До психологічних характеристик процесуальної ді­яльності належать й інші традиційні характеристики, зокрема детальна правова регламентація, тактичний простір, наявність владних повноважень, дефіцит часу, комунікабельність, різноманіття розумових завдань, на­явність негативних емоцій.

Правова регламентація означає чітке регулювання процесуальної діяльності, піднесене до норми закону, а отже, обов'язковість виконання. З позицій психологічної напруженості саме ця особливість процесуальної діяль­ності відрізняє її від численних видів людської діяль­ності, де виконання робіт визначається загальними пла­нами чи інструкціями і створює широкі можливості для вільного здійснення власних уявлень про найбільш ефек­тивну організацію праці. Правова регламентація обме­жує волю судово-слідчих працівників, підпорядковуючи їхню діяльність чітко встановленому нормами закону по­рядку. Це, однак, не означає, що вони не вільні у своїх во­левиявленнях, а також у виборі засобів реалізації своєї діяльності, її найбільш раціональній і ефективній ор­ганізації. Така свобода існує, вона реальна і виражається в широкому застосуванні тактичних прийомів, їхніх комплексів, комбінацій. Водночас свобода в обранні за­собів і методів розслідування, судового розгляду та їхньої організації здійснюється у межах вимог закону, підпо­рядкована його принципам і не може поширюватися далі оперування вже сформульованими в законі вимогами і порядком діяльності.

Правова регламентація не лише як психологічна ха­рактеристика, але й як змістовна сторона діяльності тісно пов'язана з науковою організацією праці (НОП). Порядок діяльності, передбачений законом, є виражен­ням її оптимальної організації. Окремі норми криміналь-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

но-процесуального закону, що регламентують такі акти, як порушення кримінальної справи, прийняття її до про­вадження, притягнення особи як обвинуваченого, закриття справи, виділення частини матеріалів кримі­нальної справи в окреме провадження, об'єднання справ в одному провадженні тощо, становлять норми, що містять організаційну основу. Більше того, деякі норми закону докладно регламентують саме організаційний бік розслідування і судового розгляду, провадження окре­мих процесуальних дій і в цій якості виступають елемен­том власне організації.

Обов'язкове дотримання встановленого законом по­рядку процесуальної діяльності в організаційному ас­пекті зовсім не означає, що закон не може бути удоско­налений. Пропозиції з наукової організації цієї діяль­ності, які виходять з аналізу й узагальнення слідчої і судової практики, а також норм, що її регулюють, спря­мовані на удосконалення законодавства з метою най­більш ефективної організації процесуальної діяльності.

Наукова організація слідчої і судової діяльності може здійснюватися лише в межах чинного законодавства. Широкий простір для такої її організації дає криміна­лістична тактика, тобто система методів і прийомів, що сприяє швидкому, повному й об'єктивному встановлен­ню істини.

Правова регламентація діяльності слідчого, судді та інших осіб як психологічна характеристика виражається й у тому, що вона мобілізуюче впливає на них, привчаю­чи неухильно виконувати вимоги закону, діяти відпо­відно до них.

Психологічною характеристикою судово-слідчої діяльності є наявність владних повноважень. Наділення владою і можливість розпоряджатися нею відрізняють службові функції слідчого і судді від функцій осіб, які здійснюють свою діяльність в інших галузях. Владне

L

_____________Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

повноваження означає обов'язковість розпоряджень слідчого і судді для окремих осіб і організацій.

Психологічний стан особи, яка наділена владою, обу­мовлюється насамперед високим ступенем відповідаль­ності, пов'язаної з її повноваженнями та їхнім застосу­ванням у кожному конкретному випадку. Самий факт застосування владного повноваження передбачає роз­в'язання ряду розумових завдань, які дають змогу визна­чити необхідність і розумність цього повноваження, його законну основу. Часто вирішення подібних завдань може мати кілька варіантів, і тому цей етап діяльності з психо­логічного погляду характеризується особливою напру­женістю.

Психологічне ставлення особи до свого владного пов­новаження може бути різним. Розумне використання повноваження передбачає винесення обґрунтованого й обдуманого рішення щодо кожного факту його застосу­вання. На практиці іноді спостерігаються дві негативні, протилежні за змістом тенденції. Одна з них полягає в надмірному розпорядженні своїми владними повнова­женнями, що спричиняє зловживання службовим стано­вищем чи знаходиться на межі останнього. Такі розпоря­дження є наслідком нерозуміння меж відповідальності за застосування владного повноваження або недбалого ставлення до наслідків свого рішення, продиктованого неправильним уявленням про обсяг своєї влади і фун­кцій. Найчастіше вони виражаються в необґрунтованому порушенні кримінальної справи або її припиненні, взятті особи під варту та ін. Друга тенденція в розпорядженні владними повноваженнями полягає в нерішучості сто­совно їхнього застосування, викликаної сумнівами з при­воду можливості або доцільності цих повноважень і по­чуттям страху щодо можливої відповідальності.

