Договір факторингу

За договором факторингу одна сторона, банк або інша фінан­сова установа (фактор) передає або зобов'язується передати гро­шові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) — ч. 1 ст. 1077 ЦК.

Договір факторингу є іменним, двостороннім. Може бути як реальним (коли фактор передає клієнтові грошові кошти), так і консенсуальним (якщо фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта).

Сторони в договорі. Фактором можуть виступати банки, фінансові установи, суб'єкти підприємницької діяльності, а клієнтом — суб'єкти підприємницької діяльності, які можуть бути як юридичними, так і фізичними особами.

Фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) — є новим інститутом у вітчизняному цивільному законодавстві. Тер­мін "факторинг" є транскрипцією англійського слова factoring, під яким розуміють різновид договору на надання послуг, а під "фак­тором" — комісіонера або фінансового агента, які надають послуги. Договір факторингу отримав поширення наприкінці 50-х років в США. Факторинг грунтується на інституті загальної частини зо­бов'язального права — заміні кредитора в зобов'язанні (цесії). Тому крім спеціальних норм, які містяться в гл. 73 ЦК "Факторинг", відносини між сторонами можуть регулюватися і нормами загальної частини зобов'язального права, які регламентують порядок заміни кредитора в зобов'язанні.

Підприємства, які відступають свої грошові вимоги, нама­гаються прискорити обіг своїх грошових коштів шляхом достро-

кового отримання оплати за поставлену продукцію, виконану роботу, надані послуги.

Наприклад, клієнт відступає банку своє право вимагати від покупця оплати поставленої йому продукції, а банк сплачує за це клієнту гроші. Боржник, який отримує від клієнта письмове повідомлення про відступ від права грошової вимоги на користь банку, зобов'язаний здійснити платіж вже банку. Платіж борж­нику банку звільняє боржника від зобов'язань перед клієнтом.

На відміну від Конвенції про міжнародний факторинг, чинне вітчизняне законодавство не передбачає так званого закритого факторингу, коли клієнт не повідомляє боржника про відступ­лення права грошової вимоги.

Як і при цесії, за договором факторингу клієнт відповідає перед банком за недійсність грошової вимоги, яку він відступає, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником, до якого ця вимога буде пред'явле­на. Вимога вважається дійсною, якщо клієнту на момент її передачі невідомі обставини, які можуть звільнити боржника від її виконання.

Фактор набуває право на всі суми, які він може отримати від боржника, навіть якщо їх загальний розмір значно переви­щить його витрати. Водночас ризик невиконання боржником зобов'язання також покладається на фактора.

Розмір винагороди, яку отримує фактор від клієнта за дого­вором, складається з двох частин: безпосередньо винагорода за надану послугу та вартість кредитування, тобто винагорода за авансування до моменту оплати боржником. Винагорода може визначатися конкретною сумою, відсотками від суми вимоги або у вигляді різниці між сумою, яка становить право вимоги, і сумою, яку сплачує фактор клієнту.

На розмір винагороди впливають різні чинники: фінансовий та майновий стан боржника, характер вимоги, строк платежу, розмір облікової ставки Національного банку України за кредит тощо.