Проблемно-тематичний та ідейно-тематичний шляхи аналізу

Ці два шляхи аналізу за логікою проведення є дуже близькими, оскільки вимагають однакових прийомів дослідження. Система вивчення літературного твору проблемно-тематичним або ідейно-тематичним шляхом аналізу передбачає таку послідовність:

1. переконатися в доцільності вибору саме такого шляху аналізу. Чи справді у творі проблема чи низка проблем (головних і другорядних), головних та другорядних ідей є його основою, логічним центром;

2. уважно прочитати твір і спробувати визначити його проблеми, встановити їх характер (соціальні, філософські, політичні, морально-етичні, екологічні); проаналізувати головну ідею твору (що хотів автор цим твором сказати?)

3. сформулювати ідею та проблеми, і визначити найважливіші;

4. дібрати художній матеріал з художнього тексту для розгляду кожної проблеми; для ілюстрації художньої ідеї.

5. дібрати теоретичний матеріал з лз, методичної, мемуарної, епістолярної додаткової літератури;

6. провести проблемно-тематичний (ідейно-тематичний) аналіз у такій послідовності:

· визначити тему художнього твору з метою її розкриття;

· визначити ідею художнього твору;

· оголосити вже зазначені проблеми;

· розпочати пошук авторських шляхів вирішення.

До цієї роботи долучаються всі компоненти художнього твору, які сприяють визначенню напрямів розв’язання проблеми твору, оцінці вартісності його змісту й форми, розумінню твору в цілому. Для роботи з текстом можна використати такі запитання: які проблеми використовує автор у творі, які з них головні, а які другорядні, чи мають вони загальнолюдську вартість, чи окреслені в межах історії одного народу, чи висвітлювались головні проблеми твору сучасниками автора або його попередниками, яку роль відіграють тема та ідея твору для визначення й розуміння головної проблеми, які шляхи автор пропонує для розв’язання проблем, порушених у творі, які сюжетні вузли допомагають у розкритті головної ідеї та проблем, які художні образи використовує автор для висвітлення проблем повісті.

Комбінований (комплексний) шлях аналізу

При комбінованому шляху аналізу системно і цілісно поєднуються всі вище зазначені шляхи. Будь-який літературний твір вимагає залучення різних засобів осмислення тексту. Основоположне поняття такого шляху – це системотворний чинник. Таким чинником більшість дослідників вважає ідейно-емоційний пафос твору. Він і є тою метою, за якої працюють усі компоненти художньої системи, що складаються з підсистем, таких як тема, проблематика, система образів, композиція, мова.

Аналіз ліричного твору

1. Дата написання.

2. Реально-біографічний і фактичний коментар. Історія написання і видання твору.

3. Жанрова своєрідність:

Ø пейзажна,

Ø інтимна,

Ø релігійна,

Ø медитативна,

Ø громадянська лірика.

Ø історично сформовані жанри лірики – пісня, гімн, дифірамб, послання, ідилія, епіграма, ліричний портрет тощо.

4. Ідейний зміст:

Ø Провідний мотив,

Ø Допоміжні мотиви.

Ø Пафос (емоційне забарвлення, почуття, виражені у вірші).

Ø Домінування громадянських чи особистісних інтонацій.

Образно-тематична композиція твору і її типи: зіставлення і розвиток основних словесних образів: за подібністю; за контрастом; за суміжністю; за асоціативним зв’язком; розвиток і трансформація центрального образу; логічний роздум.

6. Назва твору (що вона визначає: жанр, тему, головний тематичний образ, обставини, без яких зміст твору може бути не зовсім зрозумілим); характер зачину (яка його роль у підготовці читача до сприймання складної специфічної інформації твору); своєрідність закінчення (кінцівки) вірша.

7. Композиційні прийоми, які використовує письменник: обрамлення, ретроспекція, композиційний „розрив подій”, повтори і варіації, мотиви, умовчання, підтекст, алюзія, „езопівська мова”, суб’єктна організація, зіставлення – паралелізм, протиставлення, монтаж тощо).

8. Віршовий „сюжет” та етапи його розвитку:

Ø вихідний момент у розвитку почуття;

Ø розвиток почуття;

Ø кульмінація (можлива);

Ø резюме, або авторський висновок.

Ø роль позасюжетних елементів твору: заголовку, присвяти, епіграфу.

9. Ключові образи твору (схарактеризувати образ ліричного героя):

Ø персонажі,

Ø пейзажі,

Ø речі,

Ø емоції,

Ø абстрактні поняття.

10. Мовні засоби, які сприяють емоційному наснаженню твору –

Ø фоніка: асонанс, алітерація, звуконаслідування ,

Ø лексика:нейтральна, знижена і піднесена; застаріла лексика (архаїзми, історизми), неологізми; пароніми, омоніми, антоніми, неологізми, професіоналізми, вульгаризми, арготизми тощо;

Ø тропи: порівняння, епітет, метафора, метонімія, синекдоха, евфемізм, перифраз, гіпербола, літота, алегорія, символ, антономазія та ін.;

Ø синтаксичні фігури: паралелізм; епіфора, анафора, кільце, плеоназм, тавтологія, полісиндетон, асиндетон, еліпсис, градація, риторичне запитання, риторичне звертання, риторичний вигук, риторичний оклик, риторичне заперечення, ампліфікація, інверсія, антитеза.

11. Віршова композиція:

Ø Система віршування.

Ø Вид стопи.

Ø Віршовий розмір

Ø Вірші римований чи неримований.

Ø Спосіб римування.

Ø Вірш строфічний чи нестрофічний.

Ø Вид строфи.

12. Підсумок. Особливості рецепції. Оцінки критиків і літературознавців.