Найкращий вихід із двох негативних випадків розпо­рядження владними повноваженнями — прийняття рі-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

шень на підставі всебічного аналізу слідчих і судових матеріалів і ситуації, що склалася, при суворому дотри­манні вимог закону. Таке положення створює психо­логічну впевненість у правильності прийнятого рішення, а отже, і доцільності застосування владного повноважен­ня в кожному конкретному випадку.

Наявність владних повноважень і процесуальна самостійність слідчого і судді — надзвичайно важливі пе­редумови наукової організації їхньої праці. Так, зв'язок процесуальної самостійності слідчого і судді з науковою організацією праці можна простежити на прикладі не­обхідності самоорганізації при виконанні певних функцій. Це насамперед стосується розподілу й організації робочого часу, а також порядку здійснення діяльності — визначен­ня й обрання необхідних процесуальних дій та їхньої послідовності. Владне повноваження має бути обґрунтова­ним і розумним, інакше воно втрачає будь-яке значення або набуває перекрученого характеру, обумовленого нега­тивними наслідками його неправильного розуміння суб'єктом, який наділений владою.

Дефіцит часу виражається в суворому часовому ре­жимі не лише загальних строків розслідування і судового розгляду, але і строків, пов'язаних із процесуальними ета­пами руху кримінальної справи. До психологічних харак­теристик він може належати тому, що саме час, який регу­лює ту чи іншу діяльність і визначає для неї суворий ре­жим, психологічно впливає на людину, роблячи її працю більш напруженою. У цьому аспекті праця слідчого і судді з урахуванням її інтелектуального характеру є одним із видів діяльності, що чітко обмежується часовими межами. Психологічна напруженість позначається і на вирішенні особою, яка наділена владою, розумових завдань, що та­кож підпадає під передбачені у законі терміни і вимагає мобілізації зусиль слідчого і судді для того, щоб ці завдання були вирішені ефективно й за найкоротший час.

L

Дефіцит часу у своїх вихідних передумовах охоплює три чинники, які мають різну соціальну, правову й осо-бистісну структуру. Перший з них — це кількість і ха­рактер злочинів, які мало піддаються заздалегідь вста­новлюваному обліку. Прогнозування у цій галузі поки що не дає змоги координувати плани судово-слідчої ді­яльності з урахуванням його даних. Тому неоднакова кількість кримінальних справ, що знаходяться у прова­дженні у слідчого і судді, створює певні і важкі для регу­лювання підстави для дефіциту часу. Другим чинником є правова регламентація термінів слідчої і судової діяль­ності. Вона обмежує дії слідчого і судді, створюючи тим самим умови для економії процесуальних засобів, раціо­нального планування розслідування і судового розгляду. Однак позитивні властивості дефіциту, визначені термі­нами, позначеними в кримінально-процесуальному за­коні, нерідко зводяться нанівець значними переванта­женнями в роботі правоохоронних органів. І нарешті, третім чинником виступають особистісні якості слідчого і судді, що належать до самоорганізації їхньої діяльно­сті, обумовленої багатьма моментами, наприклад, досві­дом роботи, професійною підготовкою, станом здоров'я тощо.

Розглянуті чинники, що створюють дефіцит часу, мо­жуть бути нівельовані чи цілком утратити негативні вла­стивості, якщо слідчий і суддя в організації своєї роботи враховують їх і, крім того, планують свою діяльність та­ким чином, щоб можна було уникнути негативних на­слідків дефіциту часу.

Зв'язок дефіциту часу з рекомендаціями з наукової організації праці полягає у тому, що останні передбача­ють таке удосконалення організації правозастосовчої діяльності, коли дефіцит часу може бути усунутий у тому ступені, який заважає нормальному виконанню особою, яка наділена владою, необхідних функцій.

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНО! ДІЯЛЬ

ЗТІ

У дослідженнях витрат робочого часу слідчого, що проводяться з метою впровадження рекомендацій з на­укової організації праці, визначається обсяг робочого ча­су, фактично використовуваний для розслідування зло­чину. У результаті застосування одного з методів вивчен­ня витрат робочого часу — його «фотографування» — встановлено цікаві дані, що свідчать про те, що близько 60 % слідчої діяльності присвячуються виконанню влас­не слідчих функцій, інший час розподіляється між робо­тами, що мають підготовчий, канцелярський, дорадчий характер (Л. О. Соя-Сєрко). Безумовно, такі дослідження дають змогу конкретно спрямовувати рекомендації з на­укової організації праці на усунення непродуктивних ви­трат часу або звести їх до мінімуму.

