Форма юр. осіб приватного права
Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, що передбачена або принаймні не заборонена законом.
Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб: товариства; установи.
Крім того, у цій статті йдеться про допустимість створення юридичних осіб у Інших формах, встановлених законом.
а) Товариство — це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві
За своєю сутністю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна І майнових прав учасників товариства й наявності його статутного фонду, поділеного на частки учасників пропорційно до їх внесків.
Водночас товариство може бути створене однією особою, якщо Інше не встановлено законом. ЦК припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою І додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника.
Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не за тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі.
б) Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їх майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.
ЦК передбачені такі види підприємницьких товариств:
1) акціонерне товариство;
2) товариство з додатковою відповідальністю;
3) товариство з обмеженою відповідальністю;
4) повне товариство (товариство з повною відповідальністю);
5) командитне товариство.
Непідприємницькі товариства — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
- виникнення та припинення діяльності юр. Осіб
Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.
Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об'єднання.
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства.
Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації: 1) установчі документи: а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновницький договір);
статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва; 2) реєстраційну картку; 3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору; 4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;
рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди.
Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.
Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва можлива з мотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а також невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства.
Порядок припинення юридичних осіб. При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:
а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження);
б) закінчення певного строку, на який було розраховано Діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються.
Формами припинення юридичних осіб є: а) ліквідація;
б) реорганізація
- найменування юр. Особи
Стаття 90. Найменування юридичної особи
1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.
Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.
2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.
Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.
3. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
4. У разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.
5. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.
1. Найменування юридичної особи є одним із її найважливіших атрибутів,за допомогою якого здійснюється її ідентифікація у цивільному обороті. Особа повинна мати своє найменування, яке має містити інформацію про її організаційно-правову форму. Враховуючи особливий характер діяльності установ, їх найменування повинне містити інформацію також про характер діяльності установи.
Слід враховувати, що особливі вимоги щодо найменування юридичної особи можуть встановлюватися і спеціальними законами. Зокрема, такі вимоги визначені у законах України «Про банки і банківську діяльність»; «Про промислово-фінансові групи»; «Про торговельно-промислові палати в Україні»; «Про об'єднання громадян» тощо.
2. Юридична особа може мати, крім повного, також і скорочене найменування. Однак наявність скороченого найменування не є обов'язковою. Це, зокрема підтверджується й положеннями ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців», відповідно до якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включаються скорочене найменування юридичної особи лише у разі його наявності.
3. У розвиток положень цивільного законодавства, що регулює відносини інтелектуальної власності, законодавець у ч. 2 ст. 90 ЦК закріпив правило про те, що фізична особа—підприємницьке товариство може мати комерційне (фірмове) найменування, яке може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.
4. Відповідно до ч.З коментованої статті та ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців» найменування юридичної особи повинно включатися до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців.
5. У разі зміни свого найменування юридична особа повинна внести відповідні зміни в установчі документи та помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, у яких публікується інформація про державну реєстрацію юридичної особи.
6. У ст. 90 ЦК закріплено правило про те, що юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. Зазначена норма фактично забороняє будь-які угоди щодо такого об'єкта цивільних прав, як комерційне найменування.
Викладене пояснюється передусім тим, що найменування юридичної особи є засобом індивідуалізації її у цивільно-правових відносинах, оскільки юридична особа набуває права і обов'язки від свого імені, тобто з використанням власного найменування.
До речі, згідно зі ст. 1116 ЦК предметом договору комерційної концесії, який також називають франчайзингом, є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів,комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. При цьому право на комерційне найменування або «право на фірму» серед таких об'єктів права інтелектуальної власності не зазначається.