Основні форми емоційних переживань

Емоційний світ особи динамічний, процесуальний. Емоційні явища репрезентовані в психіці в таких основних формах: 1) емоційний тон відчуттів і вражень, 2) окремі ситуативні емоції (емоційні епізоди), що за інтенсивністю варіюють від ледве помітних до дуже сильних (афекти), 3) фонові емоційні стани (настрій), 4) пристрасті, 5) почуття.

Емоційний тон виникає як реакція на відчуття і враження, що виникають в процесі сприйняття, уявлення, спогаду, мислення і дії.

Емоційний тон відчуттів – це переживання задоволення або незадоволення в процесі відчуття. Він не може виникнути самостійно: обов’язковою умовою його актуалізації є відчуття, до якого він спочатку прив’язаний. Емоційний тон проявляється при реагуванні на окремі властивості об’єктів і явищ. Характеризується розпливчатістю, не має ясної структури; при спробах зосередитися на ньому в самоспостереженні він робиться не яснішим, слабшає і навіть зникає.

Філогенетично це стародавня емоційна реакція. Можливості довільної регуляції емоційного тону відчуттів дуже невеликі: якщо процес відчуття почався, то виникає й емоційний тон, якому не можна запобігти негайно; його можна тільки поступово послабити або посилити. Емоційний тон відчуттів виконує низку важливих функцій: 1) орієнтовну (забезпечує мозок сигналами про небезпеку або безпеку тих або інших дій); 2) забезпечує організм зворотним зв’язком у процесі виникнення і задоволення органічних потреб; 3) зберігає емоційний досвід у вигляді найбільш загальних ознак корисних і шкідливих чинників, що часто зустрічаються і діють упродовж мільйонів років природного відбору.

Емоційний тон задоволення або незадоволення мають не лише відчуття, але і враження людини від процесу сприйняття, уявлення, інтелектуальної і практичної діяльності, спілкування і навіть переживання емоцій. Якщо емоційний тон відчуттів – це фізичне задоволення/незадоволення, то емоційний тон вражень – естетичне задоволення/незадоволення. Постава партнера за спілкуванням може сприйматися як урочиста, сприйняття пейзажу супроводжується переживанням благоговіння, фантазія або сновидіння – страхом, інтелектуальна активність – задоволенням, а фізична активність на свіжому повітрі – радістю. Емоційний тон вражень не зводиться до конкретної емоції. Наприклад, страх у певних ситуаціях може викликати позитивні емоції.

Емоційний тон вражень має властивість узагальненості, оскільки це – емоційний відгук не на окреме відчуття, а на цілісну психічну структуру (перцептивний образ, уявлення, думку, дію, почуття). Крім того, він може бути «безконтактним», тобто не пов’язаним з прямою дією фізичного або хімічного подразника. Він може виникати як реакція на фантазії, спогади, думки.

Емоційний тон вражень має соціалізований характер, оскільки пережиті людиною задоволення і незадоволення «прив’язані» до образів, фантазій, спогадів і думок про інших людей, про себе, про предмети, створені людьми, про ситуації, в які залучений сам суб’єкт й інші люди.

Емоція є відносно короткочасною реакцією на об’єкт або ситуацію. У цій реакції суб’єктивно виражається міра задоволення тієї або іншої потреби особистості, оцінка зовнішніх і внутрішніх умов, які сприяють або перешкоджають досягненню мети, перспектив задоволення потреб.

При переживанні емоції відбуваються взаємопов’язані зміни в декількох підсистемах організму й особистості. Вони виникають у відповідь на збуджуючу (емоціогенну) подію, що має для людини важливе значення. Емоція нетривала, має чітко окреслені початок і кінець. Вона є реакцією на кризу (у позитивному або негативному сенсі). Якщо до виникнення емоційного епізоду всі вищеперелічені підсистеми організму й особистості «зайняті кожна своєю справою», то у момент виникнення кризи (тобто при переживанні емоційного епізоду) ці підсистеми синхронізуються, утворюють психофізіологічну функціональну систему, що забезпечує інтеграцію ресурсів організму й особистості для розв’язання життєвого завдання.

Емоції мають ряд властивостей. Динамічність емоцій полягає у фазовості їх протікання, тобто в наростанні напруги й її подоланні. Перенесення емоцій означає можливість поширення переживання з обставин, що спочатку його викликали, на що-небудь, що людиною сприймається згодом. Сумація і «зміцнення» емоцій, пов’язаних з тим самим об’єктом, призводить до закріплення тенденції до відповідного переживання. Можливо і зворотне: при довгому повторенні тих самих вражень може відбуватися адаптація емоцій – притуплювання, зниження гостроти їх переживань. Універсальність емоції проявляється в її відносній незалежності від виду потреби і специфіки діяльності, в якій вона актуалізується. Страх, надія, тривога, радість, гнів можуть виникати при задоволенні будь-якої потреби. Заразливість емоцій проявляється в тому, що вона може передаватися від людини до людини в умовах тісного спілкування. Сильні емоції мають здатність пригнічувати протилежні емоції, не допускати їх у свідомість людини; у цьому проявляється властивість домінантності емоцій. Емоції пластичні: одна і та ж за модальністю емоція може переживатися з різними відтінками і навіть як емоція різного знаку (приємна або неприємна). Амбівалентність емоцій полягає в наявності в їх структурі елементів задоволення і незадоволення.

Одні емоції можуть породжуватися іншими емоціями, обумовлювати одна одну, утворювати в психіці асоціації типу «емоція+емоція». При цьому яка-небудь емоція стає об’єктом іншої емоції (наприклад, людина може розсердитися на себе через свій страх, або соромитися своєї радості).

Афекти – це раптово виникаючі інтенсивні і відносно короткочасні емоційні переживання різної модальності, що настають у певних афектогенних ситуаціях. Афект є реакцією на екстремальні умови; це сильно виражена емоція. О. М. Леонтьєв розглядав афекти як один їх трьох видів емоційних переживань разом з емоціями і почуттями. Усупереч традиції, що склалася, пов’язувати афекти з біологічними потребами й інстинктивними стосунками, О. М. Леонтьєв доводив, що афект у людини найчастіше виникає в соціальних ситуаціях, що зачіпають моральні норми, життєві принципи і світогляд особи. Умовою виникнення афективної реакції є раптове виявлення суб’єктом «невідповідності між тим, що відбувається і належним», між реальною життєвою ситуацією, – з одного боку, і принципами, поглядами, переконаннями особи – з другого.

Афект призводить до значних порушень психічного життя. Він виступає як вибухове мимовільне переживання, феноменологічні та вегетативні прояви якого недоступні інтроспективному розчленовуванню, не утворюють тимчасового проміжку, неопосередковані і некеровані. Це найбільш потужна емоційна реакція. Афект повністю захоплює психіку людини. Його відмінні риси – велика швидкість і несподіваність виникнення, ситуативність, велика інтенсивність, бурхливе вираження (експресія), беззвітність, тобто зниження свідомого контролю за своїми діями, дифузність (сильні афекти захоплюють усю особистість), мала тривалість. При кожному повторенні афективної ситуації відповідний афект збільшується: відбувається його акумуляція. Проте така акумуляція може і не відбуватися, якщо при повторенні афективних ситуацій розвиваються можливості діяльності суб’єкта і він з кожної такої ситуації виходить усе більш озброєним уміннями і навичками (копінг-стратегіиями).

Між емоціями й афектами є не лише схожість (вона заснована на їх спорідненості, вивідності з єдиного генетичного джерела), але і відмінності. По-перше, афекти відрізняються від емоцій більшою силою. По-друге, і афекти, і емоції – на відміну від почуттів, ситуаційні переживання, але при цьому емоції оцінюють поточну або можливу ситуацію, а афекти є реакцією на ситуацію, що вже наступила, найчастіше несподівану, небезпечну психотравмуючу. По-третє, емоції сприймаються людиною як стани її «Я», а афекти – як «сторонні елементи», тобто реакції, що виникають окрім волі суб’єкта.

Афект – одночасно і «більш особистісна», і «менш особистісна» реакція. Він може зробити очевидними для оточення найбільш суттєві особливості особистості, її кращі сторони, оскільки він виникає тоді, коли «зачеплені», поставлені під загрозу найголовніші її цінності. Проте афект може зірвати з індивіда «маску благородства», показати тіньову частину особи, викрити її істинні наміри.

Афект – це свого роду «коротке замикання». У регуляції поведінки афектуючого індивіда не можуть взяти участь багато особистісних компонентів, які впливали на його поведінку в звичайному стані. Відбувається звуження свідомості людини. Хоча в стані афекту людина і усвідомлює свої вчинки, все ж багато що з’являється перед нею в іншому світлі, ніж в спокійному стані. Знаходячись в афективному стані, людина може зробити те, про що потім шкодуватиме.

Виділяють стенічну (що призводить до агресії) і астенічну (що обумовлює страх, втечу, заціпеніння) форми афекту. У формі афекту можуть проявлятися не лише негативні, але і позитивні переживання (захват, натхнення, ентузіазм, напад нестримних веселощів, сміху).

Розрізняють патологічний і фізіологічний (тобто нормальний) афекти. Патологічний афект у своїй течії проходить через певні фази: підготовчу, фазу вибуху і завершальну фазу. При патологічному афекті: 1) розладнюється свідомість (має місце «сонна сплутаність», «хвороблива несвідомість», «затьмарення, затемнення свідомості»); 2) дії втрачають довільний характер, стають стихійними, рефлекторними, хоча можуть складатися із складної послідовності операцій; 3) з’являється ряд характерних фізіологічних симптомів (змінюються дихання, міміка, пантоміма, порушується іннервація кровоносних судин); 4) після бурхливих проявів настає виснаження психічних і фізичних сил; 5) часто трапляється амнезія з приводу подій і дій, здійснених під впливом афекту (людина пам’ятає тільки окремі деталі й епізоди того, що сталося); 6) дії, здійснені під впливом афекту, мають чітку спрямованість за адресою певного кола осіб, з якими пов’язані афективні уявлення (суперника, образника); 7) поведінка в стані афекту не відповідає звичайній поведінці і характеру особи, що афектує; 8) відсутнє попереднє планування; 9) у якості знаряддя вживаються предмети, що випадково потрапили під руку.

Умовою виникнення афекту є раптове і різке роздратування, до якого важко буває відразу пристосуватися, тобто така дія зовнішнього середовища, яка не може асимілюватися психікою суб’єкта внаслідок відсутності в його пам’яті структур, що заздалегідь склалися, і схем обробки інформації. У нормальних людей патологічний афект – наслідок акумуляції в психіці сильних емоцій, результат впливу тривалої психічної напруги, погроз, страху, тимчасового нервово-психічного виснаження. Сприяючим чинником патологічного афекту є невихованість людини, недолік культури, відсутність запасу знань, інтеріоризованих правил поведінки і спілкування, загального «культурного фонду», що зберігається в довгочасній пам’яті особистості.

Під настроєм зазвичай розуміють загальний емоційний стан, який протягом певного часу забарвлює переживання і діяльність людини. Це загальний емоційний стан особи, що виражається в «устрої» усіх її проявів. Настрій не є предметним, він «особистісний», тобто, не спрямований на який-небудь конкретний предмет, а проектується на все оточення в цілому.

Головні особливості настрою – його ситуаційна специфічність і скороминущий характер. На нього впливає велика кількість когнітивних змінних. Настрій дуже залежить від того, яку «стратегію подолання» використовує індивід при зіткненні із стресогенними життєвими подіями і ситуаціями.

Через те, що настрої дуже варіюють із часом від однієї ситуації до іншої і можуть значною мірою залежати від контролю з боку «Я», стає проблематичною їх психодіагностика. Одиничний вимір настрою не має сенсу. Але все ж таки є аспекти цієї форми емоційних переживань, які можна оцінювати. Це, по-перше, рівень настрою особистості в якийсь особливий момент (наприклад, рівень тривоги перед іспитом). По-друге, динаміка показників настрою (міра їх зміни) в двох ситуаціях (наприклад, до і після іспиту). По-третє, усереднений рівень настрою (настроїв) особистості за певний період. Корисною є, по-четверте, оцінка варіативності настрою особистості (у масштабах години, дня, тижня, місяця тощо). По-п’яте, періодичні коливання в настроях відповідно до яких-небудь регулярних циклів, в які залучені організм (наприклад, зміна дня і ночі, сезонів, менструальний цикл), суб’єкт діяльності (наприклад, цикл «робота – відпочинок»), або особистість (наприклад, виникнення, розвиток і вичерпність інтересів до якої-небудь області дійсності). По-шосте, швидкість, з якою показники настрою особистості міняються у відповідь на яку-небудь дію.

Велика частина досліджень настрою торкалася його негативних, клінічних проявів. Створено багато опитувачів для оцінки тривожності, депресії, безнадійності та ін., але проведено мало досліджень приємних настроїв (радості, бадьорості, щастя, бажання спілкуватися і діяти). За допомогою факторного аналізу вдалося виявити п’ять головних чинників організації емоційної сфери особистості, що визначають її настрій. Це депресія, ворожість, втома, тривога і екстраверсія. Перші чотири чинники значущо корелюють між собою і тому можуть вважатися передумовою негативного настрою, а останній чинник (екстраверсія) є передумовою позитивного настрою.

У більшості випадків людина утруднюється визначити, знайти, вказати об’єкти, що викликали той, або інший настрій. Настрій має тенденцію іррадіювати, розпилюватися між різними об’єктами, пов’язаними в психіці суб’єкта певним чином. При цьому, властивість стимулювати настрій поширюється з одного об’єкта на інший. Образи окремих об’єктів у свідомості суб’єкта «маркуються» настроєм, позначаються ним і саме у такому вигляді зберігаються в пам’яті. Тому настрій – це загальний, «розлитий» стан (він не присвячений якійсь приватній події). Настрої не прив’язані до певного випадку; момент їх виникнення зазвичай не реєструється свідомістю.

Настрій викликається декількома причинами, кожна з яких, узята окремо, недостатня для виникнення переживань. Проте в психіці суб’єкта відбувається підсумовування причин (їх кумулятивне накопичення, просторова організація, синхронізація в часі, об’єднання за смислом), унаслідок чого вони досягають деякої порогової величини і спрацьовують як стимул. Таким чином, існують причини настрою, до яких самій людині важко дійти. Від труднощів встановлення причини залежать невизначеність і суперечність настрою. Багато детермінант настроїв є перцептами, концептами, результатами і «слідами» моторної, мовно-рухової, комунікативної й емоційної активності суб’єкта. Так, С. Л. Рубінштейн до причин настроїв відносить: 1) інтероцептивні відчуття, які є основою органічного самопочуття; 2) окремі яскраві враження; 3) несподівано спливаючі спогади; 4) думки, що несподівано промайнули; 5) особливості взаємин людини з навколишнім світом.

Настрою передує певна психічна активність, діяльність, до якої залучаються багато компонентів особистості. Настрій, як продукт цієї діяльності, є переважно несвідомою, емоційною оцінкою особистістю того, як на даний момент складаються для неї обставини. Програми цієї діяльності з «виробництва» настрою містяться в довгочасній пам’яті суб’єкта і перетворюються в його оперативній пам’яті. Часта зміна настрою (тобто його нестійкість) зумовлена нестійкістю організації (ієрархії) мотивів особи. Мінливість настрою свідчить про відсутність бар’єрів на шляху, що виникло емоційного враження, його безперешкодної іррадіації і дифузного поширення. Умовою стійкості настрою є сфери особливої значущості і стійкості, що сформувалися в особистості. Завдяки ним далеко не кожне враження виявляється здатним змінити загальний настрій. Воно повинно торкнутися особливо значущої для особистості сфери. Область, в якій виникає настрій, ніби обмежується. Людина стає менш залежною від випадкових вражень.

Настрій (що триває порівняно довго), піддається змінам. Він може: а) стати спокійнішим, б) посилюватися, в) змінювати свої об’єкти і за рахунок цього придбавати велику тривалість, пролонгуватися, самопідтримуватися. Можливість одночасної актуалізації в психіці різноспрямованих тенденцій, переживань і оцінок породжує суперечність структури багатьох настроїв (наприклад, «світла печаль», «солодка меланхолія» і тому подібне).

Настрої можуть бути особистісними і ситуативними. Особистісний настрій характеризує людину, оскільки відповідає її «емоційному складу», що закріпився з часом в особистості в якості стійкої схильності до переживання емоцій певного виду. Так, оптиміст схильний до гарного настрою, а песиміст – до поганого. У настрої романтичної «натури» багато лірики; «прозаїчній» людині такий настрій чужий. Ситуативний настрій виникає внаслідок актуалізації (часто – спонтанної, швидкоплинної) переживань, думок, фантазій. Такий настрій може і не відповідати загальному емоційному складу людини, змісту її емоційного досвіду, хоча в цілому так само перебуває під його впливом.

Настрій є одним із невизначених емоційних феноменів. Його розглядають як потік гедонічно зорієнтованих ідей, думок і образів, що актуалізуються з пам’яті і мають загальний емоційний тон (позитивний, або негативний). Настрій інформує про загальний стан і потреби людини, забезпечує моніторинг оточення життєвих обставин. Він спонукає людину до поведінки, що покращує її гедонічний тон, діє як контекст, приховано трансформуючи її реакції на події.

За Л. В. Куликовим, у структуру настрою входить релятивний (оцінний), емоційний, когнітивний, мотиваційний компоненти і компонент фізичного самопочуття. Релятивний компонент, пов’язаний зі ставленням людини до того, що відбувається, здійснює перевірку відповідності або невідповідності сприйманого і бажаного відносно навколишньої природи, предметів, людей. Емоційний компонент настрою – це певна емоційна домінанта (переважаюче упродовж певного тимчасового періоду емоційне переживання – позитивне, або негативне). Когнітивний компонент настрою організовує потік «гедонічно орієнтованих думок і образів», інтерпретації поточної життєвої ситуації, прогнози перспектив її подальшого розвитку, інтер­претації й оцінки свого тілесного і душевного стану, прогноз його динаміки. У процес когнітивної обробки інформації включаються уявлення про себе – «Я-схеми» і «Я-образи», що зафіксувалися в пам’яті в різні життєві моменти.

Мотиваційний компонент настрою містить гедонічні моделі, що мають певну спонукальну силу. Гедонічні моделі – це образи задоволень, які суб’єкт бажає отримати і згорнуті програми гедонічних дій, які необхідно зробити для досягнення задоволення. Компонент фізичного самопочуття відбиває тонус життєдіяльності організму і ті розлиті, сла­бо локалізовані органічні відчуття, які сигналізують про міру успішності і про повноту задоволення органічних потреб. Організм зберігає в пам’яті певні стандарти задоволення потреб у їжі, теплі, відпочинку, фізичному навантаженню та ін. Усякий відхід від цих стандартів, або, навпаки, їх досягнення, суб’єктивно відбиваються у формі загального самопочуття, життєвого тонусу.

Настрої, як й інші види психічних станів – системне утворення. Вони мають ознаки стійкого, цілісного синдрому, рухливого при відносній стійкості. Головна функція настроїв – урівноваження людини із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, узгодження особистісних установок з конкретними об’єктивними умовами, організація взаємодії людини з середовищем. Фон, що створюється настроєм, сприяє актуалізації споріднених йому за якістю емоцій.

Пристрасть – це сильне, стійке, тривале почуття, яке, пустивши коріння в людині, захоплює її і володіє нею. Особливості пристрасті: 1) сила переживання; 2) стійкість; 3) присутність у її структурі вольових компонентів; 4) спрямованість переживання, помислів особистості на об’єкт пристрасті (людина під впливом пристрасті зосереджує на меті всі свої сили і ресурси); 5) поєднання активності і пасивності (пристрасть захоплює людину в полон; переживаючи пристрасть, людина страждає і в той же час вона – активний суб’єкт пристрасті, що несе за неї відповідальність). Слово «пристрасть» походить від слова «страждання». Не випадково на побутовому рівні під пристрастю розуміють щось пасивне, що просто випало на долю людини. У пристрасті дійсно є момент пасивності.

Пристрасть характеризує людину не менше, ніж її інтелект, переконання і мова. Основні мотиви поведінки і діяльності людини глибоко коріняться в пристрасності і визначають своєрідність особистості. Краще всього ми дізнаємося про людину тоді, коли вона охоплена сильною пристрастю – любов’ю, люттю, фанатичною політичною ідеєю або натхненням, яке передує науковому відкриттю. Пристрасть – велика сила, тому важливо, на що вона спрямована. Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію усіх спрямувань і сил особистості в єдиному напрямі, зосередження їх на єдиній меті. Пристрасть збирає, поглинає і кидає сили людини на щось одне. Тому вона може бути і згубною (навіть фатальною), і великою.

Пристрасть така ж стрімка й інтенсивна, як і афект, але на відміну від нього не короткочасна, а тривала. Пристрасть довготривала: вона може бути присутньою в житті людини роками. Афект відрізняється несподіваністю виникнення і нестримністю досягнення рівня, на якому відсутнє обдумування вчинку і людина стає нерозсудливою. Пристрасті, навпаки, потрібний час для того, щоб глибоко пустити коріння в людині. Вона є обдуманою, хоча, як і афект, може бути стрімкою в досягненні своєї мети. Свідомість людини, охопленої пристрастю, заповнена конкретними уявленнями і бажаннями, які вона прагне виконати. Пристрасть схожа на афект і почуття тим, що цілком спрямована на конкретний об’єкт. Пристрасть наповнює людину енергією, робить її наполегливою, концентрує на меті незалежно від того, про яку діяльність іде мова. Пристрасна людина постійно знаходиться в напрузі.

Пристрасть – значна психічна сила тривалої дії, що повністю охопила особистість. Вона прагне виразитися і спосіб її вираження залежить від структури характеру. Сам характер є системою генералізованих і стійких мотиваційних тенденцій (спонукань), що фільтрують потік енергії пристрасті і спрямовують її на значущі для особистості цілі. Пристрасті дають можливість відчути смак життя, наповнюють існування смислом.

У почуттях відбито ставлення людини до об’єктів її стійких прихильностей, до явищ, що мають для неї стабільну мотиваційну значущість. Формування почуттів є необхідною умовою розвитку людини як особистості. О. М. Леонтьєв характеризує почуття, на відміну від афектів і емоцій, через предметність (предметну віднесеність). Почуття як переживання завжди прив’язане до якого-небудь предмета, про який людина пам’ятає і який по-різному може бути представлений у її свідомості (у речовій формі, у формі символу, ідеї).

Іншою найважливішою особливістю почуттів є узагальненість. Узагальненість і предметність почуття тісно пов’язані і цей зв’язок О. М. Леонтьєв пояснює за допомогою прикладу, запозиченого з твору Стендаля «Про любов» (кристалізація сольового розчину на гілці, зануреній на тривалий час у води печерного Зальцбургського озера). Формування почуття – процес досить повільний і поступовий. У цьому процесі приватні, ситуативні емоції, які переживаються багаторазово, прив’язуються до певного об’єкта (подібно до кристалів солі, утворених на сухій гілочці). У психіці утворюються міцні зв’язки між емоціями і образами об’єктів. Людина накопичує емоційний досвід, потрапляючи в безліч емоціогенних ситуацій, стикаючись з багатьма об’єктами, що її хвилюють. Ситуації й об’єкти класифікуються, розбиваються на групи, узагальнюються. Тому почуття – це узагальнене ставлення до об’єкта як до представника певного класу об’єктів.

Умовою формування і прояву почуття є актуалізація й інтеграція широкого спектру активностей суб’єкта, спрямованих на виявлення і сприйняття об’єктів, їх розпізнавання і категоризацію, добудовування їх елементів в уяві, емоційну оцінку, актуалізацію спонукань, побудову цілей і програм дій з ними. У почутті знаходиться в «знятому вигляді» досвід здійснення таких когнітивних, емоційних і мотиваційно-спонукальних форм активності психіки.

«Кристалізація» переживань в об’єкті відбувається на різних, ієрархічно супідрядних рівнях (тобто рівнях, ніби вкладених один в інший). Цю думку легко пояснити за допомогою прикладу О. М. Леонтьєва. Так, образ полкового прапора як об’єкт почуттів для ветерана на одному рівні вбирає в себе переживання, пов’язані із співтоваришами і однополчанами. На іншому рівні, що стоїть більш високо, він нагадує про військову честь підрозділу, полку. На третьому рівні він концентрує переживання, пов’язані з армією взагалі. Над цим рівнем розташований «рівень Батьківщини», яку захищав цей ветеран і т. ін. Таким чином, вище почуття – це «система систем», що прижиттєво формується в людини в процесі засвоєння суспільно-історичного досвіду дій, стосунків і переживань у загальному культурному контексті.

С. Л. Рубінштейн описав трирівневу ієрархію емоційного в структурі психічного. Почуття в цій ієрархії знаходяться на другому (середньому) і третьому (вищому) рівнях, що надбудовуються над нижчим рівнем елементарної органічної афективно-емоційної чутливості. Віднесення почуття до другого (предметного), або третього (світоглядного) рівнів залежить від того, на якому «предметі» кристалізовано це почуття. Предметні почуття (моральні, інтелектуальні й естетичні) виражаються в емоційних переживаннях, що асоціювалися в процесі життєдіяльності суб’єкта з конкретними «об’єктами». Такими виступають люди, різні предмети трудової, пізнавальної, комунікативної, навчальної, творчої діяльності. Сліди накопичених емоційних переживань зберігаються в довгчасній пам’яті в тісному зв’язку з образами об’єктів, з уявленнями, фантазіями і думками про них. Ці когнітивні утворення роблять почуття опредметненими, диференційованими залежно від відповідної предметної сфери. Почуття легко усвідомлюються завдяки асоційованим з ними когнітивним структурам. Це асоціювання не є випадковим: воно – закономірний продукт діяльності людини, у ході якої вона вступає в складні і багатопланові взаємини зі світом, з іншими людьми. Суб’єкт певним чином конструює свою чуттєву сферу, спрямовуючи себе на розв’язання тих або інших життєвих завдань, вибираючи ті або інші ситуації взаємодії зі світом.

Образи, уявлення і думки про об’єкти служать засобом доступу до відповідних почуттів. Поява у свідомості з якої-небудь причини того або іншого образу, уявлення, думки про об’єкт швидко переводить почуття з латентного стану в активований. Щоб згадати яке-небудь почуття (саме почуття, а не про почуття!) людина навмисно відтворює образи об’єктів або думає про об’єкти, пов’язані з цим почуттям, конструює уявні ситуації і події. Саме це рекомендував молодим акторам К. С. Станіславський, навчаючи їх домагатися адекватного сценічного самопочуття.

Узагальнені світоглядні почуття прив’язані до узагальнених світоглядних ідей, переконань і установок особистості. «Предметом», образ якого вбирає в себе і кристалізує переживання людини, тут являється вже загальний погляд на світ у цілому, загальна оцінка свого місця в ньому (Образ Світу і «Я-образ»).

Почуття – це своєрідні, стійкі форми емоційного ставлення до дійсності, які утворюються внаслідок багаторазового повторення емоційних реакцій. Стале, в результаті багаторазових повторень, стійке емоційне ставлення до певного явища або кола явищ – головна характеристика почуття. Почуття надовго закріплюються в психіці і зберігаються в ній в латентній формі, періодично переходячи у форму актуальну («живе переживання тут і тепер»). Знаходячись в латентній формі, почуття зберігається в довгочасній пам’яті суб’єкта у формі стійкої спрямованості на той або інший аспект навколишнього світу і взаємодію з ним. При цьому почуття займає в структурі особистості певне місце. Ставши надбанням емоційного досвіду, почуття перетворюється на особову рису і з цієї миті починає істотно впливати на переживання, думки і дії людини. Почуття як «живе переживання тут і тепер» потрапляє в оперативну пам’ять суб’єкта, де воно може бути збагачене, перероблене, прив’язане до нових об’єктів і поширене на нові ситуації спілкування і діяльності. Переходячи назад в латентну форму, воно вносить разом з собою до довгочасної пам’яті новий досвід, який асимілювала особистість.

Перехід почуття з латентного стану в актуальний зумовлений, передусім, реальними змінами об’єкта почуття у процесі діяльності (ігрової, навчальної, трудової, комунікативної). Переживання почуття може виникнути і в уявній ситуа­ції. При цьому знову пробуджуються і стають актуальними ті переживання, які через свої специфічні якості характеризують конкретне емоційне ставлення людини до цього об’єкта. У деяких випадках почуття актуалізуються безперешкодно й їх течія носить звичайний характер наростання і поступового спаду. Проте виниклі переживання можуть зустріти протидію в інших спрямуваннях людини, її життєвих установках. І тоді виникає своєрідний емоційний конфлікт.

Почуття можна розуміти як емоційні установки особистості. Становлення почуття з цієї точки зору полягає у формуванні й актуалізації програм емоційного реагування на певний об’єкт при його сприйнятті й уявленні в певних життєвих ситуаціях. Почуття – це особливі установки, що зберігаються тривалий час у пам’яті і багаторазово відтворюються в адекватних для них ситуаціях. Це тривале і приховане позитивне або негативне ставлення людини до кого-небудь або до чого-небудь. Людина стає «емоційно зарядженою» на реагування на відповідний об’єкт.

Почуття як стійке утворення емоційного світу особистості може не збігатися і, навіть, суперечити емоціям (емоційним епізодам). Відмінності між ними полягають в наступному: 1) емоції короткочасні, а почуття тривалі; 2) емоції виникли в процесі еволюції раніше, а почуття – пізніше; 3) емоції ситуативні (виражають ставлення особистості до ситуації), а почуття – «предметні» (вони є стійким ставленням до якого-небудь предмета, явища, події); 4) емоції більшою мірою пов’язані з біологічними процесами (сигналізують про недолік або надлишок чого-небудь в організмі), а почуття – з соціальною сферою; 5) емоції часто бувають невизначеними і неусвідомлюваними, а почуття добре усвідомлюються; 6) почуття виникає як результат узагальнення емоцій; емоція виділяє явище, що має значення «тут і тепер», а почуття виділяють такі об’єкти, які мають стабільну мотиваційну значущість («завжди і постійно»); 7) емоції є як у людини, так і у тварин; почуття є тільки в людей.

Взаємозв’язки між емоціями і почуттями багатозначні. Те ж саме почуття може виражатися через різні емоції залежно від того, в якому контексті знаходиться об’єкт, відносно якого людина переживає почуття. Та ж сама емоція може входити в структуру різних почуттів.

Найважливішими властивостями почуттів є: 1) модальність (позитивна, негативна, або байдуже ставлення до об’єкта); 2) інтенсивність (від ледве помітних емоційних відгуків до сильної пристрасті); 3) стійкість (від мінливих, як у маленьких дітей, до консервативних і ригідних, як у деяких літніх людей); 4) широта (від вузьких до генералізованих емоційних ставлень); 5) диференційованість (від недеталізованого відгуку «на все в цілому» до вкрай диференційованого ставлення щодо різних аспектів і сторін об’єкту); 6) узагальненість (формування емоційного ставлення до цілого класу життєвих ситуацій); 7) суб’єктивність (те ж саме явище має для різних людей відмінне значення і може викликати різні почуття); 8) міцність (міра опору діям, які можуть зруйнувати емоційне ставлення до об’єкта); 9) глибина (міра проникнення почуття в глибинні особистісні структури).

Емоційна сфера особистості через почуття і за допомогою їх бере участь у формуванні певної лінії поведінки. Лінія поведінки залишається відносно стійкою, незважаючи на різноманітність життєвих ситуацій, в яких опиняється людина. Тому можна говорити про цілісність особистості тих людей, які здатні на почуття.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає специфіка психічного відбиття в емоційній сфері психіки? Перерахуйте загальні особливості емоційної сфери.

2. Які емоціогенні чинники можна віднести до натуральних (безумовних)? Який механізм їх функціонування?

3. Охарактеризуйте закономірності функціонування сигнальних (умовних) чинників емоцій. Що таке емоційний умовний рефлекс?

4. Яким чином активуються емоційні переживання за допомогою порівняльних (оцінних) чинників емоцій?

5. У чому проявляються основні відмінності між емоціями людини і тварин?

6. Охарактеризуйте функції емоцій.

7. Які теорії емоцій вам відомі?

8. Наведіть приклади дихотомічних класифікацій емоцій.

9. Яка роль позитивних і негативних емоцій в регуляції діяльності людини? Чим обумовлено переживання амбівалентних емоцій?

10. Чим розрізняються і як пов’язані між собою емоційні процеси, стани і властивості особистості?

11. Що таке параметричний і категоріальний підходи до емоцій?

12. Перерахуйте ознаки базових емоцій.

13. Наведіть приклади прояву емоційного тону відчуттів. Яка його роль в регуляції діяльності і спілкуванні людини?

14. Порівняйте емоцію і афект. У чому вони схожі і чим розрізняються?

15. Які причини виникнення, функції, динаміка і структура настроїв?

16. Яка роль пристрасті в житті людини?

17. Дайте характеристику почуттям як вищій формі прояву емоційної сфери особистості.

Література

Основна

1. Бреслав Г. М. Психология эмоций. – М.: Смысл; изд. центр «Академия», 2004. – 544 с.

2. Додонов Б. И. В мире эмоций. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 140 с.

3. Изард К. Психология эмоций: пер. с англ. – СПб.: Питер, 1999. – 464 с.

4. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер, 2001. – 752 с.

5. Психология мотивации и эмоций / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, М. В. Фаликман. – М.: ЧеРо, 2002. – 752 с.

6. Психология эмоций / Под ред. В. К. Вилюнаса. – СПб.: Питер, 2004. – 496 с.

7. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций: Пер. с польск. – М.: Прогресс, 1979. – 392 с.

8. Экман П. Психология эмоций. Я знаю, что ты чувствуешь. – СПб.: Питер, 2010. – 334 с.

Додаткова

1. Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 143 с.

2. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект. – М.: АСТ, 2008. – 478 с.

3. Дарвин Ч. О выражении эмоций у человека и животных. – СПб.: Питер, 2001. – 384 с.

4. Додонов Б. И. Эмоция как ценность. – М.: Политиздат, 1978. – 272 с.

5. Дэлглиш Т. Эмоции // Психология: комплексный подход / Под ред. М. Айзенка – Минск, 2002. – С. 460–500.

6. Кузнецов М. А. Эмоциональная память. – Харьков: Крок, 2005. – 556 с.

7. Кузнєцов М. А., Грицук О. В. Емоційне вигорання вчителів: Основні закономірності динаміки. – Х.: ХНПУ, 2011. – 206 с.

8. Куттер П. Любовь, ненависть, зависть, ревность. Психоанализ страстей / Пер. с нем. С. С. Панкова. – СПб.: Б. С. К., 1998. – 115 с.

9. Лафренье П. Эмоциональное развитие детей и подростков. – СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК»; М.: «ОЛМА-ПРЕСС», 2004. – 256 с.

10. Лэнгле А. Что движет человеком? Экзистенциально-аналитическая теория эмоций / Пер. с нем. – М.: Генезис, 2006. – 235 с.

11. Никольская О. С. Аффективная сфера человека. Взгляд сквозь призму детского аутизма. – М.: Центр лечебной педагогики, 2000. – 364 с.

12. Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние и речь. – К.: Вища школа, 1981. – 195 с.

13. Ортони А., Клоур Дж., Коллинз А. Когнитивная структура эмоций // Язык и интеллект. – М., 1995. – С. 314–382.

14. Пейн Р., Купер К. Эмоции и работа. Теории, исследования и методы применения. – Харьков.: Изд-во «Гуманитарный центр», 2008. – 544 с.

15. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – М.: Учпедгиз, 1946. – 704 с.

16. Семиченко В. А. Психология эмоций. – Київ: Магістр-S, 1999. – 128 с.

17. Симонов П. В. Эмоциональный мозг. – М.: Наука, 1981. – 215 с.

18. Фресс П. Эмоции // Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса и Ж. Пиаже, Вып. V: Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1975, С. 111–195.

19. Чебикін О. Я. Теорія і методика емоційної регуляції навчальної діяльності. – Одеса: Астро-Принт, 1999. – 157 с.

20. Шерер К. Р. Эмоция // Перспективы социальной психологии / Ред.-сост. М. Хьюстон, В. Штребе, Д. М. Стефенсон. – М., 2001. – С. 304–341.

21. Шингаров Г. Х. Эмоции и чувства как формы отражения действительности. – М.: Наука, 1971. – 355 с.

22. Эмоции и экзистенция / Под ред. А. Лэнгле. – Харьков: Изд-во «Гуманитарный центр», 2007. – 332 с.

23. Якобсон П. М. Психология чувств. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1958. – 384 с.

РОЗДІЛ 19. ВОЛЯ