Дефіцит часу, обумовлений наведеними чинниками, значною мірою залежить від продуктивних раціональ­них витрат і розподілу часу при виконанні тієї або іншої роботи. Тому, визначаючи ефективність слідчої діяль­ності, необхідно також враховувати такі дані, що дають змогу виділити з загального робочого часу час, який ви­трачається нераціонально. Зокрема, подібні дослідження сприяють виробленню рекомендацій щодо інтенсифіка­ції діяльності канцелярії, необхідності забезпечення слідчих і суддів спеціально виділеними помічниками, закріплення за названими особами оперативних машин тощо.

Комунікабельність — це здатність особи до спілку­вання із широким за діапазоном соціальним середо­вищем. Специфіка комунікабельності слідчого, судді, прокурора дає змогу віднести її до числа психологічних якостей, що характеризують їхню діяльність. Комуніка­бельність цих осіб відрізняється від комунікабельності інших осіб, які виконують свої функції в найрізнома­нітніших галузях людської діяльності, насамперед своєю багатосторонністю, винятковим характером.

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

Багатосторонність у такому випадку полягає в тому, що слідчий і суддя спілкуються на різних рівнях з різни­ми віковими категоріями людей, які до того ж мають різне процесуальне положення. Така розмаїтість спілку­вання створює значні труднощі, оскільки вимагає знання і психології людини взагалі, і психологічних особливо­стей, обумовлених віком і процесуальним положенням суб'єкта (психологія свідка, психологія обвинуваченого, психологія потерпілого та ін.). Поряд з цим необхідні знання власного психологічного статусу (власного харак­теру, темпераменту, волі, схильності до емоційного впли­ву тощо). Комунікабельність взагалі як риса характеру, як правило, може перетворитися на професійну кому­нікабельність, якщо індивід має цю властивість. Якщо ж комунікабельність набувається в процесі тієї або іншої діяльності, вона згодом може бути доведена до рівня про­фесійної.

В основі комунікабельності слідчого і судді, яка вияв­ляється зовні, у спілкуванні з особами, які потрапляють у сферу судочинства, лежить уміння встановлювати з ни­ми психологічний контакт. Психологічний контакт як почуття взаємної прихильності, яка викликається різни­ми обставинами (природними і штучно створюваними), звичайно є основою діяльної комунікабельності. Рівні контакту, як і його глибина і тривалість, різні і залежать від особи, з якою такий контакт необхідний, і від мети його встановлення. Так, контакт з обвинуваченим істот­но відрізняється від контакту зі свідком, контакт із підо­зрюваним — від контакту з потерпілим тощо.

Комунікабельність — риса, необхідна для органі­зації провадження окремих процесуальних дій. Якщо при проведенні такої слідчої дії, як допит, комуніка­бельність виражається у встановленні психологічного контакту з допитуваним, то при огляді місця події й об­шуку комунікабельність виявляється в організаційних

8 4-460

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

якостях слідчого — вмінні організувати проведення цієї дії так, щоб його результати були найбільш ефек­тивні. Тут комунікабельність слідчого спрямована на організацію діяльності слідчо-оперативних груп, опера-тивно-розшукових заходів, визначення цілей і завдань слідчої дії. Комунікабельність судді має більш багато­сторонній характер, обумовлений різноманіттям вико­нуваних ним функцій.

Особливість комунікабельності слідчого і судді поля­гає в тому, що ця психологічна характеристика вимагає перевтілення. Необхідність перевтілення пояснюється важливістю встановлення психологічного контакту з усіма особами, які беруть участь у судочинстві.

Щоб привернути до себе свідка чи обвинуваченого, потерпілого чи підсудного, потрібно знати риси його характеру. Таке знання не завжди є результатом попе­реднього вивчення даних про особистість, його загалом можна одержати вже в процесі проведення тієї чи іншої процесуальної дії. Вивчення слідчим або суддею даних про особистість дає йому змогу визначити свою поведінку в процесі виконуваних дій, а отже, і для можливого пе­ревтілення. Обрана слідчим або суддею роль під час спіл­кування не є абстрактно надуманою, оскільки він вихо­дить з аналізу матеріалів, що стосуються особи, яка є учасником тієї чи іншої процесуальної дії.

Перевтілення певною мірою залежить від того емоційного фону, на якому відбувається спілкування. Сльози, відчай, каяття як вираження емоційного стану, або, навпаки, нахабство, впевненість у своїй правоті є тим фоном, на якому слідчий або суддя звичайно починає обирати роль, необхідну для встановлення контакту з особою, яка бере участь у судочинстві.

Установлення психологічного контакту переслідує двояку мету: з одного боку, одержання інформації і створення для цього необхідних умов; з іншого — мож-

ливість і необхідність виконання виховних функцій стосовно осіб, з якими встановлюється контакт. Тому діяльність, пов'язана з установленням контакту, є над­звичайно складною в психологічному аспекті, оскільки передбачає одночасне виконання багатьох функцій (діагностику психологічного статусу, обрання власної ролі і поведінки, здійснення виховного впливу, вико­нання процесуальних обов'язків, оцінювання резуль­татів своїх дій).

Винятковий характер комунікабельності полягає в тому, що її метою є не тільки спілкування з людьми в процесі діяльності, а одержання інформації від зацікав­лених осіб і організація їхньої діяльності відповідно до цієї інформації. Якщо в інших галузях людської діяль­ності комунікабельність використовують для найкращої організації виробничих процесів і відносин людей, то в судово-слідчій практиці комунікабельність потрібна на­самперед для того, щоб одержати інформацію від осіб, тобто з метою здійснення ефективного пізнання. Таким чином, комунікабельність як психологічна характери­стика сприяє перетворенню пізнавальної функції психо­логії в процесі розслідування і судового розгляду.

У діяльності, пов'язаній з розслідуванням злочинів і судовим розглядом, виникає безліч розумових завдань, що належать до різних напрямів роботи слідчого або судді (виявлення доказів, формування висновків, які ґрунтуються на внутрішньому переконанні, організація окремих процесуальних дій та ін.). Характер того чи іншого злочину, як і особливості розглядуваної цивільної справи, визначають сукупність розумових завдань і спо­соби вирішення їх. Більшість завдань, що виникають у судово-слідчій діяльності, не можуть бути вирішені тра­диційними методами, тут потрібні творчий підхід і по­шук таких шляхів, які є найбільш ефективними і єдино можливими в проблемних ситуаціях. Це пов'язано з від-

І

8*4-460

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

сутністю достатньої інформації, необхідністю постійно оцінювати мінливі ситуації, наявністю суперечливих да­них, які до визначення їхньої доказової цінності потребу­ють ретельного аналізу.

Незважаючи на численність і різноманітність розу­мових завдань, є можливість виділити з них найбільш типові, властиві практично всім сторонам судово-слідчої діяльності.

1. Завдання, пов'язані з виявленням доказової інфор­мації, їхня сутність — прогнозування можливих джерел інформації, виявлення шляхів їхнього одержання. При вирішенні таких завдань важливо встановити причинне відношення виявленого до події, розгляд якої становить сутність розслідування чи судового розгляду.

2. Завдання з висування слідчих і судових версій як припущень, що визначають напрям розслідування і шля­хи пошуку істини в судовому розгляді. Такі завдання при розслідуванні злочину є складними, що обумовлено незначною кількістю доказів і необхідністю обґрунтову­вати висунуті припущення. Висування слідчих і судових версій — одна з форм моделювання, яке передбачає побу­дову уявної або фрагментарно дійсної структури події, дії або явища. Побудова ідеально-розумової моделі характе­ризується різним ступенем складності, обумовленої об­ставинами розслідування чи судового розгляду.

Якщо в процесі розслідування побудова версії ґрун­тується на різній інформації, що дає змогу висунути кіль­ка припущень, які підтверджуються або спростовуються у ході перевірки, то конструювання версій у процесі судо­вого розгляду має інший характер. Наявні в розпоря­дженні судді докази у своїй сукупності формують версію, у ході перевірки якої можуть виникнути сумніви в її пра­вильності і доведеності. У цьому випадку висуваються нові версії, які, у свою чергу, потребують перевірки, у то­му числі шляхом розслідування. Інформація, яка є

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

у слідчого і судді, різна за обсягом і ступенем вірогідності. Судова версія у конструюванні спирається на великий фактичний матеріал, і його оцінка дає змогу судді висува­ти версію, яка має більший ступінь обґрунтованості. Саме ця обставина робить конструювання судових версій менш складним, ніж слідчих. Проте у деяких випадках судові версії також характеризуються значною складністю, обу­мовленою оцінкою правильності раніше висунутих слід­чих версій, інколи їх спростуванням, наслідком чого мо­же бути не лише проведення додаткового розслідування або виконання судового доручення, але й припинення справи чи винесення виправдувального вироку.

Таким чином, складність вирішення розумових зав­дань щодо висунення слідчих і судових версій залежить від комплексу обставин, зокрема аналізу доказової інформації, її оцінки і перевірки в процесі встановлення вірогідності припущення.

3. Завдання з оцінювання доказової інформації. Різ­номаніття розумових завдань передбачає оцінку доказо­вої інформації. Різні за своїм характером докази потребу­ють складної аналітичної роботи щодо розуміння їхньої сутності, відношення до справи, вірогідності. Оцінка до­казу відіграє важливу роль у процесі розслідування, ад­же вся одержувана інформація, оперування нею станов­лять необхідну основу для встановлення істини у справі. Оціночна діяльність складається з аналізу кожного дока­зу (показань свідків, підсудних, речових доказів, вис­новків експертів тощо) і їхньої сукупності, що дає змогу у здійсненому синтезі знайти найбільш правильне рішен­ня. Установлення причинних зв'язків, логіка доказуван­ня забезпечують правильне вирішення розумових за­вдань у судочинстві. Особливо складною є оцінка тих до­казів, які отримані внаслідок вирішення так званих про­блемних завдань, розглянути які неможливо звичайни­ми формалізованими шляхами і які вимагають творчого

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

мислення. При цьому важливо переборювати різного ро­ду «бар'єри» щодо існуючих залежностей і тенденцій у формуванні того чи іншого доказу.

4. Завдання з прийняття найважливіших рішень. Деякі завдання, розв'язувані в процесі судочинства, є найбільш значущими за своїм характером і обумовлені існуванням окремих етапів судочинства. Це насамперед завдання, пов'язані з порушенням кримінальної справи, притягненням особи як обвинуваченого, винесенням ви­року чи рішення, внесенням подань та ін.

Однією з психологічних характеристик судово-слідчої діяльності є наявність негативних емоцій. Негативні емоції в судово-слідчій діяльності обумовлені її об'єктом, а саме тим, що робота слідчого і судді переважно пов'яза­на з розслідуванням і попередженням злочинів, судовим розглядом кримінальних і цивільних справ.

Злочинні прояви викликають різко негативну оцінку суспільства. Насамперед аморальні, огидні дії осіб, які вчинили злочини, сам характер злочинного діяння, спосіб його вчинення не можуть не породжувати негатив­них емоцій і у слідчого та судді. Тому їхня діяльність, що здійснюється на фоні негативного емоційного впливу, з психологічного боку є надзвичайно складною. Негативні емоції створюють психологічну напруженість у роботі слідчих органів, котра може нівелюватися чинниками, що усувають чи притупляють цю напруженість. До них можна віднести насамперед впевненість у суспільній ко­рисності своєї роботи, а також власне задоволення, ви­кликане кожним конкретним випадком розслідування і розкриття злочину і правильної оцінки злочинного діян­ня судом як підсумку інтелектуальної й організаційної діяльності. Кожен випадок позитивного вирішення кон­кретного прояву викликає у слідчого позитивні емоції, що дають йому змогу оцінювати свою діяльність як складну, але надзвичайно важливу. Цими чинниками і

визначається можливість усувати негативні емоції в про­цесі розслідування.

Не останнє місце у формуванні задоволення від своєї праці посідає діяльність, пов'язана з виховним впливом на людину, яка вчинила злочин. Саме слідчий, а згодом суддя нерідко є тими особами, перед якими розкаюються у вчиненому злочині, особами, які пояснюють антигро­мадський характер учиненого, звертаючись до грома­дянських почуттів злочинця. Початок перевиховання, людські моральні прояви у злочинця викликають у слід­чого і судді величезне задоволення. Задоволення викли­кає також почуття справедливості, факт встановлення істини в тому разі, якщо особа, щодо якої висувається об­винувачення, є невинуватою, і це доведено в процесі розслідування або судового розгляду.

§ 2. Професійні якості і психологія осіб,

які здійснюють провадження у справі.

Поняття професіограми

••■■■ Професійно важливі якості слідчих, суддів, проку­рорів пов'язані насамперед з їхніми поглядами, спрямо­ваністю і послідовністю світогляду, що сприяє вироблен­ню кожною особою глибокого розуміння соціальної зна­чущості своєї професії, виховує почуття обов'язку, спра­ведливості, об'єктивності, чесності, а також визначає ак­тивність особи як прагнення брати діяльну участь у житті суспільства, виявляючи при цьому соціально важ­ливу ініціативу.

Складність і відповідальність діяльності щодо здій­снення правосуддя вимагають мобілізації всіх здібностей особистості, які прямо залежать від її психологічної струк­тури й обраної професії. Професійні функції формують психічні якості особистості, підпорядковуючи їх вимогам, які пред'являються до тієї чи іншої сфери людської діяль­ності. Тому кожен суб'єкт, що виконує правоохоронну ро-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

боту, повинен свідомо удосконалювати свої психічні якості, аналізувати їхній стан щодо обраної ним професії.

Велике значення у цьому аспекті має розуміння осо­бою соціальних функцій, які вона виконує у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Величезна соціальна значу­щість цих функцій обумовлює моральну модель особи­стості, створює структуру такої професіограми, яка вклю­чає багато напрямів правоохоронної діяльності, у тому числі соціальний, організаційний, комунікативний, ре­конструктивний, пошуковий й засвідчувальний. Роз­маїтість наведених характеристик обумовлює складність професії, пов'язаної з правоохоронною діяльністю, її бага-тоаспектну спрямованість, високу виховну роль.

У психології розрізняють професіографію — техно­логію вивчення вимог, що ставляться професією до осо-бистісних якостей, психологічних здібностей і можливо­стей індивіда. Професіографія сприяє оптимізації і під­вищенню ефективності тієї чи іншої професійної роботи.

У судово-психологічних дослідженнях останнім ча­сом аналізується в основному структура професіограм, що стосуються діяльності слідчого. Професіограми ж ін­ших представників правоохоронних органів поки що не одержали належного висвітлення.

Професіограма слідчого включає докладний опис усіх сторін його діяльності, необхідних якостей і навичок. Перше дослідження професіограми слідчого належить В. Л. Васильєву і є свого роду професійним портретом слідчого, побудованим на даних психологічних і соціоло­гічних методів вивчення його діяльності.

Професіограма слідчого (за В. Л. Васильєвим) — це багаторівнева ієрархічна структура, що відображає всі основні сторони професійної діяльності слідчого, а також особистісні якості і навички, що реалізуються в цій діяльності. Професіограма слідчого складається з декіль­кох блоків, які послідовно охоплюють певні сторони його

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

діяльності. До них, зокрема, належать: а) пошукова діяльність (спостережливість, допитливість, стійкість і концентрація уваги, висока орієнтація); б) комунікатив­на діяльність (товариськість, емоційна стійкість, чуй­ність, уміння слухати людину, вміння говорити з нею); в) посвідчувальна діяльність (акуратність, пунктуаль­ність, чітка письмова мова); г) організаційна діяльність (самоорганізованість, воля, зібраність, цілеспрямо­ваність, наполегливість, організаторські здібності в ро­боті з людьми); ґ) реконструктивна діяльність (пам'ять, уява, мислення, загальний і спеціальний інтелект, інту­їція); д) соціальна діяльність — загальні якості: патріо­тизм, гуманність, чесність, принциповість; спеціальні якості: прагнення до істини і торжества справедливості, професійна гордість, професійна етика.

У наведеній професіограмі чільне місце належить соціальній діяльності, оскільки вона сприяє формуванню професійних якостей. Водночас елементи цієї структури взаємозалежні, наявність одного з них визначає ефек­тивність функціонування інших.

Професіограми орієнтують навчальні заклади на пев­ний рівень підготовки юридичних кадрів, сприяють діаг­ностиці професіоналізації юристів, які працюють у різних правоохоронних органах. Світогляд виявляється у правосвідомості, що є основою правоохоронної діяль­ності. Правосвідомість сприяє розвитку таких про­фесійно важливих якостей слідчих і суддів, як принци­повість, що виражається у визначенні твердої позиції при вирішенні конкретних питань, особливо в конфлікт­них ситуаціях, здібність, що полягає в прагненні перебо­рювати перешкоди при досягненні поставленої мети; ко­лективізм як усвідомлення необхідності співробіт­ництва, підпорядкування особистих інтересів інтересам колективу, дисциплінованості і взаємодопомоги в здій­сненні правоохоронних функцій.

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

Дослідження психологічного боку діяльності дає змогу виділити професійно необхідні психічні власти­вості осіб, які беруть участь у цій роботі. Серед них мож­на назвати творче мислення, комунікабельність, вольові якості, організаторські здібності, здатність протистояти негативним емоціям.

Творче мислення характеризується пошуком нестан­дартних шляхів встановлення істини й окремих обставин в умовах, коли інформація про яку-небудь подію відсутня чи обмежена. Таке мислення пов'язане з виявленням до­казів, їхнього причинного зв'язку із злочином, висуван­ням слідчих і судових версій — моделей події, що відбула­ся. Воно характерне також для ситуацій, що випливають з цивільно-правових спорів, за яких встановлення окре­мих обставин не вкладається в межі стандартно-логічних рішень. Творче мислення набувається в процесі здійснен­ня всіх видів правоохоронної діяльності, де розмаїтість ситуацій, конфліктний характер їх, відсутність достат­ньої інформації стимулюють розвиток уявлення, забезпе­чуючи тим самим необхідну активність слідчого і судді на всіх етапах встановлення істини у справі.

Комунікабельність — це здатність людини встанов­лювати психологічний контакт при спілкуванні з різни­ми віковими і соціальними групами осіб. Установлення психологічного контакту, або інакше — емоційного кон­такту, — важлива умова будь-якого спілкування і тим більше такого, метою якого є одержання інформації, не­обхідної для прийняття рішень у конкретних ситуаціях. Комунікабельність тієї або іншої особи може бути від природи, обумовленою властивостями її характеру і тем­пераменту, проте найчастіше її потрібно виховувати і розвивати. Правоохоронна діяльність у всіх своїх про­явах пов'язана зі спілкуванням з людьми, причому нерідко в екстремальних умовах, коли індивіди виступа­ють як потерпілі, свідки, обвинувачені, підозрювані,

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

підсудні і засуджені. Тому функція спілкування з ними, що переслідує різні цілі, тут виступає на перший план. Це і визначає необхідність знати способи встановлення психологічного контакту при спілкуванні і викори­стання з цією метою закономірностей психіки, що нале­жать до проявів таких якостей людини, як її характер і темперамент. Тип нервової діяльності в багатьох випад­ках обумовлює вибір тих або інших способів установлен­ня контакту (звернення до кращих сторін особистості, оголошення інформації, що спонукає до спілкування, пе­реконання в негативному характері обраної позиції, роз'яснення важливості очікуваної від особи інформації або негативних наслідків умовчання та ін.), дає змогу обрати відповідно до його характеристик ті прийоми, за­стосування яких сприяє одержанню оптимальних ре­зультатів.

Багатосторонність і різноманітність правозастосовчої діяльності в основних своїх напрямах пов'язана з нега­тивними моментами, обумовленими сутністю і характе­ром протиправних дій. Цим пояснюється складність і психологічна напруженість у виконанні слідчим і суддею службових функцій, що вимагають активізації і розвитку вольових якостей. Екстремальні ситуації, у яких не­обхідно прийняти єдино можливе рішення, протидія, що чиниться слідству заінтересованими особами, вимагають від працівників правоохоронних органів вольових якос­тей, щоб забезпечити ефективну організацію діяльності і негайне прийняття рішень. Вольові якості особистості ви­ражаються у готовності переборювати труднощі, вмінні приймати оптимальні рішення в складних ситуаціях, ви­являти твердість в обстановці, пов'язаній із сильним емоційним, негативним за своїм характером впливом.

Прийняття вольових рішень є складною діяльністю, що охоплює усвідомлення мети, вибір засобів і методів її досягнення. Крім того, сам факт виконання вольової дії

Г

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

спричиняє обдумування її з позицій правильності і відпо­відності вимогам закону. Тому особи, які виконують про­фесійні функції оперативного співробітника, слідчого, прокурора, судді, працівника пенітенціарних установ, не повинні забувати про постійне тренування волі — не­обхідну умову підвищення ефективності їхньої діяльності

Організаторські здібності слідчого, прокурора, судді виявляються в декількох напрямах їхньої діяльності: а) самоорганізації, що виражається в дисциплінованості, правильному розподілі часу, чіткому виконанні різних обов'язків; б) організації діяльності інших осіб, які здійснюють однорідні або різні функції; в) організації і координації діяльності установ, що виконують право­охоронні обов'язки стосовно ситуації, що виникла.

Важливу роль в організаторській діяльності відіграє знання психології колективу, яке дає змогу правильно спрямувати організаційні зусилля, використовуючи для цього психологічні особливості його учасників. Психо­логічна сумісність, особливості темпераменту і характеру дають можливість використовувати їх з організаційною метою.

Організаторська сторона діяльності передбачає на­самперед ініціативу як здатність об'єднувати осіб для реалізації висунутої ідеї, вирішення завдання. Ініціатива також є необхідною передумовою для визначення окре­мих завдань і виявлення оптимальних шляхів досягнен­ня мети. Таким чином, ініціатива містить у собі не лише ідею, а й прогнозований план можливого втілення. Це по­требує значних психічних зусиль, пов'язаних з організа­торськими здібностями і їх професійним розвитком. Особливості організаторської діяльності, обумовлені ви­конуваними функціями (дізнавача, слідчого, судді, про­курора), мають свої професійні характеристики і діапа­зон застосування. Однак усім їм притаманні ініціатива і підпорядкування діяльності поставленому завданню і

_____________Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

плану його виконання, що значною мірою впливає на ефективність виконуваних дій та їхню практичну спря­мованість.

В організації роботи осіб, які здійснюють правоохо­ронну діяльність, важливе значення має здатність про­тистояти тим негативним емоціям, що можуть вияви­тися при виконанні професійних функцій. Негативні емоції можуть бути зведені до мінімуму за рахунок гли­бокої впевненості в значущості виконуваної роботи, в її високій соціальній корисності, а також задоволення, що дає вирішення завдань щодо здійснення правосуддя.

У процесі виконання професійних функцій, пов'яза­них з вирішенням різноманітних завдань, велику роль відіграє творче мислення, особливо там, де використання готових рецептів і стандартних розумових операцій не приводить до успіху у зв'язку з проблемністю ситуації. Схеми вирішення розумових і організаційних завдань, навіть у конкретній ситуації, вимагають творчого підхо­ду до їх застосування.

Творча основа у вирішенні професійних розумових завдань визначається також досвідом, що розширює ме­жі теоретичних уявлень, роблячи їх багатшими, глибши­ми і різнобічнішими. Досвід сприяє більш швидкому і правильному вирішенню розумових завдань — виявлен­ню таких шляхів їхнього розв'язування, які дають мож­ливість з мінімальними витратами досягти наміченої ме­ти. Досвід практичної діяльності дає змогу в багатьох ви­падках згорнути функцію аналізу, відмовитися від пере­гляду всіх способів вирішення конкретного завдання, об­равши оптимальну за певних умов схему.

Вплив досвіду на творчий характер розумових зав­дань підтверджується результатами узагальнень слідчої і судової практики, а також експериментами, проведени­ми, зокрема, для з'ясування механізму і специфіки слід­чого мислення. Особливий інтерес становить експери-

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

мент Н. Л. Гранат, у програму якого були введені кри­міналістичні завдання, побудовані на матеріалах слідчої і судової практики. Програма експерименту охоплювала перевірку формування механізму систематичного пере­бирання максимальної кількості варіантів вирішення слідчого завдання. Передбачалося, що така здатність є одним з компонентів професійної майстерності. Проте у ході проведення експерименту й узагальнення його ре­зультатів було встановлено, що мисленню слідчого при вирішенні певних завдань притаманна вибірковість, яка залежить від його досвіду і теоретичної підготовки, а не перебирання усіх можливих варіантів. Це дало змогу зро­бити висновок, що для слідчого характерна евристич­ність у розумових процесах, пов'язаних з вирішенням практичних завдань. Цей експеримент підтвердив ре­зультати досліджень психологів щодо специфіки мислен­ня, пов'язаного з певною галуззю знання і діяльності лю­дини, і його евристичний характер, обумовлений накопи­ченим досвідом, теоретичною підготовкою.

Здійснення того чи іншого виду професійної діяль­ності приводить до двох протилежних наслідків: 1) удос­коналення психологічних якостей особистості; 2) виник­нення професійної деформації. Професійна деформація становить появу в особистості певних психологічних змін, що впливають на якість виконання діяльності.

Творчість запобігає появі професійної деформації внаслідок оперування звичними (які перетворилися на відсталі) схемами розумових побудов. У будь-якій галузі правоохоронної діяльності можна виявити стереотип дій, який природно складається у подібних ситуаціях. Він на певному етапі дає позитивний ефект, оскільки дає змогу швидко вирішувати поставлені завдання.

Застосування ж будь-якої схеми до вирішення того чи іншого розумового завдання можливе лише на першому етапі або у випадках, коли схема розрахована тільки на за-

Глава 1. Психологічна характеристика процесуальної діяльності

дані умови. Проте нерідко схематизм у мисленні, пов'яза­ному з правоохоронною діяльністю, домінує над творчістю і спричиняє негативні наслідки, тому що обмежує мислен­ня, а слідом за ним і діяльність. У психологічному аспекті професійна деформація створює почуття впевненості і не­погрішності у своїх знаннях і оцінках, обмежуючи функ­цію аналізу і пошуку в розумових операціях. У практичній діяльності слідчих і судових органів професійна дефор­мація призводить до втрати доказів події злочину, непра­вильного висування слідчих і судових версій, неправильної орієнтації при провадженні окремих слідчих дій.

Так, при огляді місця події (Ш. була виявлена в мо­тузковому зашморгу в спальні власної квартири) слідчий ознайомився з листом, залишеним на столі. Повідомив­ши присутніх при огляді, що йому все зрозуміло, він по­дальший огляд, власне кажучи, не проводив. Згодом су­дово-медичне дослідження трупа виявило на голові по­терпілої синці і подряпини, що могли бути нанесені гос­трим предметом. Сестра Ш. заявила, що потерпіла систе­матично сварилася з чоловіком, який погрожував роз­правитися з нею. Судово-почеркознавча експертиза дала категоричний висновок про те, що лист написаний не по­терпілою. За таких обставин було негайно зроблено по­вторний огляд місця події, який не дав результатів. Упев­неність слідчого, заснована на уявній непогрішності своїх суджень, спричинила втрату можливих доказів.

Професійна деформація може проявитися і при інших процесуальних діях, зокрема при проведенні об­шуку, коли пошукові версії ґрунтуються на уявленнях слідчого про типові місця приховування шуканого й ігно­руються можливі відступи від типових ситуацій. Наслід­ком професійної деформації є також застосування одно­типних прийомів допиту, за яких не враховуються особ­ливості особистості і специфіка доказового матеріалу, немає тактичної гнучкості, маневреності, вибірковості

Розділ третій. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ________

окремих прийомів і їхнього сполучення. Професійна де­формація в окремих випадках заважає аналітичному осмисленню зібраних доказів, їхньому синтезу й обґрун­тованій побудові версій. Помилки в розслідуванні і судо­вому розгляді зростають, якщо професійна деформація слідчого чи судді продовжує професійну деформацію інших осіб, які беруть участь у судочинстві. Тут йдеться про некритичне ставлення до висновків експертів, коли ними допущені грубі помилки, що є наслідком профе­сійної недбалості, викликаної деформацією на зразок «усе зрозуміло», «це очевидно» тощо.

Професійну деформацію слід переборювати шляхом си­стематичного удосконалення своєї діяльності, підвищен­ням теоретичного рівня, взаємним обміном позитивним досвідом. Самоконтроль, самокритичність, прагнення до творчого вирішення професійних завдань — важливі пере­думови усунення професійної деформації. Важливим засо­бом подолання професійної деформації є розумова «гігієна» праці (дотримання певних правил розумової діяльності).