Поняття кримінальної відповідальності

Вступ

Зрос­тан­ня зло­чин­нос­ті, що спос­те­рі­га­єть­ся в ос­тан­ні ро­ки, зок­ре­ма ор­га­ні­зо­ва­ної на­силь­ниць­кої та ко­рис­ли­вої, яка вик­ли­ка­на пе­ре­лом­ним пе­рі­о­дом роз­вит­ку Ук­ра­ї­ни і низь­кою ін­ших не­га­тив­них чин­ни­ків, ста­вить пе­ред дер­жа­вою сер­йоз­ні зав­дан­ня що­до бо­роть­би з цим яви­щем. Не­об­хід­но до­би­ва­ти­ся при­пи­нен­ня її зрос­тан­ня, а по­тім і іс­тот­но­го ско­ро­чен­ня. З ці­єю ме­тою вжи­ва­ють­ся по­лі­тич­ні, еко­но­міч­ні, ор­га­ні­за­цій­ні, за­ко­но­дав­чі та ін­ші за­хо­ди.

Однією з важливих задач нашої держави є викорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачі здійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадських організацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів, використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуванням позбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв’язані з позбавленням волі, а також заходу суспільного впливу чи примусові міри виховного характеру у відношенні облич малозначні злочини, що зробили, чи злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.

Прий­нят­тя 28 чер­вня 1996 ро­ку но­вої Кон­сти­ту­ції Ук­ра­ї­ни ство­рює для цьо­го міц­ну за­ко­но­дав­чу ба­зу. Ко­ло зло­чин­них по­ся­гань виз­на­чає без­по­се­ре­дньо кри­мі­наль­не за­ко­но­давс­тво. Щоб це за­ко­но­давс­тво бу­ло до­сить ефек­тив­ним, не­об­хід­но пра­виль­но йо­го зас­то­со­ву­ва­ти.

Кри­мі­наль­не пра­во Ук­ра­ї­ни зна­хо­дить своє ві­доб­ра­жен­ня в кри­мі­наль­но­му за­ко­но­давс­тві, яке яв­ляє со­бою єди­ну нор­ма­тив­ну сис­те­му. Кри­мі­наль­не за­ко­но­давс­тво Ук­ра­ї­ни скла­да­єть­ся з кри­мі­наль­них за­ко­нів, які зве­де­ні в Кри­мі­наль­ний ко­декс.

В нор­мах кри­мі­наль­но­го за­ко­ну сфор­му­льо­ва­ні під­ста­ви і прин­ци­пи кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті. Згід­но з Ос­нов­ним За­ко­ном Ук­ра­ї­ни кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті і по­ка­ран­ню під­ля­гає ли­ше осо­ба, вин­на у вчи­нен­ні зло­чи­ну, тоб­то та­ка, що умис­но або з не­о­бе­реж­нос­ті вчи­ни­ла пе­ред­ба­че­не кри­мі­наль­ним за­ко­ном сус­піль­но не­без­печ­не ді­ян­ня.

В даний час, коли в суспільних науках, у тому числі й у юридичної, одержала визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин здобуває особливе значення. Зараз можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем і державою в нашій країні будуються на основі закону.

Поняття кримінальної відповідальності

Виз­на­ча­ю­чи кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність, слід ви­хо­ди­ти з то­го, що во­на є од­ним із ви­дів юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті. І хо­ча ос­тан­ня в пра­воз­навс­тві виз­на­ча­ють­ся не­од­на­ко­во, але у вузь­ко­му спе­ці­аль­но-пра­во­во­му зна­чен­ні юри­дич­на від­по­ві­даль­ність трак­ту­єть­ся як від­по­ві­даль­ність рет­рос­пек­тив­на, тоб­то як від­по­від­на ре­ак­ція дер­жа­ви за вчи­не­не в ми­ну­ло­му пра­во­по­ру­шен­ня. З ці­єї точ­ки зо­ру юри­дич­ну від­по­ві­даль­ність мож­на виз­на­чи­ти як вид і мі­ру при­му­со­во­го пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла пра­во­по­ру­шен­ня, пев­них поз­бав­лень дер­жав­но-пра­во­во­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні за­ко­ном.

Роз­різ­ня­ють та­кі ме­ти юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті: за­галь­ну пре­вен­цію пра­во­по­ру­шен­ня; по­ка­ран­ня пра­во­по­руш­ни­ка; вплив на сві­до­мість пра­во­по­руш­ни­ка; мо­раль­ну пе­ре­бу­до­ву осо­би; фор­му­ван­ня в лю­ди­ни, яка по­ру­ши­ла нор­ми пра­ва, нас­та­но­ви на пра­во­мір­ну по­ве­дін­ку на­да­лі; ви­хов­ний вплив на ін­ших лю­дей з ме­тою по­пе­ред­жен­ня пра­во­по­ру­шень з їхньо­го бо­ку.

Ме­та юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті сво­єю чер­гою виз­на­чає її фун­кції — го­лов­ні нап­рям­ки юри­дич­но­го впли­ву як на пра­во­по­руш­ни­ка, так і на ін­ших осіб, з ме­тою за­хис­ту пра­во­по­ряд­ку і ви­хо­ван­ня суб­’єк­тів пра­ва, що ско­ї­ли чи мо­жуть ско­ї­ти пра­во­по­ру­шен­ня.

Най­ме­ну­ван­ня за­ко­но­дав­чо­го ак­та “Кри­мі­наль­ний ко­декс” пов­ною мі­рою пов­’я­за­но з ро­зу­мін­ням йо­го як зво­ду за­ко­нів про кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність. Ось чо­му не­має ні­чо­го нез­ви­чай­но­го в то­му, що КК час­то звер­та­єть­ся до по­нят­тя “кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність” (нап­рик­лад, ст.ст. 3, 10, 48, 50, 51, 56, 223 КК та ін.). Од­нак КК ні­де не роз­кри­ває зміст цьо­го по­нят­тя, хо­ча і від­різ­няє кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність від кри­мі­наль­но­го по­ка­ран­ня (нап­рик­лад, ст.ст. 3 і 50 КК).

В на­у­ці кри­мі­наль­но­го пра­ва не­має од­ноз­нач­нос­ті в ро­зу­мін­ні кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті: од­ні ав­то­ри ото­тож­ню­ють її з кри­мі­наль­ним по­ка­ран­ням; дру­гі — ха­рак­те­ри­зу­ють кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність як пев­но­го ро­ду обов­’я­зок; тре­ті — роз­гля­да­ють її як кон­крет­ні кри­мі­наль­но-пра­во­ві від­но­си­ни; чет­вер­ті — ро­зу­мі­ють кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність як ре­а­лі­за­цію сан­кції кри­мі­наль­но-пра­во­вої нор­ми; п’я­ті — вва­жа­ють кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за­суд­жен­ням вин­но­го об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком су­ду за вчи­не­ний зло­чин з приз­нан­ням по­ка­ран­ня або без ньо­го то­що.

По­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті по­вин­но від­по­ві­да­ти ро­до­вим ри­сам юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті і ра­зом з тим ха­рак­те­ри­зу­ва­ти­ся сво­ї­ми ви­до­ви­ми, від­мін­ни­ми оз­на­ка­ми ни­ми є та­кі:

1. Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність яв­ляє со­бою ре­аль­ну со­ці­аль­ну вза­є­мо­дію спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви і осо­би, яка виз­на­на вин­ною у вчи­нен­ні зло­чи­ну, внас­лі­док чо­го ця осо­ба пе­ре­тер­пе­ває пев­ні поз­бав­лен­ня.

2. Обов­’яз­ко­вою оз­на­кою кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є дер­жав­не при­му­шу­ван­ня, яке зна­хо­дить своє ви­ра­жен­ня пе­ре­ду­сім в за­суд­жен­ні зло­чин­ця і йо­го ді­ян­ня об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком су­ду, а та­кож в пок­ла­ден­ні на вин­но­го до­дат­ко­вих поз­бав­лень і об­ме­жень.

3. Вид і мі­ра поз­бав­лень осо­бис­то­го (нап­рик­лад, поз­бав­лен­ня во­лі), май­но­во­го (нап­рик­лад, кон­фіс­ка­ція май­на або штраф) або ін­шо­го ха­рак­те­ру (нап­рик­лад, поз­бав­лен­ня пра­ва зай­ма­ти пев­ні по­са­ди) виз­на­че­ні тіль­ки в кри­мі­наль­но­му за­ко­ні, пе­ре­ду­сім в сан­кції стат­ті КК, яка пе­ред­ба­чає від­по­ві­даль­ність за вчи­не­ні зло­чи­ни.

4. На від­мі­ну, нап­рик­лад, від ци­віль­но-пра­во­вої від­по­ві­даль­нос­ті, де іно­ді мож­ли­во доб­ро­віль­не пе­ре­тер­пін­ня осо­бою поз­бав­лень май­но­во­го ха­рак­те­ру, при кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті по­діб­не пе­ре­тер­пін­ня зав­жди має ви­му­ше­ний ха­рак­тер, ос­кіль­ки во­но пов­’я­за­но з ді­яль­ніс­тю спе­ці­аль­но упов­но­ва­же­них ор­га­нів дер­жа­ви.

5. Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність мож­ли­ва ли­ше за вчи­нен­ня зло­чи­ну, який вис­ту­пає як під­ста­ва та­кої від­по­ві­даль­нос­ті [15, 198].

З ура­ху­ван­ням вик­ла­де­но­го кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність — це ви­му­ше­не пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла зло­чин, дер­жав­но­го за­суд­жен­ня, а та­кож поз­бав­лень осо­бис­то­го, май­но­во­го або ін­шо­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном і пок­ла­да­ють­ся на вин­но­го спе­ці­аль­ни­ми ор­га­на­ми дер­жа­ви.

Оче­вид­но, що по­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­би­ває факт ре­аль­ної вза­є­мо­дії осо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин, і спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви. Та­ка вза­є­мо­дія вре­гу­льо­ва­на нор­ма­ми кри­мі­наль­но­го пра­ва і то­му про­ті­кає в ме­жах пев­них пра­во­від­но­син, які на­зи­ва­ють­ся кри­мі­наль­но-пра­во­ви­ми від­но­си­на­ми. Од­ні ав­то­ри слуш­но вва­жа­ють, що ці пра­во­ві від­но­си­ни ви­ни­ка­ють з мо­мен­ту вчи­нен­ня зло­чи­ну. На дум­ку ін­ших, во­ни ви­ни­ка­ють або з мо­мен­ту по­ру­шен­ня кри­мі­наль­ної спра­ви, або з мо­мен­ту при­тяг­нен­ня осо­би як зви­ну­ва­че­ної, або, на­віть, з мо­мен­ту пос­та­нов­лен­ня об­ви­ну­валь­но­го ви­ро­ку су­ду чи наб­ран­ня ним чин­нос­ті.

Від­по­відь на це та на ін­ші пи­тан­ня за­ле­жить від ро­зу­мін­ня то­го, що яв­ля­ють со­бою ці пра­во­від­но­си­ни, який зміст їх струк­тур­них еле­мен­тів, у чо­му по­ля­гає їх вза­є­мо­дія, в яко­му спів­від­но­шен­ні зна­хо­дять­ся кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність і пра­во­від­но­си­ни, що роз­гля­да­ють­ся, то­що. З мо­мен­ту, ко­ли осо­ба вчи­ни­ла зло­чин, між нею і дер­жа­вою ви­ни­ка­ють пев­ні юри­дич­ні від­но­си­ни, внас­лі­док яких у та­кої осо­би і дер­жа­ви ви­ни­ка­ють вза­єм­ні пра­ва і обов’яз­ки. Зло­чи­нець зо­бов­’я­за­ний бу­ти за­суд­же­ним за вчи­не­ний зло­чин, а та­кож пе­ре­тер­пі­ти поз­бав­лен­ня і об­ме­жен­ня, пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном. В той же час він має пра­во на те, щоб до ньо­го бу­ла зас­то­со­ва­на та стат­тя КК, яка за­бо­ро­няє вчи­не­не ним ді­ян­ня; щоб по­ка­ран­ня бу­ло приз­на­че­но йо­му в ме­жах сан­кції да­ної стат­ті, вра­хо­ва­ні від­по­від­ні по­ло­жен­ня За­галь­ної і Особ­ли­вої час­тин КК та ін. Дер­жа­ва має пра­во за­су­ди­ти зло­чин­ця і вчи­не­ний ним зло­чин, а та­кож об­ме­жи­ти йо­го пра­во­вий ста­тус стро­ка­ми дав­нос­ті при­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті і стро­ка­ми по­га­шен­ня чи знят­тя су­ди­мос­ті, і зо­бов­’я­за­на за­без­пе­чи­ти пра­виль­ну ква­лі­фі­ка­цію ско­є­но­го, приз­на­чи­ти по­ка­ран­ня в ме­жах, вста­нов­ле­них сан­кці­єю стат­ті Особ­ли­вої час­ти­ни КК з ура­ху­ван­ням ха­рак­те­ру і сту­пі­ня сус­піль­ної не­без­пе­ки ско­є­но­го, осо­би вин­но­го, а та­кож об­ста­вин, які пом­’як­шу­ють або об­тя­жу­ють від­по­ві­даль­ність, та ін.

Вза­єм­ні пра­ва і обов­’яз­ки сторін є зміс­том пра­во­від­но­син, що роз­гля­да­ють­ся. Во­ни ви­ни­ка­ють об­’єк­тив­но з ча­су вчи­нен­ня зло­чи­ну. То­му ре­аль­ність прав і обов­’яз­ків суб­’єк­тів кри­мі­наль­но-пра­во­вих від­но­син не за­ле­жить від то­го, чи ви­яв­ле­но зло­чин ор­га­на­ми дер­жа­ви. До­ка­зом цьо­го є хо­ча б те, що стро­ки дав­нос­ті при­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті по­чи­на­ють­ся са­ме з дня вчи­нен­ня зло­чи­ну (ст. 48 КК). Про­це­су­аль­ні ак­ти по­ру­шен­ня кри­мі­наль­ної спра­ви, при­тяг­нен­ня осо­би як зви­ну­ва­че­ної або пос­та­нов­лен­ня об­ви­ну­валь­но­го ви­ро­ку не ство­рю­ють кри­мі­наль­но-пра­во­вих від­но­син, а ли­ше кон­ста­ту­ють їх, бо ще до ви­не­сен­ня цих ак­тів між зло­чин­цем і дер­жа­вою вже ви­ник­ли ре­аль­ні юри­дич­ні від­но­си­ни.

Суб­’єк­та­мита­ких від­но­син є, з од­но­го бо­ку, осо­ба, що вчи­ни­ла зло­чин, а з дру­го­го — дер­жа­ва в осо­бі пе­ре­ду­сім ор­га­ні діз­нан­ня, слідс­тва та про­ку­ро­ра. Да­ні пра­во­від­но­си­ни пос­тій­но роз­ви­ва­ють­ся, уточ­ню­ють­ся за змі­ню­ють­ся внас­лідок дій суб­’єк­тів по ре­а­лі­за­ції їх вза­єм­них прав і обов’яз­ків (нап­рик­лад, зло­чи­нець мо­же з’я­ви­ти­ся із зіз­нан­ням, ак­тив­но спри­я­ти роз­крит­тю зло­чи­ну, від­шко­ду­ва­ти за­по­ді­ян­ня збит­ки та ін., що, в свою чер­гу, по­род­жує у від­по­від­них ор­га­нів і по­са­до­вих осіб обов­’я­зок ура­ху­ва­ти ці об­ста­ви­ни при виз­на­чен­ні мі­ри від­по­ві­даль­нос­ті.

На нас­туп­но­му ста­ні роз­вит­ку пра­во­від­но­син ор­га­ном, що пред­став­ляє дер­жа­ву, вис­ту­пає суд, ос­кіль­ки згід­но з ч. 1 ст. 62 Кон­сти­ту­ції Ук­ра­ї­ни “осо­ба вва­жа­єть­ся не­ви­ну­ва­тою у вчи­нен­ні зло­чи­ну і не мо­же бу­ти під­да­на кри­мі­наль­но­му по­ка­ран­ню, до­ки її ви­ну не бу­де до­ве­де­но в за­кон­но­му по­ряд­ку і вста­нов­ле­но об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком су­ду”. Са­ме об­ви­ну­валь­ний ви­рок су­ду ос­та­точ­но зас­від­чує іс­ну­ван­ня кри­мі­наль­них пра­во­від­но­син, які ви­ник­ли в мо­мент вчи­нен­ня зло­чи­ну. Ви­рок є фор­мою ви­ра­жен­ня дер­жав­но­го за­суд­жен­ня зло­чин­ця та ді­ян­ня, яке він вчи­нив, і кон­кре­ти­зує вид та мі­ру тих поз­бав­лень і об­ме­жень, яким по­ви­нен бу­ти під­да­ний за­суд­же­ний. Та­ким чи­ном, з мо­мен­ту наб­ран­ня чин­нос­ті об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком пра­во­від­но­си­ни до­ся­га­ють сво­го пов­но­го об­ся­гу і виз­на­че­нос­ті. Об­’єк­том та­ких пра­во­від­но­син є ті осо­бис­ті, май­но­ві та ін­ші бла­га осо­би, змен­шен­ня яких пе­ред­ба­ча­єть­ся в сан­кції стат­ті Особ­ли­вої час­ти­ни КК, за якою осо­ба виз­на­єть­ся вин­ною у вчи­нен­ні зло­чи­ну. В по­даль­шо­му, при від­бу­ван­ні за­суд­же­ним по­ка­ран­ня, суб­’єк­та­ми, що пред­став­ля­ють дер­жа­ву в кри­мі­наль­но-пра­во­вих від­но­си­нах, вис­ту­па­ють ор­га­ни, які ві­да­ють ви­ко­нан­ням приз­на­че­но­го су­дом по­ка­ран­ня.

Кри­мі­наль­но-пра­во­ві від­но­си­ни мо­жуть бу­ти при­пи­не­ні і на більш ра­нньо­му ета­пі. Під­ста­ви та­ко­го при­пи­нен­ня мо­жуть бу­ти різ­ни­ми. Це, нап­рик­лад, смерть осо­би, за­кін­чен­ня стро­ків дав­нос­ті (ст.ст. 48, 49 КК), звіль­нен­ня осо­би від кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті (ч. 1 ст. 50, ст. 51 КК та ін.), ви­дан­ня ак­ту ам­ніс­тії або по­ми­лу­ван­ня (ст. 54 КК). З мо­мен­ту при­пи­нен­ня пра­во­від­но­син при­пи­ня­єть­ся і кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність осо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин.

Згідно зі ст. 10 Конституції Україні кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умисне заподіяння телісних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я, згалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та ін.