Розвиток психіки та її механізмів

Етапи розвитку нервової системи:

дифузна

ганглієва

трубчаста

Етапи розвитку психіки:

подразливість

чутливість

інстинкти

научення

інтелектуальна
діяльність

свідомість

Етапи розвитку централізації нервової системи:

ланцюжкова нервова
система

цереброспінальна
нервова система

центральна нервова
система з вищим

її відділом — головним мозком

Запитання для самостійної роботи

Чому здатність до відображення є атрибутом живої матерії?

У чому полягає суть сигнальної ролі психіки?

Назвіть етапи розвитку нервової системи.

Назвіть етапи розвитку психіки.

Як розвиток психіки пов'язаний із середовищем та умовами життя?

Роль праці у виникненні людської свідомості.

Роль мови у розвитку людської свідомості.

Що спільного та відмінного у психічній діяльності тварин і людини?

Назвіть ознаки людської свідомості.

10. Охарактеризуйте умови розвитку людської свідомості.

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

Чи є здатність до відображення необхідною властивістю живої матерії? Чи можна стверджувати, що розвиток здатності до відображення є резуль­татом боротьби за виживання біологічних систем? Чи такою є послідовність етапів розвитку нервової системи: дифузна, ланцюжкова, вузлова, ганглієва, цереброспінальна?

Чи такою є послідовність етапів розвитку психіки: подразливість, чут­
ливість, научення, інстинкти, інтелектуальна діяльність, свідомість?

Чи можна стверджувати, що сутність відмінностей психіки людини і тва­
рини полягає в такому: що для першої — це інструмент перетворення
світу з метою максимального задоволення своїх потреб, а для другої — ме­
ханізм пристосування до реальних умов життя?

Чи можливі вищі форми психіки без знакових систем, наприклад мови?

Завдання та проблемні ситуації

Чому елементарну чутливість вважають початковою формою власне
психіки, а подразливість — лише актом відображення?

Чому павук, посаджений у банку разом з мухою, не "впізнає" її навіть
коли він голодний, тоді як у звичайних умовах спеціально ловить мух у
павутиння й поїдає їх?

Чому складну поведінку бджіл не можна назвати працею?

У чому полягає якісна відмінність інтелектуальних форм поведінки вищих
тварин і людини?

Чому впродовж усієї історії розвитку людини її організм і мозок не зазна­
ли практично жодних змін, натомість у тварин кожний новий етап ро­
звитку психіки супроводжувався змінами в організмі та нервовій сис­
темі?

Що може бути показником інстинктивного характеру поведінки твари­
ни чи людини?

Чому обмін сигналами, що відбувається у тварин, не може ототожню­
ватися з мовою людини?

Чи можна закономірності психіки, виявлені на тваринах, переносити на
психіку людини? Відповідь обгрунтуйте.

Список використаної та рекомендованої літератури ^=^=

Венгер Л. А., Ибатутина А. А. Соотношение обучения, психического
развития й функциональньїх особенностей созревающего мозга // Вопр.
психологии. — 1989. — № 2.

ГришакЛ. П. Резерви человеческой психики: Введение в психологию ак-
тивности. — М., 1989.

Зинченко В. П. МирьІ сознания й структура сознания // Вопр. психоло­
гии. — 1991. — № 2.

Зинченко В. П. Проблеми психологии развития // Вопр. психологии. —
1991.—№4.

Ладькина-Котс Н. Н. Развитие психики в процессе зволюции организ-
мов. — М.: Наука, 1968.

Леонтьев А. Н. Проблеми развития психики. — М.: Изд-во МГУ, 1972.

Лурия А. Р. Мозг человека й психические процессн. — М., 1963.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

Павленко В. Н. Деятельностньїй подход к проблеме нормального психи-
ческого развития // Вопр. психологии. — 1993. — № 3.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Чуприкова Н. Й. Психика й сознание как функции мозга. — М., 1985.

ЧАСТИНА II

ОСОБИСТІСТЬ, СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ

Розділ 4

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Поняття про особистість та її структуру

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у про­цесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. На­лежність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність. Особистість — соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч су­спільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільне корисна спрямованість її діяльності.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивіду­альність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особ­ливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спря­мованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасни­цею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне до­слідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні,

емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі вихован­ня особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в осо­бистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціаль­не у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типо­ве є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших лю­дей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чоти­ри підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивіду­альні особливості психічних процесів, що формуються протягом со­ціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції осо­бистості. Об'єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою зале­жать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її "Я", яке керує всіма аспектами внутріш­нього